18

«-Знов поранена? – голос втомлений.

Король торкається руки. Руда хоче сіпнутися назад, але легшає. Рана гоїться. Медея зосереджується на пухких губах, що швидко шепочуть заклинання. В один момент він зиркає на неї у відповідь і судомно всміхається.

- Вогонь – цікавий спосіб, але рана все одно гноїлась. Спробуй бути обережнішою.

- Дехто сказав мені те саме. – руда хмикає й серйознішає. – Що сталось минулого разу?

- Я не певен. – юнак приминає волосся, потирає потилицю. – Тереніс міг послати когось зі своїх служок. Мушу захистити тебе, Медеє. Де ти?

- Хіба не бачиш? – Медея вдає здивування. – Я в ущелині, де ти вбив дві тисячі воїнів.

- Нестерпна. – він вищиряється й відступає, заламуючи руки. – Я серйозно… Втомився вже тебе вмовляти.

- Якщо вже обмінюємося думками, то я втомилась бачити тебе щоночі, вбивце. – Медея біжить в боковий прохід, знаючи, що повернеться в початок.

- Не треба цього. – голос виснажений і роздратований. – Ти знаєш моє ім’я. Фабіан, якщо забула.

- Добре, Фабіане. – руда зупиняється віддихатися - знову в печері з коштовностями. – Укладімо угоду. Я скажу тобі, де мене знайти, а ти пообіцяй ніколи не докучати мені вві сні.

- Ніколи? Впевнена, що не скучиш за мною? – юнак знов поруч. Сміється.

- Навіть не сподівайся! – Медея простягає долоню. – По руках?

- Так.

Долоня Фабіана гладка й тепла. Руда соромиться своїх холодних терпких пальців. Тиснуть. Юнак робить це, розвертаючи її долоню донизу. Медея напружує руку, щоб раптом не надумав по-лицарськи поцілувати.

- Я маю будинок на дереві неподалік від кордону князівства. На Шляху Королів в трактирі «У гремліна» чи заїжджому дворі Грема спитаєш точнішу дорогу, бо так його на жодній мапі й в реєстрі немає. Скажеш, що шукаєш Ката.

- Це ім’я зовсім тобі не личить. – Фабіан супиться.

- Дослухай. Я не люблю гостей і виконую багато замовлень, тому мене часто не буває вдома. Як прийдеш, дочекайся світанку чи навіть обіду, коли я повернусь зі справ. Є питання?

- Чому саме зараз?

- Час зустрітися з ворогом віч-на-віч. – Медея владно всміхається. – У нас угода.

Фабіан киває і розчиняється в повітрі. Простір зникає.»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.