Початок свята

 Спочатку день народження Лади мали відмічати у їхньому  будинку, однак в останній момент стараннями Вічних Тітоньок його перенесли в арджазійський палац. 

Ірелька, коли про це взнала, не могла приборкати свою радість, що спонукала усміхатися де треба і не треба, обіймати й кружляти навколо себе Ластіна, ну і самій кружляти, з ходи зриватися на біг, а з бігу на підскоки — коли ніхто не бачить. Подумати тільки: вона побуває в палаці Різарта!

Мирель, дізнавшись про те, де буде свято, округлила очі, а потім заходилася навчати, як слід триматися, що казати, які теми обминати. Сама допомогла з зачісками і їй, і Руз з Ючаною: запрошені всі троє. Сукню Ірельці вже вправилися придбати: сизо-синю, як небо в вечірньому тумані. Не з дешевих, але Рішана погодилася, бо, по-перше, платила Дора, а по-друге, якщо відпороти мереживо на комірі й рукавах, сукня зі святкової перетвориться на буденну. Практична, словом. 

Арджазійський палац виявився настільки розкішним, що, варто було ступити крок з порталу і зробити вдих, як Ірелька застигла, ніби вкопана. 

Запах старого, покритого лаком дерева, тонкий солод троянд і чиїхось парфумів, своєрідний дух самих стін, килимів, писаних олією картин і навіть, здавалося, мармуру й позолоти, — це все разом нагадувало нотку закарбованого в пам'яті аромату Різарта. Його дім пах ним. Або він домом. 

Погляд ковзнув по різьблених гнутих ніжках старовинного столика, фарфоровій вазі з білими пишними квітами, з яких чи то навмисне, чи по недогляду осипалися пелюстки, по глибоких складках вишневих штор, і, хоч Мирель нагадувала, що в Джайзі роздивлятися по боках — поганий тон, неслухняно повився по витончених лініях ліпнини високої стелі; там зачепився за багатоярусну люстру з безліччю свічок (Осяйний, вона дивовижна!) й упав на трояндовий візерунок на пухнастому килимі. Знову глянувши на портрети вінценосних осіб в позолочених рамах, Ірелька подумала, що краса, рятуючи світ, може ще й ненароком задавити. Не людину, то її настрій; радість десь поділася, Ірелька чітко усвідомила, хто вона. Просто маленька селянка. Тому, коли, війнувши ароматом конвалій, перед нею зупинилася принцеса Жардина в блідо-зеленому, розшитому діамантами вбранні, Ірелька вже дивилася виключно перед собою, але не була впевнена, що вираз обличчя мала, як годиться, привітний чи приємний. 

Яким він був, прокоментувала сама принцеса, обмінявшись вітальними фразами і компліментами з Дейрою і Мирель.

— Ох, яка непристойно  серйозна юна діна! І хмура! Ти звідки, золото?

Ірелька замнялася з відповіддю.

— Зі Степового! — озвалася Руз. Вона вийшла з порталу і, як у себе дома, пройшлася по коридору.

Жардина перемкнулася на неї.

— Розана, родичка - самозванка! Рада вітати тебе в нашому палаці. А то останнім часом скучно якось, — Жардина одним швидким, аж професійним поглядом оцінила занадто пишне рожеве плаття Руз. А потім усміхнулася ще ширше: з порталу вистрибнула Ючана в своєму помаранчевому і короткому, як у новонароджених, платті. Власне, у їхньому районі й придбали святковий одяг, взуття й дешевенькі квіточки на шпильках, що понатикали в зачіски.  Останнім часом Ючані полюбилося зав'язувати коси в два хвости. Однак сьогодні на її голівці спорудили дві вежки, ради свята гарненьке личко обрамляли завиті локони. Виглядало це незвично, але дуже мило. Ючана спинилася коло Ірельки, легко й непомітно стиснула долоню. Теж хвилювалася: її тут знали риною.

— Угу. Я теж рада, жалюгідна копія славної Жардини Алозійської, — Руз відповідала, не повертаючи голови: роздивлялася портрет сивокосої королеви з добрим розумним поглядом. — Тобі до неї, як до неба рачки! 

Жардина не образилася, пурхнула, як метелик, стала поряд картиною, перейнявши позу зображеної на ній тезки й заявила:

— І це прекрасно! Ще ждати й ждати, поки появляться зморшки та посивіють коси! 

— …Я про розум, — продовжила нагліти Руз, користуючись тим, що Дейра і Мирель тихо перемовлялися з Данзом і Сгірелєм, які вийшли з порталу завершальними. — Хоча він тобі даром не потрібен. 

— …Бо у мене і так його вдосталь! Дивно, кажуть, чим людина товстіша, тим добріша. У тебе все навпаки. Схудни, може перестанеш бути злюкою. Ну і погарнішаєш заодно.

— Я — нормальна! І я, до речі, твоя пра-пра…

— Годі пракати! Що сестра — вірю. Знаєш скільки у мене таких, як ти? Не потрібно було відмовлятися, хай би татко  офіційно визнав тебе донькою. То у кого з нас не вистачає розуму?

— Я ж — п-п-бабуся! — Руз стала рожева, як її сукня, очі дивилися ображено, аж благально. Збоку почувся смішок.

По коридору довгими елегантними кроками підійшов ще один різновид Різарта, більш довгов'язий. 

— Розано, заспокойся. Ми ж уже про все домовилися, —  він приховав усмішку і чемно привітався з Дейрою і Мирель. Дейра представила йому Ірельку і Ючану. 

То був Чадгар, племінник Різарта. Вкладаючи пальчики в його прохолодну руку, ще раз зиркнула зблизька. Осяйний, який же він… розкішний. Скільки величності! І ввічливої, контрастної в порівнянні з панібратством щодо Руз, байдужості до них, простої селянки й добре знайомої колишньої ріни. Зате Данз і Сгірель його привітністю нагородилися.

Надворі вразилася ще раз.

Вітерець, стрічки і ліхтарі, музика, море квітів і гостей, запах їхніх парфумів. Всю площу встеляв величезний килим. Килимками накриті й лавочки, напівсховані в трояндах, кущі яких чим ближче до саду, тим вищими й густішими ставали; між ними вилися декоративні струмки.

— Отакі, ми, арджазійці, щедрі! Топчіться, гості дорогі, не шкода, — прокоментувала Руз. — Білий песику з гострою мордочкою (я все одно тебе бачу, не сховаєшся під довгою скатеркою!), мурзай килим запеченою курячою ніжкою, труси шерстю, —  все прибереться магією. Опа, уже все прибралося магією! Сподіваюся, собачка не вдавився при телепортації. Ви Ладу бачите?

— Ні, але ніде вона від нас не дінеться, — Мирель теж роздивлялася навкруг. 

Промінчики надвечірнього сонця відбивалися в прикрасах вишукано вдягнених гостей,  келихах на тацях, які носили слуги, хоч страви на столах появлялися ніби самі по собі. На деревах і просто в повітрі висіли відтепер запалені ліхтарі й освітлювальні пульсари різних форм і відтінків: коли стемніє, стане ще красивіше.

Королівський сад, старий і високий, здавався живою пасткою для репутацій, (ввечері у сад самій не можна, з хлопцем теж), ждав на здобич, збираючи між листям і під стовбурами в траві прохолодні, з кожною хвилиною все густіші й таємничіші тіні, і ніби наперед зловтішався. Хоча зловтіха йшла не з саду: збоку на деякому підвищенні біля альтанки з витягнутою, але гармонійно пропорційною статуєю, присутніх оглядала висока темноволоса жінка в темно-бордовій сукні. Звідти линула музика, там красувався під магічним ковпаком на спеціальному столі величезний торт, що за розміром і формою нагадував люстру ( кулінарі в майстерності оздоблення ювелірам теж не поступалися).

— Романа, Вічна Тітонька, —  Дейра помітила, куди  Ірелька дивиться. — Я можу представити вас, лише якщо вона сама підійде. Традиції Арджайзи! Тому чекаємо. 

— Краще не чекаємо, —  прошепотіла Ючана. — Вона така прискіплива!

Біля Тітоньки тим часом появилася Лада в чомусь ясно-блакитному, рвучко оглянулася, засяяла, а через мить уже всіх обіймала.

Подарунок, що приготовили Ірелька, Дора і Рішана, під цікавим поглядом принцеси Жардини і ще однієї зеленоокої діни, що косила оком через плече, одразу здався надто простим. Вишите лляне плаття. І хоч Лада йому зраділа, дякувала щиро, Ірельці стало незручно.

 — Я починаю розуміти, навіщо тут стільки троянд, — Мирель, трохи розгублена (теж  нарядилася невідповідно), оглянулася на арджазійських красунь у сукнях із глибоким декольте, які просто заполонили місце святкування.

Ірелька зрозуміла, що не одна вона в замішанні від такої кількості краси і грації. Не дивно: тут з молоком матері вбирали мистецтво спокуси і флірту, дехто вже вертівся в полі зору Сгіреля і особливо кремезного Данза. Хлопцям, здавалося, простіше: Мирель нарядила в те, в що вважала за потрібне, він слухняно підкорився і тепер почувався цілком комфортно. Кинувши на неї закоханий погляд, всміхнувся.

Ірельці підморгнув, і одразу стало затишніше; пошукала очима Різарта. 

— Ви помітили, частина гостей кудись направилася? 

— У тронний зал, — понуро відповіла Руз. — Там церемонії представлення  новеньких від шляхетних домів. А ми не шляхетні, нам туди зась. 

— Інша справа, якби Романа підійшла і запросила. Але вона не підійшла! І Ладі зараз не до нас, вона Ліру вдома залишила, мотається порталами то туди, то сюди. А Жехард не знаю, про що думає, його теж спробуй упіймати, — Дейра зиркнула на Ірельку продовгуватим зеленим оком. — Однак не варто заздрити, Іріель. Різарта ти й так вже знаєш. Я теж майну до Діра, перевірю, як він там. Руз, ти за старшу. 

Дейра зникла.

Ірелька трохи обурилася: по -перше, нікому вона не заздрила, просто Різарта хотілося побачити, по-друге, якщо й так, з її обличчя це не мало б читатися!

 Руз тим часом скомандувала  їсти все, що душа забажає і скільки забажає. Вона ж за старшу. Ну і тим  більше, що ще дві таких зграйки незапрошених на церемонію уже уподобали столики в протилежному кінці, а трохи ближче Мирель заходилася годувати Данза.

— Їжте, дівчата! — Ючана вже всілася і взяла в руки столове наряддя. — Що в Арджайзі хорошого — те, що готують тут смачно, вдосталь, і їсти й пити можна що завгодно і коли завгодно, незважаючи на самих вінценосних осіб. 

"Якби ще можна було — як завгодно," — Ірелька стала копіювати манери Руз.

Коли загін шляхетних арджазійських бутонів і їхніх родичів повернувся, дівчата вже розправилися з десертом і нудьгували. Вин не чіпали: Руз скомандувала зачекати до вечора. Музика змінилася, впізнавши мелодію, під яку їх  учили танцювати загальний танець, вирішили доєднатися.

 Однак мало того, що розслабленості і грації від своїх учениць Мирель так і не добилася (рухи в Ірельки і Ючани виходили, як на тренуваннях, напружені і стрімкі), все, що вона показувала, виявилося застарілим! 

— Це схоже на змову! Був простий танець, давній, як світ, ну навіщо його так ускладнювати? — Руз від образи й обурення хапала повітря пухлими губами і нагадувала викинуту на берег рибку. Вірніше, викинутими на берег були всі троє: завдяки щасливому збігу музика, танцюючи під яку, могли б (та що там могли б  —  вже вправилися!) осоромитися, несподівано перервалася, а коли відновилася, доєднуватися знову вже не хотілося. Тому сиділи за своїм столом і дивилися, як це роблять арджазійки. 

— Навіть лінсійки прекрасно його знають, — констатувала понуро Ючана. — Штюх! І як можна так граційно танцювати? 

— Не штюхай, Ючо. Хоча так, без замови тут дійсно не обійшлося, — підійшла Дейра, трохи хмура: Романа маячила перед очима, але так і не підійшла. — Ще кілька місяців тому цей танець був інакшим, сама танцювала. Пахне тонкою жіночою підступністю. Ну, Вічні Тітоньки, влаштували несподіванку! А ви, мої дорогі,  менше звертайте уваги на арджазійських модниць і веселіться: свято для всіх. 

— Угу, щодо арджазійських заморочок маєш рацію, — підхопила Мирель. — Після повернення в Коло я сама не можу вгнатися за їхньою модою, тож начхала на неї — і щаслива. Моя вам порада — будьте просто самі собою, поводьтеся так, ніби ви серед своїх, або взагалі одні!

Стемніло, яскравіше засвітилися ліхтарі й пульсари.  

Музику з записів змінила жива, присутніх ще збільшилося. Іменинниця крутилася в центрі уваги.  

— Ладо, і ти їх усіх знаєш? — запитала Ірелька, коли та викроїла хвильку і появилася біля них. Лада, ніяково посміхаючись, заплющила очі. 

— Соромно признатися — ні-і-і, далеко не всіх. Як я вже втомилася від усіх цих вітань, одних й тих самих запитань про Ліру! Якщо чесно, вже шкодую, що погодилася відмічати свято тут. Перепрошую, там гості з Дінайї.

Угу, Ідгарн і Дорина, король і королева. 

Ірелька не встигла їх роздивитися: появилися Кеф і Равд,  Почалися вільні танці. Ючана побігла в натовп, Руз за нею. Ірелька не знала куди дітися, тому пікорилася владному кивку Дейри і приєдналася до подруг.

Їхнє товариство знову впадало в очі, бо височенька Ючана, слідуючи порадам Мирель, танцювала так розмашисто, що заїхала в бік Лардену, який опинився поряд. Руз — надто хвилясто, швидко і чуттєво, а Ірелька — сковано. Витончені красуні кидали на них насмішкуваті погляди. Не звертати уваги, як радила Мирель, ще потрібно було вміти. Арджазійський двір виявився згуртованим, прискіпливим і авансом …ні, не ворожим, але вельми прохолодним. До такого навіть Руз була не готова. А згодом  загальну увагу перебрала на себе вуглувата лінсійка в чорному, яка хильнула лишнього. Дейра досадно зітхнула: то була сестра Сгіреля, Гітана.

— Так, мої дорогі, я ненадовго, а ви дивіться мені, — куди саме дивитися, Дейра не сказала, кинула застережливий погляд чомусь не на Руз, а на Ірельку і поспішила до лінсійок.

 Ірелька ж вже давненько видивилася лавочку на межі саду, майже сховану від очей; залишивши подруг танцювати,  направилася туди. Навкруги троянди, троянди… Біля неї бузкові. Поряд переплетіння в'юнких з дрібними світлими квіточками. Рівчачок дзюрчить приємно і заспокійливо. Лише лавка без килимка, кам'яна, холодна — жах. 

— Тільки, Гітано, після витверезного зілля алкоголь вже не вживай, інакше мучитимешся вдвічі сильніше, — почула голос Дейри.

Виявляється, трохи далі за квітковими кущами схована ще одна лавка, там возилися з хмільною лінсійкою, напували чимось.

— Ви не розумієте. У мене  гор-ре… — мимрила Гітана, але, судячи зі звуків і задоволеного зітхання Дейри, таки випила зілля.

— Що, радість з приводу переплюнути вискочку Ладу уже випарувалася? —  ніжний, милий попри єхидний тон голос належав Альвіні. Ірелька здивувалася. Невже про Ладу можна так? 

— До штюха Ладу! — Гітана говорила різко, голосно. — І Різарта до ш-штюха! Все, я передумала! 

Вона зірвалася з місця, покрокувала в святковий натовп. Швидко протверезіла. Альвіна ковзнула кудись по-лінсійськи. Як тільки в такій юрбі ні на кого не напоролася? Дейра сіла поряд з Ірелькою, зітхнула.

— Подобається тобі свято? 

— Так собі. Моє було кращим, — Ірелька підмостила під дупку долоні.

Дейра помітила цей рух, змахнула рукою — камінь нагрівся.

— Згодна. Ця лавочка на більш-менш пристойні віддалі, але далі в сад не заходь і сама краще не залишайся. Іди потанцюй, як он Юча. Тільки не стрибай, як вона…

Ірелька визирнула, щоб глянути, як подруга стрибає, і нарешті побачила Різарта, в парі з якоюсь красунею в золотистому не платті, а шедеврі. Явно не з дочок, надто світлокоса для цього.  

— І не будь такою скованою і нещасною.

— Що, стрибати все-таки краще? — зіронізувала, кинувши погляд на подругу. У Ючани це виходило досить зграбно, вона потрапляла музиці  в такт, і навіть, судячи з широкої усмішки, отримувала задоволення. 

Різарт теж поглядав на Ючану, але усміхався по-доброму.

— Так, стрибати краще, — Дейра трохи здивувалася незвичній іронії підопічної, але швидко перемкнулася: — Ти глянь, поряд з нею Ларден! Ось чому вона така рада. Так радіти теж не варто. Ходімо, слід зробити їй зауваження. 

"В Дейрі прокинувся командир".

— Ти ж казала менше звертати уваги на реакцію арджазійських модниць, — Ірелька нікуди не хотіла йти.

— Це так. Але є дещо, що слід враховувати, наприклад, те, що я казала вам про сад. Після того, як скасували ринство, частина вельмишановних осіб надто загострила свою увагу на традиціях, на тому, що годиться і не годиться, стали жах якими кусючими та ядучими. Татко попрохав поки підігрувати їм і старатися не давати приводу для пліток.

Ірелька, зітхнувши, підвелася, попрямувала за Дейрою. Гітана тим часом, не звертаючи уваги на попередження, знову осушила келих, поклала на тацю слуги, що проходив мимо. От кому начхати на плітки.

Дейра ж, замість робити Ючані зауваження, швидко навчилася копіювати її рухи, Ірелька теж. Руз робила це хвилясто, на свій лад, але великі груди підстрибували знатно. На щастя, чи на жаль, наступний танець був повільним. Розпашілий Ларден запросив Ючану, Кеф притулився Руз, щось шепотів на вухо. А Різарт обіймав ту ж саму розкішну діну. Ірелька знову ковзнула на свою лавочку, яка, на жаль, потроху вистигала. 

"Я ждав одну тебе, шукав одну тебе," — співав Жехард для Лади її улюблену пісню з запису і наживо. Різарт видивлявся когось у натовпі. Зустрівся довгим поглядом з Ірелькою. Сховалася, відкинувшись на спинку.

Бо від одного того погляду  розхвилювалася.  Між ними виник безмовний, безколірний, нелогічний зв'язок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.