Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Сильна духом

Готова все прийняти- вона рухається вперед

І свідок світ- вона уже не та

І випереджує вона усіх сповна,

Бо сильна духом вона.

Завжди в серці вона має терпіння

І застосовує всі сили і вміння.

Однак зрозуміти й прийняти його не змогла,

За нього в боротьбі не полягла.

Релігія і віра зробили її святою,

Недоступною для нього такою.

І все ж світ сліпий її не пройняв

І її волю не зламав.

Одну віру в серці має,

Діло твердо своє знає

І людям допомагає,

А що з ним ніколи щаслива не буде- вона і так знає,

Та з цього вона нічого не втрачає,

Бо віру в Бога вона має.

Тепер вона живе для вищої віри

І дякує за це Богу без міри.

Сильна духом- ніколи не здається,

Усе їй завдяки Богу вдається!

...

Діана Гобой

ЗРАДА

Саме в цю ніч зацвітає в дворі абрикос.

Він відвертається - цвіт не бавить очей.

Гніт тисне тім'я, не скоро спаде з плечей.

А на розп'ятті дрімає байдужий Христос.

Саме в цю мить у дверях повертається ключ.

Запах парфюму, волосся, очей бурштин.

Погляд швидкий на рядок на стіні світлин.

Не роззувається. Плащ. [говори, не муч]

Знаєш я дуже вдячна що ти такий...

в тому що сталось немає твоєї вини...

ну не мовчи... ну ударь!...чи хоча б вдихни...

він був яскравий палкий і такий п'янкий...

ні не померла до тебе моя любов...

просто ти знаєш живем ми один лиш раз...

час відлітає а серцю не даш наказ...

може мою провину відмиє кров...

та не пове́рнеш коли дотлівають мости...

бачиш на пальці моєму новеньке кільце...

боже дай сил дивитись в твоє лице...

ну ж бо скажи щось ну вибач пробач прости!

Плаче. Здіймає руки. Скидає плащ.

Тихо підходить побитим, скуленим псом.

Дотик до скроні. Рве на вікні засов.

Тягне обручку. Змах. Істеричний плач.

Тихо підходить: Ну, тихше, забудь, нехай...

Дихає запахом милих жіночих кос...

Саме в цю мить роздивляється абрикос.

Очі милує розкішний весняний розмай.

...

Максим Сальва

Весна 22-го року

Наша молодість повна вогню,

Наш вітер наповнить вітрила,

Де вогонь огортає душу мою,

І де мрія виростить крила.

Де молодість сяйвом горить,

Де смерть обпече та й відпустить,

Від цього, у грудях, так давить мені,

Бо крім мене ніхто не мусить.

І що бачив не скажеш, тому,

Що світанок немає строку,

Наша молодість прийшлась на війну,

І скінчилась навесні, двадцять другого року.

...

Влад Куімов

Сердечний друг

Мільйон бажань і всі про тебе

Я не можу жити без тебе.

Будь моїм другом завжди- не залишай,

Мене саму в боротьбі не покидай.

Скільки людям добра ти зробив,

Щасливу дорогу собі ти пробив.

Мені добро теж ти робив

Цим ніжні почуття й пробудив.

Хочу бути з тобою завжди,

Прошу з мого життя ти не йди!

Ти мій сердечний друг,

Що рятує мене від недуг.

Ти моє життя моє щастя,

Рятуєш мене ти від напастя.

Я хочу завжди дивитися в твої очі,

Вони ясніші темної ночі.

Всі життєві бурі з тобою пройду,

Якщо треба- кров свою за тебе проллю.

Тільки з тобою щастя матиму,

Тільки тебе одного я кохатиму!

...

Діана Гобой

ВІДЛУННЯ ЗАПОВІТУ

(Центон)

Як умру, то поховайте

Мене на горі високій,

Серед степу широкого.

Щоб гори дивилися з неба,

Щоб лани широкополі,

На синій далині Карпат

Було видно, було чути…

І коли надійде ранок

У синєє море,

Нехай від мене похилені

І лани, і гори

Понесуть щось добре

До самого Бога

З пісні весняного жайворонка.

Поховайте та вставайте,

Хай почується голос вітру

І вражою злою кров’ю

Хай далека земля звістить.

І мене в сем’ї великій,

Коли вранці засяє сонце,

Не забудьте пом’янути.

Згадайте, хто в горах лежить.

А лукавого забудьте,

Щоб зберегти дух нації

Серед громади воскресній,

Щоб вічно була Україна молода.

Злиття рядків двох віршів. Вірш Максима Рильського «Відлуння» + «Заповіт» Тараса Шевченко.

19.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Life as it is

Поступово старі фото втрачають значення...

Обличчя знайомі, але емоцій більше немає...

Ми не шукаємо з ними більше побачення,

Ми прощаємось, дякуєм їм і відпускаєм.

Люди проходять через нас сотнями:

Хтось кине поглядом, а хтось складе нам компанію на роки,

Якісь дні можуть здатися нам безтурботними,

А в якісь закінчиться те, що здавалося б, на віки.

Скільки б їх не було, озирнешся... а за плечима нікого...

Вони поряд, але іншим живуть життям,

В кожного з нас своя, незрима для інших, дорога,

Невже це і є тим, що всі називають буттям?..

...

Yana

Райське кохання

Три дні і три ночі закохані коханням упивались,

Кохання примножувати намагались.

І хай небо упаде чи грім ударить,

А він її до себе так і манить.

Вони такі щасливі,закохані,мрійливі,

А колись мрії здавалися такі мінливі,

Зате тепер вони разом,

Хоч інколи часом,

На мить зупинившись

І один на одного подивившись

Пригадують розлуку,

Як нестерпну муку.

Кохання це зламати нікому не під силу,

Несе він її на руках таку щасливу.

А він її цілує милу,

Красиву і мрійливу.

Доби без неї він не проживе

Хіба без неї він живе,

Чи дихає чи жде.

Чого він жде-до неї він іде,

Щоб розказати як сильно її кохає,

Шо кращої на світі він не знає

І що до неї він особливе почуває

Хоч і сам не знав що на світі таке буває,

Що з головою накриває.

Чи зможем ми кохати як вони?

Кохає він її за те-що все йому дає

І що без залишку йому себе віддає.

Чи буде він кохати когось ще так як її

Та зовсім ні.

Кохати вічно буде він її

Іншої й знати він не захоче.

Не кохатиме і не ласкатиме,

Іншої ніколи він не матиме,

Бо свою єдину він кохатиме

І за нею він зітхатиме,

Ніби школяр

Дивної казки маляр.

А вона як його кохає,

Що й світу білого не знає

Як з роботи його зустрічає і обіймає

За ним вона упадає.

Як любить засипати в його обіймах

Їхнє кохання загадкове наче у фільмах

А як вона його цілує,

Мов картину малює.

А як він її зігріває,

Що вона аж зомліває,

Бо від одного дотику згорає,

Палає,кохає,тає.

По губам він її читає,

Подумки з нею розмовляє,

Таємниці всі її знає,

Глибини її вивчає,

Кожну клітинку тіла її пам*ятає.

Кохання їхнє-то шедевр

Бурхливе, але ніжне мов маневр.

Дружиною своєю він її назвав

Щастя в житті він більшого не мав,

А вона чоловіком його називає

Новий Рік з ним зустрічає,

Вже й цілу купу дітей від нього має.

Горя вони не знають,

Бо коли діток своїх обіймають,

То про усе на світі забувають,

А більшого їм і не треба.

...

Діана Гобой

Не стукай у двері, іди по вулиці

Не стукай у двері, іди по вулиці,

Не читай обличчя прохожих, не читай афіш,

За дверима, що манять тебе спідницями,

Кімната порожня і ти стоїш,

Один, як колос обростаючи тінями,

Шумом листя з пустого, що ніч, вікна,

І тільки лінії, лінії, лінії,

І тиша до жаху тобі голосна.

18.01.2020

...

Володимир Каразуб

будень вві сні...

...аріаднину змотуєш нитку,

по життю що вела на вихід -

закидуєш мотанку в клітку,

де палає у попіл лихо!

навмання попрямуєш в сутінь -

у пташиний переспів, в розсвіт,

де сплетені вітром пута

розкидані сітями з хльостом.

там дика ординна гординя

сп'яніла в жертовній крові.

і спогад - хихиканням хтивим

вузлами у темні схрони.

по сітям хитким мов по сходам

ступаєш у марево димне,

з якого світило сходить,

свічею лампади блима.

спіткнеся заплутаний в сітях

(в судомах комаха в путах!).

впадеш знесилений, літній,

в жахливих із корчами рухах.

утупиш до неба очима

свій погляд у спокій світлий.

повіки повільно зачиниш,

себе відділяєш од світу...

і вітер! - огорне пилом

у травах загублене тіло.

і вечір розправить крила,

холодною вкриє тінню.

і в темінь як у спасіння

шепочеш молитву власну...

в життя прокинеся тлінне,

в сучасність, у час злощасний... -

там, де захлинулась у пісні

в цю ніч пташина остання,

в захмарені жовтий місяць

і попіл в садах кохання...

...

Ем Скитаній
16+

"Він знає"

У ніч з думками швидко я біжу,

Де подих твій, що шкіру обпікає

Пущу за вітром всі надії ті,

Моє серденько їх вже не плекає.

Так сумно, знаєш, чесно я кажу,

Коли десь чую пісню ту знайому

І між людей твій запах віднайду,

Та не любов, виною звична втома.

Та втома від пекельних почуттів,

Які ножами в спину потрапляли

Казав потрібна, що ж тепер уже?

Вуста брехнею кажеш заспівали?

Чому молив у Бога про любов,

А сам губив нещадно місяцями?

Поглянь у вічі ти тепер їй знов,

Там зорі вже не світять, повмирали.

Вони падали з неба день за днем,

Збивав нещадно, наче був у тирі

Так хочу, щоби був це просто сон,

Щоби твої слова були такі безсилі.

І будуть, знаю, просто не мине,

Твоя душа вже не тобі належить

Шукатимеш відради та пісень,

Та серце у болоті десь долежить.

...

Катерина Цвігун

Осіннє прощання

Атмосфера таємничо-осіння -

Меланхолія, лірика, вальс.

Листа ледь помітне тремтіння -

Прохолода, завершення, час.

Дощу серебра моросіння -

Поволока, тумани і сум.

У тиші ранковій спасіння,

Голос зажурених дум.

Буйних вітрів коливання -

Сміх, завивання і плач.

Знов до весни в нас прощання,

Муки кохання пробач.

...

Svetoviya

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо?

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо,

Адже краще забути і відпустити,

Ніж душу собі ятрити…

Ми перемогли чи ми переможені,

Ідемо дорогами довгими знеможені

І чекаємо на промінь надії,

Що десь жевріє наче блискавки мрії.

Чекаємо перемін і змін у інших,

Але змінити можемо лиш себе,

Тоді чому ми переживаємо про все?

Адже життя таке непередбачуване

І доленосних речей не уникнути,

Потрібно лиш в закони буття вникнути,

Щоб сльози висохли і тихий мир зійшов,

Ти подивись- він вже прийшов!

...

Діана Гобой

Донечці та сину

Як з'являються діти,

Напевно, лелека приносить,

А перш, ніж рознести,

Про кожного Бога розпросить.

Хто молиться, хто все ще вірить,

Хто злиться, хто проклинає,

Хто плаче, про те, що отримав,

Хто просить і в церкві благає.

Як з'являється день,

Усмішкою рідній дитині,

І більш за все на землі,

Ти любиш доньку та сина.

Жадібно хочеш забрати,

Їх біль, кошмари, досаду,

Але не забрать все собі,

А може не треба і брати .

Ростуть зі швидкістю світла,

Швидше, хай фізики спорять,

Ніжка була з долоню,

Кросівки вже не підходять.

Родимки їх цілувати,

Волосся торкатись, милуюсь.

Щастя вдихать - видихати,

Їх сонцю і світлу дивуюсь.

Біжать, вже не зупиню,

Летять журавлиним клином.

Ми з батьком завжди поруч з вами,

З нашою донькой та сином.

...

Валентина Басан

Мінливість

Навряд чи колись пострічаєш колишній світ,

у, здається, подібному вимірі вулиць та схожості

дверей, за якими зникають знайомі тобі

лиш модою ледь видозмінені образи й постаті.

Здалеку

все видається незмінним. Чи навпаки,

зблизька:

вікно, що тримає у пам'яті давню зустріч,

відділило тебе від кімнати спаданням ріки,

мінливістю серця із часом яке не злучиш.

І в цьому весь фокус. Як книга, яку давним-

давно прочитав, повертаючись знову і знову;

як вигук нещасного Джері, який все одно

не може повірити у неможливість любові.

Тікай! Забирайся! Стій, книгу свою забери!

Прокляття. Прокляття! Скрадається.

Забирає.

Тікай! І тікає, біжить через струмінь ріки

невпинного часу, що смертю в тобі минає.

18.09.2021

...

Володимир Каразуб
16+

Знову

Знову прокидаюсь з дурними думками

Я пірнаю у рутину не знаю навіщо

Нікому не потрібен окрім рідної мами

Прикидаюсь бадьорим

Своє зім'яте життя сам викидаю

А час летить аж у вухах свище

Не роздумую чиї почуття постраждають

Я сам собі ворог

Вже мабуть пізно рватися до богеми

За щоб не взявся всюди посередність

Я раніше намагався писати поеми

А тепер скрипти

Я так далеко відкинув емоції

Світ і я вже давно не єдність

У власній голові я не на моєму боці

Виплутаюсь чи?..

...

Юрій Якимчук
12+

Стіни

Ми завжди раді були одне одному

І так було скільки я себе знаю,

Але шансу не дали жодного

Стіни, яких немає.

Вже майже сталось у розмові

Банальне «Я тебе кохаю»,

Завадили тоді ще юнакові,

Стіни, яких немає.

Чому тоді не добрав я слів?..

Думка і досі хаотично стрибає,

На перетині наших світів —

Стіни, яких немає.

Тепер коли ти не моя —

Всі надії час відбиває,

Навіщо вигадав я

Стіни, яких немає?

Іншого бачиш тепер уві сні,

Тепер вже не я тебе обіймаю.

А я лишень зруйнував у собі

Стіни, яких немає...

...

Юрій Якимчук

Літературний комплімент (мабуть)

Прозаїки звертаються до розуму

В оптимістичному сподіванні

Присутності

Коли жарти іронічні оголені

За гумором сховане страждання

Сутности

Поети ж зривають всю полову

з тебе і говорять, принаймні намагаються

до серця

Я повернусь до збірки знову

Хоч і без мене елітні посміхаються

перці

І наче слова й речення у мові

І більш нічого, та тремтить

душа

Дякую, дякую Любові

Зрадів, хоч і на мить,

я

...

Юрій Якимчук

Готель химер

Гойдаєш думи скручені в канати,

Свавіллям яв в колисці сновидінь,

Що снять безстидство втрат і віднайти,

Любові шал, не знають як, бо чинно

Шукають там де тіні освітив

Холодний місяць в потемках кімнати.

Чи так скидає яблуня плоди,

Як день в тобі скидає ніч захланну,

Схиливши зорі віттям до води,

Ти в мреві тому, жодну не дістанеш.

Не пропадеш та звикнувши до сну,

Життя віддаш, як речі коридорним,

Що люблять тих кого у ніч ведуть,

В готель химер і хмар, що тут за ковдру.

10.11.2020

...

Володимир Каразуб

Фонтан

Зворушений вітром травневого ранку коли,

Ще холодним руйнує розлоги фонтану. Місто

Під бляклими хмарами в тінях його руки,

Торкається клавіш старого, як світ фортепіано.

Початок століття. Початок того, що й колись,

Скуйовджені вітром дати, тривоги, мрії.

І схід, що над обрій з'являється у вогні,

Здається, що полум'я, небом, своє розвіє.

І що вже фонтан. Гносієна з вікна. Трепет.

Холодне повітря, сьогодні, як битий піксель,

На лінії часу, здається не стало тебе,

На лінії часу - числа, числа, числа.

23.05.2021

...

Володимир Каразуб

Вавилонська вежа, зарóсла трояндами

Крізь пітьму років ми зустрінемось знов,

У оброслій трояндами Вавилонській вежі.

Крізь безліч війн й безглуздих сварок,

Будемо обійматись, ніби й не було ніколи пожежі.

Це місто - мій дім, де я єдиний з тобою,

Це місто - твій смуток й передсмертна агонія,

Тут ми разом, поряд зі своєю журбою,

А поза сном цим цвіте на могилі твоїй червона півонія.

Я приніс би ще щось, якщо б ти сказав,

Але здатен спілкуватись з тобою лише листами -

Ти так їх писав, неначе завжди щось знав.

Вся правда, казав ти, говорить моїми вустами,

Та що був я єдиним світлом в твоїй темній душі,

Та в твоїх очах, лише в них відчував я -

Світло, яким вони є, не опишуть жодні вірші.

Вежа ця заросла нещодавно,

Адже квіти — життя, а яке життя в мрії?

В мрії - ілюзія, а вона - омана,

А в омані - брехня, а в ній-то - надія...

Чи праві ми, йдучі, витираючи сльози,

Або вбиваючи, в ім'я чужого наказу?

Врешті решт, у Смерті ми всі будемо на порозі,

Тоді все зрозуміємо, до тями прийдемо одразу..

Та зараз, мій друг, я тебе покидаю,

Колись ми зустрінемось знов,

Я ж невпинно стежку життя прокладаю,

Щоб зустрітись потойбіч, де житиме вічно дивне слово любов..

...

ekorj

Мертве місто

З похмурих, темних небес

Примарний вісник божий

На землю спалену несе

Уже умерших сльози,

І жертв, невинно вбитих

Від смертельних куль.

І громом лунають крики

Замученних від вражих рук.

І будинки бетонні шкірять

Свої залізнії зуби,

Хоча не чутно навіть сміху

У сонному царстві смутку.

Не горять сімейні вогні

В холодних, мертвих оселях,

І спокій примхливий згорів,

Підпалила його артилерія.

І де-не-де, як привиди,

Блукають живії люди,

Плач не в змозі спинити

Від невимовної туги,

І проклинають тихо й грізно

Кривавого звіра війни,

Закликають його із світу

Навіки в небуття піти.

...

Зірколов
16+

"М"

На віях моїх тане снігопад,

Грайливий погляд — джерело надії

Морозна свіжість, терпкість на вустах

Ти будеш мій! Ти мої щирі мрії!

Суворий погляд, соколиний вид,

Ця грація і невимовна сила

Я шоколадом тану у твоїх палких обіймах,

Я лежу без сили!

Ти друг, ти серце і моя душа,

Ти той, кого я сильно так бажаю

Як спрага в літні ночі і жага,

Немов багаття, я в тобі згораю...

...

Катерина Цвігун

"Думки"

Тривожним знов птахом лечу над світами,

Минаючи скелі розкуті вітрами

Шукаю надію між крон і верховіття,

І щастя знаходжу в бездонній блакиті.

Живу я у травах, деревах столітніх,

У глибинах океану і росах привітних

У світлому серці я прихисток маю,

І в своїх думках лиш завжди потопаю.

Мов той корабель у житті океанах,

Шукаю своє як і всі Магеллани

І дружбу, натхнення і промені світла

Благаю будь, доле, зі мною привітна!

...

Катерина Цвігун

"Я"

Радіє серце, спів дзвінкий лунає,

Моя душа співа гучних пісень

Щаслива вже, тепер я точно знаю,

Я обрана фортуною в цей день!

Ні сліз, ні жалю, ні думок тривожних,

з холодним серцем, в спокої душа

Здавалося, що постріл був смертельним,

Що куля віри буде наскрізна.

Але ще ні, броня на мені збита

Лиш шкіру рвало поштовхом стрімким

Я знаю, що я найсильніша в світі!

Тепер я — Воїн, а не слово в нім!

...

Катерина Цвігун

"Щастя"

Надії у хмари, спогади додолу,

Бринить від погляду мого серця струна

Жевріє тільки сподівання тепле,

Пора для твого щастя вже прийшла.

Воно не буде гамірне чи тихе,

А навпаки спокійно підійде

Коли забудеш ти про дивні втіхи,

За плечі ніжно шовком обійме.

Візьме за руку, поведе у далі,

Де горизонтів ніжний перелив

І під дощем від радості й любові,

Розквітнеш ти подібно ружі в нім.

...

Катерина Цвігун

"Мій біль – моя Україна"

Не тільки в серці, навіть у душі,

Усюди пустота живе в тобі

Обламаними крилами надій,

Летиш, черкаєш землю – не до мрій.

Ця мить для спокою та забуття даремно,

Вона жива та спроби ці нікчемні

Уже не будеш більше ти таким,

Грайливим як дитина й молодим.

Тобі здається це кінець, та й все,

Гордіїв тугий вузол шию жме

І сліз нема в очах повних страждань,

Та й серце вже не гріє сподівань.

Надія є, але вона як мак,

Не встигнеш ти й відчути післясмак

Проллється вже крізь пальці як вода,

Яка ж ця туга, Боже, затяжна.

Немає сну, ти ніби неживий,

Хоч ходиш між людей та тихий вий

Вже не почує ні одна душа,

Бо кожен втратив серце – не одна.

Ти не одна людина тих страждань,

Зґвалтована війною просто стань

Розправив плечі – подивись у вись!

Із небом ще зустрінетесь колись!

...

Катерина Цвігун
16+

"Йому"

Своя людина, хто таке сказав?

Як ніби душу хто купля на ринку

Де ж на прилавку ти мій ідеал?

Шукаєш ти щодня знов безупинно.

І не знайдеш, його ніде нема,

Живе у хвилях серце лазурових

Прихована глибока та душа,

Тріпочучи очікує любові.

Того із ким годинами мовчить,

Сумує та радіє як дитина

Лиш з ним ти відчуваєш гостро мить,

І тане лід в його обіймах сили.

Поринеш у той спокійний океан,

Розчинишся як ніби цукор у каві

А я ж завжди шукала ідеал!

Думки блукають, та я не в печалі.

На підвіконні тихо знов сиджу,

Дивлюсь на дощ і згадую ту казку

Солодкий присмак губ, тебе люблю,

Мені так добре на душі, не важко.

І не важлива нам страшна різниця та,

Що ми планети не в одній орбіті

Закон тяжіння це все маячня,

За тебе я віддам усе на світі!

...

Катерина Цвігун
16+

"Вирок"

Така самотня, так і це не фальш,

Не награність, і не дитячість, осуд

Напівпорожня пляшка, видно край,

Об стіну я старий розбитий посуд.

Як книга недочитана вона,

Сюжет якої прорізає очі

Як кров терпка, п'янка як билина,

Хотів він просто скоротити ночі.

Летить метеликом на світло тих зіниць,

Ламає крильця і черкає землю

В очах диявола висіла горілиць,

Ох як співав, закрив би краще пельку...

О так, ця пташка теж звичайна є,

Згодуєш все зернятко за зернятком

Вона непевно стежкою бреде,

Тримаючи лиш ненависть, не згадку.

І так, раніше не була така,

І погляд хитрий, наче у лисиці

Вона ж бо найотруйніша змія,

Тебе укус скує подібно криці.

Та ти не бійся на жертовник свій,

Приніс одну ти ще невинну душу

Дивися в очі, тут зі мною стій,

Тобі такі слова сказати мушу...

Як дивна квітка чиста і п'янка,

Як дощ у спеку, чи гроза узимку

Її любов відкинув як щеня,

Та кинув кістку — скавулить так дзвінко.

А що тепер, перегорнув сторінку?

Посвистуючи йдеш собі кудись

Проклять її не буде, ти в неволі,

У снах буде являтись — обізвись!

Кричи, ґвалтуй і бий до крові руки,

Зривай свій голос та давай чманій

Вона є відьма, не заламуй руки,

Бо ти пішак, ставай скоріш у стрій!

І що тепер, холодний душ рятує?

Чи може книга та серйозний вид?

Його в собі усе тепер дратує

На гільйотину? Може поспішиш?

Було шкода, тепер пустеля в мені,

І сліз немає, йди собі візьми

Хоча б водиці з мертвої пустелі,

Чи ж квіти з-під бетону проросли?

Ти тепер сам, вона тепер сама,

Лише одна разюча є різниця

Ще щастям в комусь проросте вона,

А ти закинута та висохла криниця.

...

Катерина Цвігун
16+

"Тобі"

Так хочу знову пригорнутися душею,

Закутатись у запах рідних рук

Я всесвіт будуватиму з тобою,

Позбав мене від тих пекельних мук.

Ти такий теплий, ніжний, такий щирий,

Тремчу від сили, впевненість в собі

Я, милий, вже колись давно любила,

Та душу зараз я віддам тобі.

Життя складне та ще складніша доля,

Розмінною монетою була

Зостались тільки віра й сильна воля,

Та серце тільки ж я не зберегла.

Чому закон життя такий завжди?

Що різних доля серцю посилає

Кого кохаєм — ранить назавжди,

А хто кохає нас — за нас вмирає.

...

Катерина Цвігун
16+

"Почуття"

Я йду гливкою стежкою до тебе,

Між пальців бруд, бур'ян, імла

Волосся дибки, то ж від нього,

Шепоче мавка лісова.

Я йду, біжу, спішу так рв'яно,

Лиш чути голос забуття

Усі кричать у слід: «Забудь ти!»

Мовчу, не чую, я сліпа.

Я молода, терпка на смак,

Складна, ти не шукай той знак

Душа моя — клубок доріг,

Біжу — лови, впустити гріх!

Та те я так кажу, непевно

Кричу в собі, що все даремно

І усміх мій немов броня,

Іржава, шкіру рве вона.

Я душу віддала і тіло,

Яке від тебе шаленіло

І спрагло плетучись все йшло,

Немає сил — візьми його!

Затерплі руки в кайданах,

Скувала пристрасть їх, не страх

Дурне дівча шука відради,

А він у ній знаходить вади.

...

Катерина Цвігун

Дати

Дата під його словами продовжує поезію і зупиняє час.

Наче тільки тоді – знаючи про смерть поета, – ще одну дату

Вірш покривається воском зупинених фраз

Де завтра для нього ще завтра,

Для тебе лиш дата.

А тому, залишаються відстані в літерах, образах, іменах

Його біографії, в хворобах прихованих небесами, снами

І вечір над містом немов електронна стара плата

Згорає, де він все ще там, десь там

Та більше не з нами.

Де за решіткою слів лиш уявні сліди життя

Теплі проміжки днів, циферблату, птахів, любові

Тіней, що вигоряють зникаючи в забуття

З буденності та залишають відлуння мови,

Присмак календаря.

Ніжність, колір його годин.

Невідворотність майбутнього, сонце, відлуння, втрати.

І в цю мить він дописує свій рядок

І ставить в пониззі дату.

13.02.2023

...

Володимир Каразуб

Вальпургієва ніч

Шепоче небо зоряні казки,

Іскрить у танці відьмине багаття,

З червоних мальв зплітає Смерть вінки,

А юні вдови вбивцям шлють прокляття.

Читає Одін рун правічну в'язь,

В криниці око місячне іскриться,

З мітли своєї, відьмо, швидше злазь:

Вже час вогнем і ніччю причаститься.

Гойдається колиска на вербі,

На серці – хрестик, врізаний з осики,

Чорніє хустка. Щось пече в тобі...

І виють вовки – лісові музики.

Сміється й плаче віковічна ніч,

Зітхає крук, сова кричить над лісом,

Мовчи, не проклинай, біду не клич...

Біда і так між датами дефісом...

Як чорна хустка над землею – час,

Чаклує відьма, полум'я вуркоче...

Війна крізь темінь дивиться на нас,

Поглинути, ввібрати в себе хоче.

Нехай прокляттям вітер шелестить,

Танцює ватра в відьминих зіницях,

Ми – попри кров і втрати – будем жить.

Задзвонять гучно дзвони на дзвіницях.

Містична ніч, магічна, темна ніч...

За око – око... назавжди і всюди.

Прокляття вбитих лине з потойбіч,

Поляжуть вороги і будуть люди.

...

Оксана Весна

Кулінарна книга поезії

Коли я про тебе згадую, насамперед

З атласних зшитків моєї пам'яті, —

Немов зодягаю в картате плаття

І роздивляюсь у тріснутім дзеркалі,

В сотні назбираних віддзеркалень,

Твою подобу. І навіть хмари

Ввижаються чорним фортепіано,

Твоєї кімнати, навпроти шафи,

Де ти приміряла весняну сукню.

В ліловім небі розгойдував вітер

Перші розквітлі галузки; світло

Торкалось ще бляклої акварелі

Землі, де от тільки вбираються в жовте

Квіти; в червоне та синє, здавалось

В повітрі вологому залишались

Сполокані промені фіолету.

Тоді видавалось мені і тепер,

Все більше у тім переконуюсь, -

Образ твій

Складався з тієї бузкової легкості

Весни з якої складався портрет

Любові до тебе. І як не дивно

Я міг порівняти любов з куріпкою,

З короткими крилами, податливо ніжною

До ловів очей, що збирались впіймати

Твою кулінарну чеснотами книгу,

Відкривши на хто-зна якій сторінці

Рецепт за назвою: "Невинна грішність".

Зрештою,

Сонце розлило узвар з ренгльотів,

Котилось до ночі крізь тепле смеркання.

Так легко, як ти одягала плаття,

Так тихо, без галасу, сліз одкровення

Надходила пошепки мить прощання.

І ми розпрощались.

15.04.2022

...

Володимир Каразуб

Мова стін

Стіни стривожені,

Стіни утомлені;

Криком знеможені,

Кригою сковані.

Стіни напишуть

Реквієм в тиші;

Стіни окреслять

Матерію віршем.

Стіни побачать,

Стіни почують,

Стіни накажуть,

Вірно спрямують.

Люд їх охоче

Розріже по крихті.

Їм також боляче,

Просто більш тихо...

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Сонет поцілунку

Як день до неба сонце прив’язав,

Так ніч в сонцях горить коли ти поруч,

Що обрій весь стискається у обруч

Палких обіймів, як поцілував

Твої вуста. І наче світ пропав

І припіднявши крилами угору

Прологом ставши до любові твору

Солодку пісню радості співав.

Так мить скипа зливаючи обох

Аби відкрити те, що явить бог

Ховаючи у дотик чи безмовність

І відкривають злучені вуста

Сади в якому полум’ям постав

Далекий спогад іншої любові.

18.03.2023

...

Володимир Каразуб

ОБІЦЯЮ

Не біжи за минулим,

і я не буду,

Обіцяю

Мій шлях надто складним.

Це боротьба де немає правил,

Знаю,

Проти долі я надто слабкий.

Не біжи за минулим,

І я не буду,

Не треба.

Твоє завтра - це нова мета.

Мої мрії -

Це моя потреба,

Мої вчинки - не мої слова.

Не біжи за минулим,

І я не буду,

Обіцяю.

...

Морган Рей

КВІТИ, ЩО РОСТУТЬ ПОСЕРЕД ПОЛЯ

МОРГАН РЕЙ & ОЛЕГ ШАУЛА

Затихло все, спинилося, зомліло,

Забракло слів, лиш сльози на лиці.

Зломити волю недостатньо сили,

Своєї долі ми нескорені митці.

Щоранку знов ми платимо всю ціну

За майбуття, де зникне антрацит.

Хтось віддає життя, щоб знищити чужину

Розширюючи вбивці апетит.

Бо наша віра, слава й воля,

Це мужність що в серцях людей.

Ми квіти, що ростуть посеред поля,

Там, де співати буде соловей.

Я цілий рік, то в светрі, то в сорочці,

Мандрую, чи ховаюсь, чи лишаюсь тут.

І не важливо де є зараз сонце,

Воно нам завжди світить на ходу.

...

Морган Рей

Я ТОБІ НАМАЛЮЮ

Я малюю на небі зорі,

Що осяють твій шлях в ночі.

Поводирем нехай тобі будуть,

В цій холодні, морозній зимі.

Я малюю тобі надію,

Бачиш ці барвисті квітки?

Пам'ятаю, як ми були двоє,

Та тепер я на самоті.

Я любов тобі намалюю,

Білим кольором на чорному полотні.

Серед грози та холодної зливи

пам'ятай, що ми не одні!

Я тобі намалюю крила,

Тож лети без вагань, до мети.

У твоїх силах вхопити мрії,

Не зупиняйся, далі йди.

...

Морган Рей
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: