11 Дух авантюризму

Аврора.

Той ранок розстанув наче сніг під сонячним промінням, а я знову стояла посеред клубу, намагаючись знайти табличку "Запасний вихід".. Та тікати було нікуди.

Джаред з мене погляду не зводив, наче навмисно, мої очі знову поглинали його широкі плечі у чорному костюмі, який на нього сидів ідеально, та неймовірну посмішку, від якої моє серце проривало ребра.

На деяких людях потрібно ставити таблички "Обережно! Викликає звикання!"

А він ще раз мило всміхнувшись, промурчав:

- Привіт, Горобчик! Маєш чудовий вигляд. Стиль двадцятих тобі до лиця.

Я знаю, що ти удав але я не кролик,- подумала я. На мить сукня стала затісною, а музика ніби розривала барабанні перетинки.

- Треба випити, - мовила я, рішуче направляючись до барної стійки.

Як добре, що Лілі перестала обмінюватися "приємностями" з Четом і тепер потягувала коктейль, а рудий, очевидно, капітулював, бо його не було.

Я вихопила в Лілі  коктейль і залпом осушила його. Блакитні очі білявки сяяли здивуванням.

- Там Джаред,- мовила я.

- А я вже думала, що ти "Каспера" побачила,- засміялася Лілі.

- Зажди, нам треба  поговорити,- Джаред таки мене наздогнав.

- Ооо, які люди!- мовила Лілі, - невже  Його Величність опустилася до нас, простолюдинів?- пустила білявка отруту в Джареда.

- І тобі привіт,- мовив Джаред,- а тобі ніяк твій гострий язик ніхто не прищимить.- відповів хлопець.

- Після того, як ти вчинив з Авророю помрій про це,- незабарилась відповідь білявої.

Спостерігаючи за словесними "пасами" Лілі та Джареда, я намагалася придумати як вийти з цієї ситуації.

Що найсмішніше- триста разів уявляла таку ситуацію і тоді я знала свої дії, але в реальності всі ті емоційні відповіді вилетіли з голови.

Мій мозок працював в "Турбо режимі".

Що ж, Джареде, я часто хотіла тебе провчити і очевидно час настав. Набравши в легені якомога більше повітря, ніби перед стрибком намагаюся знайти правильні слова, та де там, отже просто випалюю:

- Нам нема про що говорити в мене є інший.

Горіхові очі Джареда горять здивуванням, бідолаха мабуть і не очікував такого повороту подій, як і я. І тепер дивився з недовірою, так, неначе я сказала, що земля пласка.

Але в натовпі я бачу свій вихід і перш ніж моя голова встигає перетравити, те що вилітає з мого рота я випалюю:

- А ось і він!

********

Макс.

За кілька годин до цього.

На годиннику 22:00, а я, окупувавши гараж, намагаюся залатати мого старенького Арчі, який тепер горою брухту стоїть у гаражі. Нічого- нічого ми ще побігаємо.- мовив я, заспокоюючи свого залізного товариша.

Та якщо чесно, я не стільки понастальгувати за минулим ходив в гараж, стільки намагався відволіктися від думок про Аврору. Як же мені хотілося залізти в її гарненьку голову і вивідати найпотаємніше. Розказати їй про те, що вона для мене важлива і з того самого моменту в "Мармеладі" вона засіла в моїй голові.

Та наступного дня написати я їй не наважився, побоявся показатися настирливим та відлякати дівчину, та й татів фургон вирішив зламатися в найбільш непідходящий момент.

Отже, усе складалося не на мою користь і я думав, як іще привернути увагу красуні.

- Синку, можна?- почув я голос тата, - ти дивився на годинник? Сьогодні п'ятниця, чому ти все ще в гаражі  колупаєшся, замість того щоб піти у загул, в якомусь клубі?

Як же мені подобається татове прагнення бути в тренді.

Відколи я подарував на день народження татові сенсорний телефон, тато зі швидкістю світла освоював простори інтернету. А нещодавно я зареєстрував його на "Фейсбук" і тепер тато показував мені запис на Фейсбуці, про те що в клубі "П'яний Меркурій" вечірка.

- Сходив би, що вдома сидіти, Арчі без тебе не пропаде, - мовив татко,- ато останнім часом сам не свій. Колись, це все через ту чорнявку,- підморгнув мені весело тато.

- Та ні, я просто не хочу, - відказав я, роблячи вигляд, що зайнятий, хоча звісно тато був правий, впринципі, як і завжди.

- Ну як хочеш,- промовив татко зам'явшись.- Мені терміново потрібна твоя допомога.

- Так, звісно,- витираючи руки, мовив я.

- Не можу вибрати, яку фотку на аватар в "Тіндер" поставити. Допоможеш мені.- мовив тато.

Оце так! Мій тато в Тіндері- це як щось з області фантастики, подумки всміхнувся я.

А в голос сказав:

- Давай свої фотки.

А через хвилину мої губи знову розтягнулися в посмішці, коли я побачив, яку фотку тато збирається виставити на Аватар.

- Тобі ж тут не більше тридцяти п'яти,- всміхнувся я.

Тато хмикнув у вуса:

- Людині стільки років, на скільки вона себе відчуває! А відчуваю я себе на тридцять п'ять,- заявив татко. Я не наважився заперечити.

- Де, твій дух авантюризму, молодьож!? - додав він.

Коли тато пішов, я вирішив і собі зловити дух авантюризму і одягнувши чорну сорочку, верхній гудзик в сорочці я розтебнув.

І тепер прямував до клубу "П'яний Меркурій".Переконуючи себе, що я йду туди не через те, щоб знову побачити Аврору.

Хоча саме через неї я це і робив.

Вечірка була в розпалі, хтось особливо меткий і вже явно під мухою танцював на барні й стійці.

Та не це привернуло мою увагу.

Я знову бачу Аврору неймовірно красиву вона стоїть поруч з своєю подругою Лілі і ще з одним чуваком.

Не знаю чому та мені він відразу не сподобався. Аврора закінчує розмову і дивиться просто на мене. А потім на її губах грає усмішка, вона промовляє: "А ось і він!" Підходить до мене, грайливо куйовдить рукою волосся, її губи майже не ворушаться, та я чую слова:

- Будь-ласка прикинься моїм хлопцем.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.