Мідна. Книга 1

Кожен день наближав річницю короля Фабіана, а разом з тим і поминки Ньорда. Дракони всіх земель, особливо Сходу, зліталися на бенкет. Крім них, Гніздо повнилося іншими дітьми тіні, як кажуть люди – чаклунами. Звісно, ніяке свято не обійдеться без бастардів: перевертнів та драконароджених. Всіх було так багато, що часом на посадковій смузі ніде приземлитися.

Коли Сіґурту Бріґте вдалося торкнутися лапами землі, його оточили королівські слуги. Вбрання піднесли одразу по перетворенню. Комплект вийшов неповним, оскільки жилет ніяк не застібався на об’ємному животі. За час зависання в повітрі чоловік значно втомився. Його маленький рот хаотично вихоплював повітря, а краплі поту проступили по всьому обличчю.

- Радо вітаємо Вас, маркізе Бріґте. – слуги розступились, пропускаючи гостя крізь арку.

Одразу за Сіґуртом приземлилися з десяток лицарів-драконароджених, яким так само швидко знайшли одіж. Ще стільки ж бійців-драконів змішались з натовпом назовні. Свита втягла до Гнізда кілька скринь, набитих золотом.

Сіґурт Бріґте відіслав охорону в покої, прихопивши кілька згортків. В Гнізді маркіз почував себе безпечно, та й, попри похилий вік, мав сили себе захистити. Воєначальник без відпочинку попрямував до Його Величності, щоб обговорити ситуацію на прикордонних територіях. Коли в аудієнції відмовили, його обурення чули навіть в сусідньому крилі.

- Та як ви смієте?! Я пам’ятаю Вас ще хлопчиськом, не кажучи вже про Його Величність! – бризкав слиною лорд Бріґте.

- Розумію Ваше невдоволення, але король нікого не приймає. Я повідомлю, коли зустріч стане можливою.

Принц не міг бути ще більш зневажливим. За правління минулого короля впродовж війни з повстанцями Сіґурт Бріґте був чи не найбільш шанованим серед придворних. Ньорд Кровожерливий завжди розділяв з ним третього коня під час трапези. Минув рік, а закони докорінно змінились. Маленькі очка лорда заметалися в пошуках принцеси. Не те щоб він володів симпатією Фріди, просто чаклунка завжди виглядала дружнішою за свого брата.

- Пробачте, Ваша Високосте. – чоловік пом’якшив голос, знов звертаючись до принца Феба. – Можливо, Ви могли б проглянути мої папери? Це дуже важливо для нас усіх.

- Мушу і тут відмовити.

- Тоді я матиму ще дещо обгворити на аудієнції з Його Величністю.

Сіґурт вклонився, наскільки дозволяв його живіт, і вискочив з тронної зали. Маркіз бродив коридорами Гнізда, не знаходячи собі місця. Від злості в чоловіка мутніло перед очима, тому на одному з поворотів він зіштовхнувся з дівчиною, одягнутою в безглуздо-яскраве вбрання. З рук вилетіли всі сувої – обоє нахилились зібрати. Волосся незнайомки відливало міддю, хоча й було доволі темним. Надмір червоного нагадав йому криваві бійні.

Маркіз втягнув ніздрями повітря. Сподівався відчути щось звичне - ніжне й солодке: саме так пахнуть місцеві красуні, особливо дворянки. Залізо, кров, земля та аромат жіночого тіла змішались докупи. Сіґурт Бріґте випростався, почухав рідку рудувату борідку та знову оглянув незнайомку, що пахла війною.

Лорд випнув груди, звертаючи увагу дівчини на родовий герб. Ознака красувалась на огрядній підвісці. Він дуже радів, що почепив прикрасу перед виходом.

- Ви, певно, не місцева.

- Ви також.

Незнайомка з запахом війни випросталась і сунула йому до рук сувої. Людські очі дивились з непохитною впевненістю. Слова не мали виклику: просто руда помітила між складок на шиї піщинки, яких ніде взяти на вигорілій пустці. Маркіз примружив маленькі очиці, намагаючись запам’ятати дівицю, яка нізвідки з’явилась на його шляху. Обличчя здавалось до біса знайомим, але темно-карі очі збивали з пантелику.

З-за рогу вибігла служниця. Маркіз одразу визначив перевертня: від хвилювання її шкіра то вкривалась лускою, то набувала людської подоби – як нечемно. Служниця вклинилась між ними, поспішно відтіснила незнайомку й зиркнула на герб маркіза:

- Виникло непорозуміння. Лорде Бріґте, дозвольте Вам представити князівну з людських земель - Медею. Вона почесна гостя Його Величності. – голос служниці ламало від гарчання. Зеріта відступила в бік і розвернулась до рудої. – Ваша Світлосте, познайомтесь з маркізом Сіґуртом Бріґте. Йому належать прикордонні території на півночі королівства.

Маркіз удавано всміхнувся, гепнув себе по лобі й злизнув з вуст мовчання.

- Як я не здогадався одразу! Ваша Світлосте, дозвольте виказати пошану.

Чоловік водночас простягнув до неї спітнілу долоню й низько вклонився. Після коротких вагань підставна князівна все ж дозволила йому поцілувати кисть. Вона ледве стрималась, щоб не скривитись, коли мокрі липкі губи торкнулись шкіри. Маркіз зумисне затримав поцілунок і похапцем принюхався знов.

- Почесна гостя… Певно, Ви вже бачилися з Його Величністю? – Сіґурт навмисне пробурчав слова під ніс, щоб не отримати відповіді.

- Не доводилось.

Князівна всміхнулась у відповідь – по спині маркіза пробіг холодок. Лорд обсмикнув жилет, знову демонструючи герб, і хотів ще щось спитати, але втрутилась служниця.

- Перепрошую, ми поспішаємо.

Перевертень буквально вчепилась кігтями в князівну й повела якомога далі від маркіза. Лорд Бріґте поморщився, але обличчя швидко прояснилось, щойно він згадав про запах війни та мідне волосся. Тепер йому хотілось розвідати все про людську князівну, яка зовсім не відповідала власному титулу.