Всі вірші

Твої бачу очі, в них померти хочу

Усмішка твоя, сердце моє зігріва

Ну а голос бурю в душі визива.

Не дізнаєшся ніколи мої теплі почуття.

Я справлюся з ними, бо погано живеться

Коли від почуттів аж сердце рветься.

З тобою так тривожно і тепло

Обіцяю розлюблю тебе напевно.

Без тебе було б набагато простіше,

Хоч і в рази важче, та стало би сил

Мені, бо характер мій в стільки ж сильніший,

У скільки ти кривиш душею, разів.

Я можу піти звідси геть і надовго,

Я маю найбільш зараз право на це.

Моя філософія вже давно повна,

А ти виїдаєш мене, мов яйце.

Так, буде це тяжче, бо ти – мов опора,

І думка про мене твоя – наче гіпс,

І плани твої на майбутнє, мов шори,

Без них я безлика, безцільна, без рис.

Могла б я піти, я не маю вагатись.

Я проти тебе і твоїх владних слів.

Нарешті настав мій час, щоби сміятись,

Але сміх самотній мій надто пустий.

Бо навіть якщо палко я протестую,

Відштовхуюсь я від твоїх рідних тез.

Не скину ланцюг, бо тебе так люблю я,

Я твій кращий спадок й найбільш вірний пес.

Вже заглядає осінь золота

У сад похнюплених троянд.

Знов на порозі ця пора

Оголених душевних ран.

Сльоза дощу спадає між гілля,

Неначе згадка – болем в ніч.

І пам`ять, мов та бистра течія,

Ховає в спомин кожен клич.

Недавно літо між травою,

І мрії проростали у життя.

А нині – тиша із росою,

Затихло все, мовчу і я.

Ось вітер стеле покривало

На стежку, що вела до нас...

Листок з берези закружляло

І кинуло у плинний час.

Я бачу – осінь навкруги:

У погляді, в мовчанні, у словах.

Твої сліди, мов тіні на стіні,

Зринають спогадом у тихих вечорах...

Яскравий біт радості спонтанний,

Розірве цей ранок, як drum'n'bass.

Не спиняйся, нехай це станеться,

Fire в темряві, no time to suppress.

Flight запланований на ввесь день,

Тому Сонце на max, серце в режимі turbo.

Блискавки скачуть у волоссі — це high voltage,

Freedom в очах нехай always палає.

Ввімкни життя на повну, no pause.

Відчуй кров, цей ритм, pure fuel.

Запали в спраглій душі свою spark.

Go hard, go wild — no fears, no rules!

В навушниках beat — це вища mantra.

Скинь з себе doubt and drama.

Ураганом танцюй, завтра just a myth,

Мов блискавка, born for chaos.

Світло, пітьма — it doesn't matter,

Створи свій власний vibe.

Нехай шаленіє мозок від drive,

Don't hold back, just misbehave.

Розкрий крила, ти вибух стихійний,

This is your rave, your elevation.

Не втрачай breath, будь струмом.

Let dark burn with your vibration.

i only smoke when i drink

i only drink when i overthink

***

джазовий стазис.

пристаркувата драм машина.

сережки. зелений аметист.

я ж наче атеїст,

але це всього-навсього

маленька конюшина.

листочків не чотири:

скоріш їх поділили

в чотирьох на чверті.

чотири!

от чорти.

імла в очах.

цигарок дим чи пари хмара?

па‌ри?

що таке пара?

про такі речі говорять лиш спудеї.

в моїх туторіалах молодого пенсіонера

ці сценарії не прописали

(хіба маленьким шрифтом зноскою,

білим. ще й по білому. гарячка).

це що — комусь треба відкритись?

когось прийняти та світом цим ділитись?

яка гидота. а раптом

я зашкоджу чимось.

недоладно розчарую,

введу безтямно у оману?

як страшно.

невідомо.

все наосліп.

то краще зачекаю дні,

коли ту стріху доруйнує зовсім,

ніж комусь під ребра,

десь поміж серцем і душею,

підставлю ніж (сльозливе лезо).

місцевий колорит.

журлива позолота.

осінній ренесанс.

релакс. взяв час. якраз.

не кину ці думки безглузді

доти, допоки не зцілю (або доб'ю) себе.

мабуть туторіал дали мені

не оригінальний.

китайський сурогат.

підсунули та кинули.

вчергове взули як невдаху.

***

but in your eyes without a blink

i find the peace i cannot ink

Час, як пісок

Спливає крізь пальці

Не доженеш

Швидко проходить

Миттєво зникає

Що не збагнеш

І не відчуєш

Коли все скінчилось

А мало ще йти

Щастя, як час

Хоч як не тримай

Воно не назавжди...

30.08.2025.

Люди кохають,

Дотики ділять

Та поцілунки поглядом дарують,

За талію беручи, він в танці її крутив,

“Мовчати” Скрябіна наспівував.

А вона лише всміхалась,

Ритму піддавалась.

Пісні про кохання всюди,

Про біль, щастя та відчай,

Вони дають знову тебе відчути,

Твої руки на талії моїй,

Ніжним обертом йдучи

Підіймаєш мене до неба.

Повіривши, що всі ці зірки наші будуть.

Я лише в незнайомому місті,

На закоханих оглянулась,

І знову ти перед очима,

Надіюсь що хоч минулої ночі тобі наснилась.

стільки невипитого вина, і недосказаних слів,

стільки нескурених цигарок... мабуть, я так хотів

щоб зберегти у собі тебе, щоб не віддати тьмі...

зима змінилася на весну, ночі змінились на дні.

вже не вбивати себе нічим, пам'ять розбита вщент.

щож, я забув, і так мало буть, та ти прийшла дощем.

11.07.2017

Нехай і так,

Ну хто тобі така я?

Знайома випадкова

Та й усе...

Нехай іде і більше не вертає

Він як морозиво,

В гарячому глясе.

Ну хто мені ти?

І горло звели сльози,

А очі море,

А уста німі,

Ну, що робив ти на моїй дорозі,

У ті далекі та холодні вихідні?

Нехай і так,

Тобі ніхто я – згідна,

А, що кому до того, що

пече?

Вона зів'яла, хоч навіть і не квітла

Й болить бо хочеться іще.

Ти не зважай, тебе хай не торкає,

Моя історія, що зовсім не твоя.

Може колись мене впізнаєш

У світлі неяркого ліхтаря?

І раптом тобі стану кимось,

А раптом ти не випадковий гість,

Я тихо так і лагідно подивлюсь

І погляд твій тим самим відповість,

А може й не випадково на дорозі,

Зійшлись і перетнулись навесні,

Так, що без мене будеш ти не в змозі,

Верстати милі. Проживати дні,

Ніхто його не знає те майбутнє,

Нема кому сказати, що було,

Чому та зустріч стала незабутня,

А спогади мов фотографії під склом???

Ти не хвилюйся, просто йди в так,

Під музику реггі наповнюй ковпак.

Ритми життя тихіші стали,

Ці відчуття "сонце" подарувало.

Слухай, як б’ється серце-барабан —

То не тривога, то усвідомлення оман.

Там, де свобода, там істина жива,

Суха пустеля забрала слова.

Існує лиш правда, яка в голові,

Все інше чуже, не потрібно тобі.

Качай під біт реггі, вдихай аромат,

Не дим — причина панічних атак,

А роздоріжжя — limited state.

Вибір важкий, але не твій fate.

Піти самому, або воронок,

Боятись далі, чи зробити з честю крок.

Якщо ти скажеш — я даремно. ОК.

У кожного свій шлях і свій котілок.

Я не герой і не є зразок,

Бо вихід там або тут — вінок.

Тут Саня, Льоха і отой тіпок

Сидять на жопі рівно, наче тягнуть строк.

Дивлюся на рухи крізь руки відради студені

дивлюся і цвіль вирує по тим рукам

черпаю імлу, вона забруднює жмені

до бруду епохи повільно - але звикав.

усе відмирає, усе як покинута пристань

руйнується швидко,якшо не ступає нога

я в собі зібрав хрести як жовнір намисто

на полі збирав, бо кому смертей дорога

тривалість той носить у собі хоч трохи

намиста з хрестів і дивиться їм в лице

бо щастя скоріш проста й непоправна похибка

якому ні антидотів ні панацей

не створить людина яка загибає людинно

хрести споживає і ніччю стає хрестом..

дивлюся на рухи які помирають в судинах

і хрест прибиваю як спомин тобі на стовб.

усе відмирає, усе як затоплена гавань

втрачає себе обираючи орієнтир

і в мертвості стін затопленим суднищем плавав

і з тінями мертвих завжди говорив на Ти.

Дивлюся на рухи крізь руки, вірніше крізь пути

дивлюся і цвіль жевріє й жере як щем

останній в мені скорбот існування кутик

чи є шось крім мук у цьому камінні ще?

23/8/25

руки в холодній землі, тіло в могилі,

я стою в черзі, моє тіло давно ментально в домовині.

часто запитую саму себе,

скільки життя горя несе?

життя не при чому, є тільки факти,

людські аморально прикрашені рамки.

кожна людина не хоче втрачати,

розлюбити, губити, на щось проміняти.

сміх краще за ліки від болю,

втома - симптом віддалення від рідного дому.

ти виростаєш і ступаєш за двері,

ти спостерігач, який підштохнув зробити збій у системі.

ти невинний, це лише час,

він непомітний, але ефективно впливає на нас.

думаю, пора вже щось поміняти,

чи ти досі мрієш про білі палати?

В'язали по руках — кричать: свобода.

Спочатку — то був страх,

а зараз — мода.

«Ходім зі мною, брат», —

він каже гордо.

А потім — по тилах

ховають морди.

А ті, хто не прийдуть —

та х*й із ними.

Зате ми тут, як тут —

розігнем спини.

Спитай себе: чому ти став героєм?

Який вбиває жах

диким запоєм?

Поклали тіло й дух,

зламали волю...

Що буде далі, брат? —

дебат з собою.

Хтось сіє страх,

а хтось — вже прах.

Тепер він — в Бога там...

Або — не на ногах

Ти не карай себе у тому , що так сталось,

Я відпускав тебе і серце зупинялось,

Без тебе дні сумні, а ніч така самотня,

Без тебе я впітьмі, моя душа безодня…

Ти не карай себе , бо я себе караю

Що втратив я тебе, що ще тебе кохаю.

Самотні дві душі, колись були єдині

Та в пристрасті вони кохання розгубили.

Ти не карай себе, бо завжди винні двоє.

Що розгубили Ми своє кохання, доле.

Мабуть буває так, що почуття згасають,

Кохають, та не так, чогось не вистачає…

10 жовтня…Україна

Рідна країна палає, горить.

Від вибухів стогне, земля та тремтить…

Тривога, виє як білуга, та кричить,

Сповіщує, що в небі смерть летить…

Так ранок розпочавсь на Україні,

Страшні новини, сльози, та пітьма,

Загиблі, постраждалі, та вцілілі,

Тепер , на нас така статистика чека…

Ракета, так вона бездушна курва,

Кусок металу, що заряд несе…

Але ж її скеровує людина,

що знає, що вона тут забере …

То, чи ви люди? Маєте ви душу?

Чи розумієте, що руки у крові?!

Які там руки, … у крові по шию!!!

Душі нема, серця ваші мертві…

Ви винні всі!!!! Хто віддає накази…

Хто їх виконує , … ракети робить хто…,

Хто виправдовує безжалісну заразу,

І хто мовчить, тим самим множить зло…

Тож, схаменіться, горя ви завдали…

Країна ваша вже для Миру терорист,

То чи потрібно, ще й на правнуків кидати

Цей ваш тягар,- тавро зі словом ,, терорист,,?!

Хотів би літо провести з тобою — де тиша й спокій, де нема війни,

де зорі сяють в небі над водою, і ми любуємось природою краси.

Хотів би літо провести з тобою — де море, пляж і спокій на душі.

Хотів би так, як мріємо обоє, лишити метушливі дні.

Я обіцяю, що це все здійсниться: природа, море, гори і ліси.

Для мене мрія збудувати світ,

де посмішка твоя чистіша від роси.

дві душі...

Вітер віє моря хвилі,

Сонце тане у воді,

І на обрії тьмяніє

Силует твій як в iмлі.

На піску вже майже зникли,

Твої самотнії сліди,

Вже не нагадує нічого,

Що були поруч дві душі...

Спи, моє ти сонечко, малесенька моя,

ти скарб мій , моя донечко, ти сенс мого життя.

Спи солодкий янгол мій, ти серденько моє,

мій промінь у похмурий день, який мене веде.

Я завжди поруч із тобой, твій щит... стіна твоя,

Хай ангел мій тебе завжди, завжди оберіга...

Не вистачить ні слів ні нот, вмістити почуття,

Що зичу, що дарую я ...тобі , душа моя.

Пп:

Бай баю ой баю-баю, слова мої звучать

Ти засинай моє дитя, до тебе сни летять.

Бай баю ой баю-баю, тобі співаю я,

хай колискова пісенька, все лихо відганя.

Бай баю ой баю-баю, тобі співаю я,

не чуло щоб моє Дитя, нічних сирен виття.

Бай баю ой баю-баю, моя маленька спи,

Матуся поруч із тобой, охороняє сни.

Спи моє ти сонечко, перлинка ти моя,

мій всесвіт, моя донечка, усе моє життя.

Спи, моя ти дівчинка, маленьке янголя,

Місяць у віконечко у наше загляда.

хай Місяць розфарбує сни ,в яскраві кольори

Чарівним пилом зоряним, малюють хай казки.

Нехай ніч віджене усі жахи життя,

і зникне навіть з спогадів чудовисько -війна.

Пр:

Бай баю ой баю-баю, тобі співаю я,

хай пісня пісенька моя, все лихо відганя.

Бай баю ой баю-баю, слова мої звучать

Ти засинай моє Дитя, до тебе сни летять.

Бай баю ой баю-баю, тобі співаю я,

Щоб не лякалась, донечка.... ракет, сирен виття.

Бай баю ой баю баю ти засинай, мала,

не бійся, мама поруч, тебе оберіга....

Бай баю ой баю баю ти засинай , маля,

Матуся буде поруч,... не бійся, янголя...

спочатку був рядок

рівний. прямий.

в ньому - помилка екселя

через неправильний формат комірок

потім було слово.

слово писалося натхненно

але ексель лаявся та ставив знак дорівнює перед ним

згодом був стовпчик

квінтесенція рядочків.

наповнених, самодостатніх.

відчувалася якась потойбічна сила та мудрість поколінь,

які працюють з microsoft office 2003 двадцять два роки поспіль

тоді було усвідомлення.

а може - піднесення

або ж підвищення через підвішування.

складно сказати де правда.

але просто - де істина.

істина в таблиці

а таблиці - то і є істина

справжня, інтимна, задушевна.

Сумно тобі в Сумах —

Стогнеш по неволі,

Важко в твоїх думах,

Прагнеш лише крові.

Вдома не буваєш —

Рідних не цілуєш,

Що не залишаєш,

Того й не цінуєш.

Вільний у неволі,

Свій, проте нерідний,

Втомлений від болю,

Сам собі огидний.

Палиш у багатті

Спогади в табличці,

Всі свої нещастя —

В особовій книжці.

Новий шлях асфальтний,

А пейзажі сірі.

Їдеш, як заклятий,

У лихому вирі.

Прощавайте, люди,

Прощавайте, звірі.

Не шукайте всюди

Зради і зневіри.

А шукайте всюди

Сенси й натхнення:

Паперові люди —

Безнадійне племʼя.

знаходжу спокій я лише в молитві

хоч внутрішньо із цим я сперечаюсь

наскільки важко суть свою змінити

спочатку нагрішу, а потім каюсь

думками я літаю де завгодно

корисне і шкідливе споглядаю

хоча і намагаюсь з цим боротись

не дотягнусь я так до небокраю

ми мусим фаєрвол налаштувати

від всякої духовної негоди

молитвою думки всі фільтрувати

в усьому сподіватися на Бога

05.08.2025

для кохання не існує стін,

і стеля не вісить над головою.

через неї видніються відбитки слідів,

які колись були переді мною.

час рушить все живе,

тримаючись за болісне минуле.

але чи може воно тримаючи за руку йти,

якщо я досі відчуваю палаючі дотики любові?

не змогла я зрозуміти, розлюбила я ,чи ні,

якщо ця тінь все ще ходить поряд зі мною.

і миняють прохолодні дні,

а серце все так само тужить за тобою.

все впало у прірву вже давно,

і не можу крихти я зібрать

нам прирічено й дано,

все лиш в памʼяті переглядать.

з середини воно кричить, виривається на волю,

але не можу дати я цьому спокою

і на мить відкрити сторінки,

історію, яку змило вже слізьми.

ми будемо страждати жалісно і довго,

не жити в сьогоднішньому дні.

лиш згадки, що спливають мимоволі,

не перестають спалювати душу скрізь віки.

нам треба не думати про вчора,

про ранки разом й спільні вечори,

із силою перегорнути вже пекучі сторінки,

забути, що тягло у сірі сни

і прокинутись в обіймах квітучої весни.

і без тремтячої руки,

писати з чистого листа,

нові зворушливі слова.

чи я кохав... напевне не скажу

у термінах я дуже принциповий

якщо це є бажанням бути поруч

то так, тоді закоханий я був

якщо це означає співчувати

у горі і за успіхи радіти

то душу я свою тримав відкриту

до формування спільних почуттів

скажу відверто, це мене тривожить

мабуть кохав, принаймні я хотів

а чи було це почуття взаємним

це загадка останніх наших днів

03.04.2025

коли туга сердечна накриває

я Соломона згадую кільце

ніщо не вічне під цим небокраєм

усе в житті проходить, пройде й це

04.08.2025

Спаливши пачки дві цигарок,

Сльозами омиваючи лице.

Душа болить, серце страждає,

Крики у повітрі: «Відпусти».

Я йду по вулиці, не помічаю,

Чи світить сонце навкруги.

Ковток повітря я вдихаю,

Не відчуваю і цього.

Несусь кудись, кудись волочуся,

Не розумію, чи живий.

Обманювати я себе не хочу,

Що біль моя — це лиш урок.

Насправді, втрата близької мені людини

Принесла відчуття оці.

Прошу, благаю зрозуміти,

Що пережити можна все.

Та ось чи зможу знову я любити?

Можливо, я не думаю про це.

І все ж таки болить душа у тілі,

Із втратою не мирюся я.

Так хочеться знайти пігулку

Від страху й болю втрати у житті,

Щоб в серці стало дуже тихо,

В душі розквітла сила, а не біль.

Залишуся я зі смаком втрати,

Якось почну життя нове.

З коханням розпрощатись хочу —

Воно належить їй одній.