Глава 9

З кожним днем я все більше розуміла, що мені важко перебувати з Енджелом. Як же безглуздо відчувати до нього почуття, які стають палкішими. Я все думала про ті його слова, але поки він більше не повторював їх, та й поцілувати не намагався. А мені здавалося, що іноді мав таке бажання.

Невже він дійсно вважав, що мені вистачить сил наважитись першою. Тоді я йому не відповіла. Я була надто шокована, та не знала, як мене змінить близькість з ним. Я не могла віднестись до цього так легко, як він. Можливо, культ цноти та мої мізерні знання робили з мене архаїчну людину, та поговорити мені про це не було з ким.

Всі рішення я повинна приймати сама, та розплачуватись за помилки. Я все ще не наважувалась робити більше, чим було в моїх снах. Останнім часом в них була не тільки хіть, але й багато крові. Я не вірила в попередження і списувала все на своє враження від музики гурту.

Наближався концерт на підтримку альбому, і обкладинка була готова. Диски вже пішли на масову публікацію, але декілька десятків ексклюзивних, гурт возив серед мерчу.

Я зайшла в студію, можливо востаннє. Я не знала, чи продовжуватиметься контракт. Всі зароблені гроші зберігала на так званий «чорний день».

А якщо кинутись в подорож? Проте спочатку закінчити цей довбаний універ. Як-не-як, а диплом не зайвий. Місяці пройшли і треба було думати, що робити далі.

У студії опинилася лише Соня, вона дбайливо протирала клавіші синтезатора. Було помітно як вона цим живе, піклується про свій інструмент, під час концерту вона прикрашала його штучними квітами, арками плюща та іншою химерною атрибутикою.

Взагалі у всіх було різне відношення. Лім мав колекцію барабанних паличок та кілька різних Splash тарілок з автографами виконавців з 70-80 років. Вік обклеював свої електрогітари наклейками з черепами, а Тоні тримав цілу коробку різних медіаторів, в тому числі фосфорні, що світяться в темноті, заряджаються від сонця, або на діодних лампочках. Він говорив, що іноді кидав жменю медіаторів в натовп, і люди за них майже дерлись. Такий сувенір від гурту.

Що до Енджела він мав стилізованому мікрофону стійку з металічними крилами де чіплявся мікрофон, та кріпленнями для малої піротехніки. Коли вони гасили світло, стійка іскрилась, бо спеціальні петарди підпалювались та згорали. Це було досить ефектно, як і димові шашки різних кольорів.

— Привіт, що це на тобі немає обличчя? - Соня схилила голову на бік, та підняла брову.

— Привіт, нічого, моя робота закінчена, от і сумую. – Я колупнула нігтиком поверхню полички, на якій лежали різні дрібнички і колекції хлопців. Ще раз в деталях розглядаючи їх трофеї. Мереживні написи маркера, вінілові альбоми гурту. Мені здалось що одна з пластинок була 1985 року. Але це було не можливо, бо тоді вони виглядали б на 60 років.

— Адже справа не тільки в цьому. Тебе турбує Енджел?- Соня виявилась спостережливою, або я занадто передбачуваною, і друге було більш схоже на правду.

— Він, щось казав? — обірвала я. “Невже зізнався про ту ситуацію?”

— Енджел не дуже багатослівний, він все висловлює в піснях. — Знизала вона плечима, хоча мені так не здалось. Так він говорив ретельно підбираючи фрази, але щоб прям не багатослівним він точно не був.

— Я мало, що розумію з метафор. — Відчайдушно видихнула я. Але не сказала про його досить пряму пропозицію.

— То скажи йому про це. Він уже давно все сказав.

— Так сказав. Не тільки в піснях, — додала я загадково, задумливо, більше для себе. Соня це зрозуміла по своєму.

— До цього прийти тобі прийдеться самій.

— Знати б до чого, — Соня усміхнулася, і награла мелодію, щоб перевірити звучання. Я задивилася на її пальці, які легко перебирали клавіші. Вона носила не довгі, але ефектні нігті, де на червоному фоні були намальовані кажани.Я поглянула на свої під прозорим лаком, та сховала руки. Я погано відтерла сліди олівця на подушках пальців, коли штрихувала тіні руками.

— Соня, це правда те, що ти сказала про себе при першій зустрічі?

— Я знала, що рано чи пізно ти спитаєш. – Вона хтиво посміхнулась. — Хочеш знати, хто кращий?

— Ні, просто як це буває з дівчатами. — Зам’ялась я, опустив погляд нижче її рук.

— Я можу показати. — Її відверта пропозиція ошпарила мене.

— Не думаю, що я готова до такого, — з переляку відрізала я.

— Я мала на увазі поцілунок, і ти порівняєш мій поцілунок та Енджела, — її в очевидно бавила ця ситуація, і моє сум'яття. При цьому вона не тиснула, і не знущалась з мене.

— З чого ти взяла, що ми цілувалися взагалі? — Зробила я вигляд, ніби не справах, і взагалі то був мій невдалий, астральний двійник.

— Я знаю Енджела, — вона посміхнулася, я зарум'янилася. — Це буде наш маленький секрет, - Я не встигла усвідомити, як її м'які ніжні губи торкнулись моїх, зминаючи їх легко, без звіриної жадібності.

Що я роблю? Я хотіла відсахнутись, знаючи, що це неправильно, та цікавість взяла своє. Я відчула те, що словами не передати, якщо поведінки чоловіків ще можна передбачити чи побачити, у мелодрамах. Заборонені фільми я не дивилася. То це щось інше. Один дотик збудив мою фантазію. А потім вона спитала, злегка знущаючись.

— І як? — Вона ніби раділа, що досягла цього поцілунку без зусиль.

— По-іншому, — видавила я, перетворюючись на помідор.

— Я знаю, що ти уявляла більше. Коли-небудь, ти про це попросиш, можливо, навіть мене. — Впевнено заявила Соня. А я не могла прогнозувати таке.

— Мені соромно, — сказала тихо я, і опустила погляд. Мені дійсно було соромно, від того, що я отримала не тільки цінний урок, а й насолоду.

— Це досвід, не більше. У всякому разі я міркую так, що в житті, треба спробувати все, що цікавить, не боятися своїх таємних бажань. Я можу навчити тебе, відкрити в тобі те, що потрібно Енджелу. Якщо ти хочеш.

— Це якийсь злий жарт, ви змовилися? — Я і так знала, що йому потрібно, або так думала. Це було надто інтимно, щоб я розкривала в собі при ній. Можливо навіть аморально.

— Все залежить від тебе, ти не віриш у себе, боїшся оголити своє Ід. – відказала Соня з серйозним виглядом, ніби в неї була якась велика психологічна місія розчохлити мене, і мою самооцінку.

— Припустимо, і як ти мені можеш допомогти, цитувати Фройда на ніч? — Іронічно запитала я, не ховаючи в собі каплю цинізму та скептицизм.

— Кумедно, але ні.

Соня взяла мене за руку, і пройшлася пальцями по голій внутрішній стороні руки, я здригнулася. Це було дивовижно.

— Ти маєш відчути себе, відкритися, повірити, що ти приваблива. Для цього не треба бути ідеалом, їх не існує, це казки для наївних ідіотів. — Вона повільно рухалася на мене, колихалась в танці, показуючи легкість тіла, та бажань. А я рухалася до стіни, і коли рухатись було вже нікуди, не помітила, як спіткнулася, і бухнулась у м'яке крісло. Я спробувала підвестися, але дівчина поклала мені руки на плечі, і наполегливо коліном розсунула стегна. Мені хотілося крикнути, але щось всередині хотіло продовження. Це була знову цікавість і легке збудження, якому я опиралась. Вона нахилилася до мене, торкнулася губами мочки вуха, а потім подивилася в очі.

— Розслабся і прикрий очі, ти завжди можеш зупинити мене, — прошепотіла вона.

— Я хочу, щоб ти припинила негайно, — тремтячим голосом сказала я. Він не виражав ні твердості, ні впевненості.

— Не словами, — продовжила вона, — і її пальці ковзнули по лінії декольте моєї футболки з затертим принтом єдинорога, що виглядало ніфіга не збудливо. А моє дихання почастішало. Губи Соні торкнулися мого підборіддя, а потім вона знову поцілувала мене, і вперлася коліном сильніше у мій пах, ковзаючи грайливими пальцями по моєму тілу. Жар потік до низу живота, а паніка посилилась. Нас могли застати.

Я не витримала, відштовхнула її, можливо сильніше, чим очікувала, і вона відсахнулась граційно як кішка. В очах майнув вогник. Соня засміялася.

— Наважишся зробити це з ним, і повір, все інше він зробить сам. Це називається прелюдії, дівчинко.

— Я знаю як це називається, я не цього хочу, — розлютилася я. Хоча може і цього, але я не якась цяцька, щоб так брудно викаблучуватись.

Хто взагалі придумав це? Якійсь первинні «весільні» ігри з каналу Discovery.

— А чого ти хочеш, квіточок, романтики, триматись за ручки? Кохання ти бачиш так? Моя люба, кохання починається на краю ліжка. Чоловіки кохають членом, на широкі жести вони не здатні. Натяків вони не розуміють, навіть, якщо вважають себе тонкими натурами, митцями. А повага, солідарність, приходить зі звичкою зрештою.

— Ти занадто цинічна. – похитала я головою. Я впевнена, що вона помилялась.

— А ти наївна. Подумай над моїми словами. Тільки пізнавши ці відчуття двох тіл, ти зрозумієш, що я мала рацію. Пізнаєш свою “духовну єдність”. — Соня вказала театрально на груди, в область серця. — Чоловіки люблять, коли їх спокушають. Це гра, гра з продовженням чи ні, суть дражнити, показати інтерес. Будь кокеткою. — Вона вказала на живий приклад себе. — Дійсно в неї це було, ця грайливість, хист, хіть та харизма.

— Ми нічим не відрізняємось від тварин, коли жадаємо одне одного. І найвища насолода приходить з розкутістю.

— Ми повинні бути вищими за тілесні втіхи, — буркнула я. Мої щоки надулись наче в малої дитини, яка образилась на заборони, або не хотіла виконувати наказ.

— Ти з якого монастиря втекла, чернице? — З глузуванням запитала вона, але я закотила очі здаючись.

— Спочатку створення світу, дитинко, люди трахались як звірі, спілкуючись жестами. Їх ціллю було продовження роду. Ти ж медик і так знаєш. А духовні цінності на другому місці будуть… згодом. Якщо зможеш показати, що гідна цього.

— І ти знову почала говорити загадками.

— Вже як є.

***

— Соня, що ти їй сказала, що вона вже цілу годину не виходить ванної кімнати? Ми запізнюємось.

— Ти сам просив її розрадити, намацати ґрунт. Ти сказав їй потрібна подруга, а я і не проти, — схрестила вона руки на грудях.

— Як завжди напартачила?

— Тільки пограли трохи. І знаєш я б не сказала, що все так плачевно. Так вона трохи травмована та незріла. Але ти дійсно їй подобаєшся. Від неї так і віє симпатія до тебе. Тільки сліпий не відчує. Я лише їй сказала, що не варто це притлумлювати.

— І тепер, вона, мабуть, думає, що я здвинутий на сексі. — Засміявся я.

— А хіба ні? – ЇЇ смішок став невинним, та кокетливим.

— Тільки не з нею. – чомусь сказав я, хоча тримав це в собі.

— Ти впевнений, що вона саме та, хто тобі потрібна? – Почала сумніватись вампірка.

— Вона належить мені, я дуже довго її шукав, щоб дозволити тобі все зіпсувати. — Наголосив я вирячуючи вказівний палець в її сторону. Соня починала мене нервувати. Дуже вільно себе відчула.

— Якби ти її обернув, мені було б легше сказати.

— Рано. — відмахнувся я буркочучи.

— Ти просто боїшся, зізнайся. А отже, не до кінця впевнений, що вона пройде ініціацію.

Я розлютився, і штовхнув Соню до стіни. Зазвичай їй подобалось трохи брутальності з мого боку. Але цей раз це була погроза.По стіні пішла тріщина тинькування.

— Та як ти смієш у мені сумніватися, забула, хто дав тобі все, що ти маєш зараз? — Мої очі почорніли, загрозливо майоріли, ікла видозмінились разом з нігтями, видовжились.

— Вибач, гросмейстер. — Вона відвернулася від мене погляд. Вона боялася, як і інші члени гурту, але все ж таки вважалися друзями. Трималися разом, не сперечаючись з лідером.

— Так краще, — тихіше сказав я, повернувши людську подобу, та поцілував її. Заспокійливо провів по волоссю, відпускаючи від преса свого тіла.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Milante Gotham
06.03.2024 09:24
До частини "Глава 9"
Дякую, Соня хоч влюбчива,але за час що вона стала вампіром, вона реалістка. Взагалі мені навіть шкода що її так мало в романі,але це і робить її вагомою.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше