Гарна квіточка

— Ладо, глянь, — прошепотіла Ірелька. — Ох, яка ж красива квітка!

 На недавно посадженому кущі уже розпустився бутон!

Її троянди досі під банками, ні одного нового листочка не появилося, а тут — справжнє диво! Блідо-персикове ніжне і колюче диво, одне на весь розкішний кущ. Таких кущів було багато, а води, що Ірелька принесла, ледве на один вистачить.

— Так-так, — Лада з'явилася поряд, поклала руки в боки. — От, значить, яка ти, колючко! Розмовляти умієш?

Троянда мовчала.

Ірелька здивувалася. Ні, вона чула, що Руз була квіткою, але гадала, що це жарт. Також знала, що квіти люблять, коли з ними розмовляють, чують тон голосу, розрізняють  замилування і… і, напевне, злість. 

Раптом спало на думку, що ці троянди спочатку сікла своїми кігтями Гітана, а потім вона, Ірелька, влаштувала оте слізне квіткове обезголовлювання... 

— Скажи мені, красуне, хто ти і звідки взялася? — Лада строго глянула на кущ.

—  Я — твій кошмар! — почулося звідти. — Ти сама назвала нас, троянд, страшненькими, тепер начувайся!

— Ну, вибач. Якщо хочеш знати, не лише тебе так називали, мене також. 

— Хто? 

— Ларден. І його дракон, — Лада витягнула шию, шукаючи поглядом ще бутони. — Але я давно їх за це простила.

— Просто простила? Вони мусили за це заплатити! І ви теж — мусите заплатити! — не здавалася квітка.

— Кров'ю? — зіронізувала Лада.

Ірелька здригнулася.

Лада глянула на неї скоса і запевнила, що квітка жартує:

— Не може красунечка кольору теплого сонечка бути такою злою і кровожерливою!

— Це колір не сонця, а розлуки! — зловісно прошелестіла квітка. — Мої квіти не зрізають у букети, не дарують коханим, вони не ахають від захоплення і не стають свідками поцілунків! — зловісність плавно перетворилася на звичайне скарження. — Ніхто не кохається на жовтих пелюстках…

— Знайшла причину для печалі, — Лада відібрала в Ірельки поливалку. — Рости собі на благодатному ґрунті, радій сонцю, вітру і дощам. А ще — нашій турботі. Ми дали тобі нове життя, пересадили на чудове місце і дбатимемо про тебе. Ми заслуговуємо на вдячність.

— Гаразд, — якось швидко погодилася троянда. Може, тому, що Лада поливала. — Але я полюбляю озерну воду. І носіть її вручну! 

— Як знайомо! І кого ти мені нагадуєш? Ходімо, Ірелько, наберемо води з озера для нашої… Як тебе називати?

— Не знаю, — зітхнула квітка. 

Вниз до озера уже протопталася стежка. Правда, на ній теж росла трава, але значно нижча. Поряд вилися рядки деяких лікарських трав, пересаджених, щоб мати під рукою.

Молодий дуб кудись з берега зник. Сонце направилося на захід, спека спала. Дивно, але блакитним сонце було персонально для Ірельки. Ластін казав, воно "біло-золоте, як ти". Потім питання, чи не здається сонце іншим, Ірелька поставила Ючані. Та засміялася і сказала, що хотіла б його таким побачити, але, на жаль, сонце — звичайне. Більше Ірелька не питала нікого.

— Відблиску! — покликала Лада, ледве віддалилися від троянди.

 Якщо нагорі трохи повівав вітер, то внизу тихо й затишно, Перлинне гладке і спокійне, лише ближче до середини місцями мерехтіло непокірно і сріблисто. Біля скроні Лади пискляво задзижчала невиразна рудувато-сіра точка.

— Ірелько, чому ти така здивована? Ти ж не вперше бачиш мого помічника? — Лада ляснула себе по щоці: точка зникла.  — Що ти думаєш про нову балакучу троянду, Відблиску?

— Думаю, у нас проблема. Автовиправлення Адора дає збій, — продзеленчав Відблиск. — Таке буває раз у кілька років, але швидко проходить. Іріель не мене вперше побачила, а комара, Ладо. Їх тут не було дуже давно.

— Точно! А я гадала, чому мені так подобається цей світ? Штюх. А що скажеш про троянди? — Лада вийшла на місточок, зачерпнула воду. 

— Боюся, вони також наслідок збою.

Ірелька зупинилася там, де колись сидів Різарт. Згадала його тепло, тембр голосу, коли розповідав легенду про дракона. Зітхнула. Занурила відро у воду, зачерпнула. Спогади вилилися з рештками води — минуле, яким би чудовим не було, теперішньому не конкурент.

Ірелька глянула вдаль, намагаючись зосередитися на цьому теперішньому: там летіли лебеді. Доволі низько, граційно, відображаючись у воді й злегка тривожачи озерну гладінь.

"Цікаво, знову пролетять мимо, чи ні?"

— В жовтій троянді також полонена чиясь душа? — запитала Лада Відблиска, дивлячись, як і Ірелька, на лебедів.

— Можливо. Не скажу точно.

На березі сяйнув портал, вийшов Ларден. Привітався, поцікавився, як справи. На Ладине запитання, чи нічого не трапилося, відповів, що хотів пересвідчитися, що у неї все гаразд; потім невимушено забрав у обох відра з водою, поніс угору по стежці. Не левітував: заборонили, пояснивши, що так хоче троянда.

 — У нас появилася нова балакуча квітка, темна версія Руз.

— Темна? — образилася троянда, почувши кінець фрази. 

— В переносному значенні, — Лада вдала, що не почула квітку, продовжила розповідати: — Квіточка ясненька та світленька. Лише вважає, що ми перед нею завинили. Ось, воду з озера забажала. 

— Почуття вини — це серйозно. Я теж провинився перед тобою, — Ларден поставив відра в траву. — Перепрошую за те падіння. Чим я можу загладити свою вину? Зроблю все, що скажеш. Хоч зірку з неба забажай — дістану! 

— Бажай, бажай зірку! Це ж він назвав тебе страшненькою? Хай тепер летить високо та далеко, або телепортується туди, де його тіло піде бульбашками, розпливеться, як тісто на дріжджах! А тоді спечеться, згорить, і кружлятиме попелом у нескінченній безодні! — видала троянда.

Всі троє так на неї глянули, що вона склалася в бутон і пірнула в листя.

— Який жах! Така краса — і такі страшні слова! — вирвалося у Ірельки.

— Ну, не така вже й краса… Хоча звісно, губити привабливе чоловіче тіло було б шкода, — почулося з-під листя.

— Іріель мала на увазі твою красу і твої слова, квіточко, — Ларден кахикнув, розплився усмішкою, але глянув на Ладу і злякався: вона дивилася вгору з рішучим виразом обличчя:

— Хочу… 

 Ларден глитнув.  

— Хочу пташку з неба! Лебедя! Оту, найпершу! — вказала на зграю, що кружляли неподалік, не приземляючись.

— Ні! — аж застогнала троянда. — Не потрібна вона тобі!!!

Ларден швидко (аби Лада не передумала?) змахнув кистю.  Величний птах склав крила, ніби заснув, і, двічі крутнувшись в падінні з силою гепнувся йому в руки. 

Зблизька лебідка (а це була вона) не така білосніжна, як здалеку, не така красива. Шия смішно звісилася, війнуло запахом пір'я.

— Прошу, — Ларден протягнув птаху Ладі.

Вона подякувала, взяла і ..застигла.

На лиці по черзі промайнули жах, здивування, гнів. 

Випустила лебідку з рук.

Вона впала на ноги; Лада похапцем відступила:

— Забери її, будь ласка! Розбуди, і хай летить собі… куди летіла.

— Ох, ці дівчата, — зітхнув Ларден, левітував птаху туди, де сполохано кружляла її зграя, там розбудив.

Лебеді швидко полетіли в бік Буйного лісу. Лада помахала їм рукою:

— Літайте, красені й красуні, ловіть захоплені погляди… здалеку. Ху, аж легше. Все, Лардене, я тебе простила!

Вона ясно усміхнулася і заходилася діловито поливати квіти.

Ірелька і Ларден лише переглянулися і мовчки похитали головами. 

— Я ж казала, не потрібна вона тобі, — прошелестіла троянда Ладі. От хто, здається, її розумів.  

— Гляньте ліворуч, — тихо сказав Ларден. — У нас в гостях невидимі лінси. — Вірніше, не в гостях — по той бік захисту. Ладо, ви можете не пропускати лісовий народ? Я вражений!

— Як ви їх бачите? — Ірелька, теж вражена, підступила ближче до короля, зараз більше схожого на мисливця. 

— Самих лінсів — не бачу. Але помічаю, як змінюється навколо них простір. Трава пригнулася. Вже розгинається...

— Дівчина в чорному. Тільки що віддалилася, — повідомила квітка.

— Будного дня в чорному ходять лише Альвіна або Гітана, — Лада вже полила квіти, підійшла ближче. — Давно наша невидима гостя тут? 

— Недавно. Але я помітила, що вона тебе не любить. Якщо знову з'явиться, хочеш, я подеру її білу шкіру? До крові! Порву її туніку, повириваю коси? — з куща висунулася гілка з неправдоподібно великими колючками, що рухалися на стеблі.

Ірелька подалася назад.

У цієї квітки не лише слова страшні!

— Ей, ти чого? Гарна, гарна квіточка, заспокойся, — Ларден підійшов до куща, виставивши долоню. — А гарні квіточки ж нікого не деруть… 

Лада, Ірелька і навіть, здається, квітка на це тільки посміхнулися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.