Розділ Одинадцятий. Непроханий гість

Сара не думала, що колись відчує таке. Цей ранок був сповнений розрідженим повітрям, яке дарувало їй рожеве небо. Хейлі ще спав, поки вона роздивлялась його руки, які охопили її стегна. В цю ніч ніщо не хвилювало її: навіть її шрами. Він був настільки ніжним з нею, як жоден з чоловіків до цього. Тому вона забула, як вона виглядала. Як вона мала виглядати – це абсолютно не мало значення. Вона була огорнена його теплом, нестямна від його палкого погляду, який не на мить не покидав її тіло. Його тілобудова остаточно позбавила її почуття здорового глузду: в порівнянні з тендітним тілом Сари, Хейлі був справжнім титаном.

Ледь стримавшись від поцілунку, який розбудив би його, Сара вислизнула з-під гори його рук, підібрала той одяг, що він дав їй учора та нашвидкуруч вдяглась. Навшпиньки вийшовши з будинку через ті самі скляні двері-купе, які зустріли її вчора, Сара миттю побігла через терасу до кухні свого будинку. Вона одразу ж взяла в руки телефон, щоб записати свої відчуття, думки. Можливо, із цього стану щемкої чарівності, міг народитися вірш. Втім, її соцмережі розривались від сповіщень: обурені фанати та працівники шоубіз індустрії понаставляли відмітки з ніком Сари у сторіз та постах.

“@SarahBurns змінила імідж! (ФОТО)”

“І де тепер @SarahBurns?”

“Чи прийде @SarahBurns на прем’єру власного фільму?”

“Зрив світового турне через зникнення @SarahBurns.”

“@SarahBurns – зірка, що згасла?”

Так, заголовки не з найприємніших. Втім, Сара прекрасно знала, що з цим робити. “Нічого!” І це її дуже веселило. Чи це була ейфорія після сексу, який був понад рівнем її уяви у цьому Всесвіті чи їй дійсно бажалось легкості, але Сара почувалась абсолютно безтурботною стосовно усього, що насувалось на неї. Саме сьогодні вона стала знову впевненою в собі, вона відчула себе всемогутнім водоспадом. Як той, про який розповідала Шеррі. “Шеррі! Точно! Вона ж вдома!”

Сара зовсім забула, що її донька тихесенько собі спала нагорі. Настільки ця ніч заполонила її свідомість, її тіло. Там нічого не було крім відчуттів його доторків, його поцілунків. “Невже я закохана?” Вона ні на чому не могла сконцентруватись, крім його очей, які турмаліновим поглядом закарбувались у її свідомості.

Пританцьовуючи, Сара почала робити Шеррі сніданок: кукурудзяні пластівці та молоко. Вона виявила, що це все, що вона встигла купити в магазині до відльоту. Найлегше, що Сара обрала зробити собі – це яєчню. Якщо хтось би сказав, що це дискредитує її як мати, Сарі нарешті було все одно. Якщо що, вона всю відповідальність переклала на няню Джуді. Особливо сьогодні! Особливо після такої ночі.

“…I am crazy bitch

I am smart and rich

You’re winner

And I am beautiful and crazy

Please, come closer

Don’t be lazy…”

Сара наспівувала свою пісню з першого альбому, який розпродали як солодкі льодяники тринадцять років тому. Тоді, коли вона могла собі дозволити бути дикою та неправильною. Усе, що їй хотілось – подобатись публіці. І в неї це виходило. “Нехай буде так! Як є, так і є!” Якими б тепер ті пісні не здавались безглуздими, позбутими глибокого сенсу, якими б вони різними були тепер з новою особою Сари, Сара ні про що не шкодувала. Не шкодувала, що не схожа на емоційних інтелектуалів на сцені, чия музика змушувала плакати, думати, завмирати. Її музика, яку вона зараз наспівувала – була саме її! Якою б ця музика не була: їй раділи люди. Під її музику рухали тілом. Хто б що не казав про швидкоплинність її творчості в шоубізнесі – усі пророкували, що Сару швидко забудуть; та ось і ні: вже місяць, як Сара не виходила на зв’язок, її соцмережі просто не спиняють потік сповіщень.

– Ти танцюєш? – спитала Шеррі, зайшовши на кухню. Вона витягла шию від здивування і зацікавленості неначе сурикат із нори.

Сара на мить завмерла, а потім знову продовжувала наспівувати ту саму пісню, тільки вже тихенько мугикаючи. Вона готова була зізнатись і викриття перед Шеррі тут і зараз не сковувало її. Та добре, що Сарі було на чому концентруватись: найголовніше, не впустити яєчню з пательні.

– Так, а що? Хочеш зі мною? – Сара радісно відповіла, підійшовши до Шеррі, поставивши тарілку з яєчнею на стіл.

Шеррі засміялась, прикривши рот рукою. Її смішила ця жінка, що незграбно розмахувала руками та ходила від обіднього столу до стільниці з посудом, їжею, чаєм та столовими приладами в руках.

– Та ні, я ще сонна, – сором’язливо відповіла вона.

– Добре, йди снідай. Диви яка краса! – Сара розкрила жестом руки тарілку з пластівцями що плавали в теплому розігрітому молоці, неначе відсунула лаштунки на сцені.

Шеррі важко вдавалось втриматись від сміху і показати, що вона вже доросла. “Нянька Джуді й справді поводить себе як дитина сьогодні. Ще й вдягнена, як хлопець: у таких дивних джинсах як у тата і чоловічій сорочці.” Справді, з чого б це, цікаво?

Аж раптом у Сари задзвонив телефон.

– Лін, рідна моя! – вигукнула Сара, змішуючи радість та шепіт, вибігаючи на терасу, як сполохана левом газель. Рідна подруга дитинства Лін. Вона так хотіла зустрітись з нею та через насичений графік та гастролі вже півтора року як не виходила на зв’язок. Як добре, що тепер ця нагода зустрітись триватиме ледь не кожен день. Та й Шеррі варто було б побачити свою хресну маму, раз вона опинилась на цій стороні океану.

– Привіт, красуня! – рівний розмірений голос не міг утримувати радощів. Втім, здивування Лін не мало краю, коли Сара підняла слухавку одразу. – Боже, я тебе ледь чую, але все одно рада, що ти так несподівано відповіла.

– Так, це я! І я так рада – ти знаєш, я в Ізраїлі. І в мене купа секретів, які мені потрібно комусь терміново розповісти. – сказала вона так само тихо шепочучи.

– Мені, наприклад? – відповіла стишеним низьким голосом Лін.

– Саме так! – Сара непропорційно голосно зареготала у слухавку, а потім озирнулась на Шеррі, щоб та випадково не почула. Шеррі сиділа із забитими пластівцями за щоками та удавала, що дивилась на ранкове море.

– Так от, приходь сьогодні до мене. – безтурботно запропонувала Лін. – Нарешті обіймемось, поговоримо.

Сару стисло в грудях. Що, вже зараз зізнаватись Шеррі, хто ж вона насправді така? Невже Джуді прийшов кінець?

– Ем, добре, я сьогодні маю лише дещо зробити та обов’язково заскочу до тебе.

– Знаю я твоє дещо, не видумуй! – Вмить зупинила її Лін. – Зараз знову вв’яжешся у щось і ніяк не доїдеш до мене.

Сара набрала повні груди повітря, а потім видихнула фразою:

– Добре, Шеррі зараз у мене!

– Так це ж чудово, приїздіть разом. Нарешті побачу свою похресницю.

– Ну, ... не можу.

Між ними запанувала тиша. Лін засумнівалась чи подрузі взагалі зручно говорити зараз з її шепотінням та створенням інтриги, та знаючи тягу Сари до таємничості та жартівливих витівок, вона підіграла їй, невдало стримуючи своє роздратування:

– Це один із секретів? – вимовила Лін спокійно як тільки могла.

– Так!!!

– Ну ти даєш…

– Я знаю. – сказала Сара гигочучи: те саме їй говорив сьогодні вночі Хейлі.

– Тоді давай так, – рішуче запропонувала Лін, – я думаю, тобі краще й справді з усім розібратись самотужки, щоб потім ми розслаблені у своє задоволення випили чудове вино тогорічного врожаю.

– Так-так! Це мені підходить. На зв’язку!

– Втім, якщо тобі потрібна допомога, ти набери ме… — коли Лін договорювала останню фразу, Сара вже вимкнула телефон. На терасу будинку навпроти вийшов Хейлі. Треба було терміново кудись подітись і Сара думала було присісти за кущі. Вона б залюбки, але така поведінка налякала б Шеррі, яка снідала і явно вивчала цікаву поведінку своєї веселої няньки Джуді.

Все, що спало їй на думку, терміново залетіти у свій дім. Для Шеррі вона розіграла виставу зі швидким забігом до туалету: вона бігла зігнувши ноги в колінах і тримаючись за низ живота. Сара розуміла, яка вона була зараз погана акторка, але їй треба було рятувати ситуацію будь-яким способом. Коли вона нарешті зачинила за собою двері та повернула замок у ванній кімнаті, вона почувалась в безпеці.

Як цікаво спрацьовує організм: коли ти удаєш, що тобі потрібно в туалет, тобі справді хочеться в туалет. Особливо, коли нервуєш. Так Сарі здавалось в дитинстві перед кожним уроком біології в школі, де їх вчителька настільки серйозно ставилась до свого предмета, що усі учні боялись її суворості й… постійно хотіли в туалет. Кожен, навіть якщо він вивчив усе на сто п’ять відсотків, бо просто на сто було недостатньо (для цієї вчительки), перед уроком хотів в туалет від нервового зриву. Це був ще один шанс спізнитись і взагалі не прийти на урок. Бо якщо ти спізнюєшся навіть на хвилину, саме ця вчителька могла так принизити тебе перед усім класом, що ти пошкодуєш взагалі, що прийшов до школи.

Нарешті, ці суворі часи були позаду і Сара з полегшенням видихнула: зрештою, жодна, навіть ця ситуація, не зрівняється з тим стресом, який вона переживала в дитинстві на уроках біології. Дзвінок у двері повернув її зі спогадів. Тут і зараз, у її вітальні вона почула дівчачий та чоловічий голоси. Хейлі та Шеррі про щось розмовляли. “Не можу повірити своїм вухам! Шеррі відчинила йому двері й щебетливо розповідала про свою подорож з Нью-Йорку, приїзд в Тель-Авів та цікаву няньку Джуді, з якою їй дуже пощастило.” Він вже думав було йти, та вона сказала, що Джуді зараз так смішно бігла в туалет і дуже скоро вийде звідти. Наполягаючи лишитись і дочекатись Джуді, Шеррі ввімкнула чайник та разів десять повторила, щоб він заходив:

– Сюди, йдіть сюди! Джуді скоро повернеться. А чого ви її шукаєте? Ви її хлопець, так?

Сара була гаряча і червона, червона і гаряча: вона дивилась на себе в дзеркало і шепотіла:

– Спокійно! Спокійно! Ти знаєш, що робити! – та самонавіювання не спрацьовувало, її руки пітніли, а серце вистрибувало з грудей. Вона НЕ МОГЛА вийти до них в такому стані. “Хейлі знає де я живу! Це кінець!” Сидіти в туалеті також був не вихід. Сара порівнювала це, як вихід на сцену перед кожним шоу: їй хотілось зробити усе в день перфомансу якнайшвидше, але усьому свій час. Миті очікування перед виходом здавались нестерпною вічністю, та як тільки вона виходила на сцену, вона втрачала відчуття часу і поринала в омріяне безчасся. І ось, її очікувала справжня сцена.

Згадавши, врешті решт, хто вона, Сара відімкнула внутрішній замок та повернула дверну ручку ванної кімнати. Вийшовши в тих речах, в яких і зайшла, до незваного гостя та дитини, яку вона “няньчила”, вона як ні в чому не бувало почала наливати собі чай зі скляного чайничка. Її руки тремтіли та носик чайника стукав по краю чашки. Як їй вдалось виглядати бездоганною з потріпаним волоссям, зібраним в неакуратний напівхвіст, в м’ятій чоловічій сорочці та обвислих мішком джинсах – це була ще одна загадка всесвіту. Відчуваючи на собі захопливий погляд Хейлі, Сара не могла виглядати по-іншому. Вона в його очах була королевою.

– Що ж, непоганий чайний набір! – вимовив Хейлі, порушуючи тишу. Він був неабияким сміливцем. Не з тих сором’язливих хлопчиків, які дивились на жінок поступливо чи зверхньо. Він сам був королем, тому й поводив себе по-королівськи.

– Скажи, Хейлі! Крута в мене нянька. – сказала Шеррі змішуючи слова з яблуком у роті і посміхаючись на всі зуби одночасно. Вона дуже любила увагу.

– О, то ви Хейлі, – нарешті сказала Сара невимушено, неначе вона прессекретар президента і бачить цього чоловіка вперше. Повернувшись до цих обидвох, голосно розмішуючи ложкою в чашці чаю неіснуючий цукор, Сара зі скляним поглядом, ледь стримуючи посмішку, як в око вліпила – приємно познайомитись. Я Джуді. А ви хто?

– Джуді, Хейлі сказав, що він твій сусід і ви вже знайомі, – втрутилась змовницьки посміхаючись Шеррі. – Хіба ви не знайомі зі своїми сусідами?

Хейлі не зводячи очей з Сари, взяв свою чашку, яку йому подала Шеррі, коли запросила його почекати на Джуді. Він підійшов до чайника і налив чаю собі. Аромат жасминового напою змішався із його парфумом з нотками сандалового дерева та бурштину. Ще сьогодні вранці вона так близько могла відчути пахощі, впиваючись в його шию, та зараз вона могла лише стримувати себе, щоб не зробити бодай крок ближче до нього.

– Впевнений, Джуді чудова няня і має багато обов’язків. Тому пам’ятати про усіх сусідів в околиці зовсім не обов’язково. – сказав Хейлі киваючи головою. Він кивнув двічі до обох дівчат, що стояли перед ним. Вони кидали погляди по трикутнику, а потім переводили кудись, тільки не один на одного.

“Вирулив…” – подумала Сара.

– Насправді, ми познайомились з Джуді, коли вона летіла в Нью-Йорк, – Хейлі звучав рішуче як ніколи. Сара повернулась на нього з очима відкритими як дві тарілки, що вловили ворожий сигнал. Гарячий чай обпік їй язик і вона смикнулась так різко, що напій перелився через край чашки та намочив джинси. Хейлі прискіпливо глянув на неї.

– Щоб забрати мене? – наївно запитала Шеррі.

– Так, щоб забрати тебе, – Сарин голос намагався звучати ввічливо і ніяк не збігався із виразом обличчя тієї, хто володів ним.

– О, то ви знайомі! Джуді, чого ти тоді сказала, що ви не…

– Ну як тобі сказати, Шеррі, – м’яко промовив Хейлі, хитро подивляючись на Сару. – Напевно Джуді розповідала тобі про свою хворобу.

Він встав з дивану і підійшов до Сари, яка для нього поки що була ще Джуді.

Обидві витріщились на нього зі здивування.

– Хво-ро-ба? – заїкаючись мовила Сара.

– Саме так, хвороба. – Хейлі стримав подих. – Зіркова.

Сара подумала, що він все дізнався про неї. Яким чином це було зараз не важливо. Зсередини підіймався комок, який пройшов крізь живіт, груди та застряг на межі горла. Вона ледь стрималась, що не вигнати його геть від образи. Але таку реакцію гніву вона вже не вперше за собою спостерігала перед чоловіками. А ця людина була особлива для неї. Стала особливою сьогодні. “Раз так… Ось як ти хочеш! То і я поводитиму себе як останній покидьок!”

Сара згадала, що вона носила його сорочку та джинси, які, як вона помітила, не були ексклюзивно дизайнерськими, але бренд був доволі гучний. Сорочка ж була від іконічних Givenchy. Сара не могла позбутися звички дивитись на лейбли. Його смак імпонував їй. Хоча, якщо тобі подобається людина, ти бачиш в ній лише найкраще, навіть якщо вона замовляє одяг на китайському сайті.

Вона взяла шоколадний торт, що стояв у холодильнику ще до її поїздки в Нью-Йорк і поставила його на стіл. В цей час Шеррі зрозуміла по напруженню, яке зростало в повітрі, що тут їй не місце.

– Піду подзвоню татові. Він напевно переживає, як я тут.

– Бувай, Шеррі – доброзичливо прогомонів Хейлі. – Мені було приємно познайомитись з тобою.

– Навзаєм! – вигукнула Шеррі вже гупаючи ногами по сходах, коли бігла на другий поверх.

Розкривши коробку торта, Сара не потягнувшись за ножем дивилась на Хейлі поглядом повним бажанням відплати та необережної пристрасті. Необережної, як вона сама.

– То ти й забула, що в тебе є торт до чаю. – сказав він, поставивши чашку на стіл. – Б’юсь об заклад, я зустрічаю гостей набагато краще.

Сара озирнулась, переконавшись, що Шеррі немає внизу і вона не підглядає із-за поручнів на сходах.

– Можливо, ти їх і добре зустрічаєш, – сказала вона впиваючись нігтями зі свіжим нью-йоркським манікюром у тритижневий торт. – Та я проводжаю краще!

Тримаючи два шматки ще досі соковитих шарів шоколаду, вона обмазала білу сорочку та джинси на собі.

Хейлі схопив її за потилицю однією рукою, а іншою взяв її обмазане тортом стегно і поцілував. Не так багато часу пройшло відтоді, як Сара вислизнула з його обіймів і вона вже тремтіла від його доторків з радощів неначе від такої потрібно дози наркотичних речовин.

– Я заходив за своїми речами, але можеш не віддавати, Джуді – посміхнувся він шепочучи в декількох сантиметрах від її обличчя. – Шалена та чарівна зірка моєї ночі, Джуді.

Сара стояла неначе причарована від того, як ніжно і пристрасно промовляє він її ім’я. “Отже, він нічого не знає.” “Зіркова хвороба” означало те, що вона йому дуже сподобалась сьогодні вночі і поводила себе тепер як зірка, якою він зачарований. Та їй не потрібен ще один “шанувальник”. Вона хотіла, щоб і він мав це внутрішнє світило, як вона. Та вона була певна, що ще не час знати все, але ж так хотілось наздогнати усе. Втім, не спішити.

Вона намагалась зібрати себе докупи й зрозуміти, які в неї є плани на сьогодні. В той час, коли Хейлі промовив:

– Бувай, зірко, мені пора збиратись на роботу.

Сара усміхалась і не могла вимовити ні слова. Лише шматки шоколадного торта з ляскотом падали на підлогу.

– Подзвони мені ввечері, якщо не матимеш планів – я лишив номер телефону у Шеррі. І не забувай своїх сусідів.

Двері за Хейлі зачинились, а Сара ще хвилину стояла милуючись його усміхненим ротом, який вона бачила перед собою, як Аліса у казці дивилась на посмішку Чеширського Кота.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.