19 Різдвяна вечірка

Макс

Минув місяць

(Зараз)

Легкий сніжок припорошував будинки, від чого ті стояли наче пряники в пудрі. Різдво дарувало людям щастя та позитив . Звідусіль лунало "Щасливого Різдва!" і всі поспішали додому святкувати.

Я також поспішав тільки до крамниці, забувся купити подарунок для Аврори. Згадка про Аврору тепер навіювала сум. Не тому, що вона більше мені не подобалася, а вдавати просто друга ставало дедалі складніше .

Там на даху, я майже відчув її бажання, ніби от-от і невидима стіна між нами зламається. Та на останній ривок Аврорі забракло сил, а я не можу її до цього підштовхувати тому, що цей вибір повинна зробити саме вона.

Сумбур моїх думок перервали щебетання продавчині.

- Що я можу порекомендувати Вам? - запитала вона.

- Не знаю, що можна подарувати людині, яка тобі не байдужа? - запитав я.

А продавчиня "божа кульбабка" відповіла:

- Подаруй їй те, про що вона мріє.

Я подякував продавчині, але це не полегшувало мого завдання. Раптом в око мені впала скляна куля на підставці, всередині припорошена снігом із вати, а посередині височіла міні Ейфелева вежа.

Я пригадав як Аврора говорила Лілі, що мріє побачити Ейфелева вежу.

- Загорніть мені це і дякую за підказку, - вказавши на кульку.

****

По дорозі додому, я вирішив заскочити до Френні і привітати з Різдвом.

Франческа була вбрана в кумедний зелений костюм ельфа, а весь цей ансамбль доповнювали гострі накладні вушка та великі черевички із загнутими носиками, це додавало казкового настрою.

- Щасливого Різдва, люба. - мовив я, підходячи ближче.

І тільки зараз я побачив вологі очі Френні та вона все одно посміхнулася.

- І тобі, щасливого Різдва!

- Щось сталося? - спитав я.

Франческа розповіла, що власник магазину хоче закрити його, бачте неприбутковий, - гірко зітхнула. - Думала викупити, але це зараз мені не по кишені, - додала вона.

- Не плач, все буде добре, - запевнив я.

Дорога додому була незвичайно довгою. Мене не полишала думка про те, що я маю допомогти Френні. Ця жінка була промінчиком сонця в самий похмурий день. Я пригадав як вона світилася, прикрашаючи магазин різдвяними іграшками; з якою любов'ю загортала смаколики в подарунковий папір. Вона не може залишитися без своєї улюбленої справи та ще й на Різдво.

Добре, що тато нікуди не пішов і з кимось балакав по відеозв'зку.

- Бувай Енн, - мовив він, відклавши телефон. - Синку, ти вже прийшов. Мама дзвонила і передавала "Привіт".

Тато встав, наливаючи мені і собі чай, а потім додав:

- Мама казала, що якщо ти хочеш можеш їхати до неї, вона знайшла тобі чудову школу.

- Та ти знаєш, тату, мені у Велінфорді подобається, не хочу я в іншу школу. - відказав я. -

" А ще тут Аврора "- подумав я , а вголос сказав:

-Мені потрібна твоя допомога точніше не мені, а Франчесці з магазину. Я розповів татові про те, що магазин закривають. По закінченні розповіді тато відповів, що обов'язково допоможе, бо не можна залишити місто без смаколиків.

Я всміхнувся знаючи що справа не у смаколиками.

- Чого ти на мене так дивишся?- тато пильно на мене подивився.

-Я не дивлюся, я просто милуюся _промовив я .

Ми з татом придумали план як допомогти продавчині і залишилося тільки повідомити про нього Аврору та Френні.

*** *** ****

Аврора

Я допомагала вішати іграшки на ялинку і готувати смачні страви. Ми очікували в гості містера Мастерса, Макса та Френні.

Коли я дізналася про ситуацію подруги, то дуже засмутилась: мені було шкода Франческу, а Макс розповів про те, що вони з нашим директором планують зробити для продавчині.

Тому, я запросила всіх на різдвяну вечерю. Класно, що батьки мене підтримали; дуже люблю дарувати дорогим мені людям позитивні емоції, і вже уявляла реакцію подруги. Одягнула синю сукню з рукавами і туфельки; волосся я закрутила легкими кучерями, що тепер темними пасмами спадали до плечей. Задоволена своїм виглядом, я почула стук в двері і побігла відчиняти. На свій подив побачила, що вони прийшли втрьох.

Привітавшись, директор протягнув мені пляшку вина:

- Це до святкового столу, - пояснив він.

Макс окинув поглядом мій наряд і злегка посміхнувся кутиком губ. А коли ми всілись за стіл, намагався сісти поближче, можливо, це мені тільки здавалось.

З роздумів мене вивів тато, який привітавши усіх з Різдвом, сказав:

- А зараз хочу дати слово директору школи, в нього є важлива інформація для нашої любої Франчески.

Було дуже мило спостерігати, як завжди серйозний директор нашої школи, дивиться повним захвату поглядом на нашу продавчиню і розповідає, що всі кошти з ярмарку підуть на купівлю магазину Франчески.

Очі завжди веселої продавчині наповнилися сльозами щастя, і вона кинулася нас усіх обіймати.

- Що ж, пропоную за це випити! - мовив тато і ми дружно цокнулись келихами з шампанським в знак згоди.

Різдвяна вечірка була врозпалі. Я вийшла на свіже повітря. Десь вдалині чувся гул святкових салютів і від цього було весело і легко на душі незважаючи на те, що завтра ярмарок.

Подія на яку я чекала цілий рік, вважаючи це прекрасним новим етапом аби розвиватися в музиці.

- Ти не проти компанії? - запитав Макс.

Я була не проти. В руках у Макса був плед.

- Подумав, може ти змерзла, - промовив він, накривши мене пледом. - Ти хвилюєшся перед завтрашнім днем? - Макс ніби читав мої думки.

- Трішки, - зізналась.

- Я не підведу тебе. Обіцяю! - Макс говорив впевнено, і я йому повірила.

- Спасибі за те, що допоміг Франчесці, - промовила.

- Ну, вона мій друг і я не міг залишитися осторонь, - мовив хлопець, дивлячись в мої очі. - Та й це не тільки моя заслуга, а й татова. Якби він не був одним з організаторів ярмарку, хтозна чи вийшло б, - додав він.

- Походу там веселощі в розпалі, - мовила я, киваючи на двері балкону.

З доісторичного магнітофону лунала музика і мої мама й тато пританцьовували їй в такт. Захмелівший містер Мастерс намагався запросити на танець Френні, а та весело всміхалась у відповідь.

- Твій тато сьогодні в ударі, - промовила я.

- Це точно, - всміхнувся Макс. - Я радий бачити його таким веселим чи не вперше після розлучення з мамою.

- А мені здавалося, що він.завжди на позитиві, - мовила я.

- Це так тільки здається, - зітхнув Макс.

- Так, минуле відпускати тяжко, - мовила, вкотре згадавши про Джареда.

- Але жити минулим також не вийде.

- А якщо в майбутньому чекає розчарування, - ледь чутно промовила я.

- А якщо ні? - слова Макса ехом задзвеніли в моїй голові.

- Ти ж говориш не про Франческу і тата? - мовила, знаючи відповідь на це запитання.

Ми стояли і дивилися один на одного. Незриму напругу між нами порушила мама, яка зайшла запитати чи ми не змерзли, хитро посміхаючись.

" Сподіваюсь, вона не вирішила, що ми тут цілуємося" - подумала я.

Після святкування я прибирала і, раптом, побачила на дивані подарункову коробочку. Саме хотіла запитати в мами для кого це, але до подарунка був приклеїний клаптик паперу зі словами:

"Для Аврори"

Я піднялась в свою.кімнату і розгорнула подарунок. Красива червона обгортка зберігала чудову скляну кулю з Ейфелевою вежею.

Я її потрусила і над вежею закружляли сніжинки.

Мої губи розтягнулись в задоволеній посмішці .

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.