1

Розбудила себе затримкою дихання: пробувала не вперше і щоразу вдавалось. Щоправда, опісля довго засапуєшся і чуєш шалений шквал власного серця.

Немає ще й натяку на світанок, та бажання помсти розганяло тілом скажену кров. Дівчина підхопила накидку й зістрибнула з дерева. Одного свисту вистачило, щоб примчав з поля мустанг - вороний, випещений Рікою Душ та Лісом Пращурів, згодний лиш на її пестощі. Вершниця вмить заскочила йому на спину й поплескала по шиї:

- Чуєш, Наре? Княжич отримав своє. Скоро Адрастус збиратиме новий загін, і ми мусимо до нього потрапити. Вперед!

Як би не приваблювали міські вогні, що виднілися з пагорба, поки їй до князя зась - промчала околицею, тоді Королівським шляхом, що давно був позбавлений уваги монарших осіб. Копита Нара цокотіли по рештках лавових плит. Можливо, через це дорога мала й іншу, більш зрозумілу назву – Битий шлях. Вершниця продовжувала рух до завершення князевих володінь: відверто кажучи, Адрастусову спадщину також можна вважати пережитком минулих часів.

Битому шляхові більше пасували приймати гостей обабіч дороги, проте вершниці зазвичай бракувало часу розмірковувати над такими дрібницями. Трактир «У гремліна» розташувався прямо навпроти співзвучного заїжджого двору «У Грема». Сміх і музика заливали обидва з них, та й п’яниці могли б злегка позмагатися між собою, однак дещо все ж відрізнялось. Двір належав володінням князя Адрастуса, а це означало одне: магії та іншим витребенькам тут не раді. Зате в трактирі чаклунам і обдарованим завжди з порога наливали подвійну.

Вершниця спішилась ще до воріт, але стайня все одно підняла лемент. Коні дико іржали й перевертали корита з сіном, поки дівчина не відіслала Нара геть. Після вона поволі перетнула дворик і прочинила двері трактиру. Постояльці замовкли й вирячились на неї, господар ще й принюхався. «Невинним та не міченим магією вхід заборонено» читалось в очах кожного. Гостя кивнула, не обтяжуючи себе представленнями чи поясненнями.

- Руда, ходи до нас! – низькорослий чоловік з компанії біля стіни підняв пінту й розреготався.

Господар всміхнувся, юрма знов зарокотала. Дівчина попрямувала до трьох чоловіків у закутку. Дорогою скинула накидку - темно-руде волосся розметалось по плечах. Пияки зовсім втратили інтерес, щойно побачили на поясі прибулої тесак.

Дівчина підсунула четвертий табурет й осідлала його, впершись ліктями в стіл. Наймолодший за столом не зводив з неї очей. Коротун, що першим подав голос до знайомої, тепер знов не міг всидіти рівно, тому замовив всім ще по одній. Дівчина обвела грайливим поглядом присутніх і мовила:

- Сталося дещо важливе: княжич помер.

- Що?! – викрикнув коротун, затис рот долонею й тихіше продовжив: - Навіщо ти це зробила?

- Та ні, Джем, - руда закотила очі, схрестила руки на грудях, потім знову вклала на стіл. Решта розділяли занепокоєння друга, її це лестило й дратувало водночас. – Я тут ні до чого. Дракони розірвали його на шмаття. Думаю, це сталось в ущелині. Князь точно жадатиме помсти. Ви ж розумієте, до чого я хилю?

Запальність дівчини так і залишилась при ній. Троє чоловіків похмуро втупились в оновлені кружки. Вона зазирала кожному в очі, але навіть у молодшому не бачила підтримки.

- Та ви чого?

- Княжич був ще той пройдисвіт: це всім відомо. Нам нічого його захищати.

Руда полізла за пазуху, дістала кулон з великим фіолетовим каменем і виклала на стіл. Сивий з довгим волоссям, що сидів найближче, скривився й відсахнувся назад, забравши кухоль зі столу. Камінь немов висмоктував світло з приміщення й замикав у собі. Усі відчували магію, що не мала пояснення великою концентрацією нелюду в одному приміщенні.

- Княжич мене не обходить, я помститися хочу. – і знову вогонь у її погляді потонув в байдужості товаришів. Розлючена, вона вдалась до залякування: - Що, Еліоте, сестра вже батьків не згадує? А ти, Джеме, не хочеш поквитатися за братів? Ноа, тільки теревенити можеш про честь сім'ї та лицарство?

- Припини, руда, це їх вже не верне. Ти просто загинеш ні за що. – сивий мотнув головою і посунув прикрасу назад до дівчини. – Мені шкода, але…

Договорити не встиг: руда схопила амулет і вискочила на двір. Наймолодший вибіг слідом, прихопивши накидку. Йому вдалось наздогнати руду біля воріт. Хотів одразу віддати накидку, але вона була такою нерухомою і спокійною, що не посмів і перейшов на ходу.

Пишне розпатлане волосся підхоплював холодний вітер. Сорочка така прозора, що можна побачити обриси плечей навіть у миготливому світлі смолоскипів. Вона тремтіла, обхопивши себе обома руками, коли накидка опустилась на плечі. Хлопець не міг знати, що її трусить не від холоду, що насправді вона зараз щасливіша, ніж будь-коли за останні два роки.

- Ти впевнена, що хочеш саме цього? Я не знаюся на драконах, але дядько Еліот правий: там легко загинути. – долоня злегка торкнулась її спини й по тілу розлилося тепло.

- Я чекала два роки, Ноелю. Мріяла про це щоночі, проклинала повітря на світанку, жадала помсти кожної миті до заходу сонця. – дівчина стенула плечима й захитала головою. Смішок сам вирвався з горла, більше подібний до звірячого порикування. – Еліот і в іншому правий: лишайтесь. Старе вже минулось.

- Для тебе досі ні, тож я з тобою. – твердо вимовив Ноа. - Інші теж приєднаються, присягаюсь. Тільки дай мені час.

Рука хлопця переповзла вище і стиснула її плече. Вона і не помічала які в нього сильні пальці. Здивовано глянула на хлопця, якого ніколи не сприймала надто серйозно.

Гвалт у стайні сповістив про прибуття Нара. Кінь гарцював за ворітьми й ревнуво фиркав на хлопчака з полотняній сорочці й селянських штанях. «Ні, мій хлопчику, я тільки твоя.» - саме так мустанг сприйняв міцний хват за загривок й вагу господарки на спині.

- Зустрінемося в князя. – кинула руда, перш ніж розвіятися в пітьмі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.