Всі вірші

27.02.2021

Мій сину!

Де блукаєш ти?

По світу?

Чого шукаєш, з ким заводиш дружбу?

А я ж тим часом кожную хвилину,

Все виглядаю, серцем важко тужу.

Мій сину!

Де сьогодні будеш?

В яких краях шукатимеш себе?

І де зупинишся? Між яким людом?

Зустрінеш сонце завтра де?

Мій блудний сину?

Знай, хтось є, обов’язково,

Завжди чекаючи, надіється – повернеш,

Багатий чи обдертий – то байдуже,

Завжди прийме Твій Батько Милосердний,

Обмиє ноги й полікує душу!

Мій сину!

Мій улюблений і неповторний!

А я чекатиму на тебе, хай там що!

Прийдеш Я до грудей пригорну

І про бенкет гучний всім сповіщу!

Мій сину, ти моя дитина!

І де б ти не блукав по манівцях,

Тебе прийму Я кожної хвилини,

І приголублю...

Рукою Милосердного Отця!!!

Cristine@

Ілюзорне сприйняття дійсності зникло

Залишились факти і трохи злості.

Мені від цього ламає кості

Серце спаплюжило мрію й стихло.

Реальність кусає мене за щоки,

Гранати взірвуться; мене багато.

Я розлітаюсь у різні боки

Хто за цей злочин піде за ґрати?

Реальність сміється, я вірю в краще

Реальність приходить, мені так темно.

Реальність слабкості не пробачить

Мені так смішно, що все даремно.

Сміятись, звісно, я не навчилась

Для цього треба не чуть, не бачить

Куди я йшла і чому спинилась?

І хто це зможе мені пробачить?

Є такі дати, що тягнуть свідомість,

Ти знову рахуєш синці на руці.

Є такі дати, що бʼють і натомість

Шрами лишають на ніжній щоці.

Є такі дати…їх краще б не мати.

Є і річниці розбитих сердець.

Боже, благаю, дай мені знати

Чи має ця дата щасливий кінець?

Трагедії лиш пишуться життями:

Війна гримить. Земля вкраїнська плаче.

Ракети вражі вже летять путями

Скажи мені, ти знаєш що це значить?!

Це значить, що сьогодні чиясь мама

Додому більш не прийде до дітей.

Ці діти подорослішають рано

І точно возненавидять людей.

Це значить, що і діти, які грались

В дворі під сонцем, як належить їм

Ракета вража і до них дісталась

Ці діти не повернуться у дім.

Це значить, що і дому вже немає!

Уламки, кров і плач усіх живих.

Ракета вража досі ще літає.

І плач ще досі.

Досі ще не стих.

Журба й нещастя на болотах!

Віслюк до влади пре і пре!

Він вже достатньо в позолотах

Але йому ще більше тре!

Віслюк про владу знає мало:

Репресії це його все!

Заткнуть усіх, кого спіймали!

(Болотам явно не везе)

Пропащий ліс, пожовкле листя

Віслюк вже майже на коні.

Тут кілька звірів зібралися

Й кричать почали «хуй війні»

Віслюк запасся індиками,

Щоб краще вести діалоги

Усіх незгодних прям до камер

За їхні вражі монологи!

Тут на болотах все стабільно:

Тєлік— класна є реклама!

Болото класне і всесильне

Так звірам в тєліку сказали.

Віслюк тут цар, король і шут

Промовив гордо в кінозал!

Сказав що за болотом ждуть

Розврат і бідність. Кримінал!

Ведуть цю пісню диригенти!

Фальшиво, глухо, сміх і гріх!

Ох ці тупі іноагенти

Краще б їх поїсти всіх!

Усіх, хто віслюка не любить

Негайно треба перевчить!

Це ж звірі, точно, а не люди,

Їх можна стратить, можна вбить!

Їх можна задушить мовчанням

Оце стратегія правління!

Покажем приклад і повчання

Ще зовсім юним поколінням!

Віслюк при владі аж до скону

Скиглять і плачуть жаби, мухи

Усіх за ґрати як додому

Болото болю, вбивць, розрухи.

Війна триває. Втома бʼє по скроням.

Думки переплітаються з душею.

Вже в кулаки перетворилися долоні

І кожен знав війну. Боровся з нею.

Суспільство ділиться на них і нас.

Тут ти або тебе.(Майбутнє нації?)

Вся пропаганда твориться для мас,

Які не розрізняють інформацію.

Війна вбиває все!—Ти вбий війну!

Убий її своєю боротьбою!

-Я все на цьому світі прокляну

Що не дає сміливо йти до бою!

Ти встидаєшся того, що українець.

Я цього ніколи не прийму!

Хто ти за кордоном? Ти чужинець,

Що покинув дім через війну.

Ви ж самі собі усе руйнуєте,

Ворожнеча розʼїдає плоть!

Ваші душі мертві, чуєте?

Я не знаю як нам це бороть.

Моє серце рветься на частини;

Біль нестерпний кличе. Ешафот.

Ти не любиш більше Україну?

Ти продався в рабство,

Ідіот.

Ти шукаєш спосіб громадянство

Помінять на інше. Хай щастить!

Буть чорноробочим і у панстві

-Раб завжди хотітиме так жить!

У неволі думати не треба!

Там за тебе думають давно!

За кордоном все — ефект Плацебо!

Навіть звичайнісіньке багно.

Варіант «боротись!» ти не любиш!

Боронить країну — не для тебе!

Й мову рідну скоро ти забудеш

За кордоном це тобі не треба.

Сум і відчай. Ця реальність крах.

Боротьба породжує свободу!

Відкидай же свій тваринний страх

Памʼятай якого ти народу!

Бути українцем — не клеймо!

Головне— сміливості набратись!

Тож беріться міцно за кермо

І скоріш додому повертайтесь!

Я стою вздовж дороги і мовчки рахую машини.

Злива змиє печаль і я знову готова до бою.

Відображенням в сòбі жорсткості в прагненні миру

Я стою вздовж дороги і думаю, власне

А хто я?

Я стою вздовж дороги і мовчки рахую шрами,

Я ховатиму їх під світлом і буду мінятись.

Не зійшла я із розуму, просто, всі оці рани

Научили мене сміятись.

Я ніяк не второпаю нащо мені стільки болю?

Достеменно відомо, що я не титан, я— людина!

В цьому світі я танго танцюю по мінному полю

Із рядками під руку, що вбити хотіла

Й

Не вбила.

Журавлями здіймаються мрії. Прямують в небо.

/я забула як жити серед людей не живих!/

Я в своєму стражданні безсила. Вся сила в тебе.

В мене— рядки і відбитки емоцій

твоїх.

Я на мінному полі у паузах останнього танцю

Збираю ромашки і шлю їх невпинно книжкам!

Засушу їх у віршах своїх і відбитками пальців

-

Покажу свою силу богам.

-роки ідуть. Війна! Війна!

А слово?

Розстріляне Відродження

Розстрілюється знову.

/Я безхарактерна/

Я чіпляюсь за все що чіпляє і вабить.

Міряю власне его й виношу його за дужки.

Скільки потрібно випить вина щоб нарешті собі не зрадить?

Страх не тримає вірність, він плавить її на стежки.

Я розсипаюсь; я розтікаюсь;

Між пальцями я — пісок.

Хвилі солоні тримають за руку—

Дай мені ще ковток.

Вірність малює свою ефимерність

І з кожного подиху вуст твоїх

Я відчуваю цю кляту безмежність

І досі ще чую твій

Сміх.

Хочеться, з рештою, зняти із себе кайданки,

Дихати вільно настільки, наскільки зможеться!

Вийти за межі власного розуму, зняти рамки

Чорне розбавити білим, якщо

захочеться.

Зарити у землю усі установки-ґрати

Напитися сонця чи сонце знайти у собі.

Свобода це те, чого в нас не зможуть забрати,

Якщо вона вже у

Тобі.

Хай би скільки в мені не лишилося світла,

Ця війна застилає пітьмою.

Мої мрії рясні розпахнулись як вікна

І загинули разом зі мною.

Мабуть я в цій війні розмежуюсь, розтану

Розітруся барвистою плямою.

На розлогій землі розростуся мостами,

Стану світлом чиїмось чи раною.

Хай би скільки мене не вбивала війна

Все ще житиму я! Все ще житиму!

Доки віра бринить зі старого вікна

Все ще житиму я

Все ще житиму!

Тримати кермо так важко, коли під ногами немає землі.

Ти ставиш себе в упряжку й стараєшся бути класним.

Це кляте взуття в минулому, ці туфлі тобі вже малі

А спогади про дорогу роблять тебе нещасним.

Ця хвиля доволі бентежна, моментами топить голову

Ти виринаєш з-під неї, стараєшся бути класним

-от зараз пірну в це море і точно все буде по новому,

Але ці старі береги роблять тебе нещасним.

-От зараз вернуся в місто і все розпочну я знову:

Взуття, океани, хвилі, старі і безпечні моря.

Та тільки старі думки не змінять твою основу,

І все розпочнеться знову,

І знов розпочнуся я.

Я бунтарка із серцем живої.

Естафета. Я бʼюсь об заклад:

Цей світ точно не знає хто я

Я невдалих речей хіт парад.

Я — облущені стіни поета

Я— заморена пилом полиця

Я— державної зради памфлети

Я— забруднена кимось криниця.

Я — залишений чай на балконі

Я— розбите скандалом люстерце.

Я — бунтарка з душею живої

Але ж де моє кляте серце?

Я втратила змогу лікувати себе сама

Тепер мені треба дешеві вірші, чиясь вина

Тепер мені треба пляшка рому

І шлях додому

І знати куди я йду.

Ба більше, я не чекаю грому

Сама ж бо його знайду

Темна вулиця бридка

ненавидіти-сили мати

на це щоб як

біль біля стегна

мучила і знову вранці

прокидатись час від часу

голосно щебечуть птахи

застрелив би з свого плеча

бо граматику люблю я трактувать

як весілля Молотова і Ріббентропа

заплутавсь путтю мойого дому

а втім ,начхати

йду, втікаю що б мати

запхала в хлів мене одного

не хочу я такого дому

стогну

Іуда сказав що так і треба

Мені за все що я казав

учора - а сьогодні вже неділя

тож спіткається моя надія

бути вчителем і сином

тому хто пхав у всі ідеї рило

бо лиця не мав напевно

і напрямок тримав in dietro

усі тут Фаусти , окрім мене

На третій день з'явилось небо

на шостий - вже забув не пам'ятаю

бо забути чесно я хотів

і вивчивсь це робити вправно

От думу маю , розстріл справедливо?

Чи собак напхать на ліво?

Набридло мати розум вільний

якщо не бачу я себе таємно

бо сліпий , а так це круто

дуже світло , дуже мудро

спиляв собі останню палю Так що, я крила маю?

А знаю я що я людина

Deus думав що на це питання дав

Заповіт ясний я маю

Якщо думаю- вважаю

сенс є бути тим

кого я знаю

маю

А я знаю , не людина

покидьок , тварина

син чогось я вибору

і ти чийсь є виродок

Раб-це слово застаріле

На вулиці уже стемніло

біжи додому

на сьому хмару

Et mori ти сьогодні

згоден?

Моральний компас

Та нащо треба?

Є ж питання голосне

Думаю , а ти плесни

Вино , і дай мені дві скибки хліба

Не вибирай - будь мучеником

так швидше отримати безоплатну допомогу

і якщо забув дорогу

викинь , і допий свій розум

сором

А місяць світе у вікно, підсвічує деталі

І бачу я твої соски, твій профіль, твою талію

А ти стоїш біля вікна, чекаєш на Віталія

І я встаю, до тебе йду, щоб обійнять за талію

І від обіймів цих - тебе тепер бажаю я

Дай поцілую я тебе, за попу біля талії

А ти хитруєш і мене цулуєш нижче талії

І це шикарне відчуття - тебе лише кохаю я

А місяць світе у вікно, підсвічує деталі

І ми кохаємось у двох ти спереду я ззаді

Ритмічні рухи, стогін, шалені поцілунки

І насолода, що уже дарує нам дарунки

І після цього ми удвох приляжем на дивані

Шалено гупають серця, у ритмі від кохання

А місяць світе у вікно, підсвічує деталі

Дай поцілую я тебе, бо ти моє КОХАННЯ!!!

З'їдені тобою 

Мої почуття, 

Днем я догораю, 

В пошуках тепла, 

Чужого догорання.

Біжутерія, вино 

Італійське, враз, 

Кафетерія твоя 

На шляху до нас. 

З загадковою стравою 

З серця мого.

Фраза кружевна 

Б'є в далеке тіло, 

Завертаючи вулицею, 

Запахом дерева, 

Де час плине мило.

Коли зостанешся самою,

То ти, будь ласка, пам'ятай

Що сильний дух - то твоя воля

Лиш тільки глянь і забажай

Бо тільки той, хто буде жити

Цей світ любити і себе

Той не зламається ніколи,

Хоч скільки труднощів мине..

У мене є друг, він віру несе,

В словах його щирість, у серці — усе.

Він вчить мене правді, любові, добру,

Та батьки не вірять, що дружба — це струм.

Вони кажуть: "Обережно, це пастка й обман,

Бо в хлопців, мовляв, завжди хитрий план."

Та я ж розумію, що серце не гра,

Що дружба із вірою — чиста, жива.

Він молиться щиро, читає Письмо,

В його словах світло, а в справах — тепло.

Я бачу в ньому не гріх і не страх,

А друга, що поруч у радощах, в снах.

Чому ж підозра, чому ж цей страх?

Чому не повірять, що Бог не в гріхах?

Що дружба — це скарб, а не пастка страшна,

І серце моє ще дитяче, ясна.

Я вірю, що час їм покаже усе,

Що чиста дружба з любов'ю росте.

Що віра — не привід боятись людей,

А світло у серці для наших дітей.

Заплющую очі…

Не сплю я серед ночі.

Завдання — втекти від журливого Червня,

Прийняття і Прощення.

Думки проганяю,

Від смутку втікаю.

Все марно! Ви вже високохмарно!

Давно і примарно.

Я згадую наші кухонні розмови

І ваші яскраві промови.

А ще памело й чай! «Іруся, не скучай!

Незалежність вивчай та навчай!»

Ми завжди милувались,

Як ваші вуста малювались,

Як хустинки Ви носили! Як парфуми говорили!

І безліч на балконі книг… мій Світ застиг!

Ми ще з сестрою дивувались,

Як сильно Ви чогось боялись.

(Чорнороте оте… Забудем за те…)

Проте… у кожній битві Ви перемагали

І за сестер горой стояли!

Так раптово закрилися очі.

Ви більше не встанете серед ночі.

Зазвоню я, нехай, у Небес Канцелярію —

Почую: «Іруся, живи це Життя! Біжи до солярію!»

Оксани останні роки…

Carpe Diem, здавалось, було навіки.

Зізвонюсь, чи з сестрою спишусь,

Я до Вас у думках пригорнусь.

Згадала завдання — про клятого місяця Червня:

Прийняття і Прощення!

Та Лютий вже… нас люто ріже!

І вас не повернути — розум гостро зріже.

Відкрию я очі,

Відчиню я вікно серед ночі.

Я вип'ю води і піду далі спати…

Увісні, знов, щосили за вами душевно кричати…

А зранку прокинусь і в Гугл відразу:

«Скажіть мені, люди: лікує це час чи образи?»

Більшість скажуть: «Вино… безумовно воно!»

…Memento mori, Memento mori… — пташки наспівують у вікно надворі.

Після весілля — ми довго волали, 

Чи то спирт, чи природа нас так вабила. 

Телефон дзвенів, уваги хотів, 

А я ненаситний, днями живів. 

Вабило мене це, 

Стіл сільський, комахи-рахуючі, 

Смачне хотілось, делікатесне, 

Ми ще молоді, недосвічені, звісно. 

Збережемо щось, потратимо ще, 

Тільки б були ми, подружжям на злеті. 

На світанку разом, в обіймах весни, 

У щасті й радості, в мріях ясних.

І тільки порно у ві сні

Дає уявлення мені

Що мав робити я - та ні

Сиджу у телефоні

Дивлюсь на фото я твоє

І роздягаю я тебе

Торкаюсь ніжно я тебе

Лиш тільки по екрану

Любов то дуже дивна річ

Коли ти сам і знову ніч

Лиш телефон зі мной лежить

А все стоїть...

Промовив я до десяти, 

І вийшов на повагу. 

Надвечір солдати йдуть, 

Жінки б’ють тривогу в нічну,

Сергій, сержант з частини, 

Вболіває за команду. 

Тихий шпіон, мільйон із тіні, 

Він у грі — завжди на висоті. 

Я готовий руки цілувать, 

Лише б згадали, свічку ставить. 

Ранок вистрілом будив, 

В шумі себе я губив. 

Не на колінах, а на вколішках, 

Стрілянина, биття— не для слабких. 

Тільки не сумно старому, 

Залишимось на присягу в дому.

Поглянь у дзеркало – хто там стоїть?

Дівчина сильна, що вміє любить.

Очі блищать, мов зорі ясні,

Ти — незрівнянна, запам’ятай це!

За перші секунди – вдихни глибше,

Відчуй, як серце у грудях стука.

Ти — це диво, ти — це історія,

Що пишеться світлом, а не розлуками.

На двадцятій – згадай всі моменти,

Де ти сміялась, літала високо.

Ти маєш в собі океан ніжності,

Любов починається з твого потоку.

На сороковій – пробач всі помилки,

Вони тебе зробили мудрішою.

Немає потреби жити у тіні,

Ти варта сонця, ти його гідна.

На шістдесятій – стань перед світом,

Відчуй, як сила у венах палає.

Ніхто не замінить тебе на планеті,

Бо ти — єдина, і це надихає.

На дев'яностій – усміхнись дзеркалу,

Обійми себе, щиро, ніжно.

Любов до себе — це шлях без страху,

І починається він… з одного погляду. ❤️

А поверніть мене в село, в дитинство.

Де бабця хліб пече, дідусь качає мед.

Я буду скрізь за вас молитись,

Моєї вдячності немає меж.

А поверніть мене туди, де сонце світить,

Де яблуні смачні ростуть в садку.

Ми трактором поїдемо по квіти,

Зберем грибів та відпочинем в холодку.

А поверніть мене туди, де нитки шиють,

Сорочки найріднішим на Землі

A в шпихлірі стоїть та давня скриня,

Що береже скарби родини немалі.

Спокуси розійдуться, 

В похмурих променях, 

Затишшя звучить, 

В спогадах, в снах.

У світах наших, де 

Радість з болем йде, 

Забути б все, та знову 

В полоні серце б'є.

Сонцестояння близько, 

Яке я почав, 

Пройдисвіт минає, 

А ми в снах не здамо.

Під серенад прощання 

Лунає гучний спів, 

Таємниці ховає 

Очерет — мрій живих.

Кайданів тяжких не зняти, 

Але серце палає, 

В серпневий день згадаю, 

Як любов нас не зраджає.

І тільки спогади ві сні,

нагадують мені й тобі

Як було добре нам тоді

Коли у двох з тобою ми

Коли цілуєш ти мене

І ніжно пещу я тебе

І в голові якийсь туман

Він насолоду несе нам

Приспів:

Кохання наше назавжди

Тримаю я, тримаєш ти

У двох нам добре, так завжди

Бо ти найкраща на землі

Твої цілунки вже як мед

І насолода десь уже

Дай увійду до тебе я

Бо ти КОХАНА, ти МОЯ

Але прокинься, ти не спи

Бо будем скоро разом ми

Ще трішки-трішки зачекай

Лечу до тебе моя зая

Приспів:

Кохання наше назавжди

Кохаю я, кохаєш ти

У двох нам добре, так завжди

Бо ти найкраща на землі

Я ранок мов друга стрічаю

Спілкуюся з ним за чашкою чаю

Я чимось солодким його пригощаю

На питання: що далі? Відповідаю: не знаю.

Ми говоримо з ним про день,

Який навіть не встиг початись

В нього завжди є купа ідей

А я буду щось з них оберати

Ми сміємося з ним з вчорашнього

З нетерпінням ждемо завтра

Він злиться коли я його піддражнюю

Коли він поспішає а я ще в мантрах

Добре друже, не буду затримувати

Щиро радий був бачитись, знаю

Завжди радий мене підтримати

Коли ранок мов друга стрічаю