Мідна. Книга 1

Коли троє прощалися з земляком, Вірідігніс залишився віддалі, хоча його поява і врятувала всіх від пазурів драконароджених. Він тупцяв на місці, потирав плечі й дивився на шість тіл, два з яких в обвугленому стані. Йому думалось про втечу через вікно за кілька коридорів звідси, коли Медея схопилась за лезо голою рукою. Поранений застогнав – і тіл стало сім.

Вірідігніс рикнув від несподіванки. Три пари очей обернулися в його бік. Дівчина в подертій сукні відвернулась і заверещала:

- Він зовсім голий!

«Хто голий?» - Вірідігніс озирнувся навсібіч, але одразу опам’ятався, зірвав зі стіни гобелен й спробував обмотати довкола тазу. Пальці не слухалися.

- Хто ти? – Медея виступила поперед дівчини та сивого юнака. Вони мовчки дивились одне на одного. – Я до тебе звертаюсь!

- Вірідігніс. – з образою рикнув юнак. Йому часто доводилось чути людську мову, але ніколи до того говорити.

- Ти ж бісів дракон! – вигукнула руда, впускаючи зброю. Її долоня кровоточила.

- Драконароджений. – роззирнувся й заметався в пошуках вікна. – Сидіть тихо. Я покличу Феба з Фрідою.

Вірідігніс відлучився не більш як на пів години. Спина нила від перевезення чаклунів, однак троє залишених все одно виглядали гірше. Сивий сидів біля стіни, зблідлий та безпомічний. Медея кульгала вперед-назад, не бажаючи зупинитись. Справжня князівна кинулась на шию Фебу. Розідрана сукня просвічувала тіло, а взятий зі стіни гобелен затуляв її лише до пояса. Вірідігніс напружився.

- Це так жахливо! – голосила дівчина. – Я почула крик Хільди, а потім двоє незнайомців увірвалися до мене. Вони сперечалися. Казали, що я маю бути рудою, але все одно схопили й почали вивертати все в кімнаті. Шукали якесь брязкальце, а тоді потягли мене за собою. Я була така безпомічна! Думала, що вони в масках, аби я злякалась. Я спробувала зірвати одну з них, але не вийшло. Це були їхні обличчя! Я верещала-верещала-верещала, а потім раптом зовсім нізвідки - Каспар. Він мене майже врятував, коли з’явились ці двоє й привели з собою ще купу монстрів. – Сітара перевела подих і вказала пальцем на Медею. – Руде волосся й амулет – вони її шукали! Мені було так страшно, Фебе!.. Тобто, Ваша Високосте…

Вірідігніс помітив, що сивий теж не знає куди очі подіти. Сестра короля мала більший клопіт: прибирання тіл. Фріда дістала флакон з каламутним розчином й збиралась виплеснути вміст на найогряднішого мерця.

- Стій, це Сіґурт Бріґте. – встряла Медея, схопивши руку відьми. – Не можна його так прибирати. Потрібно поховати як слід.

- Зрадникам немає місця на кладовищі. – холодно мовила принцеса й насупилась.

- Я помилилась. Допоможи Еліоту, а я займусь тілами. Потім поясню.

Фріда знехотя погодилась. Вірідігніс глянув на сивого, який втратив забагато крові. Так, відьмині чари йому допоможуть. Щоб не стовбичити, він сам приєднався до Медеї і допоміг перетягти п’ять тіл в купу. Поки полум’я перетворювало мерців на попіл, рикнув знічено:

- Це я вперше людина.

- Добре тримаєшся, як для вперше. – йому здалось, що дівчині зовсім не цікаво.

- Ну я тренувався на самоті, але отак при всіх… Безпечніше бути просто драконом. Байдуже, що вогнедишним.

Вірідігніс черговий раз спробував закріпити гобелен на поясі, потім поглянув на дівчину. Медея дивилась йому у вічі, наче бачила там щось більше за наляканого драконародженого хлопчака. Вона кивнула й ледь всміхнулась. За їхніми спинами пролунав сплеск долонь. Обоє глянули на Фріду, яка щойно закінчила з нашіптуванням над Еліотом.

- Що ж, - відьма випросталась і відкинула за спину довге волосся. Її постать ледь сяяла. – маємо шість трупів драконароджених, один з яких – маркіз північних земель, також перелякану князівну, недобитого чужинця й неушкоджену племінницю Тереніса. Навіщо ти це підлаштувала?

- Серйозно?! – люто вигукнула Медея й вказала на купу попелу. Вірідігніс досі відчував кров, що точилася з її долоні. – У вас повне Гніздо найманців та підкуплених слуг!

- Давайте спокійно обговоримо. – вклинився Феб.

- Ні. Досить мене звинувачувати! – руда дошкутильгала до відьми й простягнула руку. Вірідігнісу захотілось забрати її геть від Фрідиного сяйва. – Тільки не забудь потім вибачитись!

- Я не Фабіан: ніжно не буде. - Фріда схопилась за простягнуту руку. Медея верескнула від болю. Вірідігніс бачив як їй важко залишатися людиною, але він не міг допомогти. – Говори.

- Щойно дізналась, що можу вийти з кімнати без супроводу, я пішла… - дівчина скривилась від болю. - Я подрімала… Ай, гаразд, я змарнувала дому на сон, але потім таки пішла до Еліота. Він найкращий шукач в Місті Талану. Розповіла йому про розвідників… Кхм. Після вагань… Чорт забирай, Фрідо!

Вірідігніс з жахом спостерігав, як відьма впивається силами Медеї. Руда зробила кілька глибоких вдихів, перш ніж продовжити.

- Еліот назвав мене рудою бестією, потім погодився допомогти. Я хотіла дізнатися більше про змовників та дістати факти, тож ми підслуховували його розмову з охороною. Все було гладко, поки один з них не винюхав мене. Я вийшла з укриття й зняла капюшон. Маркіз Бріґте був здивований, але не розлючений, а от інші семеро… - Вірідігніс побачив, як у дівчини відростають і ховаються кігті. – Я кажу семеро. Те, що ти мені не віриш, не означає, що я брешу. Як сказала Сітара, їх зацікавив колір мого волосся й амулет. Ми – я, Еліот та Сіґурт Бріґте - вимушені були тікати. Нам вдалося вбити більшість дорогою, але троє все ще наздоганяли нас. Потім почули крики. Я збрешу, якщо скажу, що дуже хотіла допомогти принцесці? – Медея знайшла в собі сили на владну усмішку для князівни, однак довго морщилась і не хотіла продовжувати, наче сперечалась сама з собою. – Мені сподобалось вбивати драконароджених, якщо хочеш знати. Потрапивши в Гніздо, я відчула відчай, що не зможу. Людський світ зовсім нікчемне тренування для вашого. Тепер, після чотирьох особисто моїх, мені вистачить духу вбити ще одного.

Фріда не відпускала. Вірідігніс чекав, коли Феб втрутиться, але той переймався виключно князівною. Драконароджений вже ступив вперед, коли Медея сама розчепила руки й закінчила контакт:

- Знатимеш усе – буде зовсім нецікаво жити. То як, довіришся?