Розділ П'ятнадцятий. Вечір в барі

На годиннику дванадцята дня. Після пізнього сніданку з усією родиною Лін, Сара ще раз проглянула отримане раніше повідомлення від Хейлі, що він чекає на зустріч з нею і його плани не змінились. Вона також відповіла, що все в силі. Сьогодні о дев’ятій вечора вона має бути в “Cliff’s Bar.”

– Це дуже класне місце, ось побачиш! – зраділа Лін, коли дізналась, що подруга поїде сьогодні трохи розвіятись.

Та у Сари в голові був лише приїзд батька Джонатана. Втім, вона на мить дозволила собі не думати про це. Все ж, це її нове життя і вона вчилась жити по-новому. “Просто відпочинь! Янголи-охоронці вже багато зробили для мене, щоб я жила тим життям, яке хочу. На яке заслуговую. Тож і на цей раз вони мене не підведуть.” Сара здивувалась її внутрішньому голосу, який розповідав щось про янголів, а потім вона подумки попросила їх все ж підтримати її у вирі цих подій. “Врешті решт, батько прилітає лише завтра. Їх підтримка мені точно знадобиться.”

– Нам потрібно придумати тобі класне вбрання на сьогоднішній вечір! – запропонувала Лін. – Поїхали в Penney’s і виберемо тобі щось ультразіркове! Там постійно такі класні речі і що саме основне sustainable!

Це було основним критерієм для Лін, яка, пройшовши непростий шлях, стала майстринею в легкості та усвідомленому стилі життя. Навіть одяг мав бути з перероблених матеріалів. Судячи з того, з якою пристрастю Лін бігала між рядами суконь, Сара бачила, що подруга хоче піти на вечірку навіть якоюсь мірою більше ніж вона сама. Тому Сара наполягала, щоб Лін пішла з нею.

– Ну навіть не знаю, – в очах Лін заграли блискавки, але вагання через долю подруги змінили її запальний настрій – я б звісно пішла! Тільки ж це ваше побачення. Доречі, ти мені нічого не розповіла про цього загадкового чоловіка. Не думаю, що буду саме сьогодні там доречна… Просто давай не гаятимемо час і оберемо тобі класний наряд!

На щастя молодих жінок, батьки Лін запропонували подбати про дітей – у цей день неподалік якраз був чудовий сад, де щовихідних проводились тематичні мініфестивалі та ярмарки місцевих майстрів. Еліш та Леві якраз збирались поїхати туди, а в компанії Шеррі, Джудіт та Аріель вони були впевнені, що цей день пройде ще веселіше.

Поїхали на новій машині Сари. Лін була в захваті від того, як змінився смак подруги. Точніше, він став більш стриманим та практичним, хоч і ніяк не дешевим. Сара, як і раніше, любила дорогі речі, проте тепер могла купити те, що справді їй подобається, що приносить комфорт. І не обов’язково, щоб це був справді дорогий бренд.

– Цей ваш Penney’s дійсно класний! – зауважила Сара, приміряючи чергову сукню, що витончено підкреслювала її стан.

– Звісно, класний! Бо усе це ми можемо купити за шістдесятку, – тицьнула Лін на купу одягу, що висів на стінці у примірочній. Там було мінімум три футболки, дві пари джинсів та чотири сукні. – але не дуже-то тобі це все і треба, правда? Ось ця блакитна сукня личитиме до твоєї засмаги.

– А як же це? – у відчаї промовила Сара, знаючи, як важко їй буде переконати прихильницю свідомих покупок.

– Можна і цей червоний топ взяти: він чудово поєднується з цими світло-сірими джинсами. – Лін закрила штору. – І все! Вже пів на третю, а нам ще треба випити десь тут кави і я поїду додому. А тобі пора готуватись до сьогоднішнього вечора.

Сара була впевнена, що за чашкою кави переконає її їхати на вечірку з нею. Тільки про це треба попередити Хейлі. А можливо він також захоче взяти якогось друга з собою? Так, ні, не підходить, Лін же заміжня. І тут її осяяла грандіозна думка про те, як зробити так, щоб подруга не мала вибору і склала їй компанію у сьогоднішній прогулянці.

– Добре, я відвезу тебе додому! – сказала Сара за кавою рішуче.

– Ні, що ти, тобі потім довше їхати назад, а потім ще й збиратись. Ти ж не хочеш запізнитись? – Лін прекрасно розуміла, що Сарі треба зовсім в іншу сторону.

Та Сара мовчки кивнула, пишучи смску Ейялю, бо не могла його знайти в жодному з месенджерів. Ще вчора ввечері вона обмінялася номерами телефонів з усіма членами родини Лін. Цю корисну навичку вона набула за ці 13 років досвіду концертів та подорожей світом. У неї в кожному куточку планети була людина, переважно, пов’язана з музикою, якій вона могла подзвонити у будь-який момент, якщо щось трапиться. Особливо, якщо щось трапиться. Щоправда, ніколи цим так і не скористалась. Бо нічого такого не траплялось. І Сара раділа цьому.

“Лін буде на вечірці сьогодні в “Cliff’s Bar.” о 21:00. Я везу її до себе переодягтися. Приїжджай.”

Відправивши повідомлення та отримавши коротке “Ок” від Ейяля, Сара полегшено зітхнула та закинувши паперові мішки з новим одягом в багажник, вона занурилась у м’який салон з темної шкіри своєї надійної Тойоти.

– Слухай, а чи не зашвидко у вас з цим Хейлі? – підозріло та втім зберігаючи спокійний тон запитала Лін, дивлячись на дорогу та морщачись від полуденного сонця крізь окуляри.

Сара здригнулась наче від холодного дощу. Чому б це Лін переживала про неї?

Після деякої паузи та знизування плечима вона спромоглась лише на зізнання:

– Ну як, я не знаю.

Сподіваючись, що її холодний тон зупинить розпитування, Сара зосередилась на дорозі. Та Лін не вгавалась.

– Тобто ти з ним несерйозно? – здійнявши брову запитала подруга.

Така безтактність не вписувалась в образ Лін, який Сара залишила у своїй уяві про неї. Сара відчула, що ця жінка, яку вона знає з самого дитинства як одну з найближчих до неї, натякає на її легковажність. До того ж документально Сара ще заміжня. Образа неприємно колола під ребрами.

– Чому несерйозно? – стримано запитала Сара.

Лін після деякої паузи набрала повітря та рішуче спитала:

– Ви що, вже спали?

Сара відчула, що дружнє ставлення почало розвіюватись як зоряний пил після того, коли чари вже не діють у казкових фільмах.

– Яке тобі діло? – голос Сари втрачав останні нотки спокою. Вона вже шкодувала, що везла подругу з собою в Нетанію. “Краще б я завезла її додому, як вона і казала.” Та пропозиція вже була прийнята Ейялем і Сара не хотіла робити різких рухів. На наступному колі, де був вказівник на селище Лін та Нетанію, Сара дещо вагалась та все ж повернула до міста, де був її дім. – Ми ж не малі діти, Лін.

Лін на хвильку замовкла. Та коли Сара вже заспокоїлась і не чекала нічого такого, Лін видихнула несподівано своє торнадо переживань:

– А якщо він небезпечний тип?

– Що ти маєш на увазі? Не вакцинований типу?

– Ні, я не про це. Ти не знаєш, які в нього погляди.

– Лін, – говорила Сара не відволікаючись від дороги, – справа війн давно вирішена цією вакцинацією, що пригнічує агресію і зменшує ризик людства почати війну знов. Але погодься, навіть якщо ти вакцинований, ти не можеш бути на сто відсотків впевнений. Навіть я не вакцинована.*

– Добре, а якщо він щось знає… Про тебе? Твоє минуле? Тебе справжню?

– Ну звідки в тебе така недовіра світу? – почала Сара роблячи голос навмисне патетичним. – Ти ж у нас коуч. Наставник. Гуру.

Лін це помітно зачепило. Вона човгалася на сидінні, склавши руки на грудях. Лін настільки була засмучена, що Сара не розуміла її хвилювання про неї, що не помітила, як Сара довезла її прямо до її дому.

– Стій, де це ми? – схаменулась Лін, коли Сара запаркувалась прямо навпроти дверей невідомого їй будинку.

– Ласкаво прошу! – відповіла подруга усміхнувшись, начебто й не було між ними незручної розмови в дорозі.

Лін ласкаво подивилась на подругу та розсміялась від несподіванки.

– Отож, я не маю вибору: я приїхала в Нетанію. Постережу твій новий прекрасний дім, поки ти будеш на побаченні з сусідом.

– Ні, ти йдеш зі мною в Cliff’s Bar. Познайомлю тебе з Хейлі особисто і тоді ти мені скажеш, чи “я з ним серйозно.”

Лін лиш пхикнула на Сарин сарказм. Втім, вона остаточно розчинилась в гостинності своєї подруги. Сара із захопленням показувала Лін свій новий дім: вітальню, кухню, терасу з садом та басейном, нове барбекю, яке ще не встигли використати, доріжку до моря. Коли вони повернулись в дім зі сторони літнього саду, Сара показала Лін кімнати нагорі.

– Ти дуже гарно облаштувалась. Стримано, проте зі смаком.

– Дякую. – сказала Сара зніяковівши.

– Але серйозно, я сьогодні гуляти не йду. Мені треба подзвонити Ейялю, попередити, що я ночую у тебе.

– Можеш не дзвонити, я все вже йому сказала. Він, до речі, йде з нами.

Лін відкрила рота від здивування.

– А що, – відповіла Сара знизуючи плечима, – трохи відпочинку молодим батькам не завадить.

Після легкого перекусу та зеленого чаю, дівчата пішли нагору, щоб обирати собі вбрання на вечір. Лін поглянула на годинник, вже була пів на сьому.

– Ми як у дитячому таборі збираємось на дискотеку. – промовила Сара, перебираючи флакони парфумів.

– Скажи!

– Така безтурботність. Так скучила за цим! – відповіла Сара з деякою тугою. Це була туга за чимось хорошим з її минулого життя. Безперечно, за музикою.

“Знаєш, мала, найсильніший наркотик, який може з тобою трапитись – це сцена.” – як казав її колишній чоловік Остін. І Сара усвідомила, що це було єдине путнє, що він коли-небудь говорив.

***

Бар був заповнений людьми та коли Сара та Лін зайшли до затишного приміщення, вони поринули в густу тягучу атмосферу розслабленості та спокою. Ноти джазу долітали до серця Сари й зігрівали його, хоч це була увімкнена фонова музика. Вона одразу впізнала Рея Чарльза та його “I Can’t Stop Loving You.” В легкому передчутті радості та хвилювання, Сара охопила поглядом залу: гарно вбрані жінки та витончено стримані чоловіки, сиділи на барі та пили хто коктейлі, хто вино, а хто замовив келих пива. Вона водночас очікувала побачити Хейлі та її єство усе стислося від страху. “Неначе перше кохання!” – згадала вона відчуття, які нагадували їй шкільні роки. Трохи зависши на місці від нерозуміння, куди далі йти, якщо бар здавався зайнятий на той момент, між рядами столиків до Сари та Лін прямував Ейяль.

– Пані, ви просто чарівні! – очі Ейяля світились радістю при зустрічі з Лін. Сара помітила, що Лін одразу стала радіснішою. Вони відчували одне одного, тепло їхньої любові передавалось усім навколо. Бар був наповнений тими, хто кохав.

– Пішли зі мною, – нас Ейяль повів вглиб. Виявляється, в барі була сцена і Ейяль вже мав невеликий круглий столик, де замовив собі біле вино, а Лін блакитну лагуну, який пасував кольору її сукні. Ніжна тканина лазурового кольору, що плавно спадала з її плечей підкреслювало її ледь засмаглу шкіру. Її руде волосся вдало контрастувало із сукнею і здавалось, що це неначе бурштинове сонце сяяло чи то на безхмарному небі, чи то на тихих хвилях за погожого дня.

– Це що, алкогольне? – Лін підняла брови та усміхненим поглядом ковзнула на Ейяля.

– Це вже як ти захочеш. А поки – ні. – сідаючи за стіл мовив чоловік, лагідно дивлячись на свою дружину. Він знав, що вона давно не вживає алкоголь. А ще він знав, як вона обожнює блакитний колір.

Сара була в оранжевому костюмі, що складався з елегантного піджака та штанів, які звабливо підкреслювали її ноги.

– А ти що будеш? – запитав Ейяль Сару.

– А я буду червоне вино.

Поки Ейяль пішов за вином, Сара переживала, що не попередила Хейлі про те, що вона покликала друзів на цю зустріч. Втім, вона зовсім не розуміла, на що очікувати в їх стосунках. Лін та Ейяль були тими, на кого вона могла опиратися в такий непевний момент. Хоч як не намагалась знайти опору в собі, її розгойдувало: “Ось-ось він зайде. Цікаво, що ж таке неймовірне станеться сьогодні.” В такі моменти Сара розуміла, що не може залишатися невимушеною та надягати маску друга при чоловікові, з яким в неї був секс. Зараз вона розуміла, чому інколи чоловіки приходять на вечірки без своїх жінок, збираються в барах, грають в більярд чи дартс. Це все через дружню атмосферу, яка інколи не залишає місця любові. Дружба, втім, тепле та важливе почуття. Основа взаємоповаги та турботи.

“Можливо Лін мала рацію.” – думала про себе Сара, дивлячись на те, як безтурботно усміхається пара одне одному. – “Занадто рано я з ним.” В цей час вона поглянула на годинник і відмітила, що він запізнюється і вона була навіть рада цьому.

– Зараз буде музика, друзі – захоплено вигукнула Лін, маючи на увазі живе виконання. Сара та її друзі сприймали музику лише у живому виконанні.

Сара помітила, як двоє монтажників робили маніпуляції на сцені з мікрофонами та інструментами. На невеликому підвищенні стояло електронне фортепіано. Сара не чула більше Рея Чарльза із гучномовців. Вона чула, як дзвеніло у вухах від тиші, перешіптування відвідувачів та дзвін келихів, які бармен вішав сушити за гачок на стелі. Гиготіння Ейяля та Лін. Стукіт серця. Здавалось, усі повернули свої очі на сцену. Сара зробила перший ковток вина і напій зігрів її горло. Хвилювання відпустило м’язи, та подих перехопило тим, що вона почула зі сцени:

– Вітаю, шановні пані та панове. Сьогодні чудовий теплий день. Радий бути в такій чудовій компанії цього вечора. Дозвольте поділитись з вами музикою неповторного Рея Чарльза, який пішов з цього світу в цей самий день сорок три роки тому. Отже, бажаю насолодитись музикою великого Рея.

Зі сцени звучав голос Хейлі. Спокійно та впевнено. Коли він говорив, то дивився прямо на Сару і перед тим, як сісти за фортепіано, він впевнився, що його усмішка сягала її душі.

Він почав із пісні “Say No More”, продовжив “You Don’t Know Me”. Його сріблястий потік голосу заполонив коричнево-цегляні стіни бару з деревом, пофарбованим в зелений колір.

“То хто ж ти такий, Хейлі?! Що в біса ти робиш зі мною, таємничий сусіде?” Все на що вона могла дивитись це на сплетіння коріння татуювання з його правого плеча. Його світлі руки наче промені у світлі софіта виходили з коротких рукавів чорної футболки. Сильні руки, прозорий, чистий голос без хрипів та нарочитої сексуальності додав нового відтінку пісень улюбленого Рея. Її свідомість поглинула музика почуттів аж поки Сара не повернулась в реальність, коли Хейлі промовив до публіки:

– А цю пісню я присвячую особливій людині, яка є в цій залі. – На цей раз він не поглянув на Сару. І заграв “I Cant Stop Loving You”.

Сара мовчки сиділа і слухала себе, голос Хейлі та музику Рея.

“Це ж треба,” – подумала Сара, – “Усе, що ми робимо найкраще в житті не потребує слів. Ми їмо, слухаємо музику, спів птахів чи водоспаду, читаємо книги, пишемо, граємо на інструменті, дивимось на зірки або одне одному в очі, ступаємо по росі, цілуємось та кохаємось врешті решт без слів. Це магія. Дякую.”

На її щоці був гарячий слід від сліз, які додали солонуватого присмаку з кожним ковтком каберне.

"Моя пісня - це вона. Як він знає? Як він відчуває мене? Це дійсно магія. Бо сьогодні сталось дещо неймовірне. І це лише початок."

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.