Дежавю

Крізь відчинене вікно вливалася ранкова прохолода  пізнього літа, навіяного солодким духом височезних стебел кукурудзи з молодими качанами і розтривоженим ароматом уже зацвілих купчаків, посіяних край вікна. Кудкудакали кури, цвірінькали горобці, літали ластівки.

Ірелька потягнулася, вийшла надвір. Спориш сивий від роси. Дора сипонула зерном — кудкудакання різко стихло.  

Ірелька підійшла до умивальника, умилася. Звична бадьорість від холоду, штрикання в розніжені зі сну підошви сухих грудок. 

“Як тут добре,” — відмітила про себе. 

Мама має рацію,  ночівля у Дори — втеча з-під її контролю. Набридли постійні докори й пронизливі погляди. Ірелька кохає Різарта, визнала це, змирилася, і ніхто інший їй не потрібен.   

— А у нас несподіванка, —  Дора, останнім часом сумна, усміхалася. — Ходімо, допоможеш. Я нарешті знайшла Пустунку.

 Єдина курка з ім’ям (а щоб його заробити, виявляється, досить мати влізливу вдачу) висиділа курчат! 

— Ніби назло саме тоді, коли час іти, — Дора вручила Ірельці приготовлений шкарубкий ящик.

І знову на її обличчі хмаринка суму й суворості, погляд у далечінь, ніби вона уже уявно блукає на невідомих дорогах.

— А час іти… куди? — схилила Ірелька голову.

Прабабуся кудись збирається, перебирає речі, вчора щось писала.

Відповідати на запитання Дора не захотіла, вильнула:

— Куди — подавати документи в магічну академію! Кому — тобі. Коли — завтра!

Кінчики пальців трішки затерпли. Ірелька глитнула. Вона що, боїться завтрашнього дня? 

Притиснувши до себе ящик, попрямувала за Дорою.

 Вступити до академії — можливість не лише навчатися, а й вирватися з дому, побачити світ! А якщо… якщо не вийде?

“Все вийде! Боятися свого страху, це як страх помножити на страх. Цим, навпаки, можна притягнути неприємності, а вони мені непотрібні. Тому взагалі про завтра краще не думати. Он — несподіванка квокче.

Дора забралася на сіно, в напівтемний куток дерев’яного сараю, чим розтривожила Пустунку. 

— Тихо-тихо-тихо, — примовляла, підіймаючи квочку разом з курчатами. З під розпушеного пір’я лиш лапки стирчали. Ірелька підібралася ближче, вправно підклала ящик, Дора швидко накрила ряднинкою; стривожена Пустунка заспокоювалася, проте кілька курчат залишилося на сіні, тепер бігали і цяпотіли.

— Може, приспати їх?

— Знову ти поспішаєш користуватися магією! Приберігай її для особливого випадку.

Ірелька спіймала курчатко, пухкеньке й жовтеньке, мов живий клубочок на тоненьких холодних лапках.

— Тук-тук! — У відчинені дощаті двері заглянула Ючана. — Славно сяйте! Що тут коїться?

Ірелька показала їй курча.

— Глянь, у нас поповнення господарства!

— А-а-а! Яке воно миле! — Юча підійшла, смішно зсутулилась, простягнувши жменькою долоні. Ірелька поклала в них курча.  

—  Я ніколи не тримала в руках курчат! О, яке гарнюнє!

Юча зацмокала повітря біля притихлої пухнастої грудочки і видала:

— Його треба зросити моїм парфумом з ванількою! 

Ірелька засміялася.

— Я вам зрошу! — Дора поспішно відібрала курча, кинула в ящик і запитала, з ким Юча прибула.

— З Ладою, вона біля троянд. Ви вже знайомі з її Люкою?

— Ти про квітку? Люка — тому що злюка? Назвали, традиційно відкинувши одну букву? — Дора оглянулася через плече — уже несла ящик в курник.

— Ну, Люці сподобалося, — Ючана трішки образилася. Напевно, вона й придумала це ім’я. — На кущі, до речі, є ще п’ять квіток, але звичайних. А на твоїх? 

— На моїх нема, — Ірелька зітхнула. Проте, вгледівши Ладу, заясніла. 

Сьогодні вона одягнена у вишиту лляну сукню, підперезана пофарбованою в яскраво-зелений колір мітлою. На  шиї підвіска, на руках браслети. В один, зі скельцем, залетів і знову вилетів Відблиск. Лада усміхалася, але очі залишилися суворими. 

Недивно: Буйний знову об’явили небезпечним.

— Ірелько, мало не забула, тобі дещо передали, — вона розтисла кулак. На долоні тьмяно блиснув агат.

Нелюбима намистина із собачки!

— Чому не береш? Бери, якщо лінси дарують агат, це означає, що тебе вважають своєю. У разі небезпеки він нагріється і лінс чи лінсійка примчить на допомогу. Агату мало не буває, ситуації бувають різні.

— Угу, дякую, — Ірелька взяла.  Не втрималася, понюхала. Запах парфумів з суничками. Раз побував у Ладиних руках, то можна взяти. Один, на світлому ремінці, вже є. Буде ще темний — до пари. Контраст це добре.

Ніби в підтвердження, прибігла Юча, вже з чорненьким курчатком. 

— Воно якесь тихе і сумне, — пояснила. — Ладо, хочеш потримати? 

Лада взяла його, погладила. 

— Хюньшен…

— Що? Як ти сказала? — засміялася Юча.

— Хюньшен — курча одною з земних мов. І так я називала одну лінсійку. Колись… 

 Скрипнули двері — вийшла Дора. Курча в долонях Лади оживилося, зацяпотіло.

Юча швиденько схопила його, побігла, щоб повернути туди, звідки взяла, поки Дора не бачила.

— До речі, про хюньшен, — сказала Лада. — Відблиску, порахуй, будь ласка, лебедів? 

Зі скельця одного з її браслетів вилетів сонячний зайчик, зник у безхмарному небі. 

 — У Буйний — ні ногою, пам’ятаєш? — нагадала Лада.

Ірелька піймала її погляд, кивнула.

Світ змінювався. Мала відчуття, що невідома загроза обов’язково дасть про себе знати. Лише пізніше.

 А щоб не боятися наперед, слід чимось зайнятися.

Дора забажала поговорити з Ладою наодинці. 

 Ірелька з Ючаною пішли збирати упалі за ніч груші.

Розбиті при падінні — у відерце (підуть на варення), яким пощастило вціліти — у миску з водою. Щоб з превеликим задоволенням з’їсти просто зараз.

— Чуєш, Ірелько? Я ж завжди хотіла там вчитися… Бути одною з манок.

— Манок?

— В Сіроні позаочі так називають студенток. На їхніх аурах мітка магічної академії, ”МА”. От і називають манками. Вони ходять такі таємничі, круті… Як манна каша. Жартую. Для мене студенти магакадемії завжди були тими, хто манить. Горді, сильні і красиві. Але їхня зовнішність часто — ілюзія. Лише новонароджені справжні, і то не всі. — Ючана надкусила чергову грушку. Ірелька могла б заперечити, але не стала.

—  Без мітки на територію академії не потрапиш, лише за спеціальним запрошенням і в окремі дні, як от завтра. 

— Цікаво, у нас теж будуть мітки на аурах?

— Так, нас також називатимуть манками. А може, й ні. Ми ж відьмочки. Хоча професор зі штучним оком, який ставить мітки, заразом визначає і рівень магічних здібностей. Кеф казав, цілком можливо, ми теж їх маємо і тоді вчитимемося, як усі. 

“Вчитимемося, як усі… Осяйний, як же я цього хочу!”

Ірелька нервово пом’яла руки. 

— Ти не хвилюєшся? — запитала Ючану. 

Здавалося, все, що її турбує,  — вибрати кращу грушу, щоб з’їсти наступною.

— Звісно, хвилююся. З нами навчатиметься її світлість Адліна. Але ця новина не зіпсує мою радість. Навпаки: в Сіроні титули не вживають. Цікаво глянути, як прийдеться в ролі простої учениці. 

Неподалік зацяпотіли курчата.  Дора випустила Пустунку, але з неї вийшла тупа квочка: забрела у високу й мокру від роси траву і завела курчат. Ірелька рушила до них, але Дора була ближче, зібрала  мокляків і понесла кудись.  

— Перший рік ідуть загальні предмети, більшість лекцій  відвідуватимемо разом з першокурсницями, житимемо  в гуртожитку, —  Юча більше мріяла, ніж розповідала. — Академія здалеку така розкішна, велична! Королівський палац не зрівняється. Я не про арджазійський кажу, ти ж зрозуміла?

Звісно, Ірелька зрозуміла. Палац Різарта — незрівнянний. 

На руку Лади, що стояла в тіні, розмовляючи з Дорою, упав сонячний зайчик. Вона завмерла, до чогось дослухаючись, потім гукнула:

— Ючо, мені необхідно зараз піти! Я потім повернуся, заберу тебе, — Лада створила портал і зникла.

Вона затрималася довше, ніж гадали. Уже й поснідали, а Лада все не поверталася. Дора заходилася мити посуд, Ірелька запросила подругу в  кімнату, яка вважалася вітальнею.

— А у вас тут затишно, — заявила Юча, озираючись навколо. 

 — Присідай, не соромся! —  Ірелька вказала на крісло.

Але подруга, як уміє, з розмаху гепнулася на канапу.

 — Ой! 

Завмерла.

 З під неї стирчала стара пухова хустка… 

— Здається, я на щось сіла! Чи на …когось? 

У великих сірих, широко посаджених очах — жах. 

…Цією хусткою Дора  накривала курчат.

— Н-наче на коробку як-кусь…

Угу. Непотрібна картонна коробка якраз для таких цілей.

Ючана боялася підвестися. Жах в очах змінився стражданням.  Ірелька, попри те, що було шкода і Ючу, і курчат, здригнулася від сміху. Проковнула його. Бідна подруга! Яка тупа ситуація! Ну от що тепер робити?

— Доро!

 Вона увійшла, витираючи мокрі долоні. З одного погляду все зрозуміла. Подала нещасній гості руку.

— Чого ти така перелякана? Нічого страшного ж не сталося!

— А… А..? — Юча змахнула віями зі сльозами.

— А коробка стара, не шкода, — Дора зловила Ірелькин погляд, кивнула на двері. — Я хотіла в ній курчат відігріти, але передумала. Перепрошую за безлад.

Ючана засміялася, витерла мокрі щоки. Однак глянути в коробку не дали: Ірелька потягнула її до виходу. 

— Ходімо, полиємо мої квіти!

Троянди за склом ніби застигли у часі. Скло заросяне: сьогодні краще не поливати — є ризик перелюбити. Може, увечері. Поливалка Ірельки опустилася на землю.

— Що це? Я чую спів! Такий дивний! Ти чуєш? — завмерла поряд Ючана. 

— Ні, — збрехала Ірелька. Дора співала вголос! Як вона  не боїться, що Юча почує? Вона ж має гарний слух, любить співати, от візьме колись і відтворить!

— Осяйний, у мене крутиться голова! І Світ! Все навколо таке дивне! — голос Ючани лунав звідкись здалеку.

 “Яка могутня магія часопростору! То от вона яка у Дори! Хто вона, моя прабабуся”?!

Все зупинилося. 

— Ючо, а що ми тут робимо? Ми кудись ішли?

Ючана стенула плечима і розсміялася:

— Не пам’ятаю!

— Напевно, поливати троянди? У тебе поливалка, — з хати вийшла Дора. На її вустах — тонка усмішка, в руках — картонна коробка з кількома курчатами. 

— Ох, дійсно, — Ірелька глянула на квіти.

Банки над ними зі споду заросяні. Сьогодні краще не поливати. Є ризик перелюбити. Може, увечері.

“І знову здається, що таке вже було, що наче зупинялася над квітами з Ючою і думала подібне!”

— Чуєш, Ірелько, у мене  дежавю, — Ючана оглянулася навкруги.

— Так, у мене теж.

Лада стояла, поклавши руки в боки, поряд із захистом на вході в печеру Дзеркал. До неї по стежці підіймалася лінсійська принцеса. З сонною лебідкою під пахвою. Так і знала! Альвіна підіймалася не стрімко, розслаблено навіть. 

В чорному, коси у високому заплетеному хвості.

“Ну-ну,” — Лада відсторонилася, пропускаючи.

Аля бахнулася об захист.

Круглі карі очі стали ще круглішими. Бахнулася знову, згадала штюха.

— Кхм-кхм, — Лада проявилася. 

Губи принцеси скривилися, ніби з’їла лимон. Але все одно нагадувала миле курчатко.

— Штюх! Ладо! 

— Не варто згадувати штюха, адже він дійсно поселився в Буйному. Не чула, що сталося з Чадгаром? Забула, що ліс небезпечний? 

— А тобі що до того? Відійди з дороги.

Лада не відійшла, скомандувала тихо і з натиском: 

— Балерину відпусти!

— Кого? — Аля звела брови, поморщивши лоба.

— Лебідку! У нас і так проблем вистачає. Осяйний знав, що робив, коли перетворював її, повір мені!

— Не повірю! Відійди!

Лада відступила. Аля знову бахнулася в невидиму стіну. Лада усміхнулася. Лінсійка розізлилася, відійшла, створила і пожбурила вогняну кулю. Захист не піддався. 

Аля викинула лебідку, і, зціпивши зуби, пустила пульсари з обох рук.

Поки вона, злюща,  один за одним жбурляла їх у захист, Лада пробудила птаху, підкинула левітацією якомога вище і дальше, як колись Ларден. Лебідка полетіла, швидко працюючи крильми.

Альвіна оговталася, оглянулася.

— У-у! Знову ти все зіпсувала! Все — назло мені?

— А не навпаки? Це ж ти підглянула, що я випустила лебідку? Біля Агатової печери?

— Як ти?... — Альвіна аж задихнулася. — Ти не повинна б мене побачити! У! Яка ж ти влізлива! І не усміхайся так!

Лада перестала усміхатися, але не тому, що їй наказали: знайомо запахло корою. Стихли пташки. 

— Алю, — сказала Лада  іншим тоном. — Алю, тут небезпечно! І птаха небезпечна. Повір мені. Пам’ятаєш, оцей камінь на персні був чорним? 

— Не пам’ятаю!

— Може бути. Це Гіта могла бачити. А ти просто повір, — Лада заговорила швидше. — У персні була чорнота правди життя з Дзеркала Дійсного, дещо я випадково пропустила крізь себе. Коли я взяла лебідку в руки, дізналася про її вчинки. Хай балерина залишається пташкою!

Аля скептично скривилася.

Запах деревини й кори став відчутнішим. 

— Ти чуєш? Чуєш, запах змінився? Агат нагрівається! 

Аля глитнула, оглянулася на притихлий ліс, змахнула рукою, намагаючись створити портал, але не вийшло.

— Тут особливий енергетичний фон, портал не можна робити, забула? — Лада потягнула за Ягідку.

— А захист — можна? — з'єхидничала Аля. 

Лада глянула на вхід у печеру.

“Потрібно буде просто закидати вхід камінням”.

— Сідай зі мною на мітлу, полетимо.

— Ні! Сама доберуся, — Аля почала спускатися до лісу. 

— Алю! Не йди туди!

Лінсійка побігла.

Лада за нею. Аля оглянулася і прискорилася, вбігла в ліс.

Лада зупинилася, послала з руки горішок — захист, як колись. 

Схоже, хащі чують магію. Можливо, чисто лінсійську — ні. Як кегрети. Але ж Лада, щоб зупиняти лінсів, навчилася додавати власну, вроджену.

З лісу донісся Алін крик. Ягідка обвилася навколо талії.

Лада захистила сферою і себе. Стисла її. Вона обтекла тіло, утворивши магічний костюм. Захотіла ступити, але доволі вузьке плаття нижче колін не дало, мало не упала. 

“Отак і носи сукні”,  — подумала роздратовано, повернула захисту сферичну форму, підкотила плаття, стисла повторно. Потім випустила лінсійські кігті і ковзнула в ліс. 

Осяйний! 

Поки вона мудрувала з захистом, хащі оповивали сферу Альвіни! Лада гадала, лінсійка буде захищатися, але вона присіла, зіщулилася, накривши руками голову.  Якусь мить Алю ще можна було побачити, а потім гілки без листя повністю її сховали. Грубі, як руки, тонкі, як довгі кістляві пальці, рухливі, але не плавні, а рвучкі. Рухи гілля чимось нагадували рухи кегретів, лише запах приємніший. Але тріскучий гул моторошний, кількість дерев'яних лап, що тягнулися до Алі, лякала. Здавалося, навіть ліс страждав. Трава пригнулася. На одній гілці — заяча шерсть...

Лада здригнулася від огиди й заходилася сікти кляте гілля направо і наліво. Швидко, як на прискореній плівці.

"Нічого не знаю! Як справлялася з кегретами, так справлюся з гіллям"!

Хащі відсахнулися і відтягнулися, потолочивши траву. Із захисної сфери Альвіни, оплутаної пруттям, як з великого яйця, упало кілька  гілок. Внизу чулося тоненьке ніжне скиглення.

— Алю, підіймайся в повен зріст! —  Лада постукала по “яйці”.

Лінсійка замовкла, випросталася. Лада змахнула рукою — сфера обтисла Альвіну, як перед цим її. Гілля обсипалося, сформувавши щось типу гнізда, з якого, здивовано і злякано оглядаючи себе, несміливо ступила Альвіна.

“Хюньшен ”, — згадалося. 

— Вітаю, ти вилупилася! — пожартувала Лада, подаючи руку.

— Угу, дякую, ...квочко. — Аля, попри недавнє скиглення і мокрі почервонілі очі, взяла руку і нервово засміялася, ткнувши в незграбні обриси підкоченого плаття. Ще й кінці Ягідки ззаду під "костюмом" вимальовувалися. Лада аж тепер помітила, як недолуго виглядає.  

Але було не до жартів: Аля скрикнула — на неї знову кинулися хащі!

Лада блискавично обрубала їх лінсійськими кігтями.  Хащі відступили. 

“Таке враження, ніби їм боляче”. 

Гілля вчепилося за мітлу, яку Лада висмикнула, щоб утекти. Аля, молодець, зреагувала вчасно, відсікла. 

— А тепер — на Ягідку! 

Обоє вистрибнули на мітлу, здійнялися в небо якомога вище. 

— А зверху Буйний ніби зовсім звичайний, — відмітила Альвіна. Лада згадала пом'яту траву, зірване з кущів, порване листя. Як шкода лісу! 

Дзеленькнув видимць.

— Ладо, Алю, ви де? — першим на нагрітий агат відгукнувся Ллірель. 

— Ми в безпеці, летимо. А ти де? 

— В Буйному. Зі Сгірелєм.

— Забирайтеся звідти, там хащі! Зустрінемося в Агатовій.

Лада створила портал просто в повітрі.

 Зависли над кущем Люки, приземлилися поряд.  Але лише полегшено зітхнули, як на них з криком “А-а-а!” кинулася троянда.

— А-а-а! — закричали обоє. Лінсійка змахнула кігтями, троянда сховалася в кущ і закричала ще раз, уже звідти.

— Люко! Чого ти кидаєшся, і ще й верещиш? — обурилася Лада.

— Ладо! Це що, ти? — квітка визирнула з-під листя. — О, мій Осяйний! Ти себе збоку бачила? 

— Так, — Лада зняла захист, поправила сукню. — Але якщо назвеш страшненькою, пошлю високо та далеко! І Альвіна — моя гостя! Зараз ще два будуть. Поводься чемно!

Але появилося три.

 Лада з Альвіною саме  розповідали Ллірелю і Сгірелю за чаєм про хащі, коли на кухню ввійшов Жехард. 

Невимушеність, з якою наперебій змальовували свою насправді жахливу пригоду, кудись поділася. 

— Чому ви взагалі туди подалися? — запитав строго.

— Це наші дівчачі справи, — знайшлася Лада. — Ми до Дзеркал навідувалися. Вхід у печеру слід закидати камінням. Вручну. Схоже, в Буйному знову не можна магічити. І ще варто запастися водою з Джерел. Тут без вашої допомоги не обійтися, — кажучи це, вона налила Жехарду, який присів біля Альвіни, чаю. 

Глянула на лінсійку: та  сиділа напружена, як струна, з опущеним поглядом і рум’янцем на щоках.  Включила бачення.

Ні, зарано Лада вирішила, що вони з Альвіною порозумілися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ілянка
19.12.2023 20:00
До частини "Дежавю"
Спойлер!
Чудова багатогранна глава. Тут і гарні описи, і такий життєвий гумор, і небезпеки, ще й які, і несподіванки! Переживала за курчат прямо дуже! А лебідка викликає тривогу... Чекаю магічну академію!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анатолій
    19.12.2023 15:04
    До частини "Дежавю"
    Левітація і створення порталу Ладою, це дійсно вражаючі епізоди подорожі в часі і просторі. Але політ та ще й з віражами на мітлі... просто захмарна фантазія.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    19.12.2023 15:51
    До частини "Дежавю"
    Дякую за коментар.) Тихо радію і трохи соромлюся, що в тегах стоїть "казка". І наперед жахаюся, як це все пояснила б, якби писала фантастику. (При тому, що в курсі: теоретично портали в просторі і часі можливі, навіть математично прораховані.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше