Мідна. Книга 1

Люди та їм подібні не обжили частину Гнізда, яка ніколи не бачила світла. Амулет та драконячі очі виявились марними у непроглядній темряві. Медея повільно просувалась, обмацуючи стіни. В обличчя дмухав ледь відчутний протяг, тож дівчина впевнено йшла вперед. Отвір вужчав. Врешті їй довелось протискатися боком, перелазити валуни та пригинатися, щоб не зачепити склепіння. Тіло трусило від магії, а всередині ще жеврів відгомін блискавок. Чи не буде краще повернутися?

Ні, вперше воля до життя брала гору над відчаєм. Якщо їй судилося померти в цих чертогах, нехай це буде повільно в тиші та спокої, ніж в агонії.

Ґрунт під ногами різко закінчився. Руда спробувала схопитися за слизьке та зірвалась із почуттям здивування: «Куди вже нижче?». Падіння швидко закінчилось. Опинилась у канаві, яка сягала не вище коліна, й вповні відчула гострі камінці на дні. Медея залишилась сидіти в воді, думаючи про своє тяжке становище. Вона застрягла десь в підземеллях Гнізда, переповненого драконами. Її розшукують. Шкіру печуть подряпини та садна. Ні їжі, ні питної води, ні світла. Король мертвий.

Руда з надією дістала з-під сорочки амулет і повністю відпустила контроль. Магія амулета не зреагувала на носія. Їй вже хотілось повернути людську подобу, коли камінь засвітився. Обриси стін ставали яскравішими. Медея раділа, поки не розчула кроки, що відбились луною в пустотах печери. Метнулась в пошуках укриття, але була як на долоні.

М'яке світло заповнило простір. Вузька ущелина не мала ніякого прихистку. Вгорі вона бачила безліч виходів, але не могла швидко до них дістатися. Кат сховала амулет і завмерла в темряві. Кроки прискорились, врешті з одного отвору з'явилось світло. Очі дівчини засліпило на кілька секунд. Спочатку все вмовкло, потім пролунав гучний сплеск. Руда побачила чоловіка в довгому плащі, який приземлився у воду й відкинув факел. Темрява. Їй не потрібно було надто дослухатися: вода робила свою справу. Чоловік без пояснень кинувся на неї, але Медея встигла відскочити вбік. Руда спробувала дострибнути до найближчого виходу, але вода грає проти всіх: нападник схопив її за ногу й з силою кинув вниз.

- Віддай мені те, що потрібно повелителю. – гаркнув він.

Знову Тереніс. Тепер їй відомо, що це за чудовисько. Навіщо Громовержцю амулет? Медея дістала прикрасу з-під сорочки, щоб краще бачити. Драконароджений-найманець – такого вона ще не бачила. Амулет заважав чоловікові застосувати темний бік, а в людській подобівони не поступалися ні силою, ні навичками.

Медеї було все складніше себе контролювати. Тінь просилась назовні, але болю на сьогодні досить. Кат нагадала собі про холодність і насолоду від чистих вбивств. Під час одного з вивертів вона дістала з промоклого чобота ніж і наступним рухом познайомила його з шиєю супротивника. Драконароджений завмер, поки з рани виплескувала кров. Дівчина з відстороненим виглядом спостерігала, як його очі стали драконячими, а тіло вкрилось лусками. Дух повільно покидав тіло. Водночас фіолетове сяйво згасало. В канаві знову запанувала темрява.

Якщо не зважати на власне дихання, Медея не чула нічого. Дівчина чекала хвилю каяття за скоєне вбивство, але її свідомість була повністю позбавленою емоцій. Почуття заважають виживанню: ось що вона про це думала. Кат нахилилась і обнишпорила кишені мерця. В одному з них лежали папери. Руда взяла з собою найбільш сухі. Зброї самовпевнений драконароджений не мав. Прихопила й кільце, що бовталося на вказівному пальці.

Пора вибиратися. Медея не знала, як розвідник знайшов її, але якщо вдалося йому, то й інші зможуть. Тим паче Кат за роки засвоїла, що щойно людина перетворюється на труп, всім одразу є до неї діло. Руда залучила всі здібності, щоб видряпатися нагору. З нового коридору віяло свіжим повітрям, тож вона продовжила шлях. Навколо ввижалися страхітливі образи, але вона вперто витріщалась у темряву. З заплющеними очима Медея бачила мертвого короля. Вона ж дійсно його вбила…

З думками про Фабіана дихання збивалось. Зароджувалась паніка. Дівчина прискорилась, але не могла втекти від себе. Тиша сповнилась драконячим дзвоном – Медея з відчаєм кинулась вперед. Нехай її знайдуть і розірвуть. Нехай це буде боляче. Вона цього заслуговує.

Послизнулась і впала. Скроню пронизав тупий біль. Свідомість відключилась.

«Медея отямилась, коли перестала задихатися. З заплющеними очима дівчина вловила розмірене дихання ще двох. Тіло тремтіло, але вона змусила себе піднятися. Королівські покої залишалися незмінними. Медея добре бачила в темряві, але за звичкою запалила каганець. Руда глянула на чаклунів і не втрималась пнути Фебову руку, що мало її не вбила. Потім вона підійшла до ліжка, торкнулася короля й застигла від жаху.

Дівчина зовсім не відчувала болю. Її труснуло ще більше, очі наповнилися сльозами, а потім пустка – емоції разом зникли. Вона роздивлялась тіло з набухлими й потемнілими венами. Мокрі пасма прилипли до лоба з зеленуватим відтінком. Вії ледь здригалися - певно, у посмертних конвульсіях. Губи посиніли.

Медея опустила очі на візерунки шрамів. Тепер їй ніхто не заборонить витріщатися. Кігті й ікла лишили безліч слідів на тілі короля, але рубці від опіків на плечах виділялися найдужче. Руда нахилилась і торкнулась рельєфної шкіри. Рука ковзнула нижче, відсуваючи ковдру. Вона зойкнула, щойно побачила синьо-чорну пляму на лівому боці. Від синця тяглися по всьому тулубу багряні лінії, наче блискавки.

Руда почула позаду рух і швидко випила зілля. Скоро її будуть шукати за вбивство короля.»

Спогад замінив нічні жахи з пожежею, поки Медея не прийшла до тями. Скроня боліла, але амулет світився: не можна зупинятися. Перевертень рухалась до свіжого повітря та світла. Печерний хід закінчився прочиненими дверима. Кат розгорнула папір, забраний у мерця. Колись це був детальний план Гнізда, тепер здебільшого розмоклий непотріб. Драконам варто переглянути заходи безпеки. Другий предмет – кільце – теж не відрізнявся чистотою, однак дівчина розгледіла печатку з гербом і сховала до кишені.

Медея обдивилась себе. Одіж обсохла, але мала не кращий вигляд. Руда натягнула капюшон і довірилась сухому клаптику карти: минула два повороти й увійшла до одної з кімнати, відміченої «Вмийся, вдягнися та відпочинь». Всередині було чисто й зовсім не тхнуло сирістю. Ванної під рукою не було, однак стояла скриня. Дівчина перевдяглась, підперла двері шафою та вмостилась відпочити. Сон – ось що їй зараз необхідно, а вранці можна буде і вибратися звідси.