Розділ ХХІV, де Випадковий Перехожий знищив авторитет Поліції Думок
Михайло під час виходу зі Зали Синхронізації не думав про те, як було добре, коли той дякував Маршалу за «счаслівоє дєцтво», а складав плани втечі з москви у підпілля, які ніколи не збудуться.
«Отже, біжу від натовпу, так швидко, що й ніхто не зловить. Потім прихожджу на завод і розмовляю по-дурному, випрошуючи форму прола, щоб стати “сірою масою”. Якщо все вийде, то на автобус до умовного Мурманська. Звідти тікаю, проходжуючи лісом. Коли стається чудо, хатинка знайшлася, я від тоді – частина “Опору”» — розмірковував він.
Михайло вважав, що його задум, як швейцарський годинник, не підведе навіть у найскрутнішу мить, але чоловік не врахував одного фактора – «Євразію». Можливо, у «вільному світі» втекти можна було би, але не забуваємо, що це тоталітарна наддержава з ядерною зброєю, панівною Партією, і звісно ж, кишеньковою Поліцією Думок. Михайло тоді вважає, що та структура про нього забула і хвилюватися немає причини.
Але всіх дітей у Євразії вчили, що якщо ти створив думкозлочин, то покарання «безповоротне». Опиратися не було сенсу і так далі.
Мрія про втечу стала головною у думках Михайла. Раптом потік сподівань перервався…
Його плечей торкнувся незнайомець. Той середнього росту чоловік був у чорному піджаку з великим на його розмір голови капелюхом. Михайло повернув голову назад. Люди не звертали на це «знайомство» уваги. Напевно, вони активно обговорювали те, як дістати «дефіцит», і де його найчастіше «викидають», або подвиги Героїв Праці на Подільському комбінаті, про який сьогодні розказувала «Іскра». Чоловіку стало моторошно. Хто це міг бути? Чому оточуючі навіть не дивляться вбік? Цього він не знав, тому лишився наодинці зі своєю долею. Якщо це хороша людина, це прекрасно. Якщо Агент держструктури під назвою «Поліція Думок», і його пристрелять, то це його доля. Будь-що-будь!
Випадковий перехожий прошепотів:
— Вітаю, товаришу! Це ви, Михайло Єфримович Загарін? Чи не так?
— Авжеш, товаришу! Саме так! — ледь помітно натягнув усмішку Михайло та заспокоївся, що відобразилося на розмові.
— У вас дуже хороший настрій, — незнайомець помітив цю незначну деталь. — Серед нашої організації, яка називається… — він промовчав і приклав вказівний палець до губ, символізуючи мовчання. — Її імені я не буду промовляти. Отже, поширюються чутки про вас, як знатного думкозлочинця. Нам потрібні саме такі. Віддаю записку з усім, що вам треба знати про нас, — він простягає маленький клаптик паперу, який запросто вміститься в кишеню. — Михайле, якщо ви бажаєте вступити до лав нашої організації, то у Смоленську на пероні вокзалу вас чекатиме наш співробітник. Зрозуміли?
— Зрозумів
— Прекрасно! Дуже добре! Сподіваюсь, ви через кілька днів вважатиметися антишистом (означає «людина, що опирається» - сленг євразійця, — прим. автора). Тож, до наступної зустрічі коло веж Слави!
Михайлу було ніяково. Якийсь незнайомець під час примусової прогулянки денною москвою визнає його думкозлочинцем та пропонує вступити до дивної антишистської організації. Невже на тому клаптику написано «Опір»? Невже він обраний, що пережив думкозлочин? Цього Михайло вже не міг спитати, бо незнайомець відійшов від нього на кількасот метрів. Всю дорогу до вагона він не розмовляв ні з ким, навіть з ворожим до нього Левом. Його думки заполонили міркування про зміст того, що знаходиться на записці.
Якою ж сміливою людиною є той перехожий! Він не побоявся стати нелюдом та просто підійшов до Михайла та попросив про членство. Той зрозумів: незнайомець знищив авторитет Поліції Думок вщерть.
Далі чоловік розмірковував про те, що могло бути на тому клаптику. Невідомо. Розгортати зараз, надворі, посеред колони – ідеологічне самогубство. Тож, чекаємо кращої миті, коли Лев вийде із купе 3 вагона 5.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!