Двісті метрів до життя

Богдан до болю в суглобах стискав холодний пластик цівки автомата, притискаючись плечем до сирої, просякнутої запахом перегною землі. Вони сиділи в засідці на узліссі, якраз біля дороги, що вела з боку Чорнобильської зони.

Учора, коли командири попереджали про можливу небезпеку й стягування військ до кордону, Богдан у глибині душі відмовлявся в це вірити. Розум просто не міг умістити саму думку про те, що росіяни підуть через радіаційну зону відчуження, аби штурмувати Київ. Це здавалося маячнею, моторошною лякалкою. Але передсвітанкове повідомлення по рації про прорив кордону й далекі вибухи здерли з нього останні ілюзії. Світ перевернувся. Ті, кого ще вчора було заведено називати сусідами, показали свій справжній звірячий вискір

І тепер вони були тут.

На дорозі з'явилася головна машина колони. Важка, брудна бронетехніка рухалася щільним строєм, оповита сизим дизельним димом. Їх було багато. Надто багато. А в засідці, затамувавши подих, чекали лише вісімнадцять хлопців із легкою стрілецькою зброєю.

Секунди тягнулися з болісним скреготом. Коли між позицією хлопців і головними машинами залишалося не більше двадцяти метрів, повітря над головою з ревом розірвалося. З лісової гущавини, залишаючи за собою димні сліди, стрімко понеслися дві ракети. Удари вийшли ювелірно точними: один снаряд намертво прошив головний БТР, другий ущент розніс вантажівку з піхотою.

Тієї ж миті автоматні черги злилися в суцільний, оглушливий гуркіт.

Крізь пороховий дим Богдан бачив, як із підбитих машин, лаючись і кричачи, вискакують окупанти, як уцілілі БТРи просто на ходу розвертають баштові гармати у їхній бік. Вогонь у відповідь ударив навідліг, переорюючи бруствер і зрізаючи гілки сосен над головою.

Бій був жорстоким і абсолютно нерівним.

Просто на очах у Богдана впав і завмер молодий хлопець-строковик, який був років на три молодший за нього. Слідом гримнув потужний, сліпучий вибух на протилежному боці дороги — позицію товаришів там просто змело груддям землі й вогню. Опір їхнього маленького загону душила жахлива, безжальна маса заліза.

Богдан устиг випустити ще одну чергу, коли в плече й руку поштовхами, наче розпеченими ломами, вп'ялися три кулі.

Праву руку ніби вимкнуло.

Автомат сам вислизнув із пальців.

Лише потім прийшов біль.

А наступної миті зовсім поруч оглушливо спалахнуло, і свідомість Богдана миттєво згасла, занурившись у цілковиту темряву.

Отямився він лише згодом. Навколо панувала зловісна, неприродна тиша, яку порушував лише далекий гул техніки, що йшла далі. Богдан спробував вдихнути, але рот забила суха земля — вибуховою хвилею його засипало майже наполовину.