Правила мрії

В Агатовій Ірелька знову була собою: її ілюзія, як сукня, ждала свого часу в символічній шафі Равда. Коли мила руки, заглядала у люстерко і ніби наново оцінила свої золотисті коси, довгасті бурштинові очі, бездоганно рівний ніс; лінії вилиць і нижньої щелепи тепер подобалися, як і плечі, які вважала заширокими: вони підкреслювали тонку талію (природа для гармонії нагородила тазом теж не зовсім вузьким, хоча Ірелька досить худенька). 

Після того, як Гітана обмовилася, що Мирель була коханкою Вічного Короля, його подібність до дідуся Данза виглядала по-іншому. Згадалося, як завжди прихильно до Різарта відносилася Дора. Їй також слід поставити кілька запитань.

Від цієї думки стало темніше, ніби сама неможливість розпростерла крила і кинула на Ірелькин світ свою тінь. Та незважаючи на це страшно хотілося побачити Різарта.

“Різарте, прийди, — нила подумки, допомагаючи накривати на стіл (магією чомусь не користувалися). —  Відбувається щось більше за те, що бачу, масштабніше. Я, така, як я, маю лише один  день! Ні, — годинку: зараз, тут.” 

Хоча обід мав назву “святковий”, настрою не було. Лада забула зняти капелюх. Дуб чомусь примандрував до кухонного вікна.

Ліра і Дір спали в одній з кімнат, Ельміра, нянька, за стіл сідати відмовилася. Вона трохи лякала суворістю і підозрілістю, з якою дивилася на всіх, крім лінсів. Мама мовчала.  Сгірель і Жехард затрималися в приймальні. Поки їх докликалися, заздалегідь приготовлені страви вистигли. 

Вина ніхто не пропонував, і сподівання, що Дейра телепортує чудодійну пляшечку, і вслід традиційно з’явиться Вічний Король, не виправдалися.

Однак Різарт появився!

Ірелька з несподіванки аж завмерла і не відповіла на привітання.

Він теж був дивним: з порогу поздоровив зі вступом до академії Руз і Ючану, а  Ірельці, не помічаючи здивованого переглядання, заходився виражати співчуття і запевняти, що наступного року обов'язково пощастить. 

— Не вступила, то не вступила, ми не дуже хвилюємося, — озвалася мама. — Не всім же бути магами. 

Мирель погодилася, Равд назвав кілька інших навчальних закладів, достатньо відомих і пристойних, в яких магічний потенціал не потрібен.

Ірелька раптом відмітила, що всі, навіть Руз, активно підіграють мамі, приховуючи правду. 

“Так, звісно, все правильно. Я ж сама цього хотіла.”

Мирель взагалі перегнула палицю: заявила, що в селі краще, ніж у місті, почала розповідати, яке миле у Зірки теля. В барвах, з щирим захватом: їй подобалося все сільське, і це повівало фанатичністю і вквітчалося непотрібними за столом деталями. 

“Вона навмисне чи що?” — Ірелька аж взялася за голову.

Різарт же, навпаки, з цікавістю слухав, потім заходився розповідати про собачку Арчика,  комічно описувати  його подвиги і його самого.

Руз і Юча, які знали всіх, кому той собачка пакостив, хихотіли.

— Ти не про Гітиного Орхідейчика часом? — потер носа Сгірель. — Якщо підозра, що тато — хорт, а мама — зайчиця, або навпаки, то точно про нього. 

— О, Орхідейчик! Там стільки унікальності, милоти та  грації, — що це щось, — додала Дейра і спародіювала: “Лише гляньте на ці вуха, вони — як пелюстки екзотичної квітки”! Тільки мені здається, що в його родовід затесалася ще й вівчарка.

— Або вовк, — вставила Руз.

— Песик радий абсолютно всім, але одного хазяїна не знає, — вела далі Дейра. — І голос має вельми грізний.

Лада не слухала, думала за своє, Жехард теж; згодом він кивнув Сгірелю, і обоє поспішили назад у приймальню. Різарт вийшов з ними. Равд і Кеф теж попрощалися. Дейра зробила портал мамі, запевнивши, що Ірельку додому відправить пізніше.

Руз і Ючана зникли за дверима своїх кімнат. 

А Ірельку тягнуло пройтися.

У коридорі пусто і тихо. Освітлювальні пульсари попливли під стелею, ніби вказуючи напрям. Плавні лінії на стінах вилися туди ж. Сходи, витесані з агату, напівкруглі, вивели вгору. Ірелька рідко там бувала. Знову пішла лабіринтом коридорів, туди, куди струменіли пульсари. Зупинилися, пірнувши в арку незнайомої вітальні. На світло-сірі стіни, шкіряні меблі, картини, шафи з книгами падали відблиски магічного вогню, що тихо потріскував і колихався в каміні. Колихалися тіні у кутках. В дух нової, але нежилої кімнати вплітався запах, який одразу розпізнала.

 “Різарт. Він тут,”  — Ірельку пройняла радість. Підійшла до каміна, трохи тремтячи, хоча від нього йшло тепло. Майнула думка, що для ілюзії їй потрібен інший парфум. І слідом згадалося, що аромат троянд блокував арджазійську магію, і, якщо закоханість магічна, Різарт зараз має бути до неї байдужим. Радість потьмяніла. Осяйний, як же не хотілося, щоб він був байдужим, тільки не це!

— Ти схожа на сонячний промінчик, Іріель. Тонкий, невагомий; його не спіймати, не доторкнутися… але коли бачу тебе, на серці теплішає, — почула ззаду його голос.

“Не байдужий!” — зраділа і подумки подякувала Осяйному. А вголос сказала майже безпристрасно:

— Не доторкнутися? Чому ж?  

— Не можна, ти розтанеш. Такі правила…

Ірелька насторожено оглянулася.

— Правила чого? 

“Правила мрії? Ти ж не можеш, ну не можеш про неї знати!” 

— Не мрії, ні, — король зробив крок назустріч. Ірелька округлила очі: Різарт про неї таки знає?  

— Правила життя.

— Правила життя королів на селян не діють! — видала Ірелька, підвівши підборіддя. 

“Що для вас життя, для нас — мрії”.

Від останньої думки стало сумно.

Погляд зачепився за блиск  діамантових ґудзиків. Крихітна, непомічена ним деталь, що начисто перекреслювала простоту, з якою, було видно, намагався сьогодні одягнутися Різарт. Погляд піднявся вище, застиг на вигині його губ, прикувався до іскорок в зелених очах. В таких красивих очах…

Ірелька рвучко обернулася до вогню, погладила лікті, ніби змерзла.

Різарт підійшов, обійняв легко.

І наповнив щастям.

 П'янким, ароматним і чарівним, ніби огорнув той туман рідкісної квітки з Буйного лісу.

— Отже, перевірено: я можу торкнутися, і ти не розтанеш, — погладив бокову поверхню її рук. 

— А обпектися не боїтеся? — Ірелька згадала, як сьогодні приспала професора, як підливала йому алкоголь, щоб пройти відбір. Сама вона трохи побоювалася себе сьогоднішньої. Вірніше, своїх дій.

— Ні, — засміявся він,  подих приємно залоскотав шию. — А ти? Ти мене боїшся? 

Ірелька оглянулася, крутнувшись в його руках.

 Різарт виглядав щирим, правильним і бездоганним. Однак він тут, попри те, що на очах у всіх начебто віддалився. А сам притягував, вабив сюди не лише пульсари, а й її. Пригнав просто в обійми. Тепер не відпускав. 

Світ несправедливий. Правила можна порушувати, трішки, обережно, слідкуючи за тим, що каже голос розуму.

— Не боюся.

Вона жадала всього цього: дотиків, звуку голосу, запаху, цього туману. Те, що він тут, що дивився в її очі, погладжував руки, наразі було сенсом життя. Тому — можна, все правильно.

І те, що губи потягнулися до губ, також. 

“Один поцілунок… тільки зараз, тут. А завтра — ні. Завтра все буде інакше!” — крутилися думки, вже перетворені в рішення.

 Дотик. Щось неймовірно чарівне… магнетичне. Щось, чому нема сил і потреби опиратися… Хоча відчувається  точка неправильності. 

Місце її  —  на зап’ясті, де Гітанина намистина. 

Але Ірелька ігнорувала цю  неправильність. Привідкрила губи, дозволивши своїй мрії скуштувати себе, і сама висунула язичок — дізнатися, яка вона на смак. 

Мрія приємна, небезпечна. Запаморочливо, запаморочливо приваблива.

По шибці вікна ніби пройшлися чиїсь кігті, це теж було неправильно. Але тут наживо відбувається, пізнається мрія.

Пізнаються дотики рук Різарта на спині, від чого п’янкий туман став ще солодшим; пізнається, усвідомлюється відчуття, що Ірелька і Різарт належать один одному. Обійми стали сильнішими, поцілунок поглибився. Туман закрутився у вихор, перетворився у жагу і ...вимкнув голос розуму. Поцілунку стало мало, назріла необхідність забратися долонею під його сорочку, погладити спину без одягу. В обох назріла…

Щось гучно дзенькнуло.

Стукіт у шибку. Виразний, голосний стукіт.

Ірелька відірвалася, оглянулася.

У розбитій шибці, ні,  — у вирізаному акуратним колом отворі в шибці красувалася Люка! Стукала колючками. Побачивши, що її помітили, подала свій єхидно-загрозливий голос:

— Кохання, звісно, річ приємна, але нічого не пече, ні?

— Люко! — Ірелька відсахнулася від Різарта, пригладила волосся.

— Сюди рветься діна в чорному, кричить твоє ім’я, — квітка замовкла, трохи відсторонилася, щоб в отвір влетіло далеке Гітанине “Ірелько!”, і продовжила скоромовкою:

— Лада й Дейра варять зілля, Жехард у трансі, Сгірель біля нього. Дуб — зверніть увагу! — Дуб біля вікна, де Дір і Ліра! Не співають пташки і пахне корою! 

Гнів на Люку зник, сама Люка теж. Різарт лайнувся, помахом руки засклив вікно, створив портал у лабораторію.

В ній разило розплавленим пластиком і травами, над казанком, в якому щось булькотіло, вився зелений дим. Лада й Дейра декламували заклинання:

— …чи гілля, чи корінь, хай захист цей буде міцним і прозорим!

— Тату, що?  — скосила нарешті погляд Дейра. 

— Зовні гукає Гітана, пахне корою, не співають пташки, Дуб біля вікна Ліри і Діра! — видала Ірелька почуте від Люки.

Лада майнула поглядом по руці Різарта, що стискала Ірелькину, по розпухлих губах, але нічого не сказала, створила портал, і вже на ходу ткнула пальцем на стіл.

— Дейра, книгу сховай!

— Тату, геть з лабораторії! — відьма вказала на двері. — А ти, Ірелько, не геть! 

Ірелька, що теж направилася на вихід, зупинилася. Від промовистого погляду Дейри стало трішки соромно. І дійсно, навіщо було хапатися за руки? 

Різарт вийшов, Дейра сховала книгу, і взялася за лоба, примовляючи:

— Ох Осяйний, ну чому ти така дурненька, дівчинко! Татко теж  молодець, нема що сказати! І хащі так рано, ну чому не зачекали до ранку, все ж приготовили! Всі місця  вивчили! І зілля наразі гаряче! І Відблиск застряг у Дзеркалі Бажаного! Грр! Я — до дітей! 

 Дейра створила портал, щезла. Про невикористання магії забуто.

Ірелька тихо вислизнула в коридор. 

З кімнати Руз висунулися дві  голови — її і Кефа. Ще один типу відправився додому. Ючана виглянула з кімнати для навчання, сірі очі здоровенні - здоровенні:

— Там — таке! Ходімо до вікна, побачите!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.