Глава 11

В мене не було цілі накачувати Кеседі алкоголем. Проте признаюсь чесно, цікавість взяла вверх. Відпустить вона себе, чи алкоголь сильніше пригнітить і без того розбиту натуру дівчини? На щастя, гірше не стало. Вона успішно пройшла бойове хрещення на шляху до розпусти.

Ми затримались майже до ранку. Говорили, сміялись, танцювали. Все було по особливому цього разу. Я відчував, що після обернення, вона закриє діру в мені. Скоріше всього танці, вона не пам’ятала та ті гарячі обійми на терасі клубу.

Цієї ночі я не проникав до неї в сни. Дав можливість їй відпочити після нічних пригод.

На мені все ще залишався її запах. Якби я вчасно не зупинився, перша близькість дівчини сталась б на оргії з хтивими, ледь хмільними від її крові вампірами.

Добре що ми були не підлітки, і могли себе контролювати. До того ж я породжував страх у дітей ночі.

Я залишив Кес спати, а ми зустріли перші промені сонця з причетними до конфлікту дівчатами. Їх кров на деякий час нас наситила. Та більше вони не були частиною мого світу. Вони не будуть фігурувати в новинах, їх тіла не скоро знайдуть на дні річки. Це рано чи пізно сталось все одно. Кеседі лише пришвидшила їх смерть.

Я прокинулася від страшенного головного болю, і жаги пити. Продираючи очі, озирнулася на всі боки. Кімната була не моя. Кімната була Енджела.Як ми сюди дістались, і коли відключився автопілот? Я була в одній білизні. Невже я все-таки це зробила? Наважилась на секс під алкоголем? Останнє, що я пам'ятала, як відкинулась на дивані гримерки, а потім темрява. Мені це зовсім не сподобалось.

— Як ти? — голос Енджела відірвав від панічних роздумів. Я не чула як він увійшов, просто не помітила. Енджел простягнув мені стакан віскі чи з чимось подібним. Янтарна рідина вдарила в ніс димним запахом. Я скривилась, здивовано вилупилась на нього. Шлунок не задоволено гавкнув. Я ще не пила, а в мене вже завирувала печія. Самонавіювання наше все.

— Вода тебе не врятує, тож пий це, тобі полегшає.

— Ти впевнений, що це гарна ідея? -Недовірливо покаламутила я алкоголь по стінках хайбола.

— Впевнений.

Я все не могла наважитись. Чого тільки я вчора не пила, можна й віскі зверху для вибухового коктейлю, щоб розірвало наче ядерну бомбу. Ковдра зрадницька сповзла з мене, а я її підтягнула назад, хоч на мені був той самий еротичний комплект, що я замовила, сором'язливість нікуди не ділась. Я зробила кілька ковтків, це далось важко, воно все хотіло повернутись назад, а потім я промимрила в пів голосу.

— Надіюсь, я була не надто поганою в ліжку? — Сором накрив з головою, я в ньому тонула, але я трималась, щоб повністю не сховатись в ковдрах, коли щоки розпашіли вогнем.

— Нічого не було, — відповів він, — Ти нікчемна пияка, тупо засипала кілька разів, — він засміявся. — Ми привезли тебе додому. Я вклав тебе тут, щоб бути поруч, якщо тобі стане зле. Хто знає як на тебе міг вплинути алкоголь. На щастя, ти не буйна, — я пирхнула, Енджел продовжив сміятись. Але його сміх заспокоював, хоч я показувала очима своє обурення.

— Це ти мене роздягнув? — полегшено видихнула я, що він мене не торкався. Пам'ятати свої секс пригоди хотілось більше, чим під допінгом наробити справ.

— Ні, я довірив це Соні.

— Ще краще! — Я пирхнула, але добродушно.

— Вона фанатична, але джентльмен, — запевнив Енджел, піднімаючи руку в знак урочистої присяги. Я подалась вперед, та притулилась до його плеча щокою, на знак подяки. Він стільки для мене зробив, і нічого не просив натомість, не дивно, що я прив'язалася до нього.

— Енджеле, що між нами? Хто ми один одному? — Запитала я, не наважуючись дивитися йому в очі, боячись побачити в них гірку правду.

— Це складно, — тихо і задумливо відповів я. Вдихаючи запах її волосся, торкаючись ніжно її плеча. Такі питання я не любив, а жінки мов під копірку хотіли знати, що я збрешу. Я прекрасно знав, що чесна відповідь не те, чого жадають чути. Не варто дарувати надій. Соня, бісова лярва права. Я боюсь того, що мої плани розваляться. Що Кес не справиться з перетворенням. Так я мав до неї почуття, та чи була то любов, якої вона хотіла?

— Нумо спрощувати, — я наважилась поцілувати його, хоч чимось я повинна відповісти. Адже Соня про це і говорила, та і я сама думала постійно про свої бажання.

— Кес, ти впевнена? — він уважно глянув на мене, відсторонюючись.

— Не можна бути твердо впевненим ні в чому. — похитала я головою.

— Ти маєш рацію, але перш ніж це трапиться, ти повинна знати, дещо про мене, і про себе.

Я відсахнулась і напружилась. Весь ліричний настрій розсіявся за мить.

— Що ти хочеш сказати?

— Кесі, ми не просто так зустрілися. Я довго шукав подібну до тебе. Ти особлива. Справа не тільки у твоїй зовнішності, твоїх талантах. Твоя кров здатна замкнути криваві тенета.

— Що ти цим хочеш сказати? Ти збриєшся принести мене в жертву? Я підозрювала, що в тебе не все гаразд з головою, але це занадто, — я зірвалась з ліжка в жаху, готова вибігти з цього будинку нехай і в білизні. Стало моторошно, погано, знову закрутилася голова.Енджел рвонув мене на себе. Я осіла в сильних руках, що не дали мені впасти.

— Відпусти! — запищала я.

— Дурепа, я не збираюсь приносити тебе в жертву, — я зітхнув, утримав, повертаючи на ліжко, притискаючи собою. — Я казав тобі, що вампір. Куди вже простіше.

— Це не змінює ситуацію, — сказала я борсаючись під ним. — Що, хто? Вампір. — Я істерично реготнула. — Ти знущаєшся? Я була готова віддатися тобі, а ти ... — я не могла підібрати лайку. — Козел. Бісовий збоченець.

— Я не знущаюся, і це не жарти. Адже ти ніколи не бачила, як я харчуюсь, чи хтось із нас. Ми не п'яніємо так, як люди. А голоси, ти думаєш, це хорус чи плагіни, ми користуємось програмами для ефектів на мікрофон?

— Ти не жартуєш, ти божевільний, як і твої друзі. — Я спробувала встати знову, але він прибив мене поглядом, не кажучи про вагу тіла. Я злякалася не на жарт, його гримаса відбивалась в моїх розширених зіницях. Мене прошила холодна лихоманка.

— Тобі призначено стати однією з нас, але без твоєї згоди зв’язку не буде. — Енджел повільно відсторонився. — Я можу довести, — він потягнувся в комод біля ліжка, простягнув мені старі фото із зображенням жінки кінця 19 ст.

— От, такою була Соня, до ініціації, ти бачиш різницю?

— Схожа на мене, налякана дівчина – тінь. Але все одно красива. Гарний фотошоп, і це твої докази?

— Та невже? Добре. — Він розбив стакан, з якого я пила. Я крикнула с переляку, коли шматок скла, він підняв в руках. Хотілось заплющити очі. Забитись в куток. Дихання прискорилось.

— Будь ласка, не роби цього,- спочатку я думала, що він поріже мене, не знаю, щоб пити кров, чи тому що я йому не повірила. Але він почав різати собі зап'ясток вздовж вени.

“Якого біса?” Я була вражена. В мене очі майже вилізли в долоні.

— Енджеле, не треба, я вірю… — Я говорила все, що він хотів чути, та було пізно. Рана розкрилась, кров вийшла з рани, стікаючи, проте на лиці чоловіка майже не було емоцій. Мені здавалось, що віскі повернулось в горло, і я виверну шлунок. Горло пекло, сльози закривали мені очі. Я не хотіла вірити тому, що бачу. Його кров була надто темна, а поріз затягувався. Маючи медичну освіту, хоч і не закінчену, я про таке не чула. Я хотіла пояснити це якось логічно, та не могла. Він аномально регенерував на очах. Його шкіра стала більш блідою, очі потемніли, вони втратили чарівну блакитність, його ікла видовжились гостряками, наче у піраній, змій чи ще якоїсь мерзоти.

Це дурне пояснення ставило на місця ті дивні речі, що я бачила раніше. Спосіб харчування, жінок з дірками на шиї, його розкутість.

— Ти вампір, Соня вампір, ви всі вампіри? — Я почала ковтати сльози. Почала думати. — Чому я, тому що мене не стануть шукати? — Я в цьому не була впевнена.

Дивно що поліція досі не намагалась зі мною зв’язатись, пробити мій номер, чи будь-що інше. Я так була зациклена на цих пригодах, та придуманих образах, що витіснила реальність, витіснила своїх рідних.

— Її звали Вірджинія Салем, байстрючка місцевого дворянина, тому її шкіра має відтінок, її мати піднялась з низів, він дав їй волю, зробив спочатку прислугою при собі, а потім завів з нею роман. Соня вміла відрізняти нас від людей, і вона була першою вдалою оберненою. Я інстинктивно зрозумів, що її треба навернути. Я врятував її, не дав спалити на багатті. Нас звела музика та доля. Те саме і с тобою. Я відчув спорідненість, що ти належиш мені.Твій світ тобі не дасть нічого. Ти згинеш в тіні. Мій світ це твій справжній дім.

В чомусь це правда, але я не хотіла належати, бути предметом, я хотіла, щоб він мене сприймав рівною, проте сама пригнічувала себе.

— Отже, ти справді граф? Мої сни якось пов'язані з тим, що «я твоя»? — Чим більше він говорив, тим більше було питань. Шок ще не пройшов, я шкрябала підлогу на якій сиділа, але від стіни відсторонилась. Тікати не мало сенсу, він показав, що швидше та сильніше. Битись теж. Мій ангел-вампір. Бісовий кровопивець! Як таке взагалі допустимо?

— Так. — відповів я на всі її питання. Одною фразою. — Ти не повинна мене лякатись. Якби я хотів, я б не тратив стільки часу, на те, щоб з тобою зблизитись.

Я присів поруч, вона припала до стіни, я торкнувся її щоки, стираючи сльози.

— Кесі… Ти можеш мені довіряти.

— Чому ти відразу не сказав? Не намагався пояснити. — Я не могла це просто так сприйняти. Я звиздець яка була налякана. Я жила в логові вампірів, і вони вбивали людей полюбе, і мабуть, читали думки. Я не була зовсім відсталою, щось таки я знала з прочитаних легенд чи популярних фільмів. Проте на щастя він не світився, як довбаний Едвард Каллен. Хоча з якої сторони подивитись? Він же рок-зірка. І бувши вампіром він все одно мав запах, можливо не такий різкий як людські хлопці. Я списувала це лише на те, що він за собою слідкував та гарно підбирав парфуми. Тому що постійно був на видноті. Хоча можливо це якість анатомічні особливості. Навіть його анемія пояснювалась тепер інакше.

— Реакція б твоя не змінилася, можливо, навіть була б гіршою. Я хотів, щоб ти звикла до нас.

— А групі, вони теж вампіри? — тих лярв я більше не хотіла бачити, але можливо наша сутичка це намагання помітити територію чи похарчуватись мною?

— Ні, ми харчуємося від них. Вони нічого не підозрюють. Ми намагаємося не вбивати, використовуємо донорів, потім стираємо їм пам'ять. — тут я був не зовсім чесним, але так ми старались не вбивати лишній раз.

— Але як же те, що ти відображаєшся в дзеркалах і ходиш вдень?

— Коло крові. А дзеркала це міф, як часник і церковна атрибутика. Лише срібло, вогонь, та розчленування.

— Звиздець. — протягнула я. — Що за коло. Це пов'язано з магією?

— Ні. Просто народжені від моєї крові вампіри пов'язані зі мною зв’язками крові, і це дає їм, і мені певну силу. Але коло не повне, потрібен 6 елемент, до тебе наші спроби не увінчалися успіхом.

— Чому?

— Кров вампіра — це наче вірус, він паразитує і змінює структуру клітин, тому ми такі, як ти думаєш досконалі. Але не всі можуть переносити це, та отримують анафілактичний шок.

— Вони виживають?

— Якщо вжити заходів, то так. — Чесність давалась складно. Вона не потрібна зараз. ЇЇ чекав довгий, важкий шлях до перетворення. А мене або успіх або поразка на довгий час.

— А що, якщо я теж не та, хто тобі потрібен?

— Ти думаєш, мій портрет ти намалювала в нірвані від фантазій?. Я приходив до тебе у снах. Ти не пам'ятаєш, та й не важливо. Але пам'ятає щось інше, твій темний бік. Твоя Ід допомогла тобі намалювати мене.Я поставав таким яким ти хотіла мене бачити, таким якого ти жадала підсвідомо. Тоді я почав розуміти що ти моя, а я твій. Наш зв'язок набагато більше, чим просто кров та коло. Це доля.

— Значить, ти завжди знав, про що я думаю, і Соня, і всі?

— Не зовсім так. Я можу бачити, вони можуть лише здогадуватись, та відчувати емпатично зміни у твоєму настрої.

— У мене немає слів. — Я дійсно більше не знала, що сказати. Це звучало так химерно. Особливо частина про долю. Невже він мав на увазі той химерний мів про істину пару, він часто фігурує в книжках про перевертнів чи магію. Я говорила Сабіні, що це банально. Але знала, завжди знала, що просто заздрю персонажам.

А життя от як повернулось. В мене є соул-мейт.

— І ще одне. Секс зі мною може вбити тебе, доки ти людина. З тобою не можу контролювати себе. З іншими так, але не з тобою. Я жадаю тебе невимовно. Щоб гамувати цю жагу, я мусив, розумієш… Я мусив трахатись з іншими, та пити їх кров, щоб ти не постраждала.

— Тепер зрозуміло чому ти поводився так суперечливо. Чому відштовхував.

— Я ніколи тебе не відштовхував. Це таке твоє сприйняття. – заперечив він, і потягнувся до моїх губ, але я все зруйнувала запитанням.

— А Соня, якби вона все ж спокусила мене?

— Соня немає на це дозволу, але якби мала, їй не потрібно контролювати себе, ти не її половинка.

— Не зрозуміла. У вас же типу ну вільні відносини, чи як?

— Не зовсім так, звісно між собою вони можуть робити що хочуть, якщо річ не торкається соул-мейтів. Тоні і Вік не просто так віддаленні від нас у них моногамія.Крім кола, існують інстинкти, здатні шукати пару, як звірі. І так збіглось, що ти моя пара, до того ж частина кола, що бракує. Але соул-мейт не обов’язково частина кола. Хлопцям пощастило.

– Мені важко це переварити,- чесно призналась я. Мене виховували майже як черницю, — А раніше таке було?

— Зі мною не було, з Сонею так. Вона втратила свою пару, намагаючись врятувати ініціацією. Вона просила зробити це мене, та я не наважився. Я боявся що не вийде. Або це розірве зв'язок. На жаль, не всі пари можуть стати вампірами. Це можна передбачити. Але тоді все було інакше, недосвідченість зіграла роль.

— Я заплуталася сильніше, в жодній книжці я подібного не читала.

— Книжки пишуть фантасти, вони не знають всього, і ніколи не дізнаються, хіба що ти вирішиш написати мемуари.

— Наврядчи, — відмахнулась я. Письменник з мене так собі. — І як це відбувається?

— Через межу смерті. Можна лабораторним, сучасним шляхом ввести кров вампіра в майже мертве тіло. Але ми проведемо ритуал по олд скулу.

— Тож, ти все-таки ... Ми … — Я зашарілась. Страх змішався з цікавістю та збудженням. Напевно, мене лякала не так смерть, як біль. Але якщо він моя доля, навіщо уникати того, що приготувала вона.

— Та я ми все-таки проведемо ніч разом. Я не вдаватимуся в подробиці, і не квапитиму тебе зараз.

— Це боляче? — тихо поцікавилась я, наче боялась сказати в голос.

— Думаю, не більше, чим повинно. — чомусь це насмішило його, а я напружилась та навіть трохи надулась.

— Гадаєш?

— Я інший, я не ініційований. Спитай Соню чи було їй боляче.

— Вона не схожа на ту, що переживає за такі дрібнички, — я приревнувала, хоча Соня дише перший вампір, а я його доля. Чи варто мені перейматись? Чи кохають вони одне одного? Навіть думати не хотілось в яку вакханалію мене втягнули.

— А як ти став таким?

— Це було кумедно. Угода зі смертю. Я не знаю як пояснити. Щось на зразок Доріана Грея. Просто не хотів старіти та вмирати. Але я вивчав смерть і одного разу вона до мене прийшла та запропонувала угоду. — Я не став говорити, що переспав зі шльондрою, природи якої я не знаю. І все що вона робила весь час це залишала мені підказки. Щоденник алхіміка з оновленими символами, іноді сни, та образи. Пробами та помилками я розгадував її ребус, поки не прийшов до висновку з колом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.