8

«Медея розплющує очі й одразу зустрічається поглядом з блідим юнаком. Він сидить з протилежного кінця довгого кам’яного столу. Руда не одразу розуміє, що хлопчина в темній сорочці і є королем драконів,чий голос переслідував роками, а люта паща розвезлась позаминулої ночі. Тепер вона може його добре роздивитися, але увагу зосереджує на чорних очах, неприродньо темних до країв.

- Де ти, Медеє? – юнак зціплює руки та спирається ліктями на стіл.

Дівчина схоплюється на ноги, крокує до його крісла і зрештою врізається в невидимий бар’єр.

- Як ти це робиш?!

- Що саме? – король вигинає брову й всміхається. Юнака веселить її роздратування.

- Як ти позбавив мене руху? Як можеш лікувати без трав? Що відбувається прямо зараз? І чому взагалі ти не виглядаєш як велетенська потвора?!

Випустивши в повітря всі питання за раз, Медея повертається в крісло: немає сенсу стовбичити перед стіною – тільки дурніше виглядає. Юнак ще трохи дивиться драконячими очима, потім кліпає – і вони стають людськими, хоча й не менш темними. Руда зітхає, непомітно розслабляє м'язи.

- Мені шкода, що ти нічого не знаєш про нас. – юнак набирає серйозності. Медея знову зітхає, цього разу ще й очі закочує. – Я б міг розповісти тобі, якщо слухатимеш.

- Гаразд.

Король мружиться: не очікував ані швидкої відповіді, ані згоди. За два роки не придумав з чого почати. Медея пильнує за його очима і рухами пальців, що раз по раз то об'єднуються в замок, то барабанять по столу. Кам'яна поверхня лунка, наповнює залу дзенькотом, доки звук не губиться в шарах тканини. Стеля зі стінами завішані гербами. Руда погано бачить малюнок – певно тому, що творець видіння не замислився як їй це показати.

- Думаю, ти знаєш, що на початку нового часу світ розколовся й з ущелини вилізли дракони. Тоді вони дійсно не мали ніяких здібностей, крім звірячої сили, польоту і пазурів. – на його слова Медея позіхає. Король сопе, стискає губи в смужку й прискорюється: - Дракони ще й досі живуть і їх багато в моїх володіннях, але є й інші. Наприклад, драконароджені. Я син відьми й дракона, тож можу чаклувати й перетворюватися на, як ти сказала, велетенську потвору.

Медея дослухається до кожного слова, але не виказує цікавості:

- Я спитала: як ти це робиш?

- Я? – бере паузу, потім стенає плечима. – Просто концентруюсь на тому, чого хочу.

Руда озирається. Єдиний вихід у короля за спиною – туди вона й крокує.

- Стривай! – король зупиняє біля самих дверей. – Куди це ти зібралась?

- Вбити дракона, звісно. – дівчина дивиться очима-вуглинками. На обличчі напівусмішка, більше схожа на вищир.

- Ні! Не роби цього! – попри благання лікоть вислизає з рук короля, а дівчина розчиняється в повітрі. – Медеє, будь ласка!..»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.