18 .Тінь минулого ( продовження)

Після того вечора в ресторані, мені не йшов з голови Джаред з його колосальною харизмою.

Як сказала Лілі того вечора, коли я повернулась з побачення із зухвальцем: "Він подобається тобі!"

А я відмахнулась:

- Це просто невеличкий концерт і розмови, багато багато розмов. Він діджей, мабуть забула тобі сказати.

- Так, так "просто розмови", "просто концерт", "просто квіти" - занадто багато "просто" для одного речення.

Лілі сіла поряд, взявши з морозилки мінералку. Задуха була неймовірна і навіть відкрите вікно не рятувало.

Я зняла туфельки і кинула їх поряд.

Лілі пильно подивилась на мене, а коли в неї такий погляд я знала, що зараз вона щось скаже:

- Чому ж тоді в тебе вираз обличчя як у кішки, яка наїлася сметани, - посміхнулась та.

- Нічого подібного, нормальний погляд! - я демонстративно дістала дзеркальце з шухляди, ніби перевіряла наявність кошачого погляду.

Та Лілі було не зупинити. Білява бестія, забравши в мене дзеркальце, промовила:

- Можу ж я порадіти за подругу? І хочу знати побачення в усіх непристойних подробицях, наприклад… - Лілі зробила паузу, зручно всівшись на ліжку. - Наприклад, як він цілується?

Лілі була в своєму репертуарі, а я зробила вигляд, що збираюсь запустити в неї подушку, на це подруга відповіла дзвінким сміхом. Веселу білявку таким важко було злякати.

Хоч я і запевняла Лілі, що нічого до Джареда не відчуваю, бо при першій зустрічі він мені здався надто легковажним і мені не хотілося здавати позиції після першого побачення. Та все ж з кожним днем хлопець переконував мене у протилежному: своєю увагою і милими записками, та ніжністю слів від яких моє серце проривало, заглушивши голос розуму. Коли я була поряд з Джаредом, то почувала себе особливою і бажаною, а все інше було не важливо.

Десять днів промайнули як один день

я слухала шум хвиль гнаних морем і милувалась блиском зірок. Так шкода було прощатися з цим місцем, прощатися з Джаредом.

- Чому ти така сумна?

Голос Джареда пролунав крізь відлуння думок. Я відчула доторк ніжних пальців до моєї руки.

- Ми сидимо на березі моря, п'ємо каву, а ти вже кілька хвилин витріщаєшя на хвилі. Що сталося, сонце?

Не знаю як, але Джаред завжди помічав зміни в моєму настрої.

- Пообіцяй, що ми будемо разом навіть після того, як роз'їдемось? - мовила я, потопаючи в його погляді.

- Звичайно, моя дорогоцінна, як же я буду без своєї зіроньки.

Джаред більше нічого не сказав, його губи закрили мої. Час ніби зупинився, розтанув у моменті, де були лише ми: я і мій коханий "казковий тюлень". Навіть море заспокоїлось, прислухавшись до нашого кохання.

Перевівши подих, я поглянула на хлопця в світлі місяця, що яскравою кулею гуляв поміж хмар.

- Я написала нову пісню, - промовила, облизавши губи.

- Справді, а про що вона? - спитав Джаред, всміхаючись.

- Пісня про двох людей, які знаходять один одного на омитому морем березі, і більше ніколи не розлучаються. - мовила я і, діставши телефон, прочитала слова пісні.

- А хочеш, візьму цю пісню і покажу своєму знайомому продюсеру. Якщо все буде добре, то зможемо тобі рок-групу створити.

- Ти серйозно?

- А хіба я був колись не серйозним щодо тебе, Авроро?

Я нетямилась від щастя, Джаред хоче мені допомогти, що це як не любов. А потім обійняла його, прошепотівши "я тебе люблю", і море проковтнуло це зізнання.

*****

Додому я повернулась в піднятому настрої.

Мій день починався з есемесок Джареда і закінчувався ними.

В своїх мріях я уявляла собі наше з Джаредом майбутнє, в якому я наречена і йду під вінець в гарній весільній сукні.

Тільки чомусь, коли я питала про свою пісню він казав, що немає часу. "Трохи зайнятий. Кохаю тебе моя зіронько", - писав Джаред.

А в моєму серці розливалося приємне тепло. "Він кохає мене, а те, що немає часу, то не дивно - він діджей." - думала я.

Та як це часто буває, очі відкриваються несподівано, а рожеві окуляри лопаються скельцями усередину…

Того вечора я нарізала овочі на на салат, одним оком зиркаючи на телевізор, де був увімкнений музичний канал, пританцьовуючи під якусь попсову пісеньку.

А згодом почула знайомий голос і прилипла до екрану: Джаред сидів на білому дивані, розповідаючи щось ведучому в чудернацькому різнокольоровому костюмі. Як згодом виявилось про свій новий трек "Симфонія кохання".

Моє серце впало в п'яти.

Це ж моя пісня, мало не вигукнула я! Який же Джаред милий - вирішив зробити мені сюрприз і презентувати мою пісню на великих екранах. Примостившись на дивані, я ввімкнула гучність:

- Цю пісню я присвячую своїй музі, яка мене надихає кожного дня своїм коханням, - продовжував Джаред.

- І хто ж ця Муза? - запитав ведучий.

Я мало не підскочила на дивані очікуючи, що Джаред промовить моє ім'я.

- Це Олівія Тейлор - мій продюсер, і вона зараз тут, - промовив він.

Далі я не слухала і не бачила нічого. "Це сон...просто сон!" - подумала я все ще вдивлячись на екран, де Джаред зізнавався у коханні якійсь ляльці з силіконовими губами. Він брав її долоню у свою і цілував на очах глядачів студії.

- Олівія - моя зіронька! - промовив Джаред, а на мої очі навернулися сльози.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.