Розділ Дев'ятий. Подорож до Сонця

Три дні в Нью-Йорку пролетіли доволі весело. Перші дні знайомства, їжа з фастфуду, одного вечора навіть сходили на мультик в кіно. Цей травень видався теплим, тому пощастило, що весь цей час не було вітру та дощу. Хоча Сара сумувала за травневою грозою, яка частіше трапляється в помірному кліматі Нью-Йорку, а не в субтропічному, в Нетанії.

В літаку Шеррі ділилась з Джуді своїми історіями зі школи: вона розповідала, як їй подобалось, що в п’ятому класі вони вивчають основи біології. На одному з уроків вони навіть розводили мурах. Мурахи сиділи на мохові, який діти принесли з невеличкої подорожі до водоспаду Verkeerder Kill Falls. Шеррі навіть показувала фото.

Сарі стало сумно і навіть заздрісно, що Шеррі ділилась цим з абсолютно невідомою їй людиною. Втім, Сара раділа, що зараз цей діалог взагалі відбувається: Шеррі не впізнала її. Якби дівчинка дізналась, що сидить поруч не з нянею, а з мамою, вона б летіла відвернувши голову до вікна.

“Невже, щоб бути щасливою, треба перестати бути собою?”

Вони легко долетіли до Тель-Авіву. Шеррі навіть не просила допомогти понести її рюкзак: зазвичай вона вередує і каже, що їй важко нести. Це буває лише при Сарі, не при Джуді. Сара на ці п’ять днів подорожі забула про своє обличчя: про його стан після операції, про болісні відчуття на шкірі: набряки та шви вже не були такими явними. Головне, що Шеррі про них не питала. Видно, що вона помітила їх, але не питала. Принаймні, поки що.

Коли вони зайшли в дім, Шеррі почала ходити від столика з різнобарвними камінцями, які Сара почала скуповувати у місцевому містичному магазині до стелажа з вазочками, символічними фігурками, пір’ям, мушлями та блокнотами.

– Ти що, відьма? – запитала Шеррі не відриваючи погляду від фігурки вовка з вогняного кристала.

Сара ледь не впала зі сміху.

– Звісно, я відьма. Люблю знати про все першою. А ти хіба ні?

Шеррі засміялась. Сара дуже любила коли донька щиро раділа.

– Ти голодна?

– Так, звісно! А можна замовити щось з МакДональдз, як в Нью-Йорку? Ти найдобріша няня, яка в мене була.

– Ні, це не корисно, тим паче для дітей. От що зазвичай тобі готують батьки?

– Вони не готують, вони суперзірки.

– Зрозуміла. Йди у свою кімнату і перевдягнись, а я щось придумаю.

Шеррі зайшла в кімнату, де були пальми на стінах. Все було в зелених відтінках, а особливо їй сподобалось темно-зелене покривало, що було схоже на малахіт няні Джуді. На столі стояли сукуленти та усе навколо нагадувало печеру шамана чи обітницю ельфів аніж дитячу кімнату. Шеррі була неабияк захоплена, неначе потрапила в казку. Велике вікно з темного дерева поділене тонкими перетинками на 12 прямокутних секцій робило цю кімнату ще більш загадковою. Шеррі відкрила вікно і впустила тепле місцеве повітря, до якого ще не звикла.

З кухні йшов аромат теплої печеної картоплі з часником, запах сиру та смажених грибів. “А нова няня вміє готувати!”, зрозуміла Шеррі перевдягаючись у свій спортивний костюм. Він був теплий та м’який і їй було спокійно в ньому.

+++

Після вегетаріанської страви, Сара в образі Джуді показувала Шеррі околиці, де вона жила – ходили до моря, слухали пісні цикад. Вечірнє сонце Нетанії пестило їх рожеві щоки. Сара згадала, що не вкривалась кремом для захисту від ультрафіолету.

– Завжди було цікаво, звідки йде звук. – посміялась Шеррі.

Втомлені, але щасливі після тривалого перельоту вони спочатку побігали від куща до куща, щоб знайти бодай одного цвіркуна. Але безрезультатно. Обидві повернулись у дів та готувались до сну. Сара зайшла в кімнату Шеррі та сіла в смарагдове крісло навпроти.

– А знаєш, ти зовсім не схожа на мою маму, але щось в тобі є таке, що нагадує мені її. – сказала Шеррі, позіхаючи.

Сара не знала, що відповісти на це.

– Звісно, вона майже ніколи не читала мені казки на ніч, – від цієї фрази Сару переповнював відчай заперечення: звісно вона читала їй казки, коли була не в турах і був не такий щільний графік концертів, а це було раз на місяць або раз на три місяці та так десь до того поки Шеррі не виповнилось вісім років. Та вона змовчала, щоб послухати, що ж Шеррі скаже далі. – Але коли читала, я завжди сміялась: так весело вона це вміла робити. Посміхалась. Як ти зараз.

– Що ж, усі люди різні, але в чомусь ми усі однакові. – Сара викручувалась як могла. – До того ж ти також мені декого нагадуєш.

– Ух ти! Чудово, а кого? – Шеррі широко розплющила очі, зачаїлася та спинила дихання, зачаровано дивившись на Сару.

Сара покрутила губами, скрученими в трубочку і відповіла, що ця історія дуже довга і розділена на дві частини.

– Ну то розкажи мені першу!

– А потім ти обіцяєш заснути?

– Аякже!

– Окей, дивись. Жила була дівчинка. В неї був чарівний ключ від дверей. Це був вхід до чарівної кімнати у неї в будинку. Всі думали, що то комора і ніхто туди не думав зайти, бо вони були зачинені та ключі усі розгубили, а от вона той самий ключ знайшла. За цими дверима можна було змінитись назавжди так, що тебе ніхто не впізнає. Це означало, що у тебе розпочнеться нове життя.

— А вона знала про цю чарівну властивість дверей?

— Так, але про це я розкажу в наступній частині.

— Е-е! – пробубоніла Шеррі обурливо при цьому не розплющуючи очей. – Це якась дуже коротка казка.

— Ні, це всього перша частина. – Сара бачила, як Шеррі вже майже засинала.

— Схоже на незавершену першу частину.

— Все завершено, бо пора спати.

— Яка нудьга! Ти все-таки нагадуєш мені мою маму: все спочатку добре, а потім вона кудись тікала.

Сара хотіла було встати з крісла та її неначебто заблокувало – вона не могла ані підвестися, ані сказати бодай щось. Великий чорне плетиво стало їй поперек горла і Сара застигла, що дуже налякало дівчинку поряд.

— Ти що? Гей, Джуді… Чого така сумна? Твоя мама також тікала? – тихенько бурмотіла Шеррі, обережно, щоб не налякати няню, яка сиділа на краю ліжка неначе статуя.

Голос Шеррі пробудив Сару, яка розуміла, коли під час поринання в глибини спогадів, болісні почуття окутували її неначе водорості та вона не могла піднятись з дна. Їй так хотілось виплисти й цей милий голосочок розсмішив її враз.

— Так, Шеррі, моя мама інколи тікала. Але то так, не серйозно, вона ходила в магазин, бо хотіла приготувати мені щось смачне.

— Ну от, — вимовляла Шеррі позіхаючи та обіймаючи подушку, — а моя мама напевно серйозно. Завжди уникала мене — для неї має сенс тільки зіркове життя. — Сказала вона заплющивши очі.

— Зірки повинні світити, масю. З цим нічого не поробиш. Але інколи та зірки згасають. — Сара встала і вкрила Шеррі, яка вже напівнавісні ще бубоніла щось на кшталт: “Ну то нехай вони гаснуть. Мами є мами, а не зірки, ось…”

Сара погасила світло і вийшла з кімнати тримаючи тоненьку книгу “Подорож до Сонця”, яку вони разом читали. Перед виходом вона поглянула у дверну щілину. Шеррі вже міцно спала і навіть сопіла як їжак.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Аліна Кундукова
17.11.2023 00:38
До частини "Розділ Дев'ятий. Подорож до Сонця"
Дякую, Олю! Завтра опублікую наступний розділ, який буде останнім перед відправкою романа до видавництва! А далі - повна публікація. До завтра <3
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше