День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Поезія (5571)

Переліт

Яке молочне небо уночі,

Невже ніхто ніколи не дивився,

Як стомлені земним буттям грачі

Зривають з місця мертві кіпи листя?

Як сильними помахами крила

Вони в ванілі неба завмирають,

Лише на мить й на фоні полотна

Назавжди в світі ночі пропадають.

Ніколи вже ті самі не вернуться,

Серця їх постаріли ще на день,

А хмари з молока ще й досі в’ються

Під пам’яттю від їх нічних пісень.

...

Yana

Зброя

Найкраща безпощадна зброя- сміх.

Він виручить і у біді врятує.

Він рятував тебе від бід усіх,

Тож дуже сильно ти його цінуєш.

Буває сміх веселим і простим,

Сяйним буває, наче сонце ясне,

Але буває він і крижаним-

Це страшно і водночас це прекрасно.

Цей сміх ховає почуття усі.

Це маска, ніби ти веселий, сильний.

Цей сміх- зимова крига навесні,

Він страхом є й водночас другом вірним.

Ти приховаєш сльози всі свої.

Піддашся безпощадній зброї сміху.

Ти втопишся у почутях важких

Й сміятимешся іншим на утіху.

Та інші бачать у тобі лиш те,

Що хочуть. А про сльози забувають.

Тож слово моє сильне і просте:

емоції нікуди не зникають.

Цінуй себе й собі дай зараз те,

Чого тобі тепер не вистачає.

Собі ти друг. Запам’ятай назавжди це.

А сильний той, хто сльози проживає!

(липень 2022 р)

...

Віршотвориця

Відведи мене додому

Чуєш? Відведи мене додому,

Коли не твоїм шляхом я піду.

Коли дорога врешті надоїсть живому,

Коли життя навіює жаху.

Відведи мене додому,

У тихе місце, де ріки не течуть.

З плеч змахни рукою тяжку втому.

Думки зітри, що голосом твоїм гудуть.

Зітри й мене, як ти стирав з землі мільйони.

Колись зсипав каміння у рови.

Відкачував з легень повíтря галони.

І казав, тобі не довго ще, терпи.

Скоріш веди мене додому.

Де засну я сном, яким ти досі спав.

Розкажи історію нікому невідому,

Про те, хто ти, та чому сонце в нас украв.

...

Тамара Рудик

розплатаний день

оця вулиця -

вхід без виходу...

чи то прірва там?...

чи стіна?...

може, море там?...

Всесвіт зморений?...

чи то брама там

льодова?...

і з минулості

в обрій подихом,

що є осені аналой -

у забутості

юрма ворохом

падолистами

в обрій той.

у синизності

білі хмарності.

вітер - поголос листяний.

і у хворості

день розплатаний

в нерухомості мовчазний.

лабіринтами

юлиць-юличок

мов розіпнутий

темний птах

весь обплутаний

день безвиході... -

йому байдуже

сміх чи страх.

хідником цим,

що без виходу -

листя осені

на вітрах

середмістю

в різнокольорі

чи то парусник,

чи вітряк.

чи вітрила то

густо латані

на отих ото

кораблях,

що на обмелю

хитко хитані... -

з лопотаннями

у стягцях

є незримими,

втаємничені

тьмяно сяючі ліхтарі

і привиддям

з німим окриком

у безвиході

угорі

на цій вулиці,

що без виходу

і що прірвою,

і стіна...

...у цікавості

мрія думкою

в скронях дзвонами

мов скляна -

в пошук виходу

із безвиході,

з тої дурості,

з туману,

чи з уявності

фентезійної,

з ліні,

з млявості...

чи зі сну?...

______розплатаний = розпластаний

...

Ем Скитаній

Квітка

Мов невинна малесенька квітка,

Буду я у садочку рости.

Дарувати тепло всім у світі

І для правди та волі цвісти.

Я незламна, я мужня і сильна.

Я до сонечка тягнусь завжди.

Я була і завжди буду вільна,

Попри сльози і морок біди.

Мій пилок- наче щастя і радість.

Там любов є і вогник добра.

Я приходжу до кожного в серце,

Наче та золотая весна.

Я красива, неначе лебідка.

Я завжди буду далі іти.

Розвиватися швидко і стрімко

І на радість усім вам цвісти.

© Віра Семків (липень 2022 р).

...

Віршотвориця

Я тебе чую

Я тебе чую крізь ріки і води,

Крізь пісню пташок, завивання вітрів,

Дерева, що в лісі простягують віти

І блискавки, грози, й падіння дощів.

Я тебе чую крізь гори високі.

Я чую твій голос і твої слова...

Бо ти неповторний, єдиний, безцінний,

А усмішка твоя- прекрасна й жива.

І навіть тоді, коли зійдуться гори

Й завиють у хорі водночас вітри,

Цей вогник між нами не згасне ніколи.

Завжди тебе чую, лише говори!

(червень 2022 р).

...

Віршотвориця

Хотіла б я пташкою стати

Хотіла б я пташкою стати,

Щоб геть полетіти - за світ.

У лісі щоб вільно співати,

Дивитись веселці услід.

Купатись у ранішніх росах,

І співом стрічати весну,

Знаходити спокій у грозах,

І душу збудить не одну.

Прислухайтесь, люди, як пташка

Співає у вітах дерев.

Що мрію здійснити не важко,

Коли в серці віра живе.

(червень 2020 р. - березень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Фатум

Я тільки спогад,

Тіні темніша,

Світом гонима,

Як сама смерть.

Я тільки здогад,

Думка ясніша.

Лину за ними

У круговерть.

Люди кохають,

Люди працюють,

Люди вмирають -

Люди живуть.

Я пам'ятаю,

Їх всіх пам'ятаю

Навіть коли

Дуже хочу забуть.

Я у кінці

І я у початку.

Я є усюди,

Хоч йду з небуття.

Фарби митців

Обирають спочатку.

Потім етюди

малюють життя.

...

Євгенія Петрікова

КОД НАЦІЇ

Спецоперація по денацифікації,

Якщо вже коротко – то вбивство нації!

Прикрились орки дурною фразою,

Світ отруїли фашистською заразою.

Горять хрести на шиї, душі обпікають,

Брехлива влада увесь світ ракетами лякає.

Всмоктали росіяни ненависть, як губка воду,

П’яненькі підтанцьовують під дудку кукловоду.

Страждає кукловод маразмом та безсиллям,

Йому все мало, прагне більше він насилля,

Най вдавиться, кісткою в горлі застрягне Україна,

Не стане на коліна моя славна Батьківщина!

Не підкориться мій народ і моя люба нація,

Не втілити рашистам фарс під ніком «денацифікація»,

Завжди боролися, тож вистоїм і в ХХІ столітті

Код нації – «свобода» на усі тисячоліття!

Тож навіть дитинча маленьке знає,

Поганий той, хто краде, нападає та стріляє,

Знущається хто й бреше, що заради миру він рятує,

А сам тихенько за спиною кров з руки стирає.

Насіння зла не вродить миру урожай,

Хто ворог, а хто друг через роки не забувай.

Най воїни сьогодні у міцній броні,

Весь час диявол не всидить на троні.

Урок війни ми вивчили ґрунтовно,

Як діяти, як жити знає кожен безумовно,

Код нації палає в серці вільних українців,

Допомагає нищити свавільних зайд-ординців.

червень 2022 року

...

Ксенія Демиденко

Symphony in gold (Золота симфонія)

Сонячний промінь знайомої пісні

Блиском осяяв сірий асфальт,

Заграли симфонію скрипки осінні,

Вальсом відкрився жовтневий парад.

Наші думки такі пустотливі,

Немов ті листочки, летять і летять,

І кидають виклик грайливому вітру,

Повернутись назад не бажають ніяк.

Килим барвистий – це дарунок на щастя,

Оберіг від майстрині для кожного з нас,

Нехай всі натхненням будуть багаті

І ніхто не тримає творчих образ.

Відпускай назавжди старі негаразди:

Заздрість, самотність, пустку, розбрат.

Хай радість завжди тебе окриляє -

Осінь прийшла, чарівна, золота!

Відкрий своє серце назустріч природі,

Поринь в загадковий океан відчуттів,

Відкинь архедавні страхи-забобони,

Просто живи, твори і люби!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

СВІТ

Я люблю цей світ за те,

Що він різнобарвний і пишний,

Що він надихає мене

Райдуг сягати найвищих.

Я милуюся світом й люблю

Його подих живий, молодечий.

Його світлом я дорожу,

Бо світло вбива порожнечу.

Я дихаю світом й живу,

Живу, поки сили є жити,

Допоки ловлю я зорю

Натхнення, щоб знову творити.

Щоб з друзями разом збиратись,

Чудити до самого ранку,

Й за русалками знову ганятись

У ложах дніпровських туманів.

Щоб долю свою будувати

Без воєн, хвороб та образ,

І хвацьких пісень все співати,

А пісні рождаються з нас.

Отож-бо, мій цвіте цікавий,

З тобою пройду всі дороги.

Гіганте, ти - завжди безкрайній,

Для тебе не існує порогів.

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

Дорога волі

Сьогодні це - моя дорога,

В полях, що болем поросли.

Тут горе сіяв кат убогий,

І кров'ю щедро оросив.

А я пожну той біль полинний

Засію жито в чорнозем.

Ти ж восьме чудо, Україно,

Тебе не знищити вогнем.

Тебе ракетами не вбити,

Тебе мечем не засікти.

Ростуть маленькі наші діти,

Щоб бути вільними. Як Ти!

...

Валерія Матвієнко

Чорний жарт Грози

Чужі ракети і грози

Дають початок тривозі,

Бо знаю: усе це загрози,

Вони шкоди завдати в змозі.

І хоч як грозу я кохаю

Серцем дитячим своїм,

Подумки завжди благаю:

Грозо, не жартуй із серцем моїм!

"Франківськ - був вибух...

А ні, заждіть: то грім!"

Дійшов, Грозо, до моїх вух

Сміх твій і зловтіха в нім.

Дурна ти, як і жарт той, Грозо!

Може, ви з Ракетою тепер є друзі?

Ти перестала думати тверезо,

Як з нею у гумористичному союзі!

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Катам дитячих життів

І відібрала б у них руки,

Й очі, і все, що від людини,

Бо нелюди приносять такі муки,

І не людського роду вони сини.

І стерла б усі їхні розмови,

І пам‘ять, і можливіть говорить,

Заборонила б катів мови,

І менше б стало катів у ту ж мить.

І відірвала б, що від чоловіка,

Від розумного виду створінь.

Не має буть історії їхнього віка,

Не має залишитьсь їхніх «умінь».

Заборонено дарувати їм спокійне буття,

У них немає права на його хвилини.

І не шкода було б їхнього життя,

Бо вони спотворили життя дитини.

...

Katarina Lynx

Царський трон

Вирішив цар, що прийшов його час обирати собі спадкоємця:

Вибір виходив у нього складний – кожен з дітей був до серця.

Проте і завади у всіх мались доволі суттєві:

Перший різкий через край, другий живе у книгах,

Третій лінивий дуже та гуляка, яких пошукати

А Олечка – жінка, не гоже дівчині владу давати.

Тому-то цар й ставить задачу: добитись звання героїв –

Досягне хто більше в три роки, того він допустить до трону.

В пошуках подвигів тих брати з роздоріжжям стикнулись.

Першим Михайло-силач вибрав для себе дорогу –

Братам своїм помахав, відправившись прямо у гори.

Слідом вчений Андрій рішуче звернув праворуч –

Море в краях тих було, побачить схотілось простори.

Довго чекати не став на роздоріжжі і третій –

Ліворуч стежка тонка повела Богдана до степу.

Минули роки з тих пір, як принци пішли із замку,

Час випробовувань сплив – треба вже їм повертатись.

Цікаво цареві: чого досягли, кому королівство віддати?

Михайло – герой, він тролів здолав, що вбивали селян жорстоко,

Дружина ж з’явилась вже молода й вернутись до неї він хоче.

Андрій теж герой – лікарем став, він в морі живе і горя не зна:

За працю його русалідів сім’я вітрила країни на всю наповня.

Богдан за героя себе теж вважає – зустрів дівчат-мавок три роки тому,

Ліси проростити він помагає – вертатись не буде у царську сім’ю.

Цар порадів з рішень синовніх, живуть і без трону добре вони –

Радо простяг він Ользі корону, йому через вік вже не легко носить.

Як принци поїхали подвиг шукати, роботи царю додалися стоги,

Та донька чарівна усе підхопила – хист до правління у неї в крові.

...

Мирослава Олівець

Си Аїл Туа

Одного вечора, в вівторок,

(Можливо була тоді середа)

Хлопець з підручником типовим

В чарах призову розбиравсь.

Чомусь цей розділ підготовки

Не йшов детально, на біду,

А от навчитися кортіло –

Він мав у розумі мету.

Пара годин пробігли хутко –

З’явився перший результат! –

Пучки яскравих іскор кружать:

– Сі Оул Куа... Тьху, слимак!

– Си Аїл Туа, – фразу вивчив –

Чарівні форми, то не жарт!

Яким же чином жезл рушати...

У голові знайти закляк!

– Си Аїл Туа, – спроба двісті,

Відмінно жезл праворуч йде,

Але нога стоїть лівіше –

Відпрацювати треба й це.

Не будуть марними зусилля –

Повтор є батьком навчання! –

Вже о четвертій спозаранку

Завзятість привела к дивам.

– Си Аїл Туа! – легко й просто

Тепер створити світла вир,

Щоб в рунне коло серед спальні

Цукерок кошик опустивсь!

...

Мирослава Олівець
18+

А що ви робите у Празі?..

А що ви робите у Празі,

Коли в країні йдуть бої?

Вам зараз дружно плюнуть в око

Свої.

А як ви смієте страждати,

Що раптом знов посипав дощ?

За це вам прилетить граната

У борщ.

А що це за ганебні звуки

На сміх подібні донеслись?

Ви б ще затіяли щоночі

Їбстись.

Ви там гидоту написали

Немов обʼївшись белени.

Ви що, не бачили довкола

Війни?

Ми тут рятуємо Всєлєнну

В скорботі і на самоті

У білосніжному, як совість,

Пальті.

А ви не спромоглись хоч танка

Потирити у москалів.

За це вам насують в панамку

Хуїв.

©s_shtorm

...

Слава Шторм

Чи ми живемо так, як заповів Христос?

Чи ми живемо так як заповів Христос?

Чи справді віруємо ми в ім’я Господнє?

Кого ми прославляємо: життя чи смерть?

І тягнемось куди: до неба чи в безодню?

Словами брата свого навертаєм до життя

Чи може лихословимо на кожнім кроці?!

Прощення просимо й приносим каяття

Чи може інше в нас в думках і в серці?

У кого вірим? Кому вірно служим?

За ким ідем? Спитатися б уже пора?

Бо прийде смерть і вже тоді не зможем

Нічого вдіяти, ні повернутися назад.

Тож даймо відповідь собі тут чесну

Оглянувшись назад на все своє життя!

Можливо неприємну і відверту –

Бо тут лиш мить – а там ціле буття!

...

Ruslan Barkalov

Кавове. Довоєнне

Зранку рятую цей день

гіркотою арабіки.

Вісім хвилин

не мішень.

Без шуму

в динаміках.

Знов

 у воросі справ

"Важливо"- переліку,

Мрії - не мрії,

бажання-зітхання.

В канавах-істериках.

Заздрісним поглядом

Зміряв минуле

до забуття,

Шворками

збіса затягнуто

Нині,

не лиш взуття.

Кава із парою стине,

Поволі ділиться силами.

Лиш на вісім хвилин

ми не

нуль,

а звемся щасливими.

...

Роман Коцький

БЕZДУШНЕ Х**ЛО

Він боїться світла й пітьми,

Він боїться правди й свободи,

Він боїться літа й зими,

Він свого боїться народу.

Ворогів своїх боїться зображення,

Він боїться навіть вилізти з бункера,

Він боїться в дзеркалі свого відображення,

Бо із дзеркала дивиться пика фюрера.

У нього давно душі немає,

Це знають мільйони планети жителів,

Натомість він для себе збирає

Тисячі різних імен і титулів.

Каддафі, гітлер, сталін, пол пот –

Грізні його поганяла,

Та він насправді – дрібний ідіот

На спині Лавроцефала.

Дуче, фюрер, хан чи султан,

Цар чи король - без різниці,

Кожен брехливий беzдушний тиран

Втрапить в петлю чи в’язницю.

Пліснява з’їла палац золотий,

Згнили монарші палати,

І замість трону тепер лиходій

Матиме древко лопати.

...

Георг Аджаріані

Лютий березень 2022

Минув вже лютий, зими кінець розтанув хутко з ним.

Весна прийшла примарою гіркою.

Ми не стрічали сонцецвіт, а березень прозвали лютим,

Бо гідних і невинних кров рікою

Застлала сонце й радість митей.

Веснянок діти не співали дзвінко в мирі,

Бо підлий дикий ворог посягав

На їхні світлі долю, майбуття і волю, на мрії щирі.

Забрати все це ницо зажадав

Аби покрасти у народу право жити.

Та землю рідну, і народ, і правду оборонити є кому.

Звитяжно і незламно встати

Між нами й ворогом. Й, долаючи глуху пітьму,

Вкраїнські Воїни стирають окупантів

З лиця землі, зі Всесвіту Людського.

Вже місяць лютий березень минає в боротьбі зі злом.

Ось і веселики додому прилітають.

В полях Вкраїнських хто зайнятий із добривом, а хто — з зерном.

Вже скоро, вірю я, не буде ворог шастать

Країною моєю. Й хутко зникне. Росою.

Настане час: здолають українці ворогів, які зневажили кордони.

Й, коли останній із загарбників отримає відплату

За кров, за сльози, мрії втрачені, не пройдені дороги,

За кожну долю зламану й розбиту хату,

І всяке інше зло, настане мир у Краю.

30.03.2022

...

Катря Костюченко

СРІБНИЙ ВЕЧІР

Срібний вечір срібним сяйвом

Землю посріблив.

Срібні зорі з небокраю

Шлють нам срібні сни.

Срібло по небу розлите,

Срібноликий світ,

Хмарочоси сріблом шиті –

Думки вільний літ.

Зорі і Земля зустрілись

Знову віч-на-віч,

І на місто опустилась

Срібнокрила ніч.

29.03.22

...

Георг Аджаріані

Смерічка чекає весну

Смерічка чекала весну,

І пісню дзвінку ластів'ят,

в гіллі павутинку тонку,

де роси ранкові тремтять.

Їй снилося сонця тепло,

дощу шепіт рівний вночі,

Усі сподівались цього,

А маєм ракетні вогні.

Гуляє з піском суховій,

Мороз десь в окопах засів,

Сховався поміж москалів,

Шо гатять і гатять по ній.

Стріляють вони звідусіль,

Істоти в країну мою.

Беруть у полон журавлів,

Та вбити не зможуть весну.

Хоч зранене тіло болить,

Душа УКРАЇНИ жива.

Смерічко, іще одна мить

І світ заквітчає весна!

...

dracena72Natalka

ЧАС

Час – це жорстокий суддя,

Час всіх до смерті засудить,

Час відбирає життя,

І повсякЧас і повсюди.

Стрілки – як леза мечів

Ріжуть поля циферблатів.

Йде він і вдень, і вночі –

Всесвіту злий імператор.

Молодість взяв в данину,

Старість взамін він дарує.

Бачив він кожну війну,

Та криків болю не чує.

Гори, ліси і поля

Зникнуть, зітруться, загинуть,

В полум’ї зникне земля,

А він все йтиме і йтиме.

2021

...

Георг Аджаріані

AD ASTRA

Сяйво незвіданих дивних світів –

Зоряні білії квіти…

Тисячі вічних незгасних вогнів

Манять у небо злетіти.

Кличуть крізь простір в секунду пройти

На зорельотах іскристих,

Кличуть у ті невідомі світи

Світлом небесним і чистим.

Там, у пустелі, під небом чужим

Час нам міста будувати.

Під Оріоном, у світі новім

Жити нам час і кохати.

Бо для людської живої душі

Цілого світу замало.

Зорі на неба магічнім плащі

Кличуть усіх до порталу.

Там, між зірок, наш омріяний дім.

Зорі насправді так близько…

Наше майбутнє під небом чужим,

Годі нам жити в колисці!

І перепони всі пройдемо ми!

Так, прорвемось крізь тернину!

Тож, до зірок, крізь космічні шторми,

Ти ж бо на те і людина…

...

Георг Аджаріані

Принцеса й Троль

Сиділи двоє, чай пили:

Він - на землі, Вона - у вежі.

В кущах, закохані безмежно,

Співали ніжні солов’ї.

Чай бергамотовий вгорі,

Внизу – маленький кухоль браги,

Налитий потайки із фляги,

Плескався в чайному відрі.

Він хрипко умовляв Її

Виходити за нього заміж,

Мовляв, чого так довго тягнеш?

Ось-ось терпець урвеш мені.

Догоди прагнула вона,

Ромашок, голову дракона...

А буде з золота корона?

Ну хоч драбину до вікна!

Відчувши у штанях «пожежу»,

Він довго лаявся, гирчав

І твердо їй пообіцяв

на камінь розібрати вежу.

Від залицяльного процесу

По спині бігали слони.

Сиділи двоє, чай пили:

Він – Троль гірський, Вона – Принцеса.

...

Аластрайона Тук

Віршики Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

Люцик, котик волохатий,

Біг швидесенько до хати.

Чи поставили у миску

Ковбаси, м’ясце, сосиску?

Чи налили молочка?

Смакота була б така!

Дали Люцу ковбаси –

Котик хрумав залюбки.

2

Прибирали ми, трудились,

Наші рученьки стомились.

Ми їм зробимо зарядку,

Знову будемо в порядку.

3

Наша киця чорно-біла

Уночі прийшла на ліжко.

Голосно замуркотіла

І заснула, ніби мишка.

4

Мурка, киця хитромудра,

Вже біжить до хати хутко,

Щоб зігріти вушка й хвіст,

Бо сніжок надворі скрізь,

Бо мороз куса за вуха,

Хоче бути завірюха...

Ну а в хаті киця мила

Вгрілася й замуркотіла.

5

Ось-ось весна настане,

Рожева і духмяна,

Від цвіту білосніжна,

І, як дитя, потішна!

6

Джекі – песик наш кудлатий,

Він веселий і завзятий.

Береже нас кожну мить

І на злодіїв гарчить.

7

Наші пташки дуже класні,

це папужки, ще й хвилясті.

Хлопчик жовтий і зелений,

він виспівує для мене.

Дівчинка гарненька,

Біло-голубенька!

8

Є у мене кошеня.

Мене кусяє щодня.

І чому таке дряпуче?

Воно ж зовсім і не злюче.

Просто любить гратися,

І тому – кусатися.

9

Зайшла нічка до кімнати –

Кошеня лягає спати.

Язичком рожевим вмило

Свою шубку чорно-білу.

«Полювати йде матуся.

І вже скоро я навчуся».

Ну а поки що – хутенько

У клубочок й спить, маленьке.

10

БРАТИКОВІ

Народився ти маленький,

Але виростеш швиденько.

Кроки перший, другий зміриш…

Ти все зможеш, в тебе вірю!

11

Добра, як фея,

ніжна, як квітка,

красива, як калина.

Хто мені скаже,

хто відповість:

що то за людина?

Це дуже легко

є здогадатись:

матуся єдина!

Сильний, як дуб,

грізний, як гроза

мій любий тато.

Добрий, веселий,

можу я з ним

класно жартувати.

Дуже розумний,

наш захисник –

от який тато!

12

До вікна я тихо сіла,

глип – лелеки прилетіли!

Кинулась до мами й тата:

– Йдемо швидше в парк гуляти!

Бо зима вже відлетіла,

час весну стрічати сміло!

13

Разом з мамою дивлюся

я на зорі в небесах,

що кружляють світлячками

на космічних десь шляхах.

Я люблю їх розглядати,

милуватись я люблю

ними, мріяти завзято

як у космос полечу!

14

Йду зі школи і рахую:

завтра перший день весняний!

Ясне сонечко пригріє,

сніг набридливий розтане.

Прилетять пташки в оселі,

теплий вітерець прилине.

І свята прийдуть веселі.

Я люблю весняні днини!

15

Ніч настала, всі вже сплять,

тільки я іще товчуся.

Раптом бачу: мерехтять

іскри світла на підлозі.

Злажу з ліжка: ого-го!

Іграшки мої ожили…

Не чекала я цього,

здивувалася й зраділа.

І вони мене всю ніч

розважали, пригощали.

Потім спати відвели

й амулет подарували

кращий, ніж у королів.

Вранці я це сном вважала,

поки раптом на столі

амулет не відшукала.

16

Якось наснилися мені

чарівні золоті вогні.

Дорога в казку пролягла,

а там були такі дива!

Веселки з квітів під ногами,

із шоколаду всі фонтани.

А, головне, – багато фей,

ясних, зіркових, не людей.

Мене прийняли у палаці,

до ранку були ігри й танці.

Як жаль, що швидко ніч пройшла…

Оце був сон, оце дива!

17

У мене квітка на столі.

Її зробила я сама.

Вона з кристалів і фольги,

і вийшла просто чарівна.

Пелюстки срібні й золоті,

Засяє сонечко – блищать.

І навіть всі мої ляльки

цю квітку люблять і хвалять.

18

Ми сьогодні в школі мали

ФО-ТО-СЕ-СІ-Ю велику!

Клас наш фотографували

на альбом, бо скоро випуск.

Ми вже будемо дорослі:

п’ятикласники. Серйозно!

А сьогодні нашим гостям

позували. Це так просто!

Ще вони мене хвалили:

і красуня, й модна дама…

Швидше б вдома похвалитись:

бо стилістом була мама!

19

В електричці три години –

це, звичайно, просто жах!

Та у Львові так чудово,

радість крутиться, мов птах.

Там весела киця Плямка,

там бабуся і дідусь.

Там прогулянки, пригоди…

Скоро будемо, ось-ось!

20

Радо їду у Гримайлів.

Я вже скучила, всі знають,

за бабусею, дідусем,

за котами і за Джеком

(то наш песик).

Там вони мене зустрінуть,

поцілують і обнімуть,

поведуть у магазини,

будуть мультики невпинні –

дуже весело!

...

Надія Сеньовська

Віршики для Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

ЧЕКАННЯ

Пахне сіно, пахне бузина,

Хмарка нитку випряда вологу.

Непомітно відійшла весна,

Спека, ніби море, за порогом.

Птахи літо славлять. Як завжди.

Але я сприймаю – ніби вперше.

У мені життєвої ріки

Дні пливуть, довершені, як перли.

Воля рухам, подихам, словам –

Все уже не буде як раніше.

Я живу для двох. А в липні, «там»,

Слово «МАМА» розплітає тишу.

2

Я за двох дивлюся,

І за двох вдихаю,

Я за двох всміхаюсь

Сонцю, небу, квітам...

Феєричне літо

Трави розстеляє,

І лоскоче теплий,

Апетитний вітер.

Я торкнусь рукою

Гілочки жасмину,

Постою під душем

Дивних ароматів...

Все таке незвичне,

Радісне, невпинне...

І беруться звідкись

Роздуми крилаті.

Я – місток у Вічність,

Кладка над потоком,

Я Землі частинка.

Нині – як ніколи.

Я за двох вслухаюсь

У цей світ широкий:

Він от-от засвітить

Для дитини зорі.

3

Підморгує струнка берізка,

Про щось замріялась верба,

І свіже сіно пахне різко.

Ще трошки. Місяць... Чи доба?

Зелено розметалось літо,

Солодка липа зацвіла.

І все жадає жити, жити...

Для сонця, ніжності, тепла.

А ти – ростеш. А ми – чекаєм.

Ці дні прекрасні неспроста:

До слова «МАМА» залишається

Ще трошки. Місяць... Чи доба.

4

Я маленька дівчинка,

В мами гарна квіточка.

Я весела донечка,

В тата ясне сонечко.

Я маленьке онучатко

У бабусі і дідуся,

Найдорожчеє дівчатко,

Звуть мене усі Радуся.

5

ДОНЕЧЦІ

Кожен день, кожна мить неповторна,

Так буває у мріях чи снах...

Я для тебе збиратиму зорі,

Зберігатиму їх у казках.

Розкажу тобі завтра про небо,

А сьогодні – про стежку й траву..

Кожен подих і думка – для тебе.

Я для тебе на світі живу.

6

Відкопилена губа – як трояндочка,

Темні очка – мов провалля без дна.

Моя дівчинка, мій скарб, моя панночка,

Неповторна капризулька-весна.

Ніжки рівні ще й повненькі, тугесенькі,

Щічки круглі, (мій малюк-колобок).

Ти завжди будеш у мами гарнесенька,

Як принцеса із чарівних казок.

Довгі вії – немов сосни над озером,

Рученята – голубки малі.

Як говориш щось, то чується музика.

Ти найкраща на цілій Землі.

7

А погляд – сонечко з-під вій,

І рученьки-крилята –

Моя Радуся, ангел мій,

Маленьке ластів’ятко.

Ласкавий дощик і зоря,

Метелик дивовижний,

Промінчик сонця, друге «я»,

Веселочка барвиста.

8

Сонечко моє ти, пташатко,

Небо ти моє і крилятко,

Дівчинко моя ти хороша,

Крихітко моя найдорожча.

9

Крихітка і лялечка,

Серце, кошенятко,

Найдорожча кралечка,

Сонячне малятко.

10

Рученьки-крилята, зорі-оченята,

Ти моя безцінна, безкінечне свято.

Ти моя красуня, горличка, лялюся,

Ніжна, найдорожча донечка Радуся.

Білочка прудкенька, киця, ластів’ятко,

Ти моє хороше сонячне малятко.

11

Світ завантажив ніжну вату снігу.

Стала його сторінка враз святкова.

Вітер – хлопчисько босий – бігав, бігав...

Вже притомився. Сонце переховував.

Заполонили небо тлусті хмари.

Чим же вечеряли? Мабуть, теплом багряним.

Хитро примружує нічка очі карі.

І Королева Снігу сідає в сани.

12

Падає теплий сніг.

Лагідний і смішний.

Сонце десь на хмарині позіхає.

Вітер – чекав чи ні –

Всі стежечки замів.

Зовсім немає доступу до гаю!

І пустотливий день

Горнеться до краси.

Пухом холодним скрізь припорошує.

Де морозець? Прилинь!

Ковзанку із ріки

Зробимо. Свята стануть дорожчими.

13

По маленьких краплинках сніжинок

Перестрибує сонячний зайчик.

Виціловує білі їх спинки,

Поки вітру не шваркне нагайка.

Але зайчик сміливий на диво -

Знову ніжками він чеберяє.

Ще зима. Ще морозно й красиво.

І сріблясто. І біло без краю.

14

ДЛЯ ДОНУСІ

У янгола – янголятко

Поміж хмар пустує.

А у киці – кошенятко

На мишку чатує.

У лисиці – лисенятко

Крадеться тихенько.

А у мами та у тата –

Донуся маленька.

Вночі янгол янголятко

Хмаркою вкриває.

Ну а киця кошенятко

Язиком вмиває.

А лисиця лисенятко

Веде полювати.

І ніяк наша пустунка

Не хоче лягати!

15

Карамельки святкових днів

Розсипає веселий січень

Білим цукром всю землю вкрив

Сніг пухкенький. І їй так личить!

Хороводи ведуть стежки

До ялинок у світлих зорях.

Бачиш – нічка. Лягай, поспи.

Всі казки скоро будуть поряд.

16

РОЗМОВА ІЗ СЕСТРОЮ

Гидотна негода! І мряка холодна, дрібна.

Чи так, моя ніжна висока сестричко-акаціє?

Вже скоро весна. Адже правда? Вже скоро весна.

Ну що там іще – якийсь лютий з холодними пальцями!

І ми переповнимось нею ось-ось. До країв.

Усім: і теплом, і жагою, і квітами першими.

Я знаю, що холодно. Вітер морозний насів.

Для тебе, мабуть, про весну й говорити – це звершення!

Ну що ж, промовчу. Ми ж без слів розуміємось, так?

Бо ти – мого світлого берега рідна частина.

Хай білою шаллю зима - сива жінка в літах –

Накриє тебе, а безсоння подалі відкине.

17

Наполоханим зайцем

вітер

блукає містом.

На балконах смачно

хрупа

бурульку-моркву.

По сніжинках стрибає

жваво.

А стане тісно –

верескливим пташатком

злине

у тлусті хмари.

18

Це неправда, що ангели десь живуть далеко.

Позирають крізь хмари, гримають невпинно...

Їх приносять до діток чарівні лелеки.

Ось дитя народилось – є ангел в ту ж хвилину.

Посміхається. Гріють промені-долоні.

Це неправда,що їх не побачити безкрилим!

Я щодня, коли обіймаю свою доню,

Відчуваю: до мене ангели прилетіли.

19

Який сьогодні сніг колючий!

Його штовха вітрисько впертий.

Кида з хмарини, ніби з кручі,

Ще й насміхається відверто!

Та нам не страшно анітрішки.

Ми вийшли замок будувати.

Слухняним стане сніг і ніжним.

Як добре, що його багато!

20

ПРО ЗИМУ

Забіліло все і змінилося.

В небі висне сонечко-яблучко.

Ні листочка вже не лишилося.

Скрізь сніжинок радісні крапочки.

І доріжки білими стеляться.

Всі чекають свята щасливого.

Уночі танцює метелиця.

Вдень – дитячий сміх переливами.

...

Надія Сеньовська

Хельга

Небо нині важке, неначе луска дракона.

Розрита кольчуга землі – за квадратом квадрат.

Її звати Хельга – вона гірка та солона,

Сидить собі, палить серед іржавих лопат.

На неї чекає розкоп. Сьома двадцять чотири.

Крізь хмари заледве просвічує сонце старе.

І Хельга бере лопату та залишки віри:

Вальгалла для тих, хто ніколи, ніяк не помре.

Розритий курган, меч пощерблений, небо розбите,

Між мідним мереживом патини срібло блищить.

Розмірено топчуть землю Слейпніра копита,

Сполохана темрява суне із товщі століть.

В кургані спить конунг . На ложі його золотому

Виблискує серед забутих коштовностей кров.

І Хельга вже чує, як він її кличе додому,

Як, витканий норнами, рветься потертий покров.

І Одін старий, що вдивляється з тронної зали,

Заплющує око, і тиша лежить, мов броня.

Зізнайся, валькіріє, ти тільки цього чекала?

Шукала його серед вогнищ та вороння?

Бери ж свого конунга, виром здіймайся у небо,

У залу неси, де на блюді лежить Сегрімнір.

Нарешті Вальгалла – повір, що він нині, де треба,

І бачить, як листям із золота сяє Ґласір.

Валькірія Хельга зазвичай мовчить про роботу.

Годинник рахує їй час – а не Г’юкі та Біль,

А Хугін та Мунін, підстрелені прямо в польоті, –

Опудала два на музейний макет Іґґдрасілль.

Примітки:

Вальгалла – рай для воїнів у скандинавський міфології.

Слейпнір – у скандинавській міфології восьминогий кінь верховного бога Одіна.

Конунг – військовий вождь.

Норни – чарівниці, що визначають долю.

Валькірія – божества, що забирають загиблих воїнів з поля битви та переносять у Вальгаллу.

Сегрімнір – вепр, якого щоденно поїдають у Вальгаллі, і який після цього кожного разу оживає.

Ґласір – дерево (або ж дерева) із золотим листям, що стоїть перед дверима Вальгалли.

Г’юкі та Біль – божества часу у скандинавській міфології.

Хугін та Мунін – круки, що літають світом та збирають новини для Одіна.

Іґґдрасілль – у скандинавській міфології велетенське дерево, що об’єднує світи.

...

Олександра Совська

Храм пророцтв

Минуло століття, пророчий вогонь

Зродився в Горішньому Храмі.

Верховний чаклун одним плеском долонь

Замки відімкнув на брамі.

Ховав під плащем прадавню пітьму,

Підкорену власній волі.

І заклик його, як сто зим тому,

Мав значення в кожному слові:

«Хай ті, що крокують тихіше води,

І ті, що руйнують гори,

В усталений час рушають сюди —

І доля до них заговорить.

Нехай не зупинить ніщо на землі:

Ні діви, ні влада, ні злато.

І навіть дракони підступні і злі,

Що здобич будуть виглядати.

А ті, що дійдуть — у броні, не труні,

Отримають правду, як зброю.

І сумнів слабкий згорить у вогні,

Постануть хоробрі герої».

Промова магічна лилась вниз, як струмок,

Навздогін трава шелестіла.

А маг, доказавши, зник у храмі з кісток

Всіх тих, кому не пощастило.

...

Анастасія Вовк

Тобі, Ардене

Ні, ти ніколи кохати не вмів,

Ардене милий.

Завжди втікав від почуттів,

що було сили.

Завжди ховав у серці своїм

Ти таємниці.

Врешті залишив з болем моїм

Мене наодинці.

"Так буде краще", — тихо сказав,

Ховаючи очі...

А я вмирала від туги — ти знав?

Кожної ночі!

Нащо ж тоді явився мені,

А тепер відступаєш...

Кажеш, цілунки твої крижані

Життя відбирають?

Кажеш, що любиш, і саме тому

Йдеш у нікуди?

Йдеш, забираючи вбивчу зиму,

що мої повнить груди?

Тільки чому ж ти мене не спитав

Чи я того хочу?!

Нащо мені оті довгі літа,

Щоб вмирати щоночі?..

Мабуть, ти справді кохати не вмів,

Ардене милий.

Серце не знало твоє почуттів

Справжньої сили.

В них коли навіть до тла догорів,

Ти щасливий...

...

Mariana

Смерть чекає нашого кохання

Світ Наві бачив цю історію не раз

Чарівна діва й хлопець мов міраж

Дві долі сплетені в одну нитками

Їх посмішки осяють все зірками

Та тільки-но гіркий їх жде кінець

Кохання час погубить світ сердець

Ще день один мине - застигне час

Вона навік засне у нього на руках

Прокляття вічне як саме життя

Все обернеться знов, не буде вороття

І без бажання долі, сам зведе їх шлях

Щоб в океані солі, омити їх серця

І вік їх буде довгий, і згинуть в одну мить

Він родом із драконів, вона в страху тремтить

Пухнастим рудим хутром, покрита її стать

У нього в руках луки, у неї в очах сталь

Багато цих історій, а результат один

Він втратить її знову, і усвідомить в мить

Червоной ниткой міцно, сплетені серця

Людська зловонна заздрість, бажає їх кінця

Лише у їхніх силах, перемогти це зло

Нехай плата жахлива, а під ногами скло

Дві різні їх дороги, два різних береги

Любов осушить море, і підійме мости

...

Анастасія

Бажане

Я за народженням — проста собі людина,

Але в життя ввійшов незвичний кавалер,

Додав у сіру повсякденність краплю дива:

Відтоді біг мого буття навік завмер.

Однак за вигоду доводиться платити:

Нестримна спрага вихолоджує нутро.

Аби не почуватися як в Антарктиді,

Повинна пити теплу чоловічу кров.

Одначе, остогидло паразитування,

І більш не тішать сила, вічність і краса.

Все кидала та обіцяла: "Це востаннє!"

В наступну ж мить я — проти волі! — йшла назад.

Та донеслася чутка про одну чаклунку.

Чи в Конотопі? А чи пóсеред Карпат?

Надія в мертвім серці забриніла лунко,

Тож я пішла крізь хуртовини й листопад...

Свій порятунок відшукала біля моря.

У білій мазанці. А побік — всохлий клен.

Чаклунка показала, як лозину морять.

І як звивають, щоби вийшов амулет.

Втім, річ, яку сплели мої незграбні пальці,

Стара закинула безжально у вогонь.

Кривавлять очі та шепочуть губи: "Зжалься!"

Вона лиш мовила байдуже: "Охолонь".

А потім ми чекали довго й нудно,

Зори́ли, як із берегом милується прибій...

Терпець урвався. По життю я — не марудна!

На стихлім попелищі у золі леткій

Я відшукала свій "кулон". Він став залізним!

І тої ж миті зникли чарівниця й дім,

Натомість в небі різко крикнув буревісник:

"Здійсниться бажане. Ти амулет надінь!"

...

Яніта Владович

Учень Чаклуна та Діва Айне

У листопадовому парку я зустрів дівчину в літньому сарафані

Вона сказала, що їй зовсім не зимно, бо тепло це і є її плоть

Її посмішка була наче з того сну, після якого вперше прокинувся зі стояком

Я згадав усі приворотні закляття, яким мене навчив старий наставник

А вона сміялась і казала, що ніхто ще не читав їй таких красивих віршів

В Білому Місті біля моря ми їли солодкий хліб вигнання

Бо заради неї я покинув я батьківський дім і старого мага наставника

Кожен день я грав чарівні мелодії на площі біля храму Народженої з Піни

Моряки плакали від розчулення і кидали мені монети, а дівчата - троянди

Не минуло і року, як вона зрадила мені з піратським капітаном і покинула

З серцем повним люті і відчаю вирушив я в далеку подорож

Але ніде під сонцем не знайшов місця де міг би втишити свій біль

Тож я випустив його назовні і перетворив на заколот і революцію

Коли ж по коліна в крові я зійшов на трон і назвав себе тираном

Серце моє сп’яніло від плачів присуджених до розстрілу і стало каменем

Знудившись бути тираном, я все покинув і став божевільним катеринщиком

Зі старою катеринкою я блукав під дощем дворами Чорного Міста

Самотні діти приходили на вистави мого лялькового вертепа

Але найкоштовніша лялька завжди залишалась за лаштунками

Досконалий порцеляновий виріб, бездоганна її копія

Настільки бездоганна, що одного дня лялька перетворилась на оригінал

І бути Паном над нею одною було солодше ніж колись володарем царства

А коли моя влада над нею стала нестерпною, ми пройшли крізь дзеркало

І все перемінилось. Вже я став рабом безіменним у ніг Володарки

Безіменним звіром, безтямним биком, посеред її лабіринтів

Нині я старий єресіарх, Великий Магістр потаємних мистецтв

Юні учні, талановиті, безстрашні і дурні приходять послухати мої настанови

Я запитав кохану, чому вона не змінилась зовсім з дня нашої першої зустрічі

“Милий, милий! Я ніколи і не була смертною жінкою. Я і є магія.

Я і є просто втілена антропоморфна метафора, як ти раніше не здогадався?”

Вона сказала: “Іди і збери наплічник для свого найкращого учня

Завтра йому вирушати в далеку дорогу.”

...

Андрій Химерний

Гора Близниця

Гора Близниця

Жили колись в Карпатах двоє хлопців: міцні, красиві близнюки-брати.

В дитинстві грались разом при потоці, а вже дорослими до війська хтіли йти.

Були так схожі, як води дві краплі,два соколи з очима як кришталь.

Завжди допомагали всяк брат брату, та якось в їх серця прийшла печаль.

Одну й ту саму дівчину кохали, красуня теж любила двох братів.

В сумних думках схід сонця зустрічали, гуляючи серед гірських хребтів.

І у промінні сонця золотого, там, де струмок виспівує плесь-плесь,

Сказала: «Вийду заміж я за того, хто з гір принѐсе білий едельвейс».

Пішли брати шукати диво-квітку, а по дорозі йшов дідусь старий.

Розповіли про любу їм лебідку, що йдуть шукати цвіту з її мрій.

Дідусь з собою мав таку рослину, проте була вона несвіжа і суха.

Відмовились братѝ, а старця попросили, лиш де росте покаже їм нехай!

І рушили братѝ до квітки з різних боків, лиш доторкнулись - як скала зірвалась вниз.

Вмить смерть невідворотна і жорстока метнула в їх тіла кривавий спис.

Дідусь все бачив і в село вернувшись, дівчѝні про коханих розповів.

Плачем̀ нестерпним гірко захлинувшись, страшної туги розлетівся спів.

Лилися сльози довго по травиці

Й повстало озеро під назвою Орать.

Гора та зветься й по сей день Близниця

Де, за кохання згинув брат.. і брат…

...

Weronika

Свій шлях знайди

Світанок осяє схили й дороги.

Попереду безліч турбот.

Сон відпусти, роздивись навкруги

І мерщій в обійми пригод.

Удача всміхнеться від гір до пустель,

І ворожа стріла свою ціль не знайде.

Не здолає тебе дух сирих підземель,

Хай смерть омина і блука чортзна-де.

У буремні часи власний шлях віднайди.

Повз низку невдач і поразок тягар,

Крізь битви горнило і полум'я жар,

Бо тільки сміливі досягнуть мети.

...

Бодісон

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Олена Войтович

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
І знову перезапуск збіркиЮрій Запорожець
28.03.2024
Черговий перезапуск саги "Трохи пізніше опівночі". https://arkush.net/book/12924 Цього разу озпові ... Детальніше
Перша спроба зробити буктрейлер до книгиКатерина Тішенська
28.03.2024
Вітаю всіх!) Помітила, що чимало письменників, прагнучи якнайкраще презентувати твір, роблять буктре ... Детальніше
Персонажі "Кола Крові.Покручі"(візуал)Milante Gotham
28.03.2024
Нарешті в мене дійшли руки зробити це, точніше розібратись, як вставляти фотки. На першій Енджел і С ... Детальніше
На Аркуші вже:
10063читачів
112828коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: