15. Маленька перемога

Мій мозок зі швидкістю світла намагався переварити всю інформацію, яка туди потрапляла. "Довбешку мені точно розірве", - думала я і далі слухала, як Макс розповідав про те, що ходив на гурток гри на барабанах: "Тільки цього мені не вистачало!"

Як би я не хотіла уникати Макса, Філ збирався підкласти мені свиню і погодитися, це я бачила по його очах і, поки він не встиг відповісти - мовила:

- Філе, можна тебе на два слова?

Він подивився на мене здивовано та знизав плечима, і вийшов зі мною на вулицю.

Філ закурив, а я дивилася на білий дим ненаважуючись почати розмову .

- Дай вгадаю, ти зараз скажеш, що ми не можемо його взяти? - Філ буравив мене поглядом.

- Так, саме це я збиралася сказати.

От так і працюй з людиною стільки часу. Філ знав мене як облуплену, його мені точно провести не вдасться, тому я сказала напівправду.

- Ми не можемо взяти Макса, бо в нього мало досвіду. Думаю, ми і самі впораємося!

- Авроро! - Філ дивився на мене, як на малу дитину, яка щойно нашкодила.

В нас була різниця у віці два роки, та він завжди поводився зі мною як старший брат якого я ніколи не мала.

Філ не допитувався, хоч я читала в його погляді, що мої аргументи не переконали, тоді він зайшов з другого боку:

- Ти ж сама знаєш, що у нас немає часу на те, щоб шукати нового барабанщика - ярмарок через чотири тижні! - сказав він, випустивши чергову хмаринку диму.

- Знаю, знаю, - кивнула я, але мої долоні враз стали мокрими .

*****

Макс

Моїй радості не було меж, бо мене прийняли до групи "Ритм міста". Як добре, що я вчасно згадав про те, що Аврора говорила з Лілі про цей клуб, в якому в них мала бути репетиція. Тепер я можу бути поруч з Авророю.

Дівчина, здавалося, старалася мене уникати. За весь час обмежилася кількома "Так!" або коротеньким кивком, та це вже була моя маленька перемога.

Зараз головне не наламати дров, і гарно зіграти! Про те, що на гурток гри на барабані ходив років в 12 я не розповів, щоб не пропустити шанс стати ближче з дівчиною мого серця.

"Ну, поїхали!" - видихнув я подумки і, на мій подив, руки поволі згадували забуті навички.

Мій погляд впав на чорняву красуню, що хвацько справлялась з гітарою.

"Я готовий дивитися на це вічно і слухати неймовірну гру."-міркував я, раз по раз вдаряючи по барабанах в такт мелодії .

Коли репетиція закінчилася всі почали збиратися додом, а мій настрій впав до нуля .

"Знову нам з Авророю не вдасться поговорити", - подумав я, вдихаючи прохолодне повітря.

Мій залізний друг мене вже чекав.

- Класний транспорт! - промовила білявка Лілі, яка йшла поряд з Авророю і щось прошепотіла їй, та дівчина відразу спохмурніла.

"Все б віддав аби знати думки Аврори!"

- Вибач, сонце, сьогодні не підвезу, потрібно бігти! - почув я уривки з розмови дівчат.

- Щоо?? Нііі, ти не можеш зі мною так вчинити!

- Джей-75 не чекатиме, - всміхнулась весело білявка.

Далі розмову я не чув, але Аврора стала ще більше задумлива ніж до цього.

Я неспішно виїжджав, попрощавшись з планами на побачення, та все ж вирішив ризикнути і запитати:

- Тебе підвезти?

- Та ні, я пішочком, - відповіла дівчина.

- Можливо, подумаєш? - сказав я, протягуючи дівчині шолом і, посміхаючись додав:

- Ти мені прогулянку обіцяла.

Щічки дівчини стали червоними, а тонка брівка вигнулася в подиві.

- Ти не забув?

- Я не міг забути! - відповів я.

- Що ж, тоді згода! - відповіла чорнява, всміхнувшись.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.