Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Про Мудрість

Мудрість, розливається Нілом

По світу, холодна немов Юпітер

І, в обіймах безликого Німа

Німа людина говорити зуміла

То, добре, нема зла, та, й не безодня

За весною зима, вічно котиться колісниця.

Часу. Без чаю й жалю час гаю

В гаЮ блукаючи, я бачив сни

Де син і батько читали біля ґанку

Сварились й домовлялись до ранього світанку

Бо мудрість не втратиш як розбиту склянку.

І завтра знову читання та розмови, до свіданку.

...

Voker De Grey

Втеча

Вона любить тікати.

Коли гнів наростає у грудях і застрягає у горлі,

Вона розуміє, що як тільки промовить слово - поллються сльози.

Гіркі від років образ та побоїв.

Тому доводиться ковтати клубок у горлі

І рахувати до десяти.

Як її вчили психологи в школі.

Взагалі, буває важко продовжувати ховати свої емоції.

Хочеться вибухнути від них.

Істерично кричати на всіх,

Розбивати від гніву об стіни свої кулаки.

Кричати, допоки не зникне голос,

Кричати, допоки слова не дійдуть до людей.

Та голос зникає,

Плечі починають боліти,

Хто почує її?

Тому вона тікає.

Із необхідного - гаманець, книжка, ключі.

Тікає аби просто втекти, щоб подихати свіжим повітрям.

Бо там де була, вже нема чим дихати,

Тому і не виходить кричати.

Потрібно всього лиш сісти у потяг,

Послухати колискову вагона,

І відпочити самій.

Вона любить тікати,..

...

Anita_Lucy_chan

І я сміюсь...

Душа в жалю — димлять труби заводні —

Прикуті очі до почорнених жердин.

Й старі хати десь там на видноколі

Жевріються за дугами мостів.

Шосе кипить — зупинки, наче тромби —

Тріпоче віями у поглядах людей.

Й туман ранковий куривом сміється,

Окутуючи храми золоті.

Доми стоять — ревуть вітри висотні —

Дахи підхожі закривають небосхил.

І лиш птахи, розлючені й голодні,

Летять хмариною у сутінках сяйних.

І я сміюсь — скриплять гальма трамваїв —

Рахую цифри на розідраних квитках,

Й не віриться, що шум Дніпровських «спален»

Ріднішим став за висілковий гам.

01.12.23

...

Данила Чаглій

Зелений кардинал

День 646 (01.12.23)

Війна в Україні на шпальтах журналів,

Втомився весь світ від терору кремля.

Лунає зі всіх екранів, каналів,

Як носить убивць ще на собі земля.

Експерти шукають причини та винних,

А хлопці на фронті тримають удар.

У пеклі тих вибухів геть безупинних

Ніхто не говорить про них як нездар.

Змінилась риторика до терористів,

Навчились по-іншому геть воювать.

Питання до тих, хто керує (артистів),

Що прагнуть «героями» більшими стать:

«Змагатись втомились по́між собою,

Хвилюють ще рейтинги ваших персон?

Торгуєтесь як-то здатись без бою,

Шукаєте привід в аукціон?»

Politico крапки розставив миттєво,

Зеленський до «мрійників» в чергу попав,

Не бачить нічого, не чує. Життєво

У рейтингу від Єрмака він відстав.

Єрмак найвпливовий політик Європи.

Це жарт міжнародний чи, мабуть, сарказм.

Коли він заходить, питають: «То хто ти?

Як за президента, то повний маразм!»

До сірого він кардинала не тягне,

В інтригах поглинув навколо усе.

Та влади великої дядько той прагне,

Тож власну персону поважно несе.

А щоби увагу ще більш притягнути,

Почав одягатися в хакі цей гусь.

Не може в ОП більше він досягнути,

Та втратить, що має, так знаю чомусь.

Отож і назвали зеленим невдалим

Відбитком людини, що править царя.

Не сірим, зеленим недокардиналом

Не знамо кого та во славу кремля.

...

Галина Студінська

Пісня

Лунниця, що колихається на грудях твоїх

Так пасує до глуму роздівиченого погляду,

Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем

Прямуючи до гір.

Коли місяць яскраво відсвічує сонце

Покладаючи на личко тінь солом’яного павука

І хтонічні хвилі твого волосся черпають

З колодязя ночі відлуння твого привороту,

І омивають моє серце примхливою піснею любощів.

В такі ночі кажани розкреслюють безсоння

І поскрипи шафи схожі на змови відьом,

Голос вбирається у мантію роздумів і постає одкровенням театру,

На сцені небес, де перламутрові клуби хмар

Спускаються до землі

І снують таке достовірне марево твого щастя.

А ти прокидаєшся, як прокидається місто,

Поволі розтягуючись сонним порухом голосу,

Серед мертвих тіней прийдешнього царства досвітніх вогнів,

І припадаючи до вуст твого сновидіння,

Відчуваю, як вливається мерехтіння святкової мішури

Знаменням великого свята, вимальовуючи геральдику відданого покровителя

У твоїм пишнім наметі невідомого завтра.

24.11.2022

...

Володимир Каразуб

Бездоганність

Бездоганність

Де зустрічається небо з хвилею – бездоганність.

Розчиняються зірки, стікають піною у воду.

Де вільна душа... І час застиг... Шлях Чумацький

Чи то богу, чи дияволу своє серце продав...

Тут бажання лише одне – бути Світлом.

Немає ні минулого, ні майбутнього... Істини біг...

Бриз і вічність Таємницею Світу оспівані.

Тяжіння усіх доріг... Розуміння: ти – Людина, ти - Світ...

Тут біля «окрому прибою» - центр Всесвіту.

Звук неба, смак вітру, колір глибини води...

Затишок серця та думки... Кохання як Світло...

І пульсація у венах «немає тієї долі..» Розуміння «навіщо», «куди»...

Не молюся... Не вмію, не знаю, не пам'ятаю...

Лише солона млість: вітер, вода, пісок -

Сльози неба... У вузькому колі, без сторонніх... Я знаю:

Хто є частиною Всесвіту, той не може бути самотнім... Життя - урок!

~31•07•2019~

Відеокліп з моєю декламацією можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T Kuro

Для тих, хто Едемі

День 645 (30.11.23)

Шістсот сорок п'ятий день у вогні

Палає моя Україна.

Найгірше, страшніше усе - у війні,

Важка для країни є днина.

Нам брешуть з екранів експерти про те,

Що добре усе, наступаєм.

Та ворог смертельні мережі плете,

Ще й збільшує розміри зграї.

З приватних розмов про жахи дізнаюсь,

Що діються справді на фронті.

Безмежно за кожного хлопця боюсь

На фронтовім горизонті.

Не всюди військові озброєні там,

Тож б'ють в них, як в гарну мішень.

Не мають чим відсіч надати катам,

Ще й мезнуть вночі та у день.

Не мають (крім зброї), зимових речей,

Та й бронежилет не у всіх.

Тож голод на фронті - війни апогей,

На кому страшенний цей гріх?

Сидить цілий полк бюрократів, хапуг,

Шукають свій шанс заробить.

В НАБУ, СБУ ви́стачить рук,

Щоб кожного з них посадить?

Суспільству давно прокидатися час,

Щоб знати про море проблем.

Війна йде на смерть проти кожного з нас,

Звільняйте приватний Едем.

...

Галина Студінська

My love... my life...

У очах твоїх безодня,

Я у неї поринаю,

Аромат твого волосся,

Як повітря, я вдихаю.

Ти у мене на колінах,

Я цілую тебе в скроню

І твою м’яку долоню

До обличчя притуляю.

Ти стривожено дивилась,

Плечі міцно обіймала,

До щоки ти притулилась,

Гаряче поцілувала.

Обійму тебе міцніше,

Подивлюсь у сіре небо,

Я не знав цього раніше –

Те, що хочу, є у тебе.

Ти єдина, хто це має

І цим справно скористалась,

Ти забрала моє серце,

В глибину душі закралась.

Маю лиш одне бажання,

Воно є егоїстичне –

Щоб ось так, лиш ми з тобою

Залишилися навічно.

...

Yana

Франсуа Донасьєн

В тюрми затиснений гранітовий кулак,

кричить безумець і світи руйнує.

Серця витоптуючи, звіра коронує

законом упирів і вовкулак.

І кличе кров підвалини підмити

та хлюпнути пожежею на світ,

зганьбити землю, наче дівчину, втопити

у хвилях революції сей міт.

Він на собі, неначе на стовпі,

щодня зарубку робить Робінзоном,

щодня десятий рік безсонно

з-за обрію накликує вогні.

А світ вальсує, знищений у думці.

Краса ясніє, до природи ідучи.

Стрибають зорі, наче тенісні м"ячі,

байдужо неприступні нашій муці.

І божевільний пише свій роман,

мов на папірусі яснім Олександрії,

та наполегливо розбризкуючи мрії

отруйним зубом розрива обман:

Нема любові. Є лиш хіть і сила.

Нема душі. Наявна тільки смерть.

І межи хмар на простирадлі білім

криваво корчиться передвечірня твердь.

...

undyber

ПРИЙШЛА ВВІ СНІ

Прийшла вві сні. Сказала щиро

Прості й докірливі слова.

Сказала - якось полюбила,

Хоч сорок шість… і двадцять два.

Та рік пройшов, вже не чекала.

Лиш випадком війна звела…

Стояв розгублений, щасливий,

Шукав для вибачень слова…

«Хіба я міг… не мав і гадки…

Пробач, завжди я був дурний.

Сховав в собі до тебе ніжність»…

Сказала: Добре. Все. Не ний.

Відчув твою атласну шкіру,

Духмяний подих на губах.

Гойдав в руках, немов дитину,

Забув про сум, про біль і страх.

Ми рік війни пройшли нарізно.

І хоч тіла уникли ран,

Та дві душі кував на крицю

Вогню і втрат страшний буран.

Та дотик душ від ран лікує.

Бринять, мов музика, слова.

Ми можем разом бути… адже

Я ще живий. Ти ще жива.

...

Максим Сальва

Міраж

Мандрівник досвідчений скаже:

«Не йди до міражу – обдурить!»

Що нам чуже судження.

Ти пішов, не шкодуючи сил,

Не рахуючись з часом,

Одяг пообносився,

Черевики витріпалися,

На скронях сивини відбиток,

Міраж – фокус пустелі.

Вдалині маячить,

Не наблизився,

Віддаляється.

Вибирати дорогу іншу – пізно.

Досвідчений мандрівник казав:

"Не йди, обдурить".

...

Кім

Як все гарно починалося...

Весною написав один хлопчина

Про те, що закохався до нестями,

Що я йому в думки щомиті лину...

Тож мусить запитати мене прямо:

"Чи не віддам йому і руку, й серце?

Чи не зроблю найщасливішим в світі?"

Відмову він не прийме, в палімпсесті

Записано: ми будем разом жити.

Від слів таких й узимку квітнуть ружі,

Не те що почуття в душі самотній.

Одне було лиш трішечки сутужно:

Рушати треба в інший край Європи.

А я в житті ніде і не бувала:

Ні в горах, ні в лісах, ані на морі —

Та піднялася б на вершину валу,

Якщо туди покличе Сальваторе...

{І полишила птаха свою гілку,

Щоб полетіти в край любови й щастя,

В уяві їй кричали гості: "Гірко!",

Міцна рука їй не давала впасти.}

Усе складалося занадто добре,

Та сумніви не проросли у трави

Й тоді, коли мене в Тосканські гори

Повів коханий — споглядать заграву.

Однак все відбувалось не за планом,

Кудись брели і ніби щось шукали...

"Ще трохи, cara!" — запевняв коханий,

Але щоразу йшли все далі й далі...

"Ну годі! Все!!!"

"І справді, ось це місце!"

Лиш усміхнувся — я забула миттю

Усі претензії до італійця

Й пішла на сяйво — змерзлі губи гріти.

Він не зустрів мене напівдорозі

Та не зігрів, як завше, поцілунком:

Увагу прикувала не "штокроза",

Якийсь бур'ян його до себе трунив.

"Кохана, глянь-но! Дике орегано!

З ним пармезан відкриє смак найкраще.

А люди кажуть, що було би непогано

Якби траву зібрала жінка в хащах.

Зірвеш? Але тягни також і корінь,

Цікаво глянуть, як він виглядає".

["Яка дурня!"]

Однак це ж просить Сальваторе,

Тож, сміючись, кажу: "Авжеж, владарю!"

Тягнула я — земля траву тримала,

А чи трава трималася за землю.

Ніхто із нас не переміг. Формально.

Азарт спалив і етикет, і чемність:

Вже на колінах, обома руками

Тягну впертю́ху. І не поступлюся!

Сама завзята, воля мовби камінь,

Хоч плюнути на все — така спокуса.

"Нарешті є!" Я трусонула здобич,

Чекаючи на схвалення, а Сальваторе...

Сховався за кущем?! Його хоробрість

Потанула від крику мандрагори.

Здавалося, мої життєві сили

Живили децибели голосного штурму.

З послаблих пальців випало бадилля,

Однак не припинилися тортури,

І гучності крива здіймалась вгору,

Моя ж свідомість опадала в темінь.

Відчула раптом: хтось в обійми горне,

Настійливо шепоче... У знайомім тембрі

Зринає згадка (казка чи били́ця?):

"Того, хто репетує, колискова

Магічним словом змусить підкориться".

Бабусин спів я чую знову й знову,

За нею думка повторяє приспів

(Чи голос, бо себе ж ніяк не чутно):

"Ой, люлі-люлі, спи дитя капризне,

Спи-засинай — най згине каламута".

Раз позіхнула мандрагорка, й двічі,

Замружила маркітні оченята

І засопла́, забувши "привітальні" спічі.

Навушники не забарився "юда" зняти

І сплячу мандрагору зцупив метко,

Та й миті не минуло — кинув долу!

Все ж на долоні є смертельна мітка:

Солоні сльози їдко линуть в пори,

Печуть вогнем, їх кров несе у серце,

Там скам'яніють. Скам'яніє й тіло,

Бо мандрагорі невідоме милосердя.

Та й вримати її не кожному під силу.

Я заплатила голосами й співом,

Не чую більше, як танцюють звуки,

І на світанку вже не будить півень,

До мене розмовляють тільки руки.

Лиш зрідка уві сні блукаю лісом,

В якому заховала мандрагору:

Русалка там співає з василіском —

До нас втекла, як збагрянíло море...

p.s. але то вже інша історія

липень 2023 р.

...

Яніта Владович

Кохання

Моя історія почалась з троянд

Сто одна. Банально, але що маємо.

Стільки на побаченнях я облазила веранд,

І стільки ж об‘їздила вулиць трамваями.

- Аїдо, тобі не личить кохання,

Ну, дійсно, що за дитячі ігри.

Для тебе це ніби спортивні змагання,

Наче наввипередки біжать тигри.

Знаєш, я здивований, що ти покохала,

Навіть твоє ім‘я говорило за тебе

Не було такого, щоб ти когось біля себе тримала.

Тебе від цього все всередині зішкрябе.

- Ти не розумієш, Хан наче мій.

Він сміється у моїй гримерці

Наче не боїться моїх змій,

Що ховаються десь далеко у серці.

І це дивно, бо всі від мене тікали,

А він про почуття свої пише - не один сувій.

І поки мене нещастя спіткали,

Він боронив мене в душі своїй.

Здається, кохання настало

Через кілька складних та довгих років.

Та всі біди тихенько зникали

Після сталевих Ханових почуттів.

...

RinaRi

ЖИТТЯ ЛИШЕ ТУТ І ЗАРАЗ

Життя воно тут і зараз,

Дорога до повороту.

І там, за витком серпантину,

Не видима ні на йоту.

А там, де пронісся щойно -

Громаддя пустих ілюзій.

І віра пуста в омани,

Причина наступних контузій.

Життя лише тут і зараз.

Карбований крок за кроком.

І кожна шляху перепона

Нехай обернеться уроком.

І стане нехай за зброю,

Що міцно рука тримає.

Побачиш якось прямо поруч

Стежинку до власного раю.

...

Максим Сальва

ЗРЕШТОЮ ВСЕ ЦЕ СТАНЕ БІЛИМ

Зрештою все це стане білим,

Різні говірки і різні мови,

Люди приязні із України,

Втомлені й вперті нічні розмови.

Світле склепіння нічного неба,

Душі дерев і сліди звірині,

Зміняться тихо, бо так і треба.

Зміняться вмить в сніговому вирі.

Котик бліндажний й бліндажні мишки,

Звуки війни, переплетені вітром.

Жовті листи на ростопку книжки,

Пострілів чергами джазові ритми.

Білими стануть ці вічні мандри,

Літо страшне добіжить до цілі.

Там, де воно упаде безсило -

Світ до світанку від снігу білий.

...

Максим Сальва

Казкова ніч

Я відчиню вікно-

Хай пахнуть квіти:

Конвалії, фіалки і бузок.

І ніч п`янка хитає

Тихо листя.

Сріблиться дим,

І хочеться в танок.

Сто років я не танцювала!

Ти запроси мене і закружляй!

Ця ніч, казкова і жадана,

Тримай мене, не відпускай!

Пливуть над нами срібні зорі.

Колише вітер згусток давніх мрій…

В цю ніч ми- юні і бадьорі.

На цій планеті вічній і земній.

...

Тарасенко Вікторія

Осінь-панна

Легкою ходою ніжна осінь

Розкидає листя й пелюстки.

Блиснув сонця теплий ясний промінь

Нам надію й світло несучи.

Осінь-панна мила, наче зірка,

Крутить танок з квітів і дощу.

Яблуко, зірвавшись тихо з гілки,

Котиться й лишається в садку.

Квітнуть айстри рясно і строкато,

В небі закурликав журавель.

Кожен день осінній, наче свято.

Розлилась у небі акварель.

...

Тарасенко Вікторія

Осені букет

Вітри осінні, буйні і димні.

Пахощі яблук в садках.

Дощ на світанку. Холодно, сиро.

Листя розвіяне скрізь по шляхах.

Котиться осінь яблуком стиглим.

День завмирає тихо в полях.

М`яко ступає, наче по килиму,

Вечір осінній в блакитних вогнях.

Хочеться тиші і кави горнятко.

Книгу приємну, модерний сюжет.

Келих налляти. Швидко і хвацько

Випити осені терпкий букет.

...

Тарасенко Вікторія

«Втомилась»

День 643 (28.11.23)

Хуртовина геть втомилась

Вже на ніч вівторка.

Соромно їй: зажурилась,

Тож пішла на орка̜́.

Дала час перепочити

Хлопцям у окопах,

Всі атаки щоб відбити

На військових тропах.

Сніг розгре́бли у столиці,

Витягли застряглих.

На полях сніг - для пшениці,

Для врожаїв гарних.

Тільки ворог відпочинку

Взагалі не знає,

Ще сильніше б'є узимку,

Про тепло так «дбає».

Замахнулись на Хмельницьку

Атомну споруду,

Бо цинічна та язичницька:

Не боїться бруду.

Сама вийшла із болота

Всіх туди геть тягне.

Зубожіє чорнорота,

Вбити інших прагне.

В ніч у шторм кремля нездара

Наказав у море

Вийти «Адмірал Макаров»,

Щоб посилить горе.

Човен цей «Калібри» має

Небезпечні дуже.

Сподіваюсь, що подбає

«Посейдон» - наш друже.

Напрям в світі всім відомий

Для човнів ворожих.

Хай ідуть туди свідомо,

Там вже є геть схожих.

...

Галина Студінська

Вхурделило

День 642 (27.11.23)

Довго нас осінь теплом розважала,

Не підпускала холод до нас.

В ніч на сьогодні фатально нас здала,

Мабуть, скінчився сили запас.

Заздалегідь усіх попередили:

Йде хуртовина, морози ідуть.

Але, як за̜̜̜́вжди, видніше з середини,

Нас особисто не доженуть.

Снігом Карпати по пояс закидало,

Навіть, таке не злякало людей.

Це ж десь далеко та буря відвідала

Кожного з нас аж до самих дверей.

В Києві в ніч хурделило трохи,

Вітер скажений у вікна лупив.

Як данина зимовій епохи,

Знову народ на граблі̜ наступив.

Люди застрягли десь в кучугурах,

Тож МЧС додалося турбот.

Буря ламає дерева в тортурах,

Для ЖКГ цей період - цейтнот.

Знаю, до вечора буде ще гірше,

Більше хвилююсь, в окопі хто є.

Ось холоднеча де справді страшніше,

Ще й ненаситний москаль крові п 'є.

...

Галина Студінська

Поле крові

ішов собі як та харитя

і ніс мотузочку в руці

а хмари корчило сердито,

лежало поле в молоці

нероз’яснимого туману.

лежав гаманчик у кармані.

в житах, посталих до небес,

як божевільний, бігав біс,

а янгол плакав і крилом

плескав надломленим, тікаючи.

і чорт ловив у сіті каліча

і недоловлював назло.

і підпадьомкав полохливо

в житах, посталих до небес,

цей ангол, і тріщали крила.

і все ганявся чорний біс,

а я ішов, в руці мотузочка.

моя стежина вилась, вужчала

аж поки зовсім шлях пропав.

і я ішов заки не став.

в землі щось чавкало й гуло

і лазили чорти по норах.

свинячим пхалися мурлом

і блимали до мене скоро.

а янгол плакав і боявся

тримав крило, неначе віяло,

й зорив у небо багровіюче.

та бог у небі не з’являвся.

а я ішов собі житами

важкий і чорний наче камінь

і мене демони лякались

і жито попелом лягало.

і лазили чорти здорові

попід землею по дірках.

і шлях мій був на поле крові

і гордовитою хода.

...

undyber

Дивляться на мене...

Дивляться на мене очі зелені, що в них ввижається ліс.

Хитрий той погляд, що мав небезпеку

Творчість велику поніс.

Озираюсь і бачу я погляд чарівний,

Чистий, немов та блакить.

Погляд водночас і веселий, й спокійний

Холодом душу сталить.

Та й інколи позирк мене зустрічає

Карих веселих очей.

Вогонь у середині них калатає,

Що впізнаю й серед темних ночей.

І тільки байдужі знову до мене

Очі, як темна зола.

Вони дивляться знову у сіреє небо,

Чекаючи свого вінця

...

Резарта

ХВИЛЯ СПІВЧУТТЯ

Серце гойдає хвиля співчуття,

За матір болить, болить за дитя.

Ми всі свідки безмежного жаху,

Людської невинності та страху.

О, скільки болі в душах і серцях,

Людей невинних в селах та містах.

Ми просто бажали мирно жити,

А тепер розкидані по світу.

Ворони кружляють над містами,

Зруйновані будинки «братами».

Що це за брат, що вбиває брата?

Чи вільне слово це вже не втрата?

За волю у душах у цій війні

Горять міста, тліють долі в огні.

Але світло має вийти з тіні

І любов засяє в Україні!

Та поки є хоч хвиля співчуття,

Помолимось за волю, за життя.

На перемогу наш орієнтир,

Живе надія на любов та мир.

26.11.2023.

...

Мирослав Манюк

Сутінню темряви

Ніхто з нас не винен у спокої серця...

Сховано теплі осінні тумани.

Погляди в зовсім суху акварель.

Сизі міста, що навколо кружляли,

Забули про вальс і тендітну морель.

Усипано снігом неска́зані дива...

Тихо спадає додолу розмай

І чується тихе веління, де злива

Знов відчуває на тілі обман...

І тільки два неба, омиті грозою,

Дивляться в душі полегло-світів...

Ми дихали зовсім чужою золою

На відстані надто далеких мостів.

Ми проводжали свої першоквіти,

Знову спадали у відчай негод,

Аби розійтися у власні зеніти

Сонячно-денних і зоряно-згод...

22.11.2023

...

Сара Ґоллард

Вільна зсередини

Сильні мовчать, коли небо говорить...

Я покажуся тендітною гранню,

Сивою нотою медо-сльози́.

Я увірвуся знечулено-ранню,

Мовби проміння крізь обіг води.

Я стану тією, що скине вуалі...

Жінка із запахом ніжного сну,

Яка розкидає всесвітні печалі,

Окрилена тінню живих авеню...

Я буду чекати рутинно і вміло,

Буду любить, як не вміє ніхто.

І серед оман я постану сміливо,

Бо знатиму правду, що вибиє скло.

І зігнуті рамки покажуться грою...

Зоряні дива запросять у світ.

Омріяне стане частиною бою,

В якім перемога - нездо́ланий квіт...

15.11.2023

...

Сара Ґоллард

Око до вітру

Невдячна тінь кутами бродить,

Заснув електрики засув,

Вікно лише, мов око збоку,

Глядить, аби ніхто не чув.

Не чув, як за його кришталем,

Гортаючи хвилини струм,

Пірнає вітер в чорні гаї,

Боючись роздувати шум.

Як дощ згущає сірі хмари

І мороку їм ще до пари додає -

Вони розчавлять неба обрій,

Щоб не лишився клаптик жодний.

Розкриє пащу вітровій,

Нагуснуть клапті, води повні,

І, розігнавшись страшно зовні,

Устромляться у скла сувій.

Завивши, зірвуться до стелі

Товсті зелені занавіски,

Спадуть - та знов здмухнуть шалено,

Але тримають міцно диски.

Однак мені байдуже до вікна:

Аж кроків п'ять іще лежить між нами.

Не страшно, якщо раптом мене вчавить

Зелена люстра, квітчаста, дурна.

В кімнаті мертва тінь кутами бродить,

Дивлюсь відверто у вікна зіницю,

Гойдаються зелені занавіски...

Та їм далеко до мойого крісла.

...

Ліна Осіння

«Зимова війна»

День 639 (24.11.23)

Російська імперія за́вжди шукала

Можливість розширить кордони свої.

Із цим до Фінляндії теж завітала

Та розпоча́ла криваві бої.

Причину знайшли, тобто власне створили:

Артобстріл, який здійснив КДБ.

Та фіни супротив чинили щосили,

Бо знали, сусідка усе загребе.

Петро збудував на фінських болотах,

Як другу столицю колись Петроград.

У мармурі храми та в позолотах,

(В радянські часи то вже був Ленінград).

Фінляндія, навіть, не претендувала

Отримати землі у власний кордон.

Радянський союз це не хвилювало:

Ігнорували в країні закон.

Артобстріл здійснили і цим скористались,

Фінляндію щоби окупувать.

Та фіни без бою скаженій не здались,

Не дали в їх хаті комусь панувать.

Всі чули про лінію Маннергейму,

З якої в бандитів почався провал,

Де зупинили атаку буремну,

Зламали імперський кремля ритуал.

Карл Маннергейм взагалі не був фіном,

А був монархістом, тож за царя.

Саме його керівництву по силах

Викинуть звідти злочинне щуря.

Світ допоміг та фінів підтримав,

Зброю надав, та й грошима - також,

Від «допомоги» Фінляндії втримав,

Що мала б йти від червоних вельмож.

Як це нагадує дії росії,

Що намагається нас полонить.

Нові імперські злочинні їх мрії,

Пограбувати, убить, розвалить.

Маємо власного ми Маннергейма,

Єдність країни посилила нас.

Світ не одразу підтримав нас вельми,

Та окупант втратив свій шанс.

Невипадково Фінляндія в НАТО

Вско́чила вчасно, бо досвід вже був.

Допомагає їх уряд завзято,

Про небезпеку першим збагнув.

Знаєм не в перше і не в останнє

Має імперія той апетит.

Окупувала багато зараннє,

Бо демократії там дефіцит.

Хтось таки мав хворий кремль зупинити,

Щоб це болото не розповзлось.

Мають зростати вільними діти,

Саме за це воювать довелось.

...

Галина Студінська

Нахаба

Коли ж ти з вітром десь у лісі,

У лісі густому й безмовному.

То знай,

_______що я десь у цьому лісі живу,

І як не дивно чую стук твоїх

__________________________думок.

Я – нахаба.

Нахабний хлопець, що говорив з Богами

На підвищених і злих тонах.

Я знаю, друже, що я – нахаба,

Але ж і я на вітрах сну

Колись милувавсь тобою.

А тепер я тут. Я вище себе.

Я вище неба і не тільки в снах.

Я в дзвін б'ю і співаю про когось.

Млію, мрію, радію. АЛЕ Ж!

Я – поет, піїт, безмовний бард.

Якщо ходжу, то це рима й такт.

Не тобі про мене говорити.

Не тобі дивитися за мною.

А я іду.

Іду в літературний всесвіт,

Брама зачинилась за моєю спиною.

Нахвалюй мене, нахвалюй мій світ,

Я щось нове в поезії.

Не плач.

Не плач, якщо я тобі не дарую свій погляд.

Тепер я нахаба. Я особливий,

А ти десь знову стоїш піді мною.

...

Вітольд Хмара

Гоблін

Хоч на вже, хоч на мить

Зі мною побудь,

Мій друже вродливий,

Мій гобліне милий.

Візьми свій ліхтар,

Я з тобою навік,

Підемо до хмар,

Не стуливши повік.

Буває так страшно,

Тебе заберуть

Розгнівані люди,

Безжалісні пси.

Та тільки я знаю,

Як тебе справді звуть,

З тобою я всюди,

Мій гобліне ти.

Втечемо від світу

Абсурду і зла,

Туди, де без сонця,

Де ти лиш і я.

Ти часом малий

На моїй аж долоньці,

А часом як вежа,

Як небо й гора.

Ти часом сердитий,

Як в лісі пожежа,

А інколи плачеш,

Немов водоспад.

Я знаю про тебе,

Колись ти любив

Людей всіх навколо,

Любив цілий світ.

Та люди бояться,

Не знають вони

Про те, що лиш щастя

Для них ти хотів.

Підняли вогні,

Закули у кайдани,

Хотіли здушити

Незнану напасть.

Ти мусив вбивати,

Ти мусив тікати,

З тих пір в тобі кривда

Навік завелась.

Відтоді ти сам

Між світами блукаєш,

Шукаєш спокути

За свою вину.

Не бійся мене,

Я твій друг, я твій намір,

Подай мені руку,

З тобою піду.

Тепер ми удвох

Безпритульні відлюдки,

Я зтиха милуюсь

Твоїм відбиттям.

Так шкода, що

Скоро я вмру,

А ти будеш

Блукати своїм

Віковічним життям.

Тож не залишай мене,

Друже мій прикрий,

Ти зовні як гоблін

І гоблін в серцях.

Та я тебе люблю,

Чудовиську милий,

Давай будем вдвох,

Тільки ти, тільки я.

...

Ліна Осіння

Одиноке дерево серед поля

1

Надвечір'я, що межує з ранком,

Ми пропускаємо холодну ніч.

Дерево бринить цукровими соками,

Вітер свистить крізь пусті соломинки.

Я певно сказав би, що я твоє тіло

Руками нестиму по полю

Але ти зараз спиш, дрімаєш солодко.

І тільки тінню я твоє тіло вкрию.

Ти певно зараз не чуєш мене

Можливо, тобі зараз сниться хтось інший

Але я біля тебе тремчу від холоду

Руками розтрушу іній, просто заграю.

Візьму гітару в руки, розкрию свій голос

Заспіваю про те, як усе гарно

І я теж! Чуєш? Я теж гарний!

Незрозумілий, молодий.

У мені ще досі горить пристрасть.

Мені вже далеко не двадцять

Годинник на дереві пробив за вісімнадцять

Просто послухай. Мені це треба.

Так треба, аж смішно!

Я порву всі струни. Я випадково.

Просто я дуже нестримний.

Мене просто важко спинити,

Але ти ж умієш.. Я знаю.

Буду співати про милих дівчат

І посміхатись до тебе широко й жваво.

Ти не зрозумій неправильно. Зовсім ні!

Я ж кохаю тільки тебе одну.

Просто хотів подивитись на реакцію.

А я співаю. Горло горить пекуче.

Я більше скриплю ніж горланю.

Спи, моє сонце, спи.

Нас тут тільки двоє.

До нас ніхто не говорить, бо страшно.

Ми сатири. Ми німфи. Ми напівголі

І все це посеред поля.

Як це дивно, що зараз я, а потім ти

Будеш співати, доки хтось один у сплячці.

Ми з тобою кардинально різні

І зустрічаємось у надвечір'ї і на світанку.

Ти, моя мила, знаходиш мене постійно.

Це, напевно, тонкий, ледве помітний зв'язок.

Я цілую тебе тричі на день,

Оберігаю тебе від усіх.

А мене оберігати немає потреби,

Бо тіло моє все ж металеве,

А ти, моя мила, безбожний хрусталь.

Цікаво, Як тобі вночі жити без мене?

Цікаво, чи бачиш ти мене, як я тебе.

Від страху до жалю тільки крок,

Але ти йди. Йди і не оглядайся.

2

Надвечір'я, що йде після світанку.

Мій сон я тобі віддаю ласкаво.

Я вкрию тебе, але не собою.

Не себе я тобі віддаю.

Ти чужий мені, Я відчуваю.. Я знаю.

До печалі межа моя найтонша.

_______________Розумієш?

Але ти спиш.. знову спиш, а я говорити хочу

Я від цього тривожусь. Так дивно.

Ніч не минає безслідно,

Зорі шрамами лишаються на тілі,

Відблиском у моїх очах.

Це все безнадійно!

А ти просто спиш.

Ми прив'язані одне до одного,

Але я так більше не можу,

Не хочу це все терпіти. Пробач.

Це поле, це дерево, одне і те ж.

Вдавай, що ми добре знайомі. Вдавай.

Ти викликаєш у мене тільки відразу і жаль.

Вимушений жаль, щоб бути з тобою.

Ніч карбує мене, рятує мене.

Я давно втратила свій спокій.

Колись нам було добре разом.

Колись, пробач.. колись, але не зараз

І не мені з тобою..

Сльози на щоках.

Я не відчуваю абсолютно нічого.

Тому Я тікаю.

Прощай..

...

Вітольд Хмара

Марі

Я покохав Вас, Марі,

Солодка слина затопила

________________Пустелі.

Ми з вами одні,

Ми з вами одні у цій тихій

__________Солодкій пустелі.

Моя люба Марі,

Моя солодка і пряна Марі!

Я сьогодні веселий,

Я сьогодні невимовно щасливий.

Осінні пахощі затуманили розум

_________________________я спав.

____________Спав!____________

І не бачив, як світ годує мене

_____________Нелінійними снами.

Моя мила Марі,

Я сьогодні зустрів Вас.

Зустрів перед входом у маленьку,

Але нахабну і запашну книгарню.

Я сьогодні зустрів,

Я сьогодні зустрів

________Вас._______

Перед входом до бару,

А ви, моя легка Марі,

Мені просто кивнули.

Кивнули, Марі!

Це знак моїх люблячих

___________________Богів.

Я сьогодні нап'юсь,

Нап'юсь, я вам кажу,

Але з думками про Вас.

Моя Ви

Моя Ви, прекрасна Марі,

Моя!

...

Вітольд Хмара
12+

Болить

Ну і що, яка різниця.

Ну і що, яка різниця?

Ну і що, яка різниця!

Вже болить та поясниця,

Та по пояс; і по голосу

Одразу зрозуміло -

Ніфіга то не хватило.

Що війна, то що поразка.

Та ну й годі - то як казка,

Спиш, і спиш, і спиш, і бачиш:

Ось не скаче. Хто не скаче!?

Як з такимось зрозумітись,

Не побитись, не запитись?

Моє серденько колишне,

Я ще дишу. Дайте тишу -

Вої воють, як в запої.

Вже коли нам дасться воля?

То нам доля, цей нам болю -

І все тіло, і все пилом,

Наче злива. Серце миле,

Запихтіло - де те діло?

Що робити, як палити?

Де знайти, як не схилитись?

Тихим вітром, тихим полем,

Нам та зоря - он та зоря.

Ти сидиш, сидиш, не чуєш -

Плаче море. Тихим гноєм

Ворог всюди: під землею,

Над землею, то як стеля,

Як підлога. То дорогой

Спочиває, личе полю

Як намісто - міни, зброя.

Де дивись - ніде без цього.

Плачуть ріки, та й тополі.

Гаєм гучним громом виб'є,

І лелекі тільки гинуть.

Де присісти, де померти?

Всюди перти, все їм жерти!

Землю нашу їм хотіло.

Вдарять в тіло, вдарять з тилу...

Щоб їх прах навіки згинув!

Щоб вам сонця жар не стинув!

Щоб вас всіх з землі спалило,

Та і душу, та і тіло!

Щоб народе наш був пильний,

Щоб меньш воїв був могильних.

Щоб була у нас не тиша,

А світили вікна й криши.

Щоб не вили, а співали,

Щоб всі разом залучались.

Щоб у неньці нашій любій

Було сладко, було шумно!

Щоб від немовля до діда -

Була радість, було літо,

Навіть взимку щоб типліло,

Обіймались - в тому сила.

Кожний, хто сидить в підвалі.

Кожний, хто ховавсь за справи.

Кожен, хто наш лицар лютий.

Кожен, хто вже в нас не бутий...

Миру, миру цьому люду!

Смерті ворогу і бруду!

Забирайсь від нас, хто зрадив -

Хай бежить, гоніть тих гадів!

Хай ми разом і ціленьки,

Хай співає наша ненька!

Кожен дурень - йди додому!

Бо не місце тобі в цьому,

Де свобода - понад все.

Йди, доки нога несе!

----------------------------------------------------

23 листопада, 2023

...

Soul

Лінії небес

Літаки малюють лінії на небі,

На безхмарно-синьому полотні,

В морозний зимовий ранок,

Високо від землі.

На скляній автобусній зупинці,

Візерунки однієї пори,

Німі сторожі зими,

Такі ж реальні мов деякі сни.

І на небі зараз дивний час,

Якийсь неймовірний контраст,

Де сходиться світло з темнотою,

І ясне сонце перемагає знову.

Та й ніч розтає мов цукор у чаї,

Покидає вона білуваті поля,

Загубилася, навіть, того й не знає,

Що відійти нарешті пора.

Деякі лінії сходяться на мить,

Не на життя і вічність,

Лиш так пролягли небесні дороги,

Які розійдуться у нас на очах.

А інші йдуть паралельно,

Кричать своїм про далеку ту мрію,

Зустрітися з ними там вдалині,

Та розійтися як в морі кораблі...

Вже й автобус під'їхав,

Нас зібрав до одного клубка,

Щоб потім розпустити знову,

Бо кожному дорога вже своя.

А ті лінії дугоподібні,

Розпливуться в хмари,

А наше життя чорно-біле,

Поведе шалено у далі.

Написано: 15 лютого 2023 року.

...

Павло Горбач

Щастя

Не розумію я, чому все так,

Чому сьогодні сонце сяє,

Чому ставати так не важко,

Чому всі посміхаються мені,

Чому відкривши свої очі,

Я так не зла на весь цей світ?

Чому всі стали все співати?

Що коїться тут взагалі?!

І відповідь я зрозумію,

Але вам так я не скажу,

Бо логіки мені не зрозуміти,

А так і щось казати я не бачу сенсу...

А може через те, що сонце сяє,

І сніг іде,

Яке щастя.

А потім повернеться як було.

...

Дремлюга Поліна

У шатах блискучих прямує зима

У шатах блискучих прямує зима,

Замерзлі зірки за собою здійма.

Їх крутить, їх вертить вітрисько-блукач,

І чується віхоли пісня, мов плач.

Мороз-бородань зачаровує ліс,

У закутень кожного двору заліз.

Торкається зимоньки кіс крадькома:

– На жаль, мабуть, серця у кралі нема.

Для неї зі сніжного хутра тепло,

Та дивляться повз срібні очі, мов скло.

До неба зима зводить личко бліде:

– Де березень млосний ховається? Де?

...

Ніна Колодяжна

Закон природи

Тоді, як жовтий сонця лик здійнявсь угору

Пласким кружалом жовтих сонцесяйв. І сміх,

Сміх променистий все накрив собою,

Все потягнулось до тепла, туди.

Спиталась: "Хто живе отам, межи густого зела?

Хто свої голі руки простягнув?"

Петуній фіоловий осередок, пишаючись,

Узяв мене на глум.

І, вирісши умить на кільканадцять сонць,

Потягся разом з усіма до рясних бликів.

Не сміючи, питалась далі я: у каменю,

У пташки, у жука і у землі, і у жаркого вітру.

Та все дарма, у відповідь те саме,

Одні — сміються, інші — співчуття.

І я пішла до віт дерев печальних,

Що крізь них ледве думка порина.

Вони схилились і тримали погляд на мені,

І в тих очах багряний голос пролунав:

"Не стій та не питай тут марно землю,

Чому усе разом іде до хмар,

Чому пишаються своєї волі вроди,

Чому у вас немає спільних справ.

Все так — бо те давно написано законом,

Бо ти — людина, а вона — природа".

...

Ліна Осіння

Запоріжжя

А там листя падають,

А там машини їздять,

А там все сіре і звичайне,

А там все таке рідне.

А там і люди у фонтана ходять,

А там і діти бігають в кафе,

А там і весь проспект побільше всіх страждань людей,

А там і назавжди серця уходять.

А там хмари ядовиті,

А там завжди похмуро,

А там таке все сіре,

А там таке рідне все.

...

Дремлюга Поліна

Жінка в червоному

Жінка в червоному малює ескіз,

Уважно неспішно лінії всі виводить.

На червоній сукні майорить вузький розріз,

На сукні, що в ній вона до нього приходить.

Жінка в червоному робить штрихи,

Малює силует, заповнює простір.

Лінії плавно лягли на папір,

Як тіло лягає на постіль,

Жінка в червоному малюнок завершить,

Збоку підпис, поставить дату.

Та з червоного все лиш почнеться,

Бо імпульс – то завжди початок.

...

Анна Вараниця

Ти була лиш яскравою осінню

Ти була лиш яскравою осінню?

Чи ти була вранішнім маревом?

Вкривалися трави зимовою просіддю,

А небо спалахувало полярним заревом.

Люди збирали в полях останні врожаї,

А я не міг і зібратись зі своїми думками.

Душили мене думок ці бентежнії зграї,

І здавалося, що сонце сходить востаннє.

Ліниво було посміхатися сонними ранками,

Та й взагалі хоч комусь посміхатися.

Сон і кава стали улюбленими забаганками,

І звичка мовчати і лиш інколи з кимось вітатися.

Ти була лиш грайливою осінню,

Ти була лиш оманливим маревом,

І душа моя скоро вкриється просіддю,

Та я б проживав цю осінь все заново.

...

Анна Вараниця

Анабіоз

Одного разу закінчусь і зникну,

Не стане більше в світі моїм "я".

Про моє "є" нікуди не напишуть,

Про мій кінець ніхто і не згада.

Ти будеш існувати завжди

Світанням ночі і смерканням дня.

А доки зайнята шуканням правди,

Доти існує те невтішне "я".

Ти — промінь, звук, матерія, життя:

У твому "все" народження і смерть.

Мені б дізнатись щось про теє "я",

Бо втішити його треба тепер.

Ти сліз не маєш, радості і болю,

Крізь тебе резонують душі всі.

Тебе не згадують, та я живу тобою,

Ночами скиглить "я" твої пісні.

Ти — звід законів,

Смерть людини — пункт.

Подай же хоч на згадку,

Хоч на долю блаженство вірити

І не потрапити у пастку

Скажених всюдиходів, залізниць,

І знати, що не просто так це слово,

Що не в пустелю довголіть мину,

Що хоч на мізерну півмить не здамся,

Що не стану зрадник

Волінь і примх цих безпорадних.

Непотріб, світле збережу, і все —

Цього мені достатньо буде, вже не страшно,

Як піду з непристосованим рудиментом

Любити.

Тільки б знати, що людиною була,

Не християнином, не антихристом,

А спрага до життя і відвертість, котра

Не мучить душу так, як лукавий обрій.

Тоді б не страшно було зникнути, адже

Змогла, людину наостанок зберегла.

Ні, лицемірю — не було людини,

Ти знищила її одразу.

Свист вітру ранок затуляє знову,

Щоб не почув ніхто це каяття.

Та зморених очей не покладу додолу —

Нехай подивиться на їхні муки "я".

...

Ліна Осіння
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83521коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: