3

«- Ти мало спиш, - голос звично прокочується печерою. – Я два дні тебе не бачив.

Цього разу Медея приходить до тями на вершині схилу з коштовностей. Поруч покручений меч. Хапається за руків’я й виструнчується на пагорбі.

- Явись! – відлуння прокочується нескінченними коридорами.

- Де ти, Медеє? – пестливо промовляє голос.

- Вже підіймаюсь на бісові скелі!

Оступається і котиться додолу. Коліно лунко вдаряється об каміння, а меч перетворюється на брухт.

- Обережно! – знов згори. -Чому не вдягаєш амулет?

- Драконяче золото? Ніколи. – руда пхинькає, потирає забите коліно й шепоче до себе: - Це все нереально…

- Ти не можеш цього знати.

- Але ти знаєш.

Виснажена падінням, лягає на спину. Холодна підлога бадьорить. Луна розносить розмірене сопіння й брязкіт монет. Щось повзе між пагорбами дорогоцінностей, зачіпаючи все своїм тілом. Руда втуплюється в стелю, але боковим зором помічає темний силует дракона. Він мілкий, не як у книгах. Тим краще: легше вбити.

Медея різко розвертається - нікого поруч вже немає. Зі злості вдаряє кулаком по підлозі – і залою знову прокочується луна.

- Навіщо тобі це? – руда задихається від гніву.

- Не розумію…

- Вперше ти явився мені на другу ніч після вбивства батька. Запхнув мене в цю печеру і до ранку торочив про якогось білого вигаданого дракона і свою невинність. Вже два роки минуло, а ти все ще приводиш мене сюди, хоча вже й не катуєш балачками та брехнею. Навіщо тобі це? Для насолоди?

- Ні! – склепіння тремтить від крику, потому голос шепоче: - Я ніколи б не нашкодив ні тобі, ні твоїм близьким. Дозволь захистити тебе, Медеє.

- Та невже? Напевно, докучаєш так всім жертвам пожежі.

- Я не робив… - втомлене зітхання. - Я не міг цього зробити. В мене інші здібності.

- Добре, якщо не мучиш, то що ти тут робиш зі мною? Невже королівських справ замало?

- Хочу, щоб ти повернулась додому. Ти одна з нас.

- Маячня!

- Ні, Медеє, я спостерігав за тобою роками ще до нашої зустрічі. Я знаю, що ти зробила в лісі.

- Не знаєш! – руда вищиряється. В повністю чорних очах блищать сльози. – Ніхто не знає!

Дзенькіт у вухах. Вимушено притуляє долоні до скронь і озирається навсібіч, затимує дихання. Прокинутися не вдається. Гул наростає і перетворюється на крик.

- Подивись на мене!

Очі догори. Страшенно великий чорний дракон заповнює весь простір скарбниці й підпирає крилами стелю. З пащі проривається фіолетове мерехтіння.

- Амулет приведе тебе додому – вдягни його. Король кличе!»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анна Куниця
10.09.2023 19:19
До частини "3"
Коментар видалено автором
Анна Куниця
10.09.2023 19:11
До частини "3"
Читаю ваш роман і насолоджуюсь тим, як майстерно і якісно у вас зроблені описи. Різноманіття українських слів, немає русизмів і повторів. Плавні переходи сюжетних ліній, без плутанини та громіздких описів. Цікава героїня, в ній відчувається характер та непохитність. Подобається, що в неї є репутація, що її бояться. Викликав симпатію і Каспар, особливо те, що він не сліпо вірить в князя, а має свою думку, до того ж радикальну... Люблю персонажів з непростими характерами) Поки прочитала тільки 6 глав, але вже можу зазначити, що у вас вийшло справжнє тру - фентезі. Бажаю вам натхнення і надалі творити та радувати читачів якісними історіями. А, можливо, і надрукуватися. Тому що текст дійсно написано професійно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше