Сколихнути зорі

— Дейро, а можеш перенести сюди  колекційне вино? Будь ласка.

Відьмочка захлинулася соком.

— Ірельці сімнадцять. Саме час привчати до дорослого життя. Думаєш, якщо вони, —  Лада подивилася на дівчаток, що і так хихотіли без видимої на те причини, —  вступлять до академії, не спробують випивку? Так покажімо найкраще, щоб на гидоту вже не погоджувалися!

Після того, як Ірелька прочитала текст в старовинному Травнику, Лада показала його Руз. Руз теж побачила написане! А потім — Ючана.

— Досить! — злякалася Дейра. —Більше нікому не давай читати. А раптом всі дівчата — відьми? Приглянеш за усіма? У нас поки малі діти, Ладо. З нас досить і трьох.

 Дівчатам виділили в Агатовій по кімнаті і одну спільну — для навчання. Хоча воно було більше розвагою: переписували назви і властивості рослин, змальовували і намагалися запам'ятати їхній запах в сухому й свіжому вигляді. 

Ще Лада або Дейра показували корисні вправи для розминання кисті. Треба ж було чимось їх зайняти? А раптом і магічний дар колись прокинеться? Ірелька бувала на заняттях рідше, але засвоїти уроки встигала. В ліс поки не ходили: Лада не була впевнена, що зможе цю трійку як слід проконтролювати. Навіть з Бурчиком, який  жив "на дві господині".

— Нам також по кілька ковтків можна, дітям не завадить, — вела далі Лада. — Навпаки, як запевняла колись Дора, спатимуть краще. 

Дейра погодилася.

Обоє, як по команді,  підвелися, підійшли до дуба, на якому погойдувалися дві унікальні  різьблені колиски. А в колисках — унікальні діти. 

"Лінсенята", — казав про них Сгірель. Хоча лише Дір, його синочок, напівлінс. 

На Ладине зауваження він заявляв у її ж манері: 

— Нічого не знаю, ти —  лінсійка, значить, Ліра теж!

 Жехард на такі заяви лиш усміхався і відмовчувався.

А от увага Лліреля до Ліри не подобалася. Він навіть якось  охолодив короля лінсів, наголосивши жартома, що Лада назвала донечку Лірою, а не Ллірою. І примружив очі, як самовдоволений кіт, який прогнав щеня. 

Відьми з ніжними усмішками поправили невагомі ковдрочки, зітхнули і повернулися до гостей.

— То що? — нагадала Лада, присівши на стілець.

—  Добре. Тільки ж ти знаєш, що може з'явитися татко. 

— Ну і хай! 

На святковому столі, накритому просто на березі Перлинного озера, додалися келихи, в руках Дейри з'явилася волога пляшка, сама відкупорилася, у кожний келих по черзі полилося рубінове вино.

Легкий порив вітру закотив серветки, підвіяв скатерку. Руз поправила. Тиха мелодія, що линула з запису, гармонійно спліталася з шелестом лісу й плюскотом озерних хвиль, поодиноким кумканням жаб і спокійним шурхотом очерету.

—  А зараз тост іменинниці! — сказала Лада і запнулася: засвітився  портал. З нього, як і очікувалося, вийшов Різарт. У руках тримав букет червоних троянд.

Ірелька мало не розлила вино. Ні, таки розлила, тепер, зігнувшись,  витирала серветкою. Лада допомогла їй магічним очищенням.

Вічний Король безпосередньо і щиро усміхався.

— Всім славного дня! Як мої онуки? 

Він підійшов до колисок.

— Сплять. Мої золоті! І Дір, і Ліра — вилиті я! — Поклав кожному по золотому брязкальці й озирнувся. —  З якого приводу свято, дочко? 

Ірелька поникла, пригнічена тим фактом, що він має онуків. Що старий, як світ. А її вважає дитиною.

Король обійшов стіл, поцілував Дейру в щоку, потім Ладу. Усміхнувся до Руз і Ючани, аж потім звернув увагу на Ірельку.

Сьогодні зранку Лада подарувала їй набір косметики, власноруч затемнила  брови та вії, трохи висвітлила волосся, додавши в фарбу чарівного зілля. Зараз ще тривала його побічна дія: красиво завиті локони,  розпущені по плечах, сіяли здоров'ям, ніби підсвічені зсередини. 

Різарт завмер. Глитнув.

— У Ірельки сьогодні день народження,  —  Дейра вказала презентаційним жестом на зніяковілу дівчинку.

Троянди різко побіліли.

—  Ви споюєте дітей? Моїм колекційним вином?

— Що тебе так вразило: перше, чи друге? — примружила очі Дейра. — Відповідь на перше: Ірельці сьогодні сімнадцять. На друге — не вдавай скупого, всі в курсі, що ти щедрий!

— Точно?

— В обох випадках, татусю!

— Іріель цього року збирається вступати до магічної академії. І взагалі, у її віці вже можна заміж! — Лада відмітила, як Різарт здригнувся на останньому слові й продовжила: — Скажіть же тост, ваша величносте, усі знають вашу славну красномовність! 

— І квіти у тебе, татку, й так чудові, навряд чи салат     додасть їм краси, хіба що смаку. Але облизувати троянди — то таке, — зауважила Дейра. 

Різарту, який подивився на підфарбовані губи Ірельки, здалося інакше: остання фраза вмить пробудила відповідні фантазії.

Лада кахикнула.

Король підняв букет,  очистив помахом руки, підійшов до іменинниці.

—  Дорога… — він замовк: лише зараз помітив занадто  простеньке вбрання тієї, заради якої всі зібралися.

Ірелька підвела підборіддя і погладила селянську вишивку.

—  ...Ірелько. Бажаю тобі… вирости… 

 Ірелька розпрямила плечі. Вона й так виросла за останній час. 

— …красивою… 

  Підібгала губки.

Реакція іменинниці  ще більше спантеличувала.

—  …здоровою, — Різарт глянув на Ладу і Дейру, які  злегка кивали головами, ніби намагалися допомогти в потугах народження вітальних  слів.

"Коханою", — прошепотіла Дейра.

"Щасливою", — підказала Лада. 

Різарт обернувся до винуватиці свята.

—  …щасливою, розумною і ...коханою! — вручив букет, закашлявся.

—  Дякую, — сухувато - ввічливо відповіла Ірелька.

— Яка разюча красномовність, татку! Я тебе не впізнаю! — прокоментувала Дейра.

— Чудові побажання! Вип'ємо за них! — Лада перенесла стілець, що штовхнув його величність під зад, не давши іншого вибору, ніж сісти поряд з іменинницею.

Вино було смачним, дуже. Ірелька зробила ковток, другий, третій...

—  Все, більше не можна! — торкнув її за лікоть Різарт.

 Келих іменинниці опустився на стіл.

— Так, дійсно, краще не пий, —  встряла Дейра. — Чуєш, Ірелько? Тебе повело від ковтка.

—  Але воно таке смачне... — вона подивилася в очі Різарта, опустила погляд на губи:  — М-м-м...

Очі Лади повільно округлилися: побачила, як Ірелька в мріях вже цілується з Вічним Королем, ще палкіше, ніж він мріяв сам… Перевела погляд на Різарта. Ні, не палкіше.

Лада нервово зробила магічний заслін. Насправді це не такий приємний дар — бачити чужі мрії.

Різарт першим узяв себе в руки, відставив і свій, і Ірелькин  келихи чимдалі.

—  Смачного — потрошки. Вчися... гм... чинити опір спокусам.

Губи Дейри почали спочатку кривитися, потім розповзатися в усмішці, оголяючи крупні білі зуби. Вона розсміялася:

—  І це каже той, хто сам безсовісно спокушав стільки століть! Чи тисячоліть? Схоже, втрата арджазійської магії добре на тебе впливає, татусю!

— Добре — не те слово. І кому за це дякувати?!

—  Кефу! — швидко відповіли і Дейра, і Лада: в голосі короля читалася невдавана погроза.

Кеф, який тим часом  муркотів щось на вухо Руз, зустрів погляд Різарта і здригнувся. 

Лада зловила себе на тому, що, сконцентрувавшись на Ірельці, забула за інших гостей. 

Проте хвилюватися нічого: Ючана лише трохи надпила з келиха, а юним і наївним виглядом Руз давно не обманювалася. У чарівному світі  див значно більше, ніж вигляд тітоньок, бабусь чи навіть пра-пра-пра… бабусь.

— Кеф не має до цього жодного стосунку! — Руз вип'яла груди, кинувшись на захист свого хлопця. — Це все Адор! Хочеш, йди до нього у  Світлі Тумани і розбирайся, Ларден його бачив. Великий маг усіх часів ніяк не може пройти найстрашніше випробування!

Всі дивилися на Руз і не помітили порталу, що з'явився.

Прибули нові гості: Данз, Мирель, Рішана з Ластіном і прабабуся Дора, що застигла, як громом уражена після почутого з уст Руз. На її сивому волоссі, як завжди, пов'язана темна хустка. На фоні усміхнених  новоприбулих  вона здавалася не зовсім адекватною.

Дейра заходилася розширювати стіл, Лада — переміщати стільці.

— А де Ліра і Дір? Вони вже підросли? —  Ластін підбіг до колисок і гірко розчарувався: — Вони ще маленькі!  І знову сплять! Ви казали: підростуть, будеш бавитися… А вони досі не виросли! 

Над озером почалися спускатися сутінки. Дубок відростив гілку трохи довше, гілка погладила Ластіна по голові. Малий засміявся. Дубок підступив ближче, листя засвітилося, освітлюючи стіл. 

З тихим шурхотом закривався Буйний ліс.

Руз заходилася розвішувати на дубі, а потім і в повітрі різнобарвні освітлювальні пульсари. 

Появився Равд у зграйці ілюзій метеликів, що теж світилися в темряві, один полетів до Ластіна. Він зловив, діловито поклав до кишені, побіг за другим. Ючана вискочила з-за столу, почала ганятися за метеликами разом з хлоп'ям.

—  А ти не занадто велика для таких забав? — кинула Дейра.

—  Тут спійманий метелик перетворюється на мармеладку! Справжню!

—  О! Я теж хочу! — до Ючани приєдналася Руз, потім Кеф. 

Дейра похитала головою.

Ірелька залишилася: до неї підійшов Равд, кахикнув.

Іменинниця чомусь підвелася. Правильно зробила: маг левітував пакунок, перев'язаний кокетливою, червоною в білий горошок стрічкою.

З коротким "Вітаю!" протягнув, але не віддав, з смішком забрав назад. Ірелька теж засміялася: вечір справді видався чудовим.

Різарт замилувався нею, Данз і Мирель також, остання аж зітхнула.

Равд відступив крок назад, театрально привернув увагу кахиканням і зробив пас.

Одяг на Ірельці змінився. Замість простої сукні — блідо-жовте диво з арджазійського шовку, вже не коротке, як туніка, а цілком пристойної довжини.

Ірелька розгубилася. 

— Ах, оце так ілюзія! — підбігла Руз. — А мені? 

— І мені! — заявила Ючана.

— Якого кольору? 

— Рожевого! Ще пишніше! І можна — темніше! Так, дякую!

— Жовтого! Ах, яка краса! — Дівчата, самі як метелики, побігли в темінь кружляти під все яснішими і ряснішими зорями, збивати росу босими, помітила Лада, ногами. 

Вона усміхнулася. 

А Різарт — нахмурився. Бо на Ірельці  було справжнє плаття. Вона й сама це знала, однак вдавала, що не здогадується. 

— Прийміть подарунок і від мене, мила діно! 

Всі затихли.

— Оп! — сказав Різарт, і в його  руках з'явилася коробка значно красивіша, ніж у Равда. Сама полетіла до Ірельки, повільно розкрилася і…

— Азіонові черевички! — Дейра заплескала в долоні. Потім насторожилася: — Тату, вони ж справжні? 

— Справжні!

Рішана нахмурилася: 

— Не варто дарувати такі дорогі подарунки!

— Для Вічного Короля це недорого, повірте,  — повернулася до неї Дейра, приклавши руку до грудей. — А відмовлятися наполегливо не раджу! Тільки не від азіонових черевичків! Ірелько, взувай! 

Всі направили погляди на іменинницю, що почала взуватися в, якщо вірити Дейрі, справжнє диво, а Лада скосила очі в дальній кінець стола. 

Прабабуся Дора сиділа, спершись на лікті, щось тихо мугикала, перед нею в келих наливалося колекційне вино. Само! Ніхто з гостей зараз не міг магічити, всіх цікавив подарунок.

— Якраз! Так зручно! 

— Хм! А то! Все, Равде, татко поклав тебе на лопатки!

— Щось ти розтаткалася, доню.

"Не смій називати мене татком!" — процитували одночасно Лада І Дейра.

Різарт розсміявся. 

Лада помітила, що Дора тим часом  осушила келих.  Левітувала пляшку ближче до себе. Натомість перед прабабусею Ірельки виникла половина запеченої індички, друга — перед Мирель і Данзом, які жартівливо заявили, що голодні, як вовки.

Прибули ще Сгірель з Ллірелєм, Жехард, а трохи пізніше — Ларден.  Дора відбула додому. Лада не затримувала її, лише вручила пакунок з солодощами і несподівано для себе обійняла. Дора затрималася в обіймах. З нею коїлося щось невідоме. І взагалі, попри те, що Лада могла бачити крізь ілюзії, відчувала, що Дора насправді інша.

Все було так гарно, що Ірелька на якусь мить відійшла від усіх на короткий дерев'яний місточок, щоб побути одна.

Щасливо зітхнула: світ —   прекрасний!

— Що ще потрібно юній діні для повного щастя? —  з вечірньої темноти вийшов  Різарт. 

— Що ще? — Ірелька оглянулася, на хвильку задумалася, потім заявила: — Сколихнути зорі! 

— Ого, — Різарт пройшов на місточок.

— Озерні зорі. Побовтати ногами у воді, — пояснила, усміхаючись. — От лише я не маю сил зняти ваші черевички.

— Я допоможу.

Різарт схилився до її ніг. 

"Невже це відбувається зі мною?" — Ірелька злегка підійняла ніжку. Такі сильні і водночас ніжні пальці.

Піймала дивний погляд з-під лоба. Вигляд юний, ніби ровесник Равда. А погляд глибокий, магнетичний. Ірельці здалося, сумний. Можливо, цей сум розпізнавала тільки вона. 

— Тепер другу. 

Ірелька послухалася.

Ніколи нікому не признається, що бачила, як він плакав. 

— А тепер у воду. Вона тепла, не бійся: я підігрів.

— А ви? 

— А я… Я теж! 

Різарт роззувся, підкотив штани і прилаштувався поряд. Обоє засміялися. 

— Як давно я цього не робив! — Різарт відгорнув полу камзола, кивком запрошучуючи пригорнутися. — Так буде тепліше. 

— Угу, — Ірелька лукавила: їй не було холодно. Однак пригорнутися хотілося, і вона це зробила: сьогодні її день, сьогодні можна. — Ви все озеро нагріли? 

— Ні, все озеро — небезпечно. Може прокинутися той, хто спить на його дні. А ще не час його будити.

— Ви про кого? — запитала розгублено. Вся поринула у свої відчуття його. Дотику руки, що обіймає за плечі, дотику води, що омиває ноги, звуку і легкої вібрації його голосу, якщо прикласти вухо до тонкої шовкової сорочки; його запаху. Й одночасно споглядання того, як гойдаються зорі на колах хвиль, що ідуть від них. Це все потрібно запам'ятати; все — до останньої дрібниці.

— Про дракона, звісно. Ти не знаєш легенди Перлинного озера?

— Вперше чую.

Різарт став розповідати.

— Давним-давно у світі Коло жили дракони. Могутні розумні магічні створіння... 

Ірелька перетворилася в слух. І цю легенду запам'ятає. Те, що він каже, як каже, як  підбирає слова. 

— Слідуючи одному зі своїх пророцтв, всі дракони відправилися в Світлі Тумани. Але залишився один відлюдник…

— Віддраконник, — поправила Ірелька.

— Може й так, — посміхнувся зверху Різарт. — Він же не лише людей уникав, драконів теж. Отож, коли він нарешті показався світу, виявилося, що всі його родичі пішли.

— Про нього забули?..

— Так мовиться в одній версії легенди, але є й інша, в якій дракон одержав місію врятувати світ Коло, коли Буйний ліс перетвориться на живі небезпечні хащі і нападе на людей. Тільки я більше вірю першій версії, друга — вигадка. Живі хащі не існують…

"Ще й як існують"!

Згадала, що не так давно сталося з Дорою. 

— Ти здригнулась. Злякалася? 

— Ні, — збрехала Ірелька.

— Не бійся: відносно живий лише Дуб Адора, і то він добрий. та й доставлений з іншого світу. 

— Якщо ви не знаєте про існування чогось, це не означає, що його немає, — тільки й могла зауважити Ірелька.

— Логічно. Тому ми не станемо виключати, що перламутровий дракон дійсно існує, заліг на дно і заснув довгим-предовгим сном… Якраз у цьому озері. Бо саме тут можна спостерігати дивний серпанок. І лебеді завжди пролітають мимо, немов чогось бояться.

— Ви так гарно розповідаєте...

— Угу, здається, моя славетна красномовність повернулася.

Обоє задивилися на озеро. Таке тихе, спокійне.  А по той бік чорною стіною розкинувся Буйний, що зімкнувся і заснув. Там, далі — страшнувато. А тут — ні, бо поряд Різарт. Дракон на дні озера — це лише казка. Красива казка з уст її казкового короля. 

— Ми колихаємо озерні зорі, — Ірелька першою порушила мовчанку, глянула на Різарта.

Він став напруженим і дивним. 

— Хочеш, сколихнемо й  небесні? 

— Як?

Замість відповіді нахилився ближче. 

"Поцілунком! Це станеться"!

Не могла відвести погляд від зелених очей її мрії під зорями, що так багатообіцяльно сіяли угорі й покірно колихалися внизу. Тихим фоном щастя звучала неповторна симфонія вечірнього озера, очерет  шепотів щось про таємниці дорослого життя; шепотів незрозуміло, як іноземець. Але настрій того шепоту легко уловити: "Кохання існує, мрії збуваються".

— Іріель! — донеслося Рішанине з берега.

Небесні зорі залишилися на місці. 

Поцілунок не відбувся.

Але ще на кілька солодких митей відбулося мовчання й споглядання. Обережно, текучо  пробували на смак світ, змінений близькою присутністю один одного. Контакт очима в  темній сині вечора, спільна думка — недумка, взаємне розчинення. Дихання повітрям, яке  видихали. Навіть на деякій  відстані це — радість; добре, що нема вітру.

— Іріель?! — ще стурбованіше, ще ближче чувся мамин голос.

Ірелька відсторонилася: 

— Мама…

— Мені зникнути? 

— Було б дуже непогано. Але як?

— Ось так! — Різарта ніби й не було. Однак невидима рука погладила плече.

— Іріель! — підійшла Рішана. 

— Що? 

— Ти чого тут сидиш?

— Захотілося.

— Йди до всіх, будь на очах. Я хвилююся за тебе.

— Зараз.

Дивний, дивний день народження. Коли  повернулася, на галяві танцювали, взявшись за руки і ставши в коло. Ірелька швидко навчилася вправно перебирати ногами під подвійну пісню Ючани: з запису і вживу. 

"Радість — у колі, друзі — у колі..."

Лада левітувала невелику подушку, потанцювала з нею, потім кинула перед Жехардом. Вставши на подушку колінами і взявшись за руки, чмокнули один одного в щічку. Жехард кинув Дейрі, Дейра — Сгірелю. Коли випало цілуватися Руз і Кефу, вони затрималися. Равд потягнув "у-у-у" і заплескав в долоні, його підтримали. В результаті Кеф взагалі відійшов убік, побіг на пагорб.

Равд кинув подушку Ірельці. Дотик губ до щоки. І відчутна різниця.

 "Не той". 

А Кеф здалеку, з пагорба на фоні освітленого будинку Дейри і Сгіреля радо розсміявся:

— Ви сяєте, друзі мої! Ви чудові! — Він зовсім, на відміну від чоловічої половини, що дозволила собі напої міцніші, ніж арджазійське вино, не пив, але виглядав хмільним. — Якби ви бачили так, як я, ви б здивувалися, які ви чудові!

Кеф підбіг до Рішани, запросив до танцю.

Ірелька не повірила очам: мама танцювала! Ластін теж бігав у колі. До мами полетіла подушка від Лліреля, Рішана передала її Сгірелю, він кинув Ірельці. А Ірелька — ні, не Різарту, хоч він цього наче й чекав.

Хай зробить це сам.

І він зробив! Був ще один момент дотику його рук. Мимоволі потягнулася до жаданих губ. Осяйний, вона навіть не задумалася, що зробила це на  очах у всіх! Мить коротка, але ж видно! Різарт же всього лиш легко чмокнув у щоку. І все! 

А сколихнути зорі?!

Згодом музика змінилася, Кеф повільно гойдався в обіймах з Руз, Ларден і Ючана пурхали грайливими метеликами, лише ідеальні Ллірель і Дейра рухалися музиці в такт.  

Лада нахилилася до Ліри, маля спало. Дір теж. 

Підійшов Різарт.

— Дякую за чудовий вечір, Ладо.

— На здоров'я, ваша величносте, — Лада розпрямилася, обійняла себе руками.

— На здоров'я… Ти спеціально це зробила, чи ненавмисно? — Різарт схилив голову вбік.

— Про що ви?

—  Про танець.

"Він про те, що я тимчасово  змішала королів і селян, стерла між ними межі!" 

 — В цьому є щось погане? 

"Хто сказав, що донки — слабші за тебе? Вони інші, простіші, — так. Але в дечому сильніші."

— Ви бачили, як змінилися аури, Різарте? 

Він кивнув. 

— Бачив. Появилася деяка…  універсальність. 

Лада відійшла від дуба, стала підійматися на пагорб. Знайшовши те місце, де колись сиділи удвох з Дейрою, зупинилася. 

— Колись давно на землі багачі їли білий хліб, а бідняки — чорний із висівками; м'ясо вживали рідко. З часом вчені довели користь простої їжі. Тепер там навіть заможні, успішні люди свідомо обмежують себе, стають вегетаріанцями. І мова не лише про їжу. Таке лляне плаття, як було на Ірельці, там коштувало б досить дорого. Бо воно натуральне. 

— Це натяк на ненатуральний образ мого життя?

Лада глянула на Різарта.

— Ні в якому разі! Просто хочу сказати, що від контакту з селянами твоя вічність не постраждала, мій королю, навпаки, — Лада дозволила собі бути не зовсім логічною. Різарт надто нагадував Дейру, яка прекрасно розуміла зміст її слів і без попереднього продумування.

Однак Різарт — це Різарт, зовсім інша людина.

— Що ти знаєш про мою вічність, Ладо? — кинув,  задивившись на Ірельку.

 Вона, танцюючи з Равдом, піймала його погляд. Ненадовго.

Лада знала, чому, зникаючи в порталі, арджазійський король виглядав щасливим і сумним одночасно.

І Різарт, і Ірелька — недосяжні один для одного. В Ірельки появилася її власна скала, перепона, яку потрібно долати для того, щоб бути з коханим: це його статус, переконання, характер. І минуле. 

Лада потрапила в світ Коло уже дорослою, сформованою особистістю. Має потужну силу, рідкісні вміння, любов і довіру Жехарда, підтримку короля лінсів, та все одно при арджазійському дворі часто буває моторошно від хитросплетінь інтриг,  особливостей характерів і звичаїв арджазійців, Вічних Тітоньок, наприклад. Ірелька, така, як зараз, при тих порядках, що панують у палаці, довго не витримала б. 

А Різарту влаштованим святом Лада хотіла натякнути, що просто звабити і кинути Ірельку не вийде: у неї є сильний рід і могутні друзі, які підтримають і захистять.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ілянка
10.04.2023 11:48
До частини "Сколихнути зорі"
О, нова глава, скільки тут цікавого! Лінсенята☺ Багато красивого, але є і дещо тривожне. Хтозна, як продовжаться ті історії, що почалися на цьому святі – реальні і розказані.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    10.04.2023 22:06
    Дякую за коментар.) Персонажі тут трохи неслухняні, гнуть свої лінії, тож сама поки не знаю, що буде і як вони себе поведуть. 😚
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше