Розділ Четвертий. Дзвінок додому

“Everybody wants something from me

You just want me”

Adele

Світанок невблаганно пробивався крізь вікна Сариного нового будинку, до якого вона вже почала звикати. Третій день в новому домі. Їй захотілось встати і подивитись, як сонце огортає пальми своїми першими променями, а рожево-червоний пісок втрачає свою однотонну насиченість і з’являються тіні супутніх рослин на невисоких пагорбах. Сара тривожилась стосовно свого минулого, яке для неї явно було завершене, але усе таки не проговорене. Бо в цьому минулому вона була замішана не одна. Це стосувалось її, її чоловіка, її доньки.

Остін міг подзвонити в будь-яку мить стосовно розлучення, але Сара бажала це зробити перша. За їх дванадцять років спільного життя Сара не відчувала нічого спільного між ним та собою. Жінка вийшла на зелену терасу, обсаджену апельсинами, фікусами, пальмами та міні-кіпарисами. Посередині доволі широкого поля хизувався своєю красою розлогий кедр. В його тіні легко можна було спочити від палкого сонця близького Сходу. Сара босою вийшла надвір з чашкою запашного трояндового чаю, який вона замовила у місцевому магазині. Пелюстки робили напій рожевим і кружляли одне за одним, поки вона несла напій до місця свого спочинку під кедром.

“Як чарівно пахне цей чай. Ніколи не куштувала такої смакоти. Як добре на самоті: я можу просто дивитись як пелюстки плавають у моїй чашці та ніхто й слова мені не скаже.”

Пройшло близько десяти днів відтоді як вона востаннє виходила на зв’язок із сім’єю. І через те, що була зайнята операцією. І через бажання якомога далі відтягнути те, чого вона боялась найбільше. “Всі думають, що я готуюсь до презентації фільму про мене. Більшість відомих європейських та американських кінофестивалів чекають на цю стрічку та на мою присутність на показах. Та цього не буде.”

Сара розуміла, що за цей час її донька “закрилась” після затяжного періоду відсторонення від життя одна з одною. Та остаточною крапкою в їх непорозумінні стала сварка, коли мати сказала Шеррі про те, що “Ви мені всі набридли.” Цей від’їзд Сари змінив ставлення Шеррі до матері. Здавалось ніщо не може заповнити цю прірву між ними.

Перевіряти телефон було лячно. Одна думка про це тьмарила такий бажаний відпочинок, тож Сара знов відклала думки про минуле, з яким потрібно було шукати шляхи порозуміння. Щоб відпустити. Щоб створювати нове.

Та страх, як зазвичай воно і буває, притягує реальність.

Сара сиділа й дивилась на море, як тільки пролунав дзвінок на телефоні. Шеррі.

Спочатку страх замкнув серце і перехопило подих від напруги. “Що могло статись?” Вона була готова натиснути червону кнопку, щоб відхилити його, але всередині серце було пронизане тривогою: їй потрібно негайно прийняти виклик. Вагаючись ще якусь мить, коли на іншій лінії лунав певно останній гудок, вона підняла слухавку.

– Привіт, мамо.

– Привіт, Шеррі!

Сара була невимовно щаслива почути доньку. Їх довгі розмови за її відсутності Сари на її світових турне, інтерв’ю та записах альбомів стали нормою. Це було єдине їх джерело зв’язку.

– Ти довго не дзвонила.

Сара відчула, як скучила за нею.

– Ти знов поїхала у турне?

– Не зовсім. Готуюсь до презентації фільму, пам’ятаєш? – збрехала вона.

– О, то ти в Парижі?

– Так.

– Це моя мрія. Наступного разу візьмеш мене з собою?

– Звісно візьму, доню.

Вони говорили з деяким напруженням, бо чим старше ставала Шеррі, тим менш вільно вона себе почувала висловлюючи свої емоції. Сара розуміла, що психологи – це не вихід. Їм потрібно більше часу проводити разом і через це її гризло зсередини невидиме почуття провини. Навіть коли Сара усвідомлювала цей факт, вона усіляко заперечувала його.

Шеррі телефоном сказала сьогодні, що сумує за нею. А Сара не знала, що відповісти і як показатись доньці в іншому вигляді. Як пояснити їй, що з батьком вони скоро розлучаться? Вона все ж дитина, хоч їй вже і десять років.

– Все буде добре, доню. Не переживай, скоро ми побачимось як тільки мене випишуть лікарі. – Сказала Сара заспокоюючи більше себе, ніж її. – Ще треба трошки почекати. – Шеррі недовірливо мовчала. – А ти вже готова до шкільних іспитів?

Та Шеррі було не до того. Її голосочок був непідробно засмученим. Втім, вона швидко перемкнулась:

– Добре, мамо, я пішла читати “Гарі Поттера”. Нам цей, в школі задали почитати вдома. Улюблену книгу, типу. Але я тільки на початку, тому давай, мамусю, на зв’язку.

“Подзвоню їй завтра сама. Буду рада поговорити ще раз. Сподіваюсь, я наберусь сміливості сказати правду і знайти правильні слова, щоб не зачепити її.” Та Сара знала, що на відеодзвінок не наважиться.

+++

“Які в мене плани на сьогодні? Що я робитиму? Що я хочу робити?”

Сара згадала про свою новеньку золотаву Тойоту Яріс останнього випуску, яку вона замовила одразу із будинком. “Було б добре проїхатися околицями.” Вона плекала надію, що на острові ніхто більше не прокинувся так рано. Зваривши собі кави цього разу, вона взяла кокосове печиво і була вперше готова виїхати на експромт-тур по острову.

Та Сара прекрасно розуміла, що набряки на шиї не дадуть їй водити автівку так рано, пройшло всього чотири дні після операції. Їй треба було чекати ще щонайменше два тижні. Оніміння, біль у м’язах та неможливість поворухнути усім, що було зв’язане з головою приносили неабиякий дискомфорт. Сара переглядала відео в ютубі, де Якоб просив своїх пацієнтів знімати процес відновлення. Вона намагалась знайти бодай якийсь випадок, що відповідав би її ситуації, та нічого аналогічного вона не знайшла. Вона вирішила написати у WhatsApp:

“Привіт! Я все ще не можу поворухнути шиєю. Це нормально?”

“Привіт. Так, все ок. У тебе загоєння триватиме у 1,5 раза довше, ніж в інших.”

“Ok.”

“A коли можна водити автівку?”

“Тобі – через три тижні.”

“Навіть тут я особлива. ;)”

“Супер, мені подобається твій настрій. Як ти?”

“Все ок, дякую. Ти?”

“Також добре. Чимало роботи. А ти приїзди на чай наступного тижня. Ти ж ще будеш тут?”

“Так, подивлюсь. Дякую за запрошення”

“І не забудь присилати відео про відновлення. 😘”

“Точно… Я ж так і не надіслала вчорашнє відео.”

Сара зняла нове відео та надіслала аж два звіти за третій та четвертий день після операції.

З відомих причин Сара звісно пояснила Якобу, що не збирається називати своє ім’я та приходити на особисте інтерв’ю в його наступне відео “До/Після”, як, в принципі і попередні рази. Тільки тоді вона не брала участь через те, що не хотіла, щоб про її корекцію зовнішності знала велика публіка. А тепер вона не хотіла, щоб її публіка взагалі могла впізнати. Нова зовнішність – це був її шанс на повністю нове життя. Втім, була домовленість, що фото “До” не будуть фігурувати взагалі, щоб публіка абсолютно не знала, хто саме робить ці відгуки.

Все ж вона знімала себе для відстежування результату чисто з міркувань піклування про власне здоров’я або ж щоб поділитись з Якобом, якщо щось піде не так. Подивившись з десяток відео підряд про відновлення жертв зміни зовнішності, Сара зробила висновок, що навіть після дивовижних результатів у клієнтів Якоба просто невимовний сум в очах. Їм прибирали зайві підборіддя, навислі повіки, підтягували животи, робили красивою зону декольте, підтягували та/або збільшували груди, вирівнювали носи, але в їх очах було стільки сумнівів, що вони ніколи не стануть красивими, стільки суму.

Усі ці дні в Сариному новому будинку були наповнені тиском очікування. Сара на п’ятий день вирішила, що хотіла б особливо пильно подивитись на своє відображення у дзеркалі, але є його потрібно було піти й купити. Щоб купити, потрібно сісти в автівку та поїхати, а вона дотримувалась рекомендацій і ще три тижні їй не бачити керма як і в принципі самої себе.

У Сари це була восьма операція. І причину кожної вона пам’ятала:

Першою була ринопластика, бо їй подобався більш круглий носик, а не гострий і з природною горбинкою, яка не могла не проявитись з її близькосхідним ДНК. І це було у вісімнадцять, хоча вона зажадала цього перевтілення ще у 16 і ледь витримала ці нестерпні два роки. Наступною була блефаропластика, тобто корекція повік. Вони у неї були звислі від природи та для дівчини, а особливо такої молодої та перспективної зірки це було неприпустимо. Тоді Сара стала повністю повнолітня. Звісно, у двадцять один ти можеш все собі дозволити: тому третя операція вже була по збільшенню грудей. Через рік Сарі забажалось того самого збільшення, тільки вже на сідничках. Бразильський ліфтинг вже був у стількох її подружок, що якось і операцією це не вважалось. Нічого ж не ріжеться, а просто переноситься жир з однієї частини тіла в іншу. Через те, що у Сари особливо жиру не було навіть на животі, її ввели спеціальну дієту, щоб він хоч трохи з’явився в області стегон та живота. Після четвертої операції Сара зупинилась на два роки, бо якраз у двадцять три народилась Шеррі та потрібно було робити Mommy Makeover – тобто підтяжку живота та грудей. Особливо тому, що там були імпланти. Шоста була по збільшенню губ. Сара не розуміла, чому раніше до цього не додумалась і зробила це аж у двадцять п’ять. Сьома операція була по контурингу, а точніше по збільшенню вилиць на обличчі. Воно здавалось їй занадто округлим та нечітким. Тим паче продюсери радили для яскравішого закріплення образу у публіки. І це було у двадцять сім. За день до двадцять восьмого дня народження, як подарунок собі.

Ніколи Сара не була пильною до відображення своїх очей у дзеркалі. Вони залишались незмінними, на відміну від трансформованих обличчя, грудей та сідниць. Ці відео теперішнього вона вирішила записувати у сподіванні побачити щастя у власному погляді. Та й навіть якщо хтось щось дізнається – ніхто не повірить, що це вона. Занадто великі зміни відбулись: «“Це точно не Сара” – скажуть вони», подумала Сара. Ці спогади змусили її взяти свій темно-зелений записник та ручку у формі статуї свободи. Ці спогади змусили її писати, щоб ще трохи відтягнути дзвінок до доньки та Остіна.

Вона провела день наодинці, замовивши обід та вечерю у своєму додатку. Вона навіть не виходила на подвір’я, щоб особисто забрати їжу та привітатись з кур’єром. Їй було страшно бачити людей.

***

Ввечері Сара пішла до моря, яке було за лінією її заднього двору. Вперше за ці дні, поки жила тут. Вона найменше бажала, щоб сусіди побачили її, тому сутінки здавались безпечним часом для того, щоб підійти до моря на самоті.

Середземні хвилі вабили своїм синім кольором — Сара відчувала приналежність до моря все більше з кожним днем. Сьогодні, коли вона прокинулась і вдихнула солоний аромат із сумішшю кипарисового дерева, вона зрозуміла цей зв’язок: він був їй рідніше за батька. Вона почала говорити з ним.

“Привіт, море… Ось ти знову тут, поряд. Таке тихе і солоне. Як мої сльози.”

Тут Сара усвідомила, що давно не плакала: не лише через свою операцію на обличчі по зміні вигляду, але і через те, що просто не могла фізично. Щось у тілі не пропускало її сльози зсередини. Велика міцна рука смертельною хваткою тримала її горло і Сара начебто втратила усі відчуття, емоції, контроль над ними. Власне, він не був їй потрібен, бо не було що контролювати.

“Я так давно не плакала, море. Допоможи мені. Що я робила не так? Мені хотілось померти. Але ж і ти мертве, солоне. Та в тобі стільки життя. Як таке можливо?”

Сара дивилась на те, як у далині туркусових хвиль почали з’являтись сріблясті хвостики – це дельфіни пропливали з півночі. Спостерігати таке чудо наодинці здавалось Сарі неймовірною розкішшю. Та водночас це посилило смуток, адже не було нікого поряд, з ким можна було б розділити цю красу.

“Нічого, малеча. Пливіть, пливіть до мене!” – шепотіла Сара, присівши навприсядки.

“Ми з вами чудово проведемо час.”

Дельфіни підпливали все ближче і ближче, а Сара зробила крок у море. Потім другий. Холодна вода здавалась порятунком від пекельного післяобіднього сонця. Казкові створіння підпливали до берега та Сара заворожено й захоплено йшла на зустріч, не переймаючись тим, що намочить свої джинсові шорти вартістю дві тисячі доларів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.