13 .Покарання

Привіт, дорогий читачу!

Сподіваюся нова глава моєї книжки тебе розрадить у цей не легкий час!

Слава Україні ! Героям Слава

13. Покарання

Аврора

Наступного дня прокидатись було складно. Голова важка, а очі різало ніби від піску. Всьому виною випиті вчора коктейлі. Опустивши ноги на пухнастий килимок, який приємно гладив босі ступні, я пройшла до ванної кімнати. Прохолодна вода змивала макіяж "Привіт, Панда!", а голова почала ясно мислити . У дзеркалі я спіймала свій розгублений погляд, а на моїй голові красувалася пов'язка з вечірки, що виглядала дивно на тлі темно-синьої футболки з Міккі Маусом.

Та не це мене збентежило, я раптом зрозуміла, що вчора ледь не поцілувала Макса, і виставила його своїм хлопцем перед Джаредом. Цей спогад викликав на моєму обличчі усмішку, але прийшло усвідомлення того, що, напевно, я вчора накоїла дурниць, бо Макс запросив мене на прогулянку. Ще вчора це здалося б мені крутою ідеєю, особливо після того, коли він допоміг мені. Та зараз я передумала, зрозумівши, що це запрошення схоже на побачення, а мені цього зараз не потрібно.

Я прожогом вибігла з ванної в пошуках своєї мобілки, щоб виправити цю помилку. Проте телефона ніде не було, ні на тумбочці біля ліжка, ані в сумочці.

"Можливо, я його вчора в клубі посіяла", - майнула здогадка. Та це я відразу ж відкинула, оскільки пам'ятала, що вчора коли стояла на кухні і пила воду, мобілка була в руці.

"Еврика!" - мало не вигукнула я вголос, - "Він же на кухні!" Вибігши в кухню, я сподівалась, що мама з татом забули про мою витівку з клубом.

На кухні панувала своя ідилія.

Крізь штори просвічувалась тонка смужка зимового сонечка, що не могло зігріти, проте було теплом для моїх очей. Мама з татом про щось тихо розмовляли, ніби не хотіли мене тривожити. Було щось неймовірно легке і прекрасне у їхніх розмовах і жестах. "Як мені іноді хочеться зупинити цю мить, нехай би так тривало вічно!" - подумала я з ноткою суму. Та в цю мить двері зрадливо заскрипіли, і тим самим видали мене.

- Привіт, мила! - мовила мама, поглянувши на мене.

- Привіт! - відповіла я, і наче нічому не бувало, почала готувати собі на сніданок пластівці з молоком поглядом шукаючи мобільний.

- Доню, ти нічого не хочеш нам розповісти? - говорив тато.

Добре, що я стояла спиною і вони не бачили мого приреченого виразу обличчя, та пакет з пластівцями зупинився на пів дорозі до тарілки.

"Ну що ж, все ще не так погано", - заспокоювала себе. Головне робити вигляд, що нічого не сталося.

- А що я маю розповісти? - продовжувала тримати свою лінію.

- Наприклад те, що вчора подзвонила твоя однокласниця Тіна, хотіла спитати за розклад уроків на понеділок, і вона нічого не знала про вечірку в школі, на яку ви з Лілі пішли. А коли мама дзвонила - ти не брала трубку! Ми ледь не посивіли, чекаючи твого дзвінка. Як ти це поясниш? - в голосі тата відчувалася напруга.

- Я… я не знаю, - відповіла, геть розгубивши свою упевненість, що тепер боялася підняти голову і застрягла десь у горлі.

Говорити, що я не чула дзвінка через музику в клубі, означало б ще більше погіршити ситуацію, тому я присоромлено мовчала. А тато тим часом продовжив:

- Ну, то посидиш без телефону і дізнаєшся! - мовив він, діставши мою мобілку з кишені.

- Тату! - готуючи слова заперечення промовила я.

- Ніяких "тату"! - мовив він, сховавши мій телефон.

******

Макс

Мені кортіло розпочати цей день пошвидше, аби не пропустити, ані найменшої деталі. Десь в районі сонячного сплетіння розливалося приємне щимке тепло при згадці про чорняву красуню, яку я вчора майже поцілував. Мені так хотілося спробувати її прекрасні малинові губки, от якби не її подруга Лілі.

Але нічого, сьогодні я це виправлю! А для побачення з Авророю, мені потрібна допомога залізного друга Арчі, що сумував в гаражі.

Тато поїхав на збори, а я мав кілька годин для Арчі тож, увімкнувши улюблений гурт "Linkin Park" в навушниках, я приступив до роботи. Години через дві я вже милувався своїм залізним другом, який тепер задоволено поблискував.

"Сподіваюся Аврора оцінить мої старання", - і з легким серцем повернувся до будинку. Заваривши собі кави, я проглядав електронну пошту в пошуках смс від Аврори.

Але там було пусто.

"Авроро, де ж ти?" - попиваючи гіркувату каву, думав я.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.