Кузня. 2 роки тому

Коваль вдаряв молотом розпечене залізо. Обличчя пашіло від жару. За роботою не одразу помітив, як прочинилися двері й двоє чоловіків ввалились до комірки, розганяючи задимлене повітря перед собою. Низький похрюкував від сміху. Кинув на підлогу ремінь з мечем і повалився на незастелене ліжко. Вищий був менш галасливим, навіть двері за собою зачинив.

- Я зустрів найпрекраснішу жінку на світі! – вигукнув із захопленням коротун, закидаючи ноги на бильце.

Коваль здивовано обернувся на зайд, наче щойно помітив. Відклав інструменти, опустив розпечене залізо в діжку, обтерся фартухом – усе непоспіхом, розтягуючи час. Від сажі на запасці шкіра стала ще бруднішою. Низький схопився за живіт від реготу: вже як заходився, не міг спинитися.

- Знову в борделі був, чи що? – коваль сів за стіл й прихилився спиною до холодної кам’яної стіни.

- Це ще не зовсім жінка, - поправив товариша високий і пригладив довге сиве волосся. – Скоріше, юнка.

- У неї волосся палає на сонці! – нетерпляче говорив коротун, встаючи з ліжка й приєднуючись до столу. Сміх вмить втамувався. – А очі – наче зжерти тебе хоче! Ми зустріли її в князівстві після того, як забрали відпускні у варті. І ось що дивно: дівка вбрала чоловіче плаття! Так-так, ти все правильно розчув. Ще й озброєна, о!

- Просто не місцева, от і все. Ти все не те говориш. – високий поклав руку на макітру товариша й відсунув його далі. – Ноа, мене послухай, такої ти точно ще не бачив. Звісно, їй не вистачало шляхетних манер, але й грубість видалась мені милою. Отже, йдемо ми повз ярмарок, ще тільки світає, а вона нам назустріч..

- Ах ти негідник! – вилаявся другий, змахуючи руку з голови. – Думаєш, якщо я нижчий, зі мною і рахуватися не варто? Ноа, твій дядько зовсім знахабнів!

- Спокійно, - коваль виставив руку між ними, пирскаючи від сміху. – Старші за мене, а поводитеся мов хлопчаки.

- Він перший почав. – коротун тицьнув в друга товстим пальцем.

- Та що ти кажеш? - сивий всміхнувся й в кутиках очей з’явились гусячі лапки. – А хто ганьбить мене на людях?

- Я? Та ти на себе подивись, шпала неотесана!

У двері вже двічі стукали, але чоловіки надто галасували. Замість третього разу клямку просто зірвали при відкриванні. Коваль помахом руки запалив всі свічки на полицях, а високий гість потягнувся за зброєю. На порозі стояв гість, вкритий чорною мантією.

- Мене не почули, - промовив занижений жіночий голос.

Вона зробила крок всередину й скинула капюшон. Волосся, заплетене в коси, збиралося довкола голови. При свічках пасма дійсно здавались вогняно-рудими, хоча поціновувач сказав би мідними. Бліде обличчя дівчини теж набуло жовтуватого відтінку.

- Отакої… - пошепотів коротун і затис рот долонею.

- Мені потрібен коваль. – очі вороже оглянули присутніх й зупинились на чаклуні. – Я тебе знаю. Ноа, вірно?

- Так, проте, пробачте... – хлопець підвівся й вдивився в незнайоме обличчя.

- Кілька років тому я заходила за мисливськими ножами. Хвилинку, - руда рвучко відвернулась і прикрила обличчя долонями, але троє присутніх помітили як потемніли її очі. За мить рудоволоса поглянула на них звичними очима. – Замовлення для мого батька.

- О, я щось таке пригадую. – коваль закивав і промокнув спітніле чоло брудною ганчіркою. – Тільки от твоє ім’я… Ніяк не згадаю.

- Кат. – швидко промовила. – Зможеш підрівняти залізяччя?

Незнайомка дістала покручене лезо. Поки Ноа прикидав роботу, двоє інших розпитували гостю. Дівчина ухилялась від кожного питання, але чоловіки залишились задоволені. Врешті коваль назвав ціну, на що миле рудоволосе створіння кивнуло, виклало на стіл вдвічі більше та швидко залишило будинок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.