Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

На день Валентина

День Валентина – зручний привід

Комусь освідчитись. Кому…?

Дивись, шукай. Душі пориви

Не стримуй, до мети прямуй.

Що, парубче, розбіглись очі?

Ти розгубився вже за мить?

Такі проблеми парубочі…

Бо залицятись треба ж вміть.

Он та, дивись, неначе кличе

Та ще й підморгує тобі.

На святі Валентина звичай –

Щоразу в ніжній боротьбі

Шукаємо найкращу жінку,

Таку, щоб верх усіх бажань.

Долаємо свою стежинку –

Я, ти, Ромео, Дон Жуан…

Закохуйтеся, джентльмени!

Дівчата – ось вони, всі тут.

Під Валентинові знамена

Ставай! У свята свій статут!

Хоч буде дощ, негода, злива,

Хоч повінь в тисячу річок –

В красунь закохуйся сміливо!

Дивись вперед, на жіночок!

...

Сергій Кузнєцов

ПРО ЩАСТЯ

Щасливий осені радіє,

Щасливий квітне повесні.

Нещасний плаче, вовком виє:

— В Єгипет хочеться мені...

Щасливий тішиться світанням,

Щасливий славить небеса.

Нещасний тліє у чеканні,

Але чого — не знає сам.

Щасливий — це коли сьогодні.

Щасливий — це коли живий.

Нещасний і в жнива голодний

Та злий...

Тетяна Волошина (Савчук)

...

Тетяна Волошина

ЗАПИСКА БЛАЖЕННОЇ

Не питай як у мене справи

Я тобі не відповім

Не запитуй у чому справа

Я сховаюсь від тебе у дім

Я втечу в свій маленький ящик

Буду далі я від людей

Тут заразять мої таргани

Мене купою дивних ідей.

Я – психічно хвора людина

Дівчина без болю і без жалю

Я виплакала всі свої сльози

І відстоюю волю свою

Я лишу цю записку людям

Що читатимуть її за роки

І хтось скаже: «Вона блаженна,

Загинула в молоді роки».

...

Валерія Дроздова

***

В кімнаті, просякнутій білим світлом,

Дивитися на сонне обличчя та думати:

«Я безперечно готовий померти за неї».

Наскільки ж далеко зайшло

Раптове знайомство біля раптового пекла.

Молекули бігають, гарячіє.

Сірі багатоповерхівки стягуються у вікно.

«Я точно готовий і вбити за неї».

Це вирік.

Це сто смертних вироків.

Сто світів, де він говорить одне і те саме.

«Готовий? Ну, уперед!»

Її тіло таке реальне і м'яке. Цікаве до кожної цяточки навіть через роки.

Вона вдягається.

Холодіє.

"Я буду каву, а ти?"

А я ...

Кава останньої зустрічі завжди смачна.

Смачніше ніколи не буде.

Можливо, я виправдовуюсь.

У переповненому автобусі дихається так легко.

Вона розтягується на кілометри,

Тане,

Світ поволі пустішає.

Я почав щосили стуляти губи —

погана звичка.

***

Зненацька зима, Калі-Юґа, ти проспав, усе валиться з рук.

Їдеш на остогидну роботу.

Хтось штовхає — і ти втрачаєш контроль.

З-під лоба розглядаєш вагон, наче ображений крук.

Важко помітити,

Але її обличчя тремтить у карті метро:

Вії, розріз очей, сосуди на повіках,

щоки, трошки червоні від сну, губи, підборіддя зі шрамом,

постакне та розпатлані волоси.

Вона.

Час від часу тепер прийдеться її бачити.

Тому мені страшно доживати до старості.

Бо вона навкруги —

Не хочу дивитися, як неї не стане.

От лихо.

Навіть у сто першому світі я скажу те саме,

Поки вона спатиме.

29.11.22

...

Чарівник у чорнім

Подих бога

…а між іншим, знаю – не маю права

І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.

Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,

А з ними і тим хто кричав: - Варрава, -

В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.

Тільки й роздуми, що про тебе:

Млосний погляд, жіночність; що стегна викручують знаки.

Я тлумачив на власну користь їх, як причинно,

Так признатися і без потреби.

Тепер, як завжди, я безправий, сумний кавалер.

Заздрю тим хто торкається уст твоїх, рук і більше…

А ще простоті з якою кричать про своє

Вони: A la guerre comme a la guerre!

Розписавшись у лоні безликим і білим віршем.

Я любив вас, здається, тепер вже, здається, любив.

А тому, залишилось признати поразку, що фатум

В який так напевно і трепетно вірила ти

Не стався. А сталось по волі лихих, не повірених дій,

Що плутають пристрасть

З любов’ю, але постфактум.

18.07.2020

...

Володимир Каразуб

Ходив військовий

Ходив військовий по розваленій багатоповерхіці.

Блукав по різним квартирам

І Бога благав.

Ходив військовий, роздивлявся,

Шукав свою родину:

Малого сина, дружину та мати сиву.

Ходив військовий, піднімав великі шмати стін

Та Бога благав, щоб всі були живі.

Шукав військовий та знайшов усе про що благав: мати, сина та дружину, яких він так кохав.

Але нещастя це частина наших днів,

Бо сина він знайшов у завалинах із стін.

Пішли сльози з мужніх очей військових

Та люта ненависть до сил ворожих, що розділили долі багатьох людей

Та знищили залишки цікавих ідей,

Що змусили людей вмирати

Та прихистку у чужих народів шукати.

Побачив військовий сина свого,

Неміг ні на секунду відірвати очей від нього.

Стояв навпроти наче живий,

Стояв і посміхався його маленький син.

Стояв і посміхався, маленькою ручкою махав

Та зник в один момент,

як сильно батько залишитись не благав.

Стояв військовий з тілом у руках

Та проклинав усіх хто до цієї трагедії руки своєї приклав.

Ходив військовий по розваленій багатоповерхіці...

...

Страшний сон редактора

Обійняти світ

Зростати в теплі, обігрітись в любові,

Дивитись, як плавають зорі ясні;

Нести усім ласку в цім краю чудовім,

Радіти холодній і теплій порі.

Приймати життя, дарувати, прощати

І вірити в диво, у силу з небес;

Повірити янголам, брати, давати,

Для іншого стати, мов книга чудес.

Сміятися щиро і плакати гірко,

Із ближнім пройти крізь негоди всіх бід...

У кожного в світі ця місія різна,

Моя ж- обійняти руками цей світ!

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Ти не радій

Ти не радій, що гарно, мов у казці,

Посипав сніг лапатий із хмарин,

Бо там в окопі, у холодній касці,

Чийсь замерзає чоловік, чи син.

Захоплено, немов мала дитина,

З вікна на білий килим не дивись.

А краще стань тихенько на коліна,

І за чийогось тата помолись.

Зима прийде, вона не за горами,

І календарні принесе святА.

Та хай зігріє їх молитва мами,

І сніг холодний хай не заміта.

Не забувай в думках ні на хвилину,

Щоб ти вночі собі солодко спав,

Хтось вдома залишив свою дитину,

А хтось і взагалі життя віддав.

Тож перед тим, як йдеш спокійно спати,

Попивши перед сном гарячий чай,

Згадай в молитві кожного солдата,

І шану Богові за них віддай.

...

Юлія Посполіта Левченко

Відчай художника

Сьогодні знову я упав у відчай,

Сховався знову від усіх людей.

Не уляглися фарби мальовничо!

Нема наснаги, і нема ідей.

Не підкорились фарби проти ночі.

Вони - чарівні, я ж - не чарівник.

Вони зі мною бавились досхочу,

Допоки настрій в розпачі не зник.

Чого ж такі Ви, фарби, неслухняні?

А, може, я образив Вас колись?

Ось пензлі є, і є полотна льняні.

А фарб нема – хоч плач, а хоч молись!

Я попитаю волі у Природи,

Я попрошу свободи у Вітрів.

Тієї лише хочу нагороди,

Щоб наказати фарбам стати в стрій.

Ні, наказати їм уже не зможу,

А зможу тільки знову попросить -

Я

хочу

відчувати фарби,

Боже,

Неначе чути їхні голоси...

Неначе чути їхні голоси?

Неначе чути їхні голоси...

...

Сергій Кузнєцов

До москаля

Ну що ти дивишся сюди, москальська мордо?

Кордони перейшов - одразу переміг?

Вкраїнською землею ходиш гордо,

Та за два дні до Києва дійти не зміг!

Москаль, що обізвав мене хохлом,

Пускаєш замість посмішки ти "гради"!

А в жилах тих хохлів - козацька кров,

Та звідкіля тобі було це знати?

Любив ти називатись старшим братом,

І завжди зверхнє ставився до нас.

Та ми тебе назвемо краще катом,

Що поділив життя на "до" і "після" враз.

Хотів здобути перемогу ти за день ,

Прикрившись від Європи "руським миром".

Обравши Україну за мішень,

Сліпим ти йшов у гріх за командиром.

Ти б'єш будинки, церкви, школи...

І забираєш у дітей дитинство!

Не буде тобі прощення ніколи!

Не зможемо забуть твого злочинства!

Чи знаєш ти у чому сила,

Всього вкраїнського народу?

Нам ближча до душі могила,

Аніж лишитись без свободи!

За правду, віру, за єдинство,

Нас на коліна не поставиш!

Поборемо твоє безчинство!

Ти душу вільну не задавиш!

...

Ольга Ворона

І буде мир!

І буде мир, і буде перемога!

І знов над нами небо чисте та ясне.

І соловей нам заспіває пісню

Про рідний край в якому він живе.

Розквітне знов калина край дороги

Вітати буде всіх, хто повз неї іде.

А вітер віднесе кудись далеко

Весь смуток, що в душі нашій живе.

Огорне сонячне проміння землю,

Мов, обіймає з теплотою нас.

Не буде більше в нашій Україні

Ні сліз, ні горя, ні образ.

Лиш щастя й радість панувати будуть,

Лиш спокій й затишок прийдуть.

Вкраїна мила процвітати буде,

Бо в ній найкращі людоньки живуть.

...

Тетяна

Про себе

Як бути мною ніхто не знає,

Але я знаю, що відчуваю.

Сум і гнів, останнім часом,

Не без підстав – скажу я вам.

Зелені очі, русяве волосся,

Пухлі губи, видно невеликого носа.

Неідеальні мої риси,

Я вже звикла любуватися ними.

Вирій думок у моїй голові,

Як тих бджіл у вулику.

Хто що сказав, що відбулося,

Про це я часто думаю.

Мені здається, я добра людина,

Хоча можу чинити й думати зле.

Якщо найде така хвилина,

Іноді можу висловити все в лице.

Знаю свої переваги та недоліки знаю,

Але бути іншою вже не бажаю.

Таке життя, воно бентежне,

Отримала досвід, він і вплинув на мене.

– 20.01.2023

...

Надя Кулик

Бог

Наг я вийшов із утроби матері моєї,

Наг і повернуся.

Господь дав,

Господь забрав;

І без жаги свого жалю,

Не помилує дітей;

І не прийде на сприяння до творіння,

Що відданій всіх звірей.

Не дасть уповання або розпач,

Не подарить зайвий "шанс"

Або "благодаті".

Але дасть нам душу, життя та смерть,

Наче наша матір.

Але залишивши своїх "ляльок" на покликання долі,

Спостерігатиме, і тільки.

За тим, як хтось вмирає,

А хтось, навпаки, живе.

І на виставі, в театрі;

Безмовній, величавій тиші,

У залі глядачів, з одним місцем.

Сидить одна істота,

Що дивитися виставу трагічну,

З назвою "життя".

...

Мерфі Розалін

Людина що варта життя

Любов цінніша за усе

Любов щіра

Люди- зможуть забути

А кохання пам'ятатиме усе

Знайомство,таємниці, розмови по ночі

І звісно ж,що ваші закохані очі

П'яні сварки, скандали до самого ранку

Ви не чуєте одне одне питаючи:

"ти що там у танку?!"

Агресія,сльози,жаління та ниття

Навіщо кохана людина яка не варта життя?

...

Артеміда

Він народився, щоб ввести в оману

Його блакитний капелюх

Русява смужечка волосся,

І погляд від очей та вух

Сканує золоте колосся.

Не бачив всесвіт ще краси

Милішої ніж цей хлопчина,

Все поле в'яне в порівнянні

З його великими очима.

І тіні від його тонкого стану

Танцюють на грайливому суцвітті.

Він народився, щоб ввести в оману

У цьому й кожному столітті.

...

MaL_Vi

Кімната в Нью-Йорку

Читай газету в кімнаті де світло

Приховує гучність фортепіанних

Клавіш, які натискає самотність

Жінки в червоному платті. Двері

Між ними — це вихід, якого насправді

Немає.

Це погляд художника досить спокійний,

Крізь вікна розчинені з літнього мороку.

Звук лиш підкреслює їхнє мовчання.

Кімната в Нью-Йорку — нічого нового,

Насправді давно, як нічого нового:

Нудьгою освітлені стіни, позбавлені

Тіней фігури, картини, загострені

Речі і гранями штучно оголені

Зовсім утратили власну привабливість,

Наче втомилися від співучасника

І від співучасті бути в підрамнику,

І говорити, освітлені втомленим

Голосом побуту та відчуження.

Втомлені навіть від кави ранкової,

Від світла та музики, один від одного,

Нудьги, і картини самої ж Хоппера.

Нічого нового! Нічого нового!

Тяглість з епохи твого Вавилону,

Персів, шумерів, та Македонії

І до династії Селевкідів, згодом

Віддавшись у руки Риму

Ти розбрелася по Новому світу

І стала кімнатою у Нью-Йорку,

Абсолютно холодною, абсолютно освітленою

Задивившись у давнє придумане дзеркало

До біса надовго, — так довго, так довго,

Що звикла не бачити власне безтіння,

Свою бездушну геометричність

Штучну подобу і холод предметів

Одітих в охру, що тягне в опівніч

Наче метеликів до аргону

Твого двоєдушника, — знову і знову.

Як тягне вітер по вулицях стоси

Газет і звуки фортепіанних

Пє’сок, симфоній, кінематографу

Фар, що вихоплює з цільного мороку

Кімнатно-культурну декоративність

Нашого світу і нашу безмовність.

29.07.2022

...

Володимир Каразуб

Любовна симфонія

Любов витинає кроками білі літери на білих сторінках часу.

Їй під силу переступити гори

і зім'яти галявину червоних метеликів

спійманих шовковою ниткою;

в скелясті пригорщі набрати сонячні води озера

заглядаючи в прозорі глибини його дна

заломленим промінням твоєї наготи

і пити його холодну сріблясту ніч

з келихів чорної парасольки.

Стільки гачків, мереж лежить між водоростями,

що нахмурені крапельки стривожених брів

лякають полохливу водомірку мого погляду.

Хруст гілки.

Тепер мені зрозуміло, чому

вони вкладали у Ведмежу пащу калюмет

і просили пробачення у вбитого.

Але я,

Бігаю по плесу озера під тисячею крапельок Сонячного дощу

Вдивляючись у скосисте Сонячне проміння свого тотема.

13.08.2022

...

Володимир Каразуб

Кричатиму

Я кричатиму до останку.

Я кричатиму в віршах, піснями,

Я кричатиму з ночі й до ранку,

Звуком, літерами й словами.

Я за правду, за силу і волю!

За хоробрість, любов і примир’я!

Не повинність вирішує долю,

А людськії чесноти й довір’я.

Як захочеться здатись, не здамся!

Не спалю за собою мости!

Бо найгірше- це з острахом в серці

Розвернутися просто й піти.

Я кричатиму завжди і всюди.

А коли затулятимуть рот,

То очима кричати я буду,

Крик проллється в мелодіях нот!

Лиш одне головне: не мовчати!

Не піддатися імпульсу в грі!

В переломний момент закричати

Й не скоритись жорстокій пітьмі.

Хай проб’ється цей крик поміж люду,

Хай здолає далекі вітри!

До останку кричати я буду,

І ніщо не примусить піти!

(січень 2023 р).

...

Віршотвориця

Ігри самогубства

Квітне липа за вікном, 

Липень смажить сонцем. 

Горобець своїм крилом

Б'є мені в віконце. 

Я у думах. Голова

Дуже тяжко ниє. 

Підбираючи слова, 

Про майбутнє мрію. 

Про таке, де місця злу

Буде дуже мало. 

Щоб, згадавши про війну, 

Нам так сумно стало. 

Щоб ніколи нізащó

Не вчинили болю

Будь-кому, бо там, давно, 

Було море горя. 

Щоб дійшло нарешті всім:

Ми робили лихо,

Бо Земля – наш рідний дім –

Помирає тихо. 

Щоб зібралися скоріш, 

Рішення нарешті

Щодо всього прийняли 

Десь у Будапешті. 

Щоб любов скорила нас, 

І нарешті людство

Припинило раз-у-раз

Ігри самогубства… 

01.07.2021

...

Іра Соєр

Минулі дні

Мені хочеться вернутися у дні,

Де ми належали самим собі,

Де кожен з нас був поодинці,

Де руками обіймала нас любов.

Мені хочеться вернутися у дні,

Коли ми завжди мали місце в світі,

Коли він бурмотів собі під ніс у зливу

Я всміхалась й танцювала мов у сні.

І через глибинну прірву днів...

Мені хочеться вернутися у дні,

Коли любив мене ти палко,

А я бажала щастя лиш собі.

...

Анна Коваленко

Жінка

Ким написана жінка,

Яка може вбити, не беручи до рук ствола?

Ким написана жінка,

Якій не потрібно нікого просити, вона завжди робить усе сама?

Її приводять палити на площу -

вона встає з власного краху.

Їй роздирають душу,

але вона, вкотре вмираючи, не відчуває страху.

Ким написана жінка,

Яка, фактично, обгортка, вже не людина?

Ким написана жінка,

Якій для відсутності посмішки не потрібна причина?

То, хто ж її автор?

Тієї, чия книга життя

була б довшою за екватор?

Боюся, це не колишній, не мама, і не якесь дурнувате дитя

Кожна і кожен

Пише свою історію власним пером

Знати, чиєю кровью вона написана, не може жоден

Доки ця кров - не його.

...

Gayana

Біженцям війни...

Біженцям війни…

Сонце, як завше, сідає за обрій,

І ще один день добігає кінця.

Навколо людей - мільйони мільйонів,

Та я наче та заблудла вівця.

Не бачу й не чую. Як бути - не знаю.

Здається, не зможу, здається зірвусь.

А потім, коханий, тебе пригадаю.

І долі лихій я в лице посміхнусь.

Чого я шукаю в очах перехожих?

Підтримки? Жалю? Добрих слів? Співчуття?

Вони зрозуміти ніколи не зможуть.

Бо в їхніх дітей є батьки і життя.

Бо їхні оселі ніхто не руйнує.

Ніхто не приходить безкарно вбивати.

Вони всі свята в ріднім колі святкують.

А нам залишається тільки чекати…

А скільки чекати? Господь лише знає.

Коли ми повернемось в рідні міста?

Дитина моя іншу мову вивчає.

Хтось скаже: чудово! Та тільки не я!

Земля моя стогне, у пеклі палає.

У серці панує ненависть і злість.

А сліз, щоб оплакати більше немає.

Та ворог проклятий за все відповість!

І ми не здамося! Ми будем боротись!

Настане цей день - надійде блага вість.

І всі, хто поїхав, зможуть вернутись.

Бо я за кордоном лише тільки гість…

...

Ісенко Тетяна

Христос ся рождає!

Чутка витає: Христос ся рождає!

У біднім вертепі Бог народився.

Зірка із неба всіх сповіщає:

Господь наш Ісус на землю явився.

Істинний Бог наш нам об'явився,

пророцтво збулося, диво здійснилось,

в тілі маленькім дух воплотився,

боже дитятко на світ народилось.

Зірка з небес дорогу покаже,

де боже дитя спочило на сіні,

ангел крилатий людям розкаже

про чудо, що сталося в стаєнці нині.

Нині відбулась велика новина,

бо сонце нарешті всім засвітило.

Діва Пречиста дарує нам сина -

на світ опустилось справжнісіньке диво.

Чутка витає: Христос ся рождає!

У кожному серці, в кожній родині.

Кожен із нас у вертеп поспішає,

щоб поклонитися божій дитині.

Тож поспішаймо вітати, Вкраїно!

Ісуса малого і Діву-Марію,

щиро від серця всю божу родину,

вітаймо щоднини нашу надію.

Христос ся рождає!

(січень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Батьківський дім

Мій батько встиг зробити на землі

Все те, що чоловіку треба:

Будинок затишний, і я на його тлі,

І дуб кремезний підпирає небо.

Той дуб при хаті пильно поглядає,

Як вартовий на чатах з висоти,

А восени він жовтий лист скидає.

То, нібито, з минулого листи.

Батьківська хата – рідная домівка,

І старий дуб, що має добру душу.

Є щось в житті дорожче за готівку,

Що й я онукам передати мушу.

...

Сергій Кузнєцов

Зимовий колір

Яким би кольором намалювати квіти?

Троянди? Білим… так вже є…

Бо сірим – не таке, нема де правди діти.

Троянди сірим – не моє!

Яким би кольором намалювати зиму?

Сніжечок? Білим… він такий…

А може сірим? Сірий – то є колір диму!

Ні, білий колір надлегкий.

А як мені намалювати наречену?

Звичайно ж білим, у фаті…

Є й інші фарби – кількість незлічена.

А білий – мій по красоті.

Яким же кольором намалювати свято?

Звичайно ж білим… для чистоти…

Бо сірого у нас в житті і так багато.

Так хочуть люди – я і ти.

...

Сергій Кузнєцов

Смуток

Я не хочу, щоб кінчався сон,

Бо реальність – цілковитий смуток.

Смуток довгий, а не на сезон.

І у довжині – його здобуток.

В грудях, в мізках – зплутаний клубок

Із моїх тонких нервових ниток,

Із моїх емоцій і думок.

І у цій заплутаності – збиток.

Сон скінчився – і я знову тут,

Серед гірких і болючих пут.

14.11.2022

...

Іра Соєр

Хай слово те живе!

Я пишу історії свої,

Бо моя душа того бажає.

Тихо йдуть у тижні сірі дні,

І ніщо їх так не прикрашає,

Як мої написані слова,

Перероблені з фантазії і мрії.

Я пишу, бо я іще жива.

Я пишу, бо в цьому є надія

Зрозуміти інших і себе,

Донести важливу добру думку.

Хай живе! Хай слово те живе!

Хай його обійме палітурка!

Я пишу, бо мова це моя.

Розмовляю через ритм і рими.

Зрозуміють хай мої слова,

Навіть якщо дуже вони дивні.

17.01.2022

...

Іра Соєр

Я пишу

Я пишу, бо інакше не можу.

Моя сутність у тому живе.

Хтось вважає, що цей дар, як ноша –

Тільки спину людині зігне.

Це неправда. Кажу, бо я знаю.

Слово може загоїти все:

Навіть рани, що досі палають,

Трохи вщухнуть. Поезія – це

Рефлексія, думки, окуляри,

Призма, через яку бачу світ.

Я пишу, бо такі в слова чари,

Щоб писати до старості літ.

03.01.2022

...

Іра Соєр

Вітаміни для душі

Необхідні вітаміни

Організму цілій рік.

Тож купуєм апельсини,

Інколи – фруктовий сік.

Ми куштуємо гранати,

Помідори, огірки,

Робимо якісь салати

І настоюєм квітки.

Але то фізичні речі,

Не годують що вірші.

Від нудьги та порожнечі –

Вітаміни для душі.

Я приймаю помаленьку

Спів пташок та шум дощу;

Слухаю чиюсь пісеньку;

Мию миску до борщу;

Медитую; гладжу кішку;

В тиші інколи сиджу;

Фантазую; нову книжку

Із книгарні приношу;

Коли вдома лиш одна я,

То танцюю досхочу;

Інколи пісень співаю

Та запалюю свічу;

Інколи дивлюсь серіали;

Із тіктока щось краду

Як митець. Ці ритуали

Мою сповнюють весну.

Та хотіла б трошки більше

Вітамінів скуштувать.

В когось їх буває з лишком

Так, що й не порахувать.

Я б ходила на концерти

Музикантів в стилі рок;

В фотосесіях відвертих

Брала б участь – ото шок;

І ходила б у музеї;

Спала би біля ріки;

Побувала б в Колізеї,

Інші як мандрівники.

Це б мою зігріло душу.

Треба ще адреналін,

А то нудно жити мушу

Посеред нерідних стін.

13.06 - 14.06.2022

...

Іра Соєр

Сон

Задуха приходить до мене вночі,

Пролазить тривогою в сон,

В якому я вічно шукаю ключі,

А знову знаходжу патрон;

Де небо блакитне зв'язали дроти,

Боюся, тече по них струм;

Де ходять ластитись на руки коти,

Від цього мене бере сум;

Де вдома у ліжку своєму лежу,

Неначе й війни не було;

Де міцно тримаю руками межу,

За нею ховається зло;

Де в барі якомусь я келих вина

Спустошую першим ковтком,

А потім гадаю: "Ото дивина!"

І б'ю по столу кулаком;

Виходжу із бару, шукаю когось,

Немає ніде ні душі,

Ось тінь промайнула... Можливо здалось.

Тут стіни холодні й чужі.

Задуха проходить, і сон відступа,

Ось сонце вже світить в вікно.

Я дуже втомилась від жахів у снах.

Піду, десь стояло вино...

19.06.2022

...

Іра Соєр

Коріння

Ти знаєш, в дерев є така особливість:

Корінням триматись за землю.

І в цьому їх сила, їх дух, їх чуттєвість,

Бо корінь в землі – не даремно.

Бо корені мають і трави, і квіти,

І водорості в синім морі.

Без коренів можна буквально здуріти,

Неначе перекотиполе.

Не знати ні хто ти, ні що ти, ні звідки –

Суцільне страждання й нещастя.

Шукаєш хоч згадку, уривочок нитки,

Наматуєш ту на зап'ястя

І далі ідеш, і збираєш по крихтці

В коробочку своє минуле.

Плетеш полотно справно нитка по нитці

В секреті, щоби не почули.

Почують бо – знов роздеруть, знову знищать,

Коріння зламають насильно,

Посохнуть гілки, понадкусують миші

І стовбур, і поряд бадилля.

Їм треба так. Цілий народ у неволі.

Історії, дому немає.

Бовтається, наче перекотиполе,

І хто він, і звідки – не знає.

Так було давно. Той народ вкоренився

На землях своїх, не забутих.

Багато було тих, хто так загубився,

А потім з людьми стався лютий...

16.06.2022

...

Іра Соєр

Едем

Був у батька мого сад,

Там росли дерева,

Полуниця, виноград –

Все для блага чрева.

Ананаси, фейхоа,

Кавуни та сливи –

Стільки всякого добра,

Бути щоб щасливим!

І була щаслива я

Разом з чоловіком.

Знать не знала, що журба –

Слід-у-слід за гріхом.

Мирно жили у саду

Люди та тварини.

Про печаль і про біду

Знати не хотіли.

Я допитлива була,

Знати все хотіла.

Ось їжак, а ось верба –

Любо все та мило.

У дослідженнях мене

Занесло далеко –

Перед деревом стою,

Чую: «Небезпека

Цих плодів відкриє все.

Ясні твої очі

Вмить пізнають про добро,

Зло і чари ночі».

Змій спустився по гілках

І блиснув очима.

«Бачу в тебе сильний страх,

Милая дівчино.

Тобі батько розповів

Хоч краплину правди?»

Я мовчала. Звір повів

Монолог, не жарти.

Все збагнути не могла,

Що сказать хотів він.

«З'їж». До рук я плід взяла,

Змій здававсь щасливим.

Надірвалось у мене

Щось усередині.

Краще було б скуштувать

Кавуна чи дині...

Зірвала іще плодів –

Світ догори дригом.

Скільки жила ясних днів

І не знала лиха!

А тепер? Все навкруги –

То не рай безмежний,

А в'язниця, що боги

Звели нам належно.

Щось гаряче по щоках

Полилося градом.

Не встояти на ногах.

Падать. Падать. Падать.

Змій на дереві сидів

Споглядав на мене.

«Набери іще плодів», –

Шепотів зелений.

Набрала і віднесла

Прямо чоловіку.

Відкусив він від плода –

І в очах щось зникло.

Загорілось щось друге.

Оглянув він себе

І казав: «Любов моє,

Голі ж ми під небом!»

І ховалися в кущах,

Бо такий то сором!

Оселився страх в очах

Перед цим простором,

Перед батьком та всіма

Звірами на світі.

Заболіла голова.

Батько кличе: «Діти!

Де ви є?». Ми мовчимо.

Змій сидить на гілці

Перед богом. Той його

Гладить по голівці...

5.10.2021

...

Іра Соєр

Кипиння дійшло до крайньої точки

Кипиння дійшло до крайньої точки –

Мене розірвало вщент, на шматочки

Порублене моє колишнє життя.

І не допоможе мені каяття.

Хоч кайся, хоч бийся – ніщо не вернеш.

Загублені роки – то біль, і то треш.

Могла би спочатку жити почать,

Але можу тільки кричать.

21.12.2022

...

Іра Соєр

Самосаботаж

Все беззмістовне, сенсу геть нема.

Дурне минуле і пусте майбутнє.

Я саботую себе день зо дня. 

Такі нікчемні однакóві будні.

Чим далі так – тим гірше все стає.

Не те, щоб в себе більше я не вірю,

А просто тіло в остраху трясе,

Коли роблю щось, а не тільки мрію.

Так мало часу. Я не встигну все.

З тривогою під руку ходить відчай

І каже: "Ти піднять не зможеш це.

Не намагайся". І стає за звичай

Не намагатись. І стою, дивлюсь:

Відчинені переді мною двері.

Але війти у них я так боюсь

До сліз, до болю, до своїх істерик. 

Колись, можливо, зміниться це все. 

А поки течія мене несе.

22.12.2022

...

Іра Соєр

Люблю приїхати у Київ

Люблю приїхати у Київ восени,

Побачити його сумні алеї,

Жовтаве листя. Знову дощ рясний,

І хмари, хмари, хмари над землею.

А взимку він красивий у снігу,

Якщо іти, вдивляючись у Київ.

Не поспіхом іти, не на бігу,

А роздивлятись тихо і спокійно.

Люблю приїхати у Київ навесні.

Щоб просто походить, а зовсім не у справах.

Весняний перший грім нагадує мені,

Що квітень вже минув, і ось приходить травень.

А влітку він, звичайно ж, чарівний,

Коли буяє зеленню каштанів,

Коли вітрами синіми бринить

Та жовті фарби кидає востаннє.

Приїду я у Київ будь-коли

Та подивлюсь Славутичу у хвилі.

Цю течію змінити не змогли

Ні люди, ні роки, та й я безсилий.

...

Сергій Кузнєцов
12+

Як до Джомолунгми

Йому до неї – як до Джомолунгми,

Як переплисти океан без корабля,

Як обірвати нескінченність думки,

Й обґрунтувати квінтесенцію нуля.

Йому до неї – як політ до Марсу,

Як в однині побити військо, й не злягти,

Як єдність задушевності та фарсу,

Як сила мантри, що розгойдує мости.

Йому до неї – не дійти ніколи,

Не перетнути заримовані рядки́,

Не доторкнутись навіть до подо́лу,

Не дочекатись співчуття й через роки́.

Йому до неї – крізь розбитий Всесвіт,

Крізь нездоланний і жахливий ураган,

Крізь призму часу, крізь закля́ту безвість,

Крізь пекло лави, що випльовує вулкан.

Йому до неї – як у космос пíшки,

Як на орбіті повернути в інший бік

Всевладну Землю, як без передишки

Через пустелю йти, здолавши цілий вік.

08.06.2020

...

Аделіс Енігма

Просинь

Пустота роз'їдає зсередини

і немає кінця цьому явищу,

янгол щирий у косу заплетений,

він намок від дощового плачу.

Чорні хвилі річок розтанули,

хоч морозна красива обіцянка,

лютувала сміливо.

Обманута.

І живе ще в річках як невігласка.

Хоче морем стати й навколішки,

По благати спинити цю осінь,

чи убити всю нечисть морозом,

а на весні розглядаючи просинь,

нарешті розтанути.

...

Citrus _S_M

Тим, хто змушує Землю обертатися

Сміявся товстопузий багатій

Із друзями гуляючи у барі:

- У цьому світі все - лише товари.

Політиків купую, як повій.

Я тренди задаю, я правлю бал.

І не лякаюсь ні війни, ні грому.

Мені, немов теляті золотому,

Приносять люди душі на алтар.

У мокрому окопі на нулі

Сидить хлопчина, втомлений і змерзлий,

І страх проймає, ніби гостре лезо,

Коли снаряд торкається землі.

Не має статків, влади між людьми.

Та побратимів не цікавлять гроші.

Як на алтар, себе кладуть на ноші,

Його від кулі криючи грудьми.

Земля цинізмом прогнила до дна.

Уже б і не крутилася, одначе

Такі серця в окопах тих гарячі -

Лиш через них не спиниться вона.

...

Валерія Матвієнко

Вказівник

Світло нашеє зникло з очей

Чи назавжди воно? А воно його зна!

Сонце поступово вмира

А світла так і нема!

Не бачу руки, не бачу ручки

Листка на якому строфи кладуться,

Осліп я, у місті аварійних відключень.

Та осліп я очами,

Але серце і дух мої незламні

Пишуть вам, браття-сестри, послання

У місті аварійних відключень:

"Браття! Сестри! Не журіться, і не плачте!

Втріть сльози гіркі, і пораду нашу вчуйте уважно:

Очі ваші у пітьмі не бачать,

Та серце ваше, ваш дух незламний,

Пронизані болем і стражданням,

Вкажуть вірний шлях до світла, щастя і свободи"

...

Кирило Скоропад

За мудрістю звернемось до коріння

Серед ланів й неходжених стежин

Де запах літа стрічкою лягає –

Там рідний край долонями долин

Неначе ненька ніжно обіймає.

Кує зозуля долю всій землі,

Криниці душі спраглі напувають,

До ранку тут співають солов’ї

Й волошки рясно степом зацвітають.

Пісень купальських голос золотий!

А жито наче шовкове проміння!

Щоб не забути хто і звідки ми –

За мудрістю звернемось до коріння!..

...

Ляна Аракелян

Зима не на часі

Така замислена і строга

Ця листопадова Зима.

Зайшла на ґанок, до порога

І зупинилася сама.

Засіє снігом. Той розтане.

Завіє вітром й знов сипне.

Спинися, Зимонько. Зарано.

Хай Осінь зливами мине.

Окропить землю на прощання,

Зірве останній свій листок.

А ти така вже, Зимо, рання.

Рвеш з голови її вінок.

Вона плела його із листя,

В кленових барвах він "горів"

Там, ніби спогади сплелися.

Їх Час сховати повелів.

А ти ще, Зимонько навієш

Нам снігу чисту пелену.

Та не спіши. Бо, розумієш,

Ми нині маємо війну.

Не всі в домівках теплих й ситі.

Вже хтось - без дому. Хтось - в бою.

Лише вогнем чужим "накриті",

Стоять у смерті на краю.

І той вогонь не зігріває.

Він і не світить. Бій - це тьма.

Де світла і тепла немає.

А тут привіялась Зима.

І в сірім, тихім Листопаді

Свої порядки навела.

Та знай, що ми тобі не раді.

Хоч ти старалась як могла.

Така замислена і строга.

Така зухвала водночас...

Зайшла на ґанок до порога

Та не застала дома нас.

Всі - на війні. Бодай думками.

Всім не спокійно на душі.

Сирени виють над містами.

З сльозами пишуться вірші.

Тривоги снігом не присипиш.

І туги зимном не приспиш.

Не в той ти час нам сніжки ліпиш...

Облиш нас, Зимонько, облиш.

20.11.2022

...

Мирослава Сидор

Робота для кішки

Мружить очі кицюня смугаста,

ледве рухає хвостиком сірим,

муркотить про родинне багатство,

про життя – дуже тихо і щиро.

Споглядає за всім у хатині,

підвіконня – то місце роботи.

Раптом друзі прийдуть на гостини?

Хто ж іще має стільки турботи?

Може казку вона проспівати

про маркіза-кота у чоботях,

може вас до дверей проводжати –

кішка має важливу роботу.

Має дуже поважну заслугу,

має раду, звичайно що слушну.

Тільки розповідь можна послухать,

якщо кицю чесати за вушком.

Знає все у домівці родинній –

Хто на кого сердитий віддавна.

Скільки клопоту з цим щогодини...

Знає, як то залагодить вправно.

Негаразди та «посуд побитий»

заховала кицюня в куточок.

Кішка знає, що треба робити –

муркотіти та мружити очі.

...

Сергій Кузнєцов

Мишача боротьба

Некласична байка без моралі наприкінці

Слухай, куме, що ти робиш з клятими мишами?

Як ти вдома цю хворобу з гризуном рішаєш?

Десь по хаті біга миша... чи одна, чи зграя.

Чую шурхіт серед тиші. Наче серце крає.

Треба щось мені придумать, бо гризе ж підлогу.

Ось прийшов до тебе, куме, кликать на підмогу...

Я второпати не можу, як її спіймати?

Всіх поставить на сторожі? Розігнать по хаті?

По кімнатах всіх закрили, кожного окремо.

А старим заборонили швендяти даремно.

Спілкування – телефоном, Вайбером чи Скайпом!

І нікуди не ходити – відпочиньте з кайфом!

Про роботу не благайте! Зоставайтесь вдома!

На дивані залягайте тихо і свідомо.

Вкарантинив всю родину – маски хірургічні,

перекличка щогодини, дані статистичні...

Тільки ж мишку не спіймали... Чи не так ловили?

Може, розуму замало чи немає сили?

Я тобі скажу, диваче, – кум відповідає. –

Ти ж мужик! Чого ж ти плачеш, скиглиш і ридаєш?

В мене теж така халепа трапилась зненацька.

Я зібрав до купи клепки та й узявсь до праці.

На кота не сподівався – зовсім лінькуватий!

В мене миші через нього стрибали по хаті!

Я свого кота не лаю – гладжу дармоїда.

Хоч там як, він не спіймає гризуна-ковіда.

Якщо балувана киця, хто ж у тому винний?

Сам лови та, як годиться, стережи невпинно.

Інший спосіб я придумав – із шматочком сиру!

Бо коти ліниві, куме, не спасуть квартиру.

В цих умовах треба діять швидко і одразу:

Мишоловку я поставив... і спіймав заразу!

...

Сергій Кузнєцов

Авто у лісі

Байка

На галявині світало… вийшли звірі з лісу.

Дивляться – стоїть машина, без людини звісно.

Може, по гриби приїхав, заблукав гульвіса.

Нам шукать немає втіхи, хай іде до біса…

Може, то простий рибалка – всяке ж може статись…

Їжачок закликав палко: «Їдемо кататись!»

Запустити ж ту машину спершу не вдалося,

Тож пораду порішили запитати в Лося.

«Бачив я, що роблять люди перед тим, як їхать.

Я робитиму так само, без дурні та пихи.

По колесах треба злегка стукати з початку –

Всі завжди отак робили, я то бачив часто».

Лось по колесу постукав рогом та копитом,

Бо такий був від природи, дуже любопитний.

А Кабан – він не з рогами – мабуть, з переляку

Копнув колесо ногами, аж копита вклякли.

«Треба скло протерти й фари, – гомонить Лисиця. –

Тож зроблю все зараз чітко, саме, як годиться».

І Лисичка спритно, хутко влізла на капота

Та й своїм руденьким хутром провела роботу.

«Треба гучно матюкатись», – прогукав Вовчисько.

Він це чув, бо до рибалок підбирався близько.

Вовк загнув своє матюччя, поверхів на вісім.

Тільки тачка не гуде, сміх стоїть у лісі.

Шкереберть пішла та справа. Стало зрозуміло,

Що поразка дуже сильно «водіїв» втомила.

Як машину запустити, звірям невідомо.

То ж пішли вони, невдахи, пішки в ліс, додому…

...

Сергій Кузнєцов

Що це...?

Я прибув у порт "Всесвіт"

неспішно чекаючи на наступний рейс "Життя".

"Дивне відчуття, жити без поспіху та болю." - неспішно роздумував я.

Повільно й потужно корабель пливе

розсікаючи хвилі безмежні

прибуває до берега все ж.

Пришвартувавши свій якір міцний

всі пішли до штормтрапа.

Всередині

Поет поетичну поему писав

а я собі непомітно читав.

"Чудові слова про неабиякі відчуття." - мовив з захопленням я.

Стало, навіть, шкода

що забуду його

і він не згадає поеми слова.

-------------------------------------------

Штормтрап - різновид мотузкової драбини з дерев'яними щаблями, що використовується на флоті.

...

Олесь Каменяр
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83523коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: