Привиди на руках не носять

Ірелька, Руз і Ючана чекали в Агатовій, поки не повернуться всі, хто відправився шукати і палити хащі. Те, що планували на завтра, перенесли на сьогодні, як тільки Відблиск повернувся з Дзеркала з новими уміннями, благо, часу до смеркання вистачало.

Як приманити хащі, підказала Люка.

— Хащі тягнуться на сплеск гормонів окситоцину і дофаміну, туди, де має місце гіперфіксація уваги на іншій людині і її ідеалізація.

— Що? — підійняли брови Руз і Юча. 

— До закоханих тягнуться, — переклала вона. — Особливо вразливі особини з невзаємною формою закоханості. Таких можна використати, як приманку.

— Яка добра квіточка, —  зауважила Руз.

Лада закрила губи кулаком:

— Кохання притягує, кажеш? 

— Маячня! — пирхнула Руз.

— Та ні, Люка знає, що каже.

“Звісно, Лада має рацію, — подумала Ірелька. — Люка ж також породжена збоєм автовиправлення.”   

 — Гаразд! Щось придумаємо, —сказала Лада. —  Дякую, Люко! 

 В Агатовій спочатку влаштували метушню, шум і гам: зрошували одяг зіллям, щоб хащі не обплітали, а потім Лада формувала захисні сфери, стискала їх, утворюючи щось на зразок прозорих костюмів. Зрештою всі зникли у порталах, і в печері стало дуже тихо.

Сгірель, Дейра і Ельміра переправили дітей в Ін і залишилися там. 

Гітана теж йти в ліс не хотіла, але доєдналася: Ллірель, на вигляд милий і м’який, наказав, доволі жорстко блиснувши чорними очима.

— Чому він з нею так? — запитала тихо Ірелька Дейру.

— Щоб страх болю не задавнився. Зараз його легше викорінити. 

По правді, дівчата трохи заздрили тим, хто відправився в ліс. Теж хотілося долучитися до веселощів, обливаючись   зіллям, хай навіть з запахом пластику; але ні, то забава для старших, досвідченіших. І у мокрому одязі перед Різартом постала не Ірелька, а Гітана. Лада, яка декого лише трохи зросила, на неї і її сестру лийнула так, що одяг пристав до тіла, окресливши що треба і не треба.

— Ти що, досі мені мстиш? — обурилася Гітана, струшуючи краплі з рукава. — Ми ж наче вже рахунки звели! 

— А як згадаю, як згадаю! — пожартувала Лада, цитуючи давній анекдот, а потім строго заявила: — Заспокойся, це для твого ж блага.

Гітана поглянула на Різарта і погодилася. 

…Ірелька понуро дивилася у вікно.

“Осяйний, як же важко кохати короля! Якою ж я маю бути упевненою в собі, щоб не ревнувати! І річ же не в ньому, а в мені. Я ревную, значить, недостатньо сильна. Я не можу стати його нареченою, значить, недостатньо гідна.

Все, що можу зробити — віддалитися. І зайнятися собою. Сховатися, як троянда під банку, щоб мати час пустити коріння. Захисний купол академії в якості цієї банки прекрасно підійде. І байдуже, що світ без Різарта потьмянішає…”

 Ірелька глянула на небо. На ньому збиралися хмари, Світоч набув виразного блакитного відтінку.  

 Час тягнувся повільно-повільно. Руз із Кефом, як голубки, читали одну книжку.

 Ірельці і Ючі це не сподобалося, натякнули, щоб  забиралися в кімнату Руз. 

Натан, тимчасовий охоронець, десь на кухні пив “довгий чай”. Це чи не єдиний лінс, який пофарбував волосся у світлий колір. Тепер воно різко контрастувало з чорними бровами.

 Натан задер довгі ноги на спинку стільця і час від часу заглядав у видимць, ігноруючи тих, кого мав би захищати, коли вони забігали за чимось на кухню.

В кімнаті Ючани, де чекали, бо звідси найкраще видно Буйний, розповсюджувався різкий цитрусовий аромат від нарізаних півкільцями апельсинів.

Подруга нервувала, хвилювалася, а цей запах заспокоював; вона сиділа над тарілкою, спершись на лікоть і задумавшись про щось своє.

Ірелькин погляд потягнувся до Буйного. 

Далеко-далеко вився дим, танув у небі. То Відблиск вистежує хащі, Рід палить, джгути Різарта, напевно, знову збирають докупи мутовані злісні гілки, щоб ніде, не приведи Осяйний, не прижилися знову. А Дора задіює свою магію, щоб ліс не постраждав. Магію часопростору, розмежування, ту, яку Ірельці використовувати заборонила. Потужні стародавні вібрації, здавалося, сягали аж сюди.

Перед очима постав вираз обличчя Дори. В тому, що небезпека так розповсюдилася, вона вважала винною себе. 

— До вечора знищимо абсолютно всі хащі, — зронила, не кліпнувши, наче прирекла. Сірі очі стали такими холодними, що Ючана  зізналася на вухо, що ця незнайомка Ізідора (так її всі називали), лякає.

— Даремно, — відповіла Ірелька. — Це найчудовіша у світі незнайомка.

…Цікаво, а що тепер з яблунею? 

Чи досі біля неї є забуття? Хто її оберігає? Та ніхто. 

“Дора ту яблуню просто знищить”, — зрозуміла раптом причину холоду прабабусиних очей. 

Небо нахмурилося, Світоч ще більше поблакитнішав.

“Як мій настрій,” — всміхнулася і закліпала: у повітрі пливла пляма кольору сонця. Вона плавно пройшла крізь Ладин захист. Троянда, якась тремтлива і злякана, наблизилася, постукала в шибку. 

Ірелька відчинила вікно. 

Люка, приєднавши до тремтіння голос, видавала щось типу “г-г-г-г”.

Навколо тихо, ні співу пташок, ні шелесту трав. Ні запаху кори.

— Люко, що сталося?  

— Г-г-госяйний, він іде г-г-сюди! — видала нарешті.

— Хто — він?!

Проте Люка опустила голівку і застигла. Ніби знову стала звичайною квіткою. 

Ірелька взялася за стулку вікна. І завмерла: блакитна пляма наближалася до неї.

“Надивилася на Світоча,” — вирішила, потягнула на себе стулку. Але вона застрягла в повітрі. Смикнула сильніше — даремно, вона не піддалася.

Блакитна пляма безперешкодно пропливла до кімнати і набула контурів людини.

Ірелька оглянулася на Ючу: та спала навсидячки. Стулка вікна зі стуком зачинилася. 

 Ірелька здригнулася, не відводячи погляду від видіння.  А воно почіткішало так, що можна було розгледіти вродливого чоловіка.

“Яка незвичайна краса! — мимоволі потягнулася до нього, серце тенькнуло від захоплення. — Цей привид сяє, а очі не ріже!”

Однак перш ніж встигла зробити крок, він майнув до дверей, ніби злякався. Якась сила потягла слідом; Ірелька вибігла в коридор, помчала навздогін, та він зник. Утік! 

Коли повернулася, Юча вже прокинулася.

— Не зрозуміла: як ти, яка тільки що була тут, різко опинилася — там? — ткнула з претензією в простір.

— У печеру влетів блакитний привид! — Ірелька  крутнулась в танці, взяла півкружальце апельсинки, з’їла. Охопило нелогічне відчуття свята, якоїсь неймовірно важливої події. — Це дуже незвичайний вродливий привид! 

Вона знову потягнулася до апельсинки, але Ючана забрала тарілку, сховала чимдалі за себе: 

— Ану, опинися знову — там, біля дверей!

— Точно! — Ірелька побігла до виходу з кімнати. — Повідомлю Натану! 

Юча наздогнала в коридорі. 

— То як ти перемістилася? Привид тебе переніс на руках? 

— Привиди на руках не носять, Ючо! 

Натан хропів. 

 Ючана кахикнула, і він прокинувся. Ірелька розповіла, що сталося. 

Лінс, мов вихор, зірвався з місця, зник у дверях. Аж вітром війнуло.

Ючана закліпала: 

— Ого! Привиди на руках не носять, кажеш. А лінси? 

— А лінси — носять!  — Ірелька згадала свої пригоди в арджазійському саду.

— Це, напевно, боляче? Ну, наприклад, не вписатися в двері?  — Ючана кивнула в їхньому напрямку.

— Лінси завжди вписуються в двері! — Натан, що несподівано повернувся, уже стояв на порозі, опершись до одвірка однією рукою, а другу поклавши в бік. — Ми, лінси, стрімкі, але обачні. Навіть з ношею на руках. Мало того, ми можемо проходити крізь стіни! 

— Навіть з ношею на руках? А якщо ноша — не лінс? — Юча  запитально підняла брови і нагнула голову.

— Тоді це боляче, — засміялася Ірелька. — Тому, хто не лінс.

— Зате стіну можна швидко полагодити, — всміхнуся Натан, підняв палець. — Ми — стрімкі, все уміємо, можемо все. Будьте тут. Зараз я знайду вашого привида!

Однак ні пошуки, ні магічне  сканування печери результатів не дали.

Люка теж нічого не пам’ятала. 

Ірелька глянула на годинник: пройшла година і сорок п’ять хвилин. Питання: коли? 

Отже, привид Ірельці просто наснився.

Тільки що був день, а вже вечоріє, гілкам Буйного час сплітатися. А це означає, що на сьогодні полювання закінчене, скоро всі повернуться.

Першою в Агатовій появилася Лада.

— Все, дівчата, можете хащів не боятися: їх уже немає, — вона обійняла Ірельку за плечі і зразу захотілося відсторонитися: магічний захист зник, а запах зілля залишився. 

“Як добре, що одяг досі тхне пластиком, а Гітану добряче облито, — подумала Ірелька, косячись на Різарта і його наречену, що вийшли з порталу слідом. — Не тягтиме в обійми.”  

Однак хвилювалася даремно: Різарт дивився лише на неї, Ірельку. Погляд пильний, трохи здивований; король милувався безтурботністю і веселістю, що охопили її після зустрічі з блакитним привидом. А потім попрощався і зник, відмовившись від пропозиції залишитися на чай. Зате появився Ларден.

— Ура! Хащів нема! — безпосередня  Ючана обвила його руками. —  На мене ваше зілля не діє, бачиш? 

— Ти ж не хащі, — засміявся Ларден. 

— Я — хащі! — вона підстрибнула і обплела ще й ногами.

Лада зробила зауваження, нагадала, що Ларден, напевно, втомився.

Руз розлила в чашки чай.

Лада кожному відміряла по ложці зілля.

— Ючі також додай, — розпорядилася Руз. — Тільки заспокійливого, надто вона розвеселилася. І Ірельці, а то сон з реальністю сплутала.

— Який саме сон? — насторожилася Дора.

Прийшлося розповісти. 

Агатову перевірили знову, всі  разом. Жехард повідчиняв усі двері, обстежили кожен куток. 

— Доро, а що з яблунею? — шепнула Ірелька, коли випала нагода опинитися наодинці.

— Її уже немає, — очі Дори знову стали холодні, як лід.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ілянка
03.02.2024 09:22
До частини "Привиди на руках не носять"
А взагалі хочеться похвалити світ, він росте і росте, і стає таким багатим! Дуже гарний і цікавий всесвіт🌌
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ілянка
    03.02.2024 09:20
    До частини "Привиди на руках не носять"
    Спойлер!
    Можливі спойлери! Теорія щодо привида: або це Адор повернувся зі Світлих Туманів, або це його образ, який кохала Дора і зберегла за допомогою яблуні. А тепер він вільний, бо вона захотіла його відпустити. (Можливо, тому, що побувала у світі Туманів і побачила, що він її теж забув). Це я перечитала кілька минулих глав і роблю висновки) І, судячи з усього, це через Дору і Адора з'явилися хащі, які тягнуться до нещасливо закоханих.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    03.02.2024 13:57
    До частини "Привиди на руках не носять"
    Спойлер!
    Дякую за коментар! Цікаве бачення.) Дора ще не була в Туманах, і звідти так просто не вийти. Вона затрималася, щоб знищити хащі і яблуню, бо не могла залишити в небезпеці рідних. Чи вдалося це, — в наступних главах.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше