Глава 15

Глава 15

І знову рідне місто, здавалося, що я тут, як уперше. Вітер тріпав темні кучері, і я відчувала волю. А поряд він, мій темний янгол. Бачили б ви очі порцелянових дівчат, коли ми перетнули поріг академії. Все блякло, і здавалося, лампи що освітлювали коридор, ось-ось луснуть від надлишку напруги. Я почувала себе Королевою. Холодною, жадібною, здатною розбити чуже серце на уламки одним поглядом блакитних очей, підведених темними стрілками, в давньоєгипетському стилі. Високі чорні чоботи граціозно стукали по кахлю грубим підбором, а чорна сукня до колін, з зухвалим розрізом на стегні, ловила безсоромні погляди, тих юнаків, які раніше й не підозрювали про моє існування.

Гострий слух уловлював слова «Хто вони?…», «Це ж художниця та вокаліст Suurmestari…» «… Цікаво вони разом?» і багато іншого. Було приємно відчувати чуже захоплення, розуміти, які вони жалюгідні, збуджені, серця, що б'ються. О ні, що це, я думаю про кров.

— Кессі, — сказав подумки Енджел, — ти зблідла, тобі потрібне підживлення.

— Пізніше. — Я не хотіла знову пити кров. Я не повинна була її хотіти.

Міс Блер не змінилася, така ж нудна невдаха. Я посміхнулася, пропаливши її поглядом, вона проковтнула слину від страху, відчувши мою містичну харизму, яка тиснула на неї, хтивим відтінком, і водночас презирством. Вона поправила комірець, думаючи, що це одяг врізається в її шкіру. Але це був вампірський гіпноз — сугестія. Я ще звикала до цих суперсил, але ця була моя улюблена.

— Кеседі, ти щось хочеш сказати? — тремтячим голосом запитала вона.

О, я багато чого бажала сказати цій старій курві. Але стрималась.

Я на мить озирнулася на дівчат, які так само були здивовані, вони не впізнавали мене. Новий одяг, та нова я.

— Швидше запитати. — я грайливо усміхнулася, звертаючи знову увагу на вчительку.

— Що саме? — нетерпляче тремтячим тоном запитала вона.

— Ви досі фантазуєте про Денієла Крейга? Чи краще сказати містера Бонда?

Учні бурхливо розреготалися від провокаційного питання.

— Та як ти смієш, соплячка! — Міс Блер почервоніла та почала дути смішно щоки, та бухтіти під ніс.

— Мабуть, так. — Я знала що так, мені не потрібно було читати її думки, достатньо послухати серце. Вона думала про нього, кожен зручний момент.

“Знатимеш, стара збоченка, запам'ятаєш мене, як нічний жах”

— Геть з аудиторії, я не хочу бачити тебе на своїх лекціях.

— Так, будь ласка, — я демонстративно встала і попрямувала до виходу. Учні продовжували сміятися. Енджел невдовзі вийшов після мене.

Я похитнулася, гра з міс Блер витягла запас енергії, і моя спрага посилилася.

— Тобі потрібна кров, — Енджел підхопив мене на руки, і витяг на вулицю посадивши в машину. Ми вирушили в «Перебіжний квартал» місце, де жили емігранти, які нелегально прибули у пошуках кращого життя.

— Будь обережна, — він висадив мене за кутом. Мені було страшно, тому що першу жертву я пила при ньому, щоб завершити ініціацію. І хоч жага мене тоді не мучила, Енджел пояснив як зупинитись. Але я боялась, що без його настанов я налажаю.

— Не залишишся? — обертаючись поцікавилась я.

— В тебе все вийде, головне не залишай на видному місці непритомну людину, — відповів він та повернувся в авто, вирушаючи на репетицію.

Я обняла себе руками, роздумуючи що сама недавно була людиною, і я б не хотіла стати жертвою вампіра, схожого на мене. Проте моє сумління відключилось, коли я відчула як б'ється поряд серце. Ні страждань, ні совісті, ніби звір взяв контроль, і я довірилась цьому відчуттю. У Енджела теж не було наставника, і він вчився на власних помилках.

Жертву я знайшла швидко, це була молода тінейджерка, що поверталася зі старшої школи, на декілька років молодша за мене.

Я перекрила їй шлях, і очі налилися кривавим відблиском, вона підстрибнула, зі страху впустивши підручники.

— Я не хотіла тебе налякати, — доброзичливо усміхнулась я, та плавно підійшла до неї. Це було легко, вона заклякла перед моїм поглядом, як я клякла перед Енджелом. Досить було уявити як він, чи Соня себе поводили, і моє тіло діяло само. Вампіризм витягнув назовні всю мою закуту темряву. Я протягнула руку до лиця незнайомки. Притягла за підборіддя до себе, та відчула пульсацію її вен.

На мить я хотіла відпустити її, бо вона нагадала мені Сабіну. Проте слабкість та жага перемогла мене. Я схопила її за шию, і розірвавши комір форменої сукні вп'ялася в шию. Мій рот наповнила життєва волога, якою я не могла насититись, і наче марево, я бачила клаптики її життя, проживаючи його разом з нею, поглинаючи чуже життя, як поглинали моє.

Негідниця, намагаючись пручатись, дряпнула мене, пищала, намагалась кричати. Я прикрила їй рота рукою. Вона ковзала ногами в конвульсіях. Тільки напившись, я її відпустила, бережно поклала на асфальт. Я і так досить жорстоко вчинила з нею, забирати чуже, безневинне життя. Я не мала на це права. Я дивилась на неї, витираючи губи. Пройшов момент затьмарення, і я почала панікувати, що вона не дихає. Енджел робив те саме. Він зробив це зі мною, щоб втамувати жагу на завжди. Але щось пішло не так. З моїх очей потекли сльози. Я вбила людину, а гірше що я кохала вбивцю і не задумувалась над тим, що робив він. Я присіла поруч з малою.

— Пробач, пробач, — він казав, я не маю відчувати жалю, але я відчувала.

Я деякий час дивилася на неї, а потім згадала про кров. Я не знала чи зцілиться вона і скільки я випила, але я дала своєї крові, а потім відтягнула її за смітник, і зникла. Я бігла від себе, від відповідальності, від співчуття. На жаль замкнене коло, не дарувало зцілення від спраги назавжди.

Мої бідкання перервала вібрація телефону.

"Кессі, я вирвалася з дому, я буду на вашому концерті, сподіваюся, ми зустрінемося".

Нарешті я зустріну сестру, гірко посміхнувшись, я попрямувала до зали, де мав відбутися концерт. Симфонічний оркестр, це була просто чудова ідея, і така непередбачувана для мелодик-блек металу.

***

Прожектори були приглушені, і в бляклих променях відбивалися знаки окультної тематики. Голос хору вимальовувався десь по той бік диму. Вони були у темно-бордових балахонах. Я чула низькі ноти віолончелі, Сабіні, напевно, сподобався подібний вступ.

Я стояла за лаштунками, виглядала дівчат, та вони не з'явились. Шкода, я хотіла взяти реванш.

Додаткові прожектори висвітлювали тільки музикантів, що вступили по черзі, і їхня музика злилася з симфонією оркестру. Клавіші зображали звуки маленьких дзвіночків, і голос Соні, чистий академічний голос пронизав наче вогонь. У піротехнічному спалаху з'явився мій ангел. Його голос, гарчанням голосу в нотах, заглушив ніжний голос своєї бек-вокалістки, а зал розірвався оваціями. На цифрових екранах з'явилося шахове поле, а на ньому вимальовувався червоний напис “Suurmestari” що стікає. Шрифт, який я розробила для цього альбому.

Весь концерт супроводжувала атмосфера надприродного, що нагнітає. Театральні постановки чергувалися зі спецефектами світла, вогню та диму.

Серед зів'ялих бур'янів,

Я зустрів тебе.

Богиня похмурих снів.

Ночі обличчя, бліде.

Смерть – це вічності початок,

Я хотів зустріти її з тобою.

(Я хотіла зустріти з тобою)

І тіні нас повінчали,

Щоб пройшла цей шлях зі мною.

(Щоб пройшов цей шлях зі мною)

Їхні пісні завжди залишали відбиток на мені, і остання не була винятком. Соня мала рацію. Романтика і слова Енджела полягали у його піснях. А їх рядки в унісон резонували і руйнували мене, в хорошому сенсі.

***

— Пропустіть, там моя сестра. Кеседі! — намагалася прорватися крізь сек'юриті Сабіна.

— Пустіть дівчисько, — сказав Лім. Особливо не вглядаючись в її лице.

— Дякую, — з сарказмом м'якнула вона сек'юриті.

— Ти сестра Кеседі? — Тинейджерка кивнула. — Пішли, я тебе відведу до неї. Тепер він зміряв її поглядом. Сабіна відчула слабу іскринку зацікавленості з його боку. Сам же Лім відмітив схожість сестер.

Сабіна боялася йти з ним. Похмурий грим на обличчі барабанщика лякав її, чи він сам своєю сухістю. Але все ж таки вона рушила.

Далеко йти не прийшлось я просто стояла за кулісами по той край сцени і її не почула. Ліам покидав сцену на музичній паузі.

— Сабіна, цей похмурий дядько не діставав тебе дорогою?

— Ні.

— Я не похмурий, — надувся демонстративно Лім. — Я загадковий. Просто трохи втомився. — Ми засміялися.

— Було круто, — сказала Сабіна.

— Це тобі, люба, — я простягла їй диск, як і обіцяла. Енджел запрошує тебе на каву, він хоче познайомитися, ти як?

– Я з радістю, тільки не надовго. Ти знаєш маман.

— На жаль, — я зітхнула. А потім обняла сестру. — Я зайду якось до вас.

***

— Кеседі казала, що ти віолончелістка, — Я уважно дивився на її сестру. Я бачив її раніше, це пшеничного кольору волосся, її тендітні руки з довгими пальчиками, та схожі з моєю пташкою риси обличчя. Проте, коли вона була поряд, бачив і те що їх різнило в смертному житті. Сабіна не здавалась затурканою. Це було цікаво. Вона була цікавою.

— Так, і співаю у хорі.

— Це похвально, — Я усміхнувся, вона хотіла привернути мою увагу, я був її кумиром. Але думав я про схожу кров, та не таку сильну. Можливо Сабіна мала подібну внутрішню енергію. Чомусь тільки зараз я задумався про це. Маленька фурія інтригувала.

— Мені сподобався ваш концерт, не дивлячись на те, що я граю класичну музику.

— Я люблю класику, — відказав те, що казав раніше сестрі. — Попри те, що ми далекі від неї. Мелодії Ріхарда Вагнера, приміром, у них теж приховуються нотки містики.

— Так, зустрічаються часом у нього такі твори, — підтвердила дівчина я підморгнув.

— Леді, я залишу вас на кілька хвилин. Замовлю нам ще щось.

Я рушив до барної стійки.

— Він кльовий, Кеседі, — сказала пошепки сестра, перехиляючись через столик.Знала б вона, що я і так її добре чую, і машинально чешу вухо, яке вона накрила своїм диханням. Як я скучила за нею, та її звичками.

— Так, до зустрічі з ним, я теж думала, що всі металісти похмурі сатанюки. — Сабіна засміялася. — Але він пише пісні в стилі дарк романс, і від них такі еманації, до дрижаків в колінках.

Сестра кивнула.

— Я тобі давно казала, треба слухати різну музику.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.