Розділ Сімнадцятий. Інтерв'ю з минулого життя

Трьома місяцями раніше…

“Світло софітів. В залі повно людей. В роті з’являється присмак заліза. Я п’ю воду.”

– Вашій увазі, неймовірна, потужна Сара Бьорнс! Зустрічаймо гучними оплесками!

“Лунають аплодисменти. Ширма з червоного бархату відкривається і я виходжу у своїй маленькій чорній сукні з асиметричним кроєм, який оголює моє праве плече. Права сторона – я завжди уявляла, що там мій чоловік, якого я ще не зустріла. Але моя місія, мої пісні, мій вогонь душі ще не згас, адже я можу говорити. Допоки я на сцені –я тут. Допоки мій голос звучить – я жива! А значить він чує мене.”

– Ось ти де, чудова жінка! Виглядаєш просто неймовірно.

– Дякую, Джордже!

– Ми знаємо з тобою одне одного так давно. Ти на шоу “Вечірні розмови з Джорджем” не вперше. Але багато хто лише зараз приєднався до нас з різних куточків світу. Розкажеш аудиторії про наше знайомство?

– Так, ми познайомились на одній із вечірок для музикантів. Тоді мені було дев’ятнадцять.

– І твій хлопець дуже ревнував тебе до мене!

“Сміх у залі.”

– Так, тепер це мій чоловік вже протягом тринадцяти років. Його звати Остін. І ми з ним в процесі розлучення.

“Зал охнув.”

– Оце смілива заява! Але про це згодом. Отож, які у тебе плани зараз? Я чув, ти працюєш над новим альбомом?

“Він змінив тему. Джордж бачить, що я йду не за сценарієм. Зал обурено стогне.”

– Я чую, Джордже, що людям цікаво почути про мою сміливу заяву.

“Джордж награно сміється в камеру, не дивлячись на мене. Після цього ефіру він точно не розмовлятиме зі мною.”

– Отож, заява? Ти впевнена?

– Так! Дивись, скоро прем’єра мого фільму про останнє світове турне. І я хочу докорінно змінити своє життя. Після цієї прем’єри ви навряд чи вже побачите мене такою, якою звикли бачити. Можливо, я й зовсім зміню напрямок діяльності, хто знає.

“Мовчання подиву. Всі думають, що я жартую та я абсолютно серйозно. Нехай думають, що хочуть, я не ладна диктувати людям, що їм думати.”

– В тебе справді потужний талант, Саро. Нам буде прикро, якщо ти підеш з музики.

– Головне, щоб музика ніколи не йшла від мене, Джордже.

“Джордж мій найкращий друг. Він завжди розумів мене як ніхто інший. Тепер він дивився на мене, пронизуючи поглядом наскрізь.”

– Ми знаємо тебе з шоу талантів, на якому ти виграла у десять років. Розкажи, які найглибші усвідомлення ти отримала протягом майже двадцяти років своєї кар’єри.

– Я була неймовірно щаслива, почувши те, як неймовірна Адель колись сказала: “Моя музика не для очей”. Тільки прикро, що осягнула я цю фразу лише тоді, коли лице моє було повністю пошматоване, а повернути свій первозданний вигляд – здавалось, це звучало якось поза фантастично. Нещодавно я прокинулась вранці, увімкнула радіо і слухала музику. Просто як слухач, я такого не робила давно відтоді, як стала на шлях музиканта. Тобто з самого дитинства.

“Я чула як дихає зал. Джордж випив води і я трохи ковтнула. Прозорість полилась моїм горлом. І я продовжувала текти неначе водоспад.”

– Я намагалась уникати музики у своєму повсякденному житті. Я ухилялась від її звуків, коли у мене було по шість-вісім годин репетицій на добу з моменту перемоги в тому шоу талантів. Коли я не встигала оговтатись від виступів, коли нові композиції мені снились щоночі, а старі уявлялись у новому аранжуванні, мені було так невимовно боляче забувати ці мелодії на ранок. Тож я вирішила фокусуватись на своїх піснях не порівнюючи їх з іншими.

– Саме це і принесло тобі успіх, Саро.

– Джордже, ти знаєш, що це великий успіх. А великий успіх неможливий без великих людей. Це все ти: ти знав з ким і як говорити, щоб мій талант побачили, щоб мені дозволили виступати. Адже кожен з нас, (звертаюсь до зали) – кожен з Вас – ви і є талант. Головне, говорити про нього і янголи почують вас. Янголи, які ховаються в людях. Джордже, ти був моїм янголом тоді. Дякую!

“Овації! Вигуки згоди. Джордж дивиться на мене цим ласкавим, напівбатьківським поглядом. Лід розтанув. Можна йти не по сценарію.”

– Та знаєш, в чому парадокс? Коли я стала суперзіркою, я перестала звертати увагу на музику. Мені музика заважала в перервах між концертами, тому хотілось тиші. Інколи мені хотілось бути глухонімою.

“Я беру паузу. Знову п’ю воду. Мене уважно слухають. Зала дихає разом зі мною. Цього разу я відчуваю їх затамований подих. Чекаю, поки видихнемо разом і продовжую з новою енергією.”

– Не чути нікого та нічого. Інколи я навіть удавала і глузувала зі своїх помічників. Так, мені просто хотілось, щоб мені дали спокій. Насправді ж, я не чула себе. Під час своїх останніх концертів я була технічною, але моя душа була десь далеко. В якийсь момент, я не відчувала енергетики залу, між нами немовби була стіна, як вчили в одній поганій акторській школі: так, мовляв, і має бути. Та я відчувала по-іншому. Я бачила, як працюють інші суперзірки, ми близько спілкувались за лаштунками, але я не розуміла їх секрет.

Інколи вони бісили мене.

“Зал сміється.”

– То вони здавались мені зверхніми, то занадто примітивними, та лише зараз я розумію, що щось просто змінилось. Мені потрібен відпочинок. Я почала судити лише за власними обмеженими уявленнями про цей світ. Напевно навпаки – це вони могли мене вважати зверхньою та примітивною, але не робили цього. Чому ж тоді я вирішила, що можу брати на себе цю відповідальність?

“Як би мені було б зараз просто на сцені, з такою легкістю в серці після повернення свого живого обличчя, яке чудом мені подарував Якоб. Джордж помітив сльози на моїх очах.”

– А що з тими піснями зі сновидінь? Як скоро можна чекати на реліз?

– Як би мені було просто зараз підкорити серце мого улюбленого слухача своєю новою піснею, але мені вже давно перестали вони снитись. Треба записувати зразу, посеред ночі. Але колись я знехтувала своїм талантом, своїм здоров’ям, яке витратила на чоловіка, якого більше не кохаю (в залі чую знову вигуки здивування) і поступилась підступним бажанням: раз – бути багатою, два – бути популярною. Але це не бажання – це похідні від природного успіху. А собі в якийсь момент заборонила рухатись по природнім відчуттям і зробила багато чого штучно, шаблонно. І тепер не знаю, як вибратись із цього павутиння.

“Джордж дихав тихо та глибоко. Він завжди слухав мене уважно. Через Джорджа я сягала сердець мільйонів людей. Через його добре, довірливе та тверде серце. Його діамантова прозорість розсіювало моє світло на мільйони інших сердець. І це було прекрасно.”

– Насправді ж, тільки музика лікує. І коли я усвідомила, що в мене є цей музичний дар, я вирішила, що почну з початку. Можливо, почну навчати дітей основам. Поки в серці порожньо, я спостерігаю, як музика надихає молодих виконавців. Найбільше я мріяла колись, що моя молода душа також оживе, коли дехто надихне мене.

“Джордж дивився на мене і мені ставало затишно. Навіть згадувалось, як мама вкривала мене ковдрою та цілувала у щічки перед сном. Його сірі очі були трохи збільшені від окулярів чи то так мені здавалось від хвилювання. Коли хвилюєшся, все перебільшуєш. Він посивів так непомітно: я дивилась на його бороду, яка колись була темно-русява. А тепер срібляста і здається мерехтить від джерел постійного світла устаткувань студії, від якого віяло холодом. Колись він був закоханий в мене, але мене злякала різниця у віці.”

– Саро, ти казала про свого чоловіка…

– Який скоро стане колишнім.

– Чому суперзірки постійно перебивають? – жартома відказав Джордж. Та він не полишав спроби продовжити діалог. Ніщо його не зупиняло. – Ти казала, що хочеш розлучитись. Як думаєш, ти ще зможеш закохатись?

– Джордже, на що ти натякаєш? Невже ти хочеш, щоб я дала тобі ще один шанс?

– Справді? Я думав, я вже всі шанси втратив.

– Справді? – тут я хотіла пожартувати про звичку, притаманну євреям відповідати питанням на питання. Але вирішила не акцентувати на цьому увагу. Фокус цієї програми в іншому. – Мені здається, ти жодного не використав.

“Він сіпнувся неначе я зробила йому “кропивку” на руці.”

– Що ж, вважатиму це зеленим світлом! То як, ти згодна?

– Джордже, зараз я лиш щойно дочитала одну важливу книгу. Фігурально, звісно. Роман з тим чоловіком, як прочитана книга, після якої ось так одразу не можеш почати читати нову: настільки вона вразила тебе. Та прийде час і ти із захопленням обираєш з полички книжкової крамниці новий роман. Читаєш його, вдихаючи аромат свіжо друкованих сторінок. Вона не буде кращою, на перший погляд. Але головне – точно не гіршою. Ця книга буде просто іншою і це робитиме її прекрасною.

“Зал аплодує. Вони аплодують мені. Я щойно неначе написала нову пісню. Як це парадоксально не було б, але я почуваюсь більш впевненою, саме коли співаю. Звісно, я напам’ять знаю кожну ноту своїх мелодій, кожне слово моїх пісень. Але говорити – це завдання із зірочкою. Особливо, без сценарію. Ось так, як зараз, із Джорджем. І щойно в мене це вийшло. Здійснилась одна із моїх мрій – нарешті все йде не по сценарію.”

– Це дивовижно, Саро! Вау! Браво! – Джордж підтримує публіку та аплодує мені. У світлі я бачу

– То можливо ти нам щось заспіваєш зі свого останнього альбому?

– Залюбки, Джордже. Це в мене виходить краще, ніж говорити.

– Я б так не сказав. Сьогодні ти розповіла багато цікавого нам усім.

“Джордж вміє підколоти! Втім, він запрошує мене жестом на сцену і моя команда виходить до інструментів. В інструментальній версії я збираюсь виконати найпопулярніший сингл з мого останнього альбому. Він визнаний таким популярним лише через те, що ми вирішили пустити його на радіо першим. І тут до мене приходить усвідомлення, що це є моє останнє виконання пісні перед довгою перервою. А що буде після – я поки не знаю.”

Моя пісня з альбому “SHE: Symphony of Heart’s Energy!”

“(Verse 1)

Woman, oh, she's like a serpentine road,

Sensual, strong, and in herself, she's bold,

Sexy, smart, sensational too,

Soft and solid, swirling, she'll pursue.

(Pre-Chorus)

She smiles like the sun, her voice, a song,

Her heart sincere, where she belongs,

A paradox, yes, but she's so pure,

In her presence, you'll feel so sure.

(Chorus)

Woman, she's every letter, A to Z,

With every step, she sets herself free,

She's the secret of all time, you see,

A force of nature, she's meant to be.

(Verse 2)

She's like a snake, so graceful, so sleek,

Her laughter echoes, like a mountain peak,

In her eyes, you'll find the waterfall's grace,

She's a goddess, in every single space.

(Bridge)

She doesn't hide, she's open, she's true,

A sky so vast, in every shade of blue,

No secrets held, she's an open book,

Her story's written in every look.

(Chorus)

Woman, she's every letter, A to Z,

With every step, she sets herself free,

She's the secret of all time, you see,

A force of nature, she's meant to be.

(Outro)

So let her shine, let her voice ring,

For she's Sarah Burns, queen of everything.”

“Так стало тепло і добре на душі. Захотілось заспівати ще! Втім, асистент режисера ляснув хлопавкою і це означало перерву. Я згадала свій концерт у Києві та це було так схоже, як тут, в Нью-Йорку. Згадала свою прогулянку біля озера, де колись жив мій дідусь. Чомусь відчула аромат його латаття. У голові чулось ґелґотіння птахів: качки, ворони навіть чайки. Усе літало і метушилось, несучи з собою на хвості звісточку від весни.

Ці люди нагадали мені тих птахів. Багато хто з них бачить мене вперше, а дехто із присутніх в залі напевно ходить на кожен мій виступ. Як довго я скучатиму за цим? І чи скучатиму взагалі? Чи впізнають мій голос, коли я зміню зовнішність? Чи визнають мене такою, яка я є справжня? Темно-русява з гостреньким носом та округлим підборіддям, проста, звичайна, поза модою. Та все ж унікальна.

Можливо, я стану новим стандартом моди. Та я все думаю, коли ж людство відмовиться від культу моди, від будь-яких нав’язаних зовні стандартів, тоді світ стане по-справжньому щасливим. Навіть медитацію, йогу та ретрити зробили культом. Це не для всіх. Я прийняла рішення йти у свій особливий ретрит.

Люди аплодували, метушились. Джордж махав мені, а я неначе завмерла на місці. Я стояла і думала. Посміхаючись своєю застиглою посмішкою, як напевно нерухомо посміхався Будда.

Культ не допоможе прозріти. Коли людина сліпа, вона не бачить озеро. Те саме любов: вона просто є. Як озеро, яке нагадалось мені сьогодні. Інша справа, що бачити можуть лише ті, хто зрячий. Тільки сліпий не винен, що не бачить його. Зрячий має поставитись з любов'ю і розумінням, підвести до озера і покласти його руки у воду. Дати послухати спів птахів, що літають над ним. Дати понюхати латаття, що плаває на воді. Втім, сліпий може не повірити все одно. Скаже, що вода з крана, птахи записані на магнітофон, а латаття просто законсервовані водорості із зоомагазину. Це не має ображати зрячого. Це і є прояв любові. Прийняття. Зрозуміти, зробити все, щоб сліпий повірив, допомогти та відійти зі спокійним, чистим серцем, яке буває лише в тих, хто вірить в існування озер, як вірить і в любов.”

– Знято! Перерва десять хвилин. – мовила знову асистентка режисера. Руда і спритна Кейт махнула мені, щоб я приєдналась до неї на каву. А можливо, вона хотіла сказати мені щось на прощання. Я пішла в гримерку: на мене чекала команда, яку я нескоро побачу. Захотілось усіх обійняти. Разом з усіма музикантами увійшла Кейт та Джордж. Ми говорили про стільки важливих речей, що здавалось, як так багато змогло вміститись у перерву десяти хвилин. На майданчик я повернулась бадьорою та радісною. Та коли я відповідала на питання Джорджа, вже по сценарію, я постійно крутила своє срібне кільце із сапфіром на середньому пальці лівої руки.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.