Розділ Вісімнадцятий. Секрети мають бути розкриті

Я заснула після обіду і батько також відпочивав у своїй кімнаті. Коли я прокинулась, я відчула присутність усіх подій поруч зі мною. Я зробила цей шлях. Я опинилась так далеко. Я змінила свою зовнішність. Але усі найближчі люди опинились все одно поруч зі мною, подолавши тисячі кілометрів. Здавалось би, що тепер означає, перелетіти океан. Втім, колись це було неможливо. Як я вдячна тому, хто винайшов літаки. Завдяки їм, я здійснила два своїх світових турне, на що в мене пішло всього три роки. Від роздумів, мене пробудив сигнал телефону. Повідомлення від Хейлі:

“Привіт, baby! Я тобі казав, що ти найкрасивіша жінка у світі?”

В серці стало гаряче і в голову вдарив пекучий гейзер. Чому мені стає так млосно, коли він говорить мені те, що я хочу чути?

“Ні, сьогодні ще не казав.”

“Я сьогодні працюю на виноробні. Повернусь після восьмої години. Чи не хотіла б прийти до мене ввечері?”

“Ні, мій батько приїхав сьогодні. Не можу. Дякую за пропозицію.”

Я відчуваю, що через мою секретність він відчуває мою відстороненість. Як би я хотіла все розповісти йому! Чому, коли з’явився той самий чоловік, на якого я чекала все життя, я не можу розкритись йому. Що я йому відповім зараз? А ось він щось друкує мені…

“Познайомиш? ;)”

“Так, заходь.”

Ну і навіщо я це зробила? Я просто не можу більше жити в танці, оминаючи перепони. Хочу танцювати на вільній сцені. Секрети, як пастки, розставлені усібіч, дуже заважають такій вільній танцівниці як я. Мій гейзер захоплення потух так само швидко, як і в природі, заглибившись у надра землі, моєї душі. Хейлі дуже добре мене відчував. Цей дивний потік йшов від нього ще коли я побачила його в літаку. Тоді я була впевнена, що бачу його востаннє, та щось всередині підказувало, що ця зустріч не випадкова.

І тепер тілесна близькість ще більше сприяла тому, що ми читаємо одне одного без слів. Чи зможу я вберегти те не вловлене, що є між нами? Чи довго він витримає мою секретність? Чи не перестане спілкуватись зі мною, дізнавшись правду?

“Було б чудово! Дякую за запрошення. Чи можна наполегливому гостю дізнатись час та місце?”

Як добре, що ти такий наполегливий, коли потрібно! Чоловіки, з якими в мене не склалось були наполегливі в сексі та зовсім безініціативні в проміжку між ним. Втім, моя улюблена діяльність, пісні, які я пишу дозволили мені не повірити в ті старі програми, які можливо і досі говорять в мені. На це в мене просто не вистачало часу. Я була уся поглинута в створення своїх пісень, в організацію турів, у виступи на сцені, в інтерв’ю. Уся енергія, якою я ділилась і в мільйони разів більше отримувала назад – не дозволяла мені опуститись до сумнівів, страхів, невдоволень, претензій, хвилювань, невпевненості. Я вже знала, що можна жити по-іншому. І тепер в мене немає сумнівів, що цей чоловік – особливий. В ньому є щось від Дракона.

І я дозволила собі вірити Хейлі, тому що я хочу вірити. Якщо щось станеться, тоді він не… Мій страх, що він зникне, тільки посилюється, коли я контролюю цей процес. Здавалось би, я не даю йому навіть проникнути в моє єство, але таким чином я лише ще більше допускаю таку вірогідність розвитку подій. І це робить мене ще вразливішою. Такий стан робить мене не мною. Цеглина такої думки за наступною цеглиною, вибудовує стіну, яка перекриває увесь потік радості від почуття.

Але тепер я знаю, це він. Я навчилась стосунки порівнювати з шахами. Вміючи відрізняти ейфорію гри від опонента, який сидить перед тобою, я розумію, що мені цікава саме гра в не залежності від того, хто сидить навпроти мене. Аби лиш грав. І грав добре! Я не люблю піддавки.

Мені не потрібен той, хто вважатиме мене слабшою і сам підставлятиме короля для шаху. Мені не потрібен той, хто стане ліниво грати, бачачи, що я виграю і врешті-решт покине гру. Мені також не потрібен той, хто лиш вдає, що грає добре.

Навіть якщо він гросмейстер в любові, мені потрібен той, хто отримує насолоду від гри так само як і я. Тому що щасливе життя пари це не про спільний кредит, метушню навколо дітей та букети квітів із супермаркету на свята. Звісно, це все вкупі можливо у щасливій парі, але це не те основне та єдине, що має вас поєднувати.

А що залишалось робити мені, топовому сонграйтеру? Кредити я ніколи не брала, бо в мене вистачало грошей купити собі не одну нерухомість. З Шеррі завжди було кому посидіти, адже в мене завжди були гроші на сервіс догляду за дітьми. А квіти? Квіти я купувала собі сама.

У двері постукали. У дворі я почула радісні голоси та сміх Шеррі. Дитячі вигуки булькотіли гучними хвилями. Це Лін повернулась з дітьми та Ейялем. Я виглянула у вікно – у дворі стояла їх машина, чорний Land Rover “Discovery”.

– Джуді! – Шеррі покликала мене знизу, – Ти тут, Джуді?

В мене пересохло в горлі, вона хоче зі мною говорити. Я все ще Джуді для неї.

– Так, Шеррі, ти вже повернулась?

– Ми чудово провели час, Джуді. Я ніколи не бачила, як ростуть помідори. Я навіть посадила соняшники. Уявляєш?

Вона зайшла до мене в кімнату і розповідала про їх поїздку, дивлячись у вікно. Може бурхливо закручувало хвилі, граючись з вітром. Насувалась піщана буря. Лін, Ейяль та діти вчасно повернулись. Відчувалось, як від підвищеної вологості за вікном дерева неначе стало шумно вдихати кисень, якого мені так бракувало. Я прислухалась до свисту вітру за вікном. Він шепотів, неначе підказував, що робити. Усе моє тіло уважно слухало, а розум давав привід для роздумів, про те, що дуже шкода, що поруч з нею немає її мами, яка б її підтримувала. Але потім я саам здивувалась своїх думок – ось же, я! Я і є вона.

– Уявляю. – відповіла я видихнувши.

– Як би добре було, якби моя мама була поруч.

Її голос відлунням прокотився в мені, та відбився від стінок серця, як ноти коли пальці торкаються металевого сплаву хенгпену.

– Я знаю.

– І я все знаю, Амаро!

– Що?...

– Що ти моя мама. Амара!

Нахлинув дощ і гроза блимнула у вікно. Я закрила кватирку, щоб блискавка не потрапила від протягу у дім. Тато так завжди робив у Нью-Йоркській квартирі. Шум хвиль ніжністю огортав піщаний берег, а краплини неначе мільярди маленьких річок, доріжок сліз на лиці – стікали склом униз. Та я знала – це ненадовго – тут погода мінлива та стрімка.

– Я не знала, що ти це вже знаєш, доню.

– Мені Лін усе розповіла. Але я і так відчувала! Ти дуже змінилась. Ти стала іншою, у твоїх очах з’явилась любов. Як так сталось, мамо? Ти написала нову музику?

– Але доню…

– Та я впізнала тебе по голосу. Ти все одно так красиво говориш, як співаєш у своїх піснях. Твій дзвінкий голос важко відрізнити. Я прослухала всі твої три альбоми.

– Ти ніколи не слухала моїх альбомів.

– Пробач мені.

Шеррі здригнулась і кинулась мені в обійми. З мого горла, наче з водоспаду, який не рухався багато років, проступила течія потужної, чистої води. Біль пройшов і я могла знову ковтати та дихати. З мене зійшла провина. Я витримала це випробування. Я – хороша мати. Брехатиму, якщо скажу, що це не те, чого б я хотіла, але я вже і не сподівалась, що матиму порозуміння з Шеррі. Від нестачі моєї уваги та від впливу Остіна, вона відсторонилась від мене. Наше спілкування часто зводилось до грубощів в той час, коли я вела її в кафе пригостити тістечком та какао.

Шеррі взяла мене за руку. Її зазвичай теплі руки зараз були напрочуд прохолодні, а мої – навпаки. Тато завжди називав мої руки “жаб’ячими лапками”. Але тепер вони були гарячими як у гепарда після погоні. Серце вистрибувало з грудей і від щастя і від хвилювання.

– Пішли, я покажу тобі дещо! Мені Лін розповіла секрет про це море.

Ми спустились вниз, пройшли через кухню та вітальню. Лін, Ейяль та батько про щось голосно говорили, що навіть не помітили нас. Між іншим, я й не здивувалась, що Шеррі не помітила свого дідуся в кімнаті, який прилетів з іншої частини нашої планети, щоб певно зустрітись не лише зі мною, а й зі своєю онучкою.

Шеррі побігла вперед тягнучи мене за собою.

– Дивись! Яка хмара – знов насувається гроза, доню. Що ти хотіла мені показати?

– Не хвилюйся, мамо! Це не страшно – Лін показала мені на відео, як вона плавала в морі тут в Ізраїлі й не тонула. А вона не дуже гарна плавчиня.

– Доню, то певно було інше море. Воно називається Мертве море, а це Середземне. Мертве море – це насправді озеро. Тітка Лін мала б тобі це сказати. Чи у неї з географією все так само добре, як і з плаванням?

Та Шеррі вже побігла вперед і в шортах та футболці: бризки морської води летіли від її стрибків в усі боки як іскри від салютів. Я підбігла до хвиль і вмить відчула, що солона вода була ще тепліша за мої руки. Нагріте сонцем перед дощем море обволокло мою шкіру теплотою, неначе молоко, що застигло після кипіння.

– Дивись, твої штани також мокрі! Ах-аха-ха-ха! А-ма-ро-о! – Шеррі сміялась і оббризкувала мене у відповідь. В якийсь момент я загубилась чи це бризки моря летіли на мене чи це падав дощ. Всуміш з солоною водою я відчула як на губах з’явився смак прісної води також. Я повернулась і помітила як у саду вся сім’я стояла і дивилась на нас. З усіх попереду був Джонатан. Давно не бачила його таким усміхненим. Коли я поглянула туди, Шеррі вже бігла до нього, кричучи: “Амара! Мама – Амара!” Він підхопив її на руки у свої величезні обійми і я знову усвідомила, наскільки мала моя донечка в зрівнянні з ним, з усіма нами. І все ж яка вона доросла.

З кожним новим поколінням діти ростуть все швидше. І це зовсім не означає, що їх дитинство закінчується раніше. Просто в якийсь момент ти стаєш розуміти різницю між радістю від свободи та тугою за минулим. Коли ці два відчуття перетинаються – це і є точка відліку дорослості. Втім, ми не перестаємо бути дітьми, переходячи цю точку. Ми лише стаємо тими, хто вчиться грати за новими правилами.

***

Хейлі написав, що з нетерпінням чекає зустрічі зі мною. Цікаво, що наша вулиця називається Dragon Street. Перейменували десять років назад після підписання договорів, які дозволили будувати новий світ. Мій номер будинку 27, а його – 29. Я помітила, що де б я не жила, мене супроводжує цифра 9. Ці думки про нумерологію виникають лише тому, що я дуже хвилююсь, як він сприйме мою новину про те, що я не Джуді і навіть не Сара Бьорнс. Я Амара. Моя донька дізналась певно від Лін, як саме мене називала мама до її польоту у світ Єдинорогів і Драконів. І тепер, живучи на вулиці Драконів, мені здається, що я як ніколи близько до її любові.

І ось Хейлі за пів години йтиме цією вулицею, про значення якої для мене я йому розповім сьогодні. Я написала вірш, який сьогодні зачитаю перед усіма. Вздовж саду розставлені стільці, лампочки заряджені за допомогою маленьких сонячних батарейок освічуватимуть сад, але основне джерело світла – багаття прямо біля старої черешні посередині саду, а також повний місяць. Якщо вночі чисте небо і зорі освічують мій шлях, чому і я не можу бути чистою?

Я зачитаю його:

888 666 555 444 333 222 111

“The most luxurious purchase I’ve made

Is my body.

When my Soul was looking on it

She picked it up straight away.

Priceless. Perfect. Playful.

Princess. Pure. Powerful.

I was born a woman.

I am human in a female body.

My heart is a diamond

Every facet transforms the light

Into the colourful, magical rainbow.

My mind is sharp sword

Wherever I go

I keep it close as Angelic protection

My legs are walls of the temple

The portal to the infinite

I make them strong to run

I love running

Feeling the earth rolling

Under my feet

My hands are my wings

Of fortune

Every my touch I try to make smoother

As it can be

Whoever sees me

Are amazed

That I can fly

My skin is sheer velvet

Open canvas

Where each your touch to it

Make a colourful mark of your Love.

I am thankful for this most expensive

Purchase that I made

So I am alive

As never before.”

Sarah Burns 13/6/2047

Коли я прочитаю це, то огляну терасу, де освітлення басейну та вогнище відбиватиметься блакитно-оранжевими масками на обличчях моїх найближчих людей. Батько обіймає Шеррі. Вони слухатимуть мене із захопленням. Та я не зможу відвести погляду від Хейлі. Я чекатиму, що він скаже бодай слово, та в той же момент я жадаю і водночас боюсь його голосу найбільше. Метелики в моєму животі стануть розміром з динозаврів. Такого хвилювання я не відчувала на жодному зі своїх концертів. Та я візьму себе в руки та скажу:

– Я – Амара! А Сара Бьорнс – це мій псевдонім.

Лін зааплодує мені, адже як погано б вона не розбиралась в географії та якою б невмілою плавчинею вона не була, вона лишатиметься тою справжньою Лін, з помислами чистими як діамант та такими ж твердими принципами.

А Хейлі, коли усі одне одному побажають доброї ночі, підійде до мене, відкине пасмо мого темного волосся з мого обличчя та скаже:

– Амаро… Тепер я все знаю, але чому…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ольга Краснобаєва
02.05.2024 15:31
До частини "Розділ Вісімнадцятий. Секрети мають бути розкриті"
Смілива відвертість створювати можливість нового кращого життя! Потолок стае підлогою! Чудові міркування про стан, коли дитина дорослюе- ознаки багатомірності буття, вихід з дальності обумовленності, з стану жертви та перехід в безмежжя Всесвіту
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше