Розділ Восьмий. Привіт, Нью-Йорк!

“Я йшла містом і не впізнавала своїх почуттів в ньому. Ранковий Нью-Йорк мав свій приголомшливий шарм. Коли я вже місяць була далеко, мені здавалось, що я сумувала за свободою, за тим, що в місці насиченому різними національностями, кафе, бутиками, супермаркетами, вуличними музикантами, відчувається прийняття. Я не говорю про толерантність, суть якої “ти мене задовбав, але я буду терпіти це, бо так треба”. Суть саме у свободі самовираження: комусь все одно, але це і є свобода. Я давно забила на ворожнечу: у всіх нас є одна спільна риса – жага до любові. І від невтамованої жаги відбуваються різні речі.

Повернувшись сюди на тиждень, я зрозуміла, що хочу в Ізраїль. Там нічого мені більше не нагадувало минуле життя, ніщо не тригерило. Травень у Нью-Йорку був спекотний, засмічений смогом, шумний та як завжди дуже прудкий. Мені більше не здавалось, що я кудись не встигаю. Захотілось просто попити кави у найближчому coffee shop.

Я перейшла дорогу на одному з перехресть і завернула направо в перші ж двері, з яких лунала джа-джа музика, звуки англійського діалекту, який використовують в Нігерії – цей спів бадьорив мене трохи більше ніж кава. Тим паче я як завжди передумала і замовила зелений чай. Я була у хорошому настрої чи то через те, що дозволила собі відпочити перед складним, як я думала, перевтіленням в “няню” Шеррі. При Остіні та Шеррі ця вистава може бути не такою простою, як в моїй уяві, але я прекрасна акторка. І ця віра додавала сил. Чи то через те, що наступної п’ятниці ввечері у нас з нею вже літак назад до Тель-Авіву.

Замовивши запашний напій з молоком і заплативши шість доларів за чайник гарячої води з пакетиком, я сіла біля вікна. Двері були відчинені та музика змішувалась з шумом вулиць та розмовами перехожих. Я відвикла. Для мене місто, що колись здавалось рідним та зручним, тиснуло своєю невичерпністю та порожнечею попри велику кількість людей навколо. Різних людей. Людей, які мене не впізнають. Це неабияк тішить. Але дивувало те, як порожнеча може тиснути. А можливо це не порожнеча, а чистий лист, нове життя, невідомість. Одним словом, я була рада, що повертаюсь до Ізраїля незабаром. Свого місця, де я звикла до самої себе, де було здавалось би спустошення навколо, але ніякої порожнечі, яка б тиснула зсередини так, як вона тиснула у наповненому Нью-Йорку, не було.

А можливо, хотілось назад через те, що я дізналась про цікавого сусіда, дім якого так само на тому узбережжі, що й мій. Знайомство з Хейлі полегшило тягар, з яким я їхала на зустріч з Остіном та Шеррі. Принаймні, тепер мені ніщо не страшно. І я зараз дістану телефон і зроблю це. Вагання в сторону – ще треба багато чого зробити тут.”

Сара написала Остіну зі свого американського номера WhatsApp:

Джуді Голд зателефонує тобі стосовно Шеррі сьогодні.

Враз прочитане повідомлення, що не схоже на Остіна: дві галочки засвітились синім. Відповідь надійшла миттєво:

Ок, домовимось з нею.

Сара знала, що віддати Шеррі було йому на руку. Тоді можна на повну прокрутити свої темні задуми. Сара була готова до них і чекала цього. За хвилину вона поміняла сім-картку на нову, яку придбала в аеропорту, щоб зателефонувати Остіну і представитись дорученою нянею від Сари Бьорнс. Їй не заважав шум кафе і вона не чекала ідеального моменту, коли вона приїде в п’ятизірковий готель зі стінами, що поглинали шум. В такому звуковому вакуумі дуже легко заснути. Сара набрала номер Остіна та підготувала змінювати голос: у професійної співачки це не могло вийти погано:

– Добрий ранок! – промовила Сара з акцентом, який вона щойно видумала. Головне, що було важко зрозуміти, що вона з народження англомовна.

– Добрий, – відповів Остін, тримаючи голос підробно доброзичливим, який він вважав за потрібне продемонструвати перед усіма незнайомими. Особливо жінками.

– Остіне? Я Джу… Джуді, – Сара не хотіла бути Джулією однаково для Остіна і Хейлі, тому вирішила розрізнити ці імена, як би складно їй це не давалось.

– Так, дуже приємно, Джуді!

– Що ви, це для мене честь говорити з вами. – Сара знала, що тішити самолюбство Остіна – це стратегія засліплення. Її колишній чоловік просто мліє від компліментів. – Я телефоную стосовно доручення Сари Бьорнс – я нова няня Шеррі. Ви говорили з Сарою про це?

– Так, моя дружина заочно представила вас мені. То коли ви забираєте Шеррі? – як швидко і легко все йде. Сара раділа такому повороту: раділа, що їй легко буде забрати доньку. А з іншого боку її обурювало те, що Остін, здавалось, легко б віддав Шеррі кому завгодно. Знову вкололо в грудях самопокаяння “якою недалекоглядною я була”, але Сара не хотіла грати в ігри з розумом, що намагався звинуватити її.

– В принципі, я можу сьогодні в обід бути у вас. – Сара знала, що він буде вдома в цей час. П’ятниця це той день, коли він збирався зі своїми музичними кентами покурити траву. Тому ніяка робота в студії звукозапису його не хвилювала в цей день. Втім, з його прибутками від її спродюсованих альбомів, його ніяка робота не хвилювала. Але Сара планувала скоро змінити це.

– Домовились, – сказав Остін без вагань. – Під’їжджайте сьогодні. Набирайте мене коли будете внизу. А адресу я вам кину зараз на цей номер у WhatsApp.

– Дякую, гарного вам дня! До зустрічі. І пам’ятайте, ви неймовірний! – Джуді поставила красиву маніпулятивну крапку від імені Сари. І вона відчула, як на тій стороні дзвінка він посміхався від задоволення. Нехай це навіть були зовсім нещирі лестощі.

В обід вона заїхала до Шеррі. Навіть коли Остін за хвилину після завершення дзвінка кинув їй посилання з геолокацією в гугл-картах, вона не переглянула повідомлення: лише натисла на “позначити як прочитане”, щоб не виникало підозр.

Квартира була заповнена смогом: він курив на балконі та дим йшов всередину. Солодкуватий запах сирості витав між стінами та витісняв будь-кого, хто переступав поріг. Остін виглядав втомленим: Сара спеціально не оглядалась навколо, щоб не натрапити на білі паперові пакетики з невідомим вмістом. Вона здогадувалась про присутність зайвих речовин. Одна лиш думка про те, що їх донька бачила батька наркомана, викликала у неї огиду.

Сара в образі Джуді потягнула руку до Шеррі. Та згодливо подала руку назустріч.

– Треба ж, в моєї мами така сама каблучка. Це сапфір? – Сара забула зняти свій платиновий перстень з темно-синім каменем.

– Що ти, це не сапфір. Я не купую такі дорогі прикраси. – викрутилась Сара-Джуді. – поки батько ходив у спальню Шеррі за рюкзаком.

Остін улесливо питав декілька разів чи не бажає Джуді чаю, очікуючи, звісно, що вона відмовиться і якомога швидше забере Шеррі. Сара натомість була невпізнаною, хоча вона на вході зняла сонцезахисні окуляри “Prada” та її голова, шия та плечі були вкриті шаликом з леопардовим принтом. Це доставляло їй неабиякого дискомфорту, вона думала, що постійно триматиме очі опущеними, хоч на них були карі лінзи, які прикривали справжній колір сірих Сариних очей. Втім, опущеними очі тримав Остін: це була його типова поведінка при незнайомих людях, коли він щось приймав.

– Дякую, тату – сказала Шеррі, зав’язуючи кросівки, коли перед її обличчям Остін кинув рюкзак. Сара в цей момент готова була пхнути його до стіни та згадати всі свої прийоми дзюдо, але стрималась, аби пошвидше покинути це місце.

– Вам сказала Сара, на скільки я забираю Шеррі?

– Ні, якщо чесно.

– Сара зараз на лікуванні й просила від вас передоплату за тиждень.

Остін аж протверезів.

– Тиждень?! А вона ще не розрахувалась з вами?

– Ні, потрібна лише передоплата. За три дні.

– Добре, ви можете кинути мені номер картки та я вам надішлю хоч повну суму. Скільки ви берете за годину?

– Стривайте, хіба Сара не казала вам? Я беру лише готівкою. Мої послуги – п’ятдесят за годину.

Остін подивився на годинник: видно вже друзі писали стосовно зустрічі. Його явно дратувало, що це питання може затягнути перебування доньки у квартирі. Сара помітила, що він не второпав скільки має заплатити.

– Три шістсот за сімдесят дві години.

– Зараз, хвилинку. – Остін посміхнувся і пішов до колись їхньої кімнати. Зо дві хвилини Сара слухала як він старанно шарудів купюрами.

– Ось, тут вся сума. – Він поклав гроші в білий конверт. Сара була вражена від ввічливого поводження Остіна. Такого вона не бачила за всі тринадцять років.

Коли Сара та Шеррі вийшли з будинку, вони не промовили одна до одної ні слова. Сара дуже скучила за донькою і хотіла обійняти її, але стримувала свої почуття, щоб не видати себе. Принаймні до вильоту з Нью-Йорку.

– А куди ми йдемо? – спитала Шеррі врешті, коли вони мовчки йшли вздовж Тайм Сквер.

– Спочатку в готель – відпочити, а за пару днів вирушаємо в путь: летимо до твоєї мами. – відповіла Сара. Сама вона була втомлена від переміщень, але радісна, що завдяки своєму перевтіленню вона може жити тим живим життям, яким хоче.

– А у вас є дозвіл? Покажіть! – Шеррі зупинилась, переступила їй дорогу і недовірливо подивилась у вічі.

– Ти розумна дівчинка, Шеррі – звичайно є дозвіл. – Сара витягла із рюкзака пом’ятий документ, який нотаріус висилав їй на такий випадок ще за два місяці, коли вона планувала виїзд за кордон.

Шеррі пробіглась очима по папірцю та ще раз блимнула своїми карими очима на Сару. В неї був погляд батька.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.