16 . Особливе місце

16. Особливе місце

Макс

Я допоміг застібнути Аврорі ремінець на шоломі .

- Я сама, - мовила дівчина.

- Та він заїдає, - відповів я. Хоча, по правді кажучи, ремінець був справний та я просто хотів торкнутися Аврори ще раз. Ніжно погладивши її волосся кінчиками пальців я робив вигляд, що прибираю його, щоб не заважало застібнути шолом.

"Яка ж ти гарна!" - думав я, всміхнувшись.

- Знаєш, можливо десь перекусимо, бо я від обіду нічого не їла, - мовила Аврора.

Мій настрій пурхнув до небес.

- Без проблем, я якраз збирався запропонувати тобі те ж саме і, я знаю одне гарне місце, де продаються смачні хот-доги, - відповів я.

Арчі прутко зірвався з місця, загарчавши наче звір, якого довго тримали в клітці. Тепер він розганяв вогні вечірніх вулиць.

В магазині ми закупились смаколиками та кавою.

- Залишилось усе це десь з'їсти, - мовила Аврора.

"Тттадам... самий підходящий час для мого особливого місця, я подумав і промовив:

- Ти боїшся висоти?

Аврора

Я думала, що найбезглуздішим моїм вчинком було напитися вчора, але тепер це було номер два в моєму хіт-параді. Номер один - це те, що я вибиралась на дах багатоповерхівки під стукіт власних зубів. І чому особливе місце Макса - мій найбільший страх, - думала я, минувши останню сходинку драбини, що вела на дах.

Звичайно, я могла б сказати про це Максу та передумала. Мені хотілося поговорити з ним про вчорашнє і побороти свій страх висоти.

Та тепер моя сміливість забилась в куточок і не висовувалась, коли Макс відчинив двері на дах і всміхнувся мені промовивши:

- Люблю сюди приходити. Мій маленький всесвіт, який я нікому не показую, - мовив Макс.

- То я віп-персона! - посміхнулась я, і тільки тепер згадала, що у мене в руці був пакунок з їжею та кавою за який зовсім забула. А коли я нервую, то дуже багато їм тому, протягнувши Максу хот-дог промовила:

- Вмираю з голоду, а ти?

- Повністю згоден з тобою!

Коли я трохи підкріпилась, то заспокоїлась і зрозуміла, що це і справді якийсь інший всесвіт. Я підняла очі, дивлячись на крихітні вогники зір, що випромінювали спокій на тлі міської метушні - це видовище заворожувало.

- Дуже гарно, - мовила я.

- Так! Коли потрібно зупинитися і подумати, відпустити власні думки, тоді я приходжу сюди, - зізнався Макс.

- І про що ж ти хочеш подумати зараз? - спитала, попиваючи напій.

- Про те, чому дівчина яка мені подобається мене ігнорує, - з усмішкою на губах мовив хлопець, хоч проговорив це серйозно.

Я розповіла про покарання батьків після вечірки в клубі .

- Ооо я згадав, ти казала вчора. Радий, що не ігноруєш мене! - відповів він.

- А, чому мені тебе ігнорувати? Ти дуже хороший друг і допоміг мені вчора, - додала я.

- Просто друг. Друзі завжди мають допомагати один одному, - відповів Макс сумно.

Мені здалося, що його щось дуже засмучувало і в цьому була винна я, тому вирішила перевести розмову в інше русло.

- Давно ти на мотоциклі катаєшся?

Макс розповів мені про те, що почав кататися після розлучення батьків:

- Намався таким чином заглушити власний біль. Мама з татом були проти, та згодом скинули все на перехідний вік, типу саме пройде, але саме не пройшло. Швидкість була моїм наркотиком! - Макс посміхнувся так, ніби намагався сховати за усмішкою все що накипіло.

Мені було дуже шкода хлопця, бо я прекрасно розуміла його. Для мене ліками від усього була музика і, батьки також спочатку відносились несерйозно до мого захоплення; мені було приємно знати, що в нас так багато спільного.

- А чому ти сказав, що "була" моїм наркотиком? - поцікавилась я.

Хлопець розповів, що потрапив в аварію і друзі його покинули.

- Я дуже співчуваю тобі.

- Спасибі. Можна сказати, що тепер у мене нове життя. Що не робиться, то на краще! - промовив хлопець.

Мене захоплювала його сила та оптимізм, не знаю щоб я робила в подібній ситуації про що і сказала Максу. На це він відповів:

- Я не вважаю себе сильним. Це, мабуть, смішно прозвучить, та коли я лежав непритомний мені наснилася прекрасна дівчина, вона просила мене її знайти. Думка про неї була моїм маяком в темряві, - зізнався він.

Це зізнання мене не налякало, бо теж вірю в такі речі.

- І, якою ж вона була? - спитала я, хотілось додати щось про німб та крила, але втрималась.

- Вона була прекрасна, - відповів хлопець, на хвильку його погляд затуманився, наче він знову був під владою того сну.

- Хтозна, можливо й відшукаєш! - мовила, всміхнувшись кутиком губ.

Та раптом Макс якось дивно на мене подивився.

- В тебе краплинка кави на губі, - мовив він і забрав її великим пальцем, провівши по моїй нижній губі. Це мене майже загіпнотизувало і сподобалося, а Макс дивлячись мені увічі сказав:

- Авроро, ця дівчина з мого сну…

Нашу розмову розірвав звук телефону.

- Я відповім, - мовив Макс і мені здалось, що його порадував цей дзвінок. Прослухавши розмову він промовив:

- Це тебе - мама.

Я не хотіла думати де мама взяла мобільний Макса, мене більше цікавило "що" мені буде за запізнення. Вона нагадала, що я покарана і мені хутко потрібно повернутися додому, якщо не хочу сидіти без телефону ще декілька днів. Коли я простягнула телефон Максу на моєму обличчі грав винуватий вираз.

- Тобі треба йти?

- Так. Я чудово провела час! - посміхнулась, і Макс посміхнувся у відповідь, погодившись.

Домчали ми швидко. В моїй голові робилась "каша", хотілося щось сказати, а натомість я просто стояла відчуваючи себе дурепою.Ніякову паузу порушив Макс:

- Дякую, що не злякалася і таки наважилася побачити мій всесвіт.

Мабуть, таки побачив мої тремтячі коліна, я всміхнулась на цю підколку хлопця.

- Ти хотів мені щось сказати перед тим як подзвонив телефон, - пригадала я.

- Потім якось розповім, це зараз не на часі, - відказав хлопець.

Світильники на ганку почали включатися і виключатися, я посміхнулася і сказала:

- Мамо, я вже йду!

Після такого насиченого вечора думала, що відразу засну, але сон не йшов. Покрутившись трохи, я пройшла на кухню і, заваривши собі чаю, вмостилась на дивані перед телевізором. По телеку йшов якийсь фільм та я дивилась неуважно: час від часу переключаючись на телефон, що примостився поряд.

З голови не йшов сьогоднішній вечір, мені подобалась відкритість хлопця, ми наче були на одній хвилі. Ці емоції пробудили в мені спогади, які крокували за мною тінню з минулого.

Я пригадала перше своє побачення і той ранок, коли я зачинила двері перед носом хлопця на ім'я Джаред…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.