Глава 19

Мій Фамільяр і рудоволоса вампірка, яка теж була жертвою мого відновлення, привели двоє людей, вони розповіли їм, хто я.

— Королева, вони хочуть приєднатися до вас.

— Я не можу вбивати. Навіть якщо не зможу замкнути коло.

— Вам не доведеться, ми добровольці, — сказав один з них, і пояснили, що вони були пацієнтами центральної клініки, у хлопця була вада серця яка прогресувала і лікування було не по кишені. Чим він ставав старшим, тим було важче. Зменшений приплив крові, та інші порушення. Дівчинка що стискала його руку була хвора на рак крові, до того ж сирота, і вони були тими, хто був приречений, чекаючи в довгій черзі на операції та лікування, грошей на які у них природно не було.

— Ви розумієте, що я йду на війну, і ви все одно помрете, чи людьми, чи вампірами. Ініціація - не ліки, не порятунок від хвороби, це прокляття. — Так, і я зрозуміла це тільки зараз, побачивши цих бідних юнака та дівчину, в очах яких вмирала надія. Якою ж я була ідіоткою, вважала, що життя сірого ведмедика було пеклом, що мати-демон це кінець світу. Буває й гірше, але я була надто егоїстичною, настільки, що приписала себе до жертв, що віддалася під опіку темному гросмейстеру, вірячи, що заслуховую на його любов. Я напружилась, намагаючись стриматись, щоб не розревітись. Хто я у шаховій системі Енджела? Проголошена ним королева? Чи просто така сама чорна фігура, як всі хто замикав коло. Ким би я не була, я повинна врятувати сестру. А не сіяти гору трупів.

— Ми розуміємо, ми готові до цього, — вів далі хлопець.

— А я не готова! — відрізала я. — Мені треба подумати, залиште мене на годинку.

Фамільяр запропонував парочці трав'яного чаю, вони пішли за ним.

Я знову заплакала, залишившись на одинці з собою. Моє бажання не убивати переросло в проблему. Соня мала слушність, через мене все. Я вина в тому що Сабіна потрапила до рук Енджела. Я вина в тому що сталось зі всіма кого пила.

Я увімкнула телевізор, в надії щось почути про сестру, а замість цього побачила в новинах, як дістають сині, роздуті трупи дівчат. Невідомо скільки вони там пробули. Навіть маючи такий вигляд я впізнала одяг, впізнала риси.Я не бачила цих лярв з тієї ночі, та про них ніхто не згадував.

— Чорт це групі Енджела, я в нього не запитувала, що з ними сталось після тієї ночі. — Я прикрила очі і впала головою на стіл. Він їх вбив, можливо не він один. Лім теж точив ікла на них. Це жахливо і я повинна це зупинити.

Я взяла себе в руки і вирішила продовжити цю гру.

Я погодилася обернути нових вампірів, а що мені залишалося, можливо, я зможу їх звільнити? Я не сподівалася, що вони переживуть добу, але вони виявилися сильнішими, ніж я думала, і коло замкнулося. От так просто, не треба особливої жертви, не треба соул-мейтів. Можливо весь цей час Енджел просто мені брехав про мою особливість? Я відчула, як упала влада темного ангела наді мною, над моїми думками, але те, що я зробила, послабило зв'язок із сестрою.

***

— Вона все-таки це зробила, — Я стиснув келих, і він розбився, врізаючись шматками в долонь. Краплі крові на уламках пофарбували підлогу вітальні.

— Вона б цього не зробила, якби ти вірив їй, — втрутився Лім.

— Заткнися, ти взагалі втік, а мав дивитись за Сонею. Краще перевір нашу гостю. — рявкнув я на білявого.

Багато чого змінилось з останньої зустрічі з мисливцями.Моє життя тріщало по швах. Все що я робив, я робив для своїх дітей, та для себе. Моя міць, їх захист. А вони лише викликали розчарування.

Сабіна не розуміла, що з нею, вона розпливчасто пам'ятала, як чекала з Енджелом сестру в кафе. Уривками згадувала темні гроти, як безлика істота встромила в неї шприц, а потім темрява.

— Це був ти? — Накинулася вона на Ліма. Але він схопив її за зап'ястя.

— Так було потрібно, — каламутно відповів він. — Я цього не хотів правда, ти мила дівчина. — продовжив він, проте запнувся. С того дня, як він побачив її, все змінилось.Сабіна наче ввірвалась в його сни. Тому йому було вдвічі боляче це робити. Але воля Енджела була сильнішою. Сабіну він накачав кров'ю гросмейстера, і вона повільно оберталась. Це відбувалось протягом ночі, з неї викачували кров та замінювали вампірською. Вона то втрачала свідомість, то поверталась в реальність.

— Де моя сестра? — Сабіна пам'ятала Кес, пам'ятала сон де вона бігла в темряві та шукала її, але силует пропадав. А потім зник як і відчуття, що вона поряд.

— Скоро ви побачитесь. — Лім продовжував говорити рваними фразами, щоб не сказати лишнього, та дивитись в великі зелені очі не міг.

***

— Я впевнена, що сьогодні буде чергова репетиція у залі, у вас ще є шанс відмовитися та піти.

— Кеседі, ми з тобою. — відповів Фамільяр, інші кивнули .Вони взагалі говорили мало, можливо це найкраще. Бо мене все з'їдали сумніви.

— Я вдячна вам, але я не хочу бачити вашу смерть. У вас є можливість піти та боротись за життя.

Ніхто не намагався зрушити з місця, а я дивилась і не розуміла чому? Не розуміла наскільки кров має велику силу. Можливо в колі Енджела щось було не так, він не показував мені того щоденника, тільки казав що там щось є. Можливо мою роль він трактував не так. Я мала замкнути власне коло, щоб це зрозуміти.

Захопивши все необхідне ми вирушили на поклик крові, я не могла відчувати сестру, але Енджела навчилася, і він не намагався це блокувати. У будівлю я увійшла з Фамільяром, решту попросила залишитись зовні непоміченими, і постаратися тримати вхід. Ніхто не повинен був вийти чи увійти.

Репетиція була в розпалі, і гучні звуки блек металу долинали ще біля входу, і чим ближче ми наближалися до зали, тим сильнішими вони ставали. Різкий запах ладану вдарив у ніс і ненадовго збентежив. Мені і раніше цей запах не подобався.Тепер і тільки тепер я зрозуміла що так пах Джек, чи його сигарети. Чому цей запах був тут?

Я побачила свою сестру, вона була прив'язана до стільця, і Енджел намагався напоїти її донорською кров'ю.

Музика виявилася концертним записом.

— Залишся тут, я увійду сама, — наказала я Фамільяру, хоч він і хотів щось сказати, але я дала команду оточити будівлю та знайти інших вампірів, і увійшла до порожньої зали.

— О, моя люба, Кесі, ти якраз вчасно, — говорив він, таким тоном, ніби був п'яний, причому не від алкоголю, — Спектакль тільки розпочався.

— Відпусти її, адже тобі потрібна я. — Я намагалась не показувати, що мій голос дрижить, як і все тіло. Намагалась тримати в собі сльози, але при погляді на сестру в мені вирував буревій емоцій. Я завжди була не стабільна, як і він. Суміш яка могла знищити світ. Тому нас так тягнуло одне до одного. Дві самотні поранені душі.

— Вона буде гідною заміною. — відповів я усміхаючись, тепер коли Сабіна мала в собі мою кров, я відчував її, і міг контролювати. Треба було одразу перетворити їх обох і не панькатись, не грати в принца на Харлеї.

— Будь ласка, Енджеле, вирішимо це між собою. — Я виставила руку перед собою наче диригент намагалась сповільнити його гарячковість своїми рухами.

— А як же мій Темний Ангел, і таке інше? - продовжував іронізувати я, не відходячи від її сестри.

— Ти не ангел. — важко було це признавати, але на жаль ангелом він ніколи не був.

Я посміхнувся, і хлюпнув келихом в лице Сабіни, вона закричала, відчувши на собі кров. Та став спостерігати за ними. О, я любив не тільки шахи, але театр також. Все моє життя суцільний в біса спектакль.

Я відчувала, що вона хотіла злизати кров з губ.

— Сабіна, не роби цього, тримайся, — я блискавкою опинилася на сцені, приклавши пістолет до підборіддя Енджела. Фамільяр знайшов пістолет, стягнув з машини мисливців, і кулі також. Дивно що це не зробили шавки Енджела. Тоді нам всім було не до того.

— Срібні кулі, у нас все серйозно, — граф продовжував посміхатися, і це похитнуло мою впевненість, але я пересмикнула затвор пістолета. Я майже нічого не вміла, і було не так багато часу, щоб навчитись.Але розібратись в тому, що робить одна людина може розібратись і інша, особливо в вампірському тілі, з ютубом на поміч та Фамільяром, який випробував кілька куль. Проте я надіялась що до цього не дійде, що мені не прийдеться стріляти ні в кого.

— Тобі не вистачить сил, цього зробити, кохана.

— Я хочу вирішити все мирно, — відповіла я, — відпусти Сабіну, і я повернуся до кола. Я зроблю все, що ти попросиш. Стану такою, як ти хочеш мене бачити.

Я засміявся, як же легко нею маніпулювати. Її любов до сестри навіть у вампірському тілі безмежна як і її жага до саморозрухи. Вона нічому не навчилась. Я блискавкою вибив пістолет, той відлетів, вистріливши. Я притиснув її до себе, я відчув страх і потяг її тіла. Цю збочену ейфорію, що міг дарувати лише я. І яка притягувала до неї. Частина мене все ще її хотіла.Та хіба я міг дати зрадниці другий шанс?

— Заманливо, — грайливо відказав Енджел. І доторкнувся до моїх губ. Було дуже боляче, знову відчувати його смак, але це було недовго, він відштовхнув мене з усією властивою йому силою, і я полетіла зі сцени, прополовши підлогу, наче важкий мішок.

— За ідіота мене приймаєш? Він відразу опинився наді мною, і схопивши за комір, вдарив по обличчю. Ще ніколи він не бив мене, ніколи не підіймати руку. Але подібну жорстокість він проявив до мисливиці, та я не надала тому уваги тоді. Біль від тріснутої губи дався взнаки, проте він був ніщо. Болючіше було бачити, те, якого чудовиська я безмежно кохала.

— Я відчуваю твоїх шавок, але їм не довго залишилося, — його коло зустріло моїх підопічних.

— Я не хочу битися, Енджеле, — відказала я, витираючи кров. — Але ти перший почав це, ти ніколи не вірив мені. Не вірив в мене, не був поряд, коли я харчувалась. Їх життя для тебе не мали стільки сенсу, скільки вони мали для мене.

— Ти думала, зможеш стати рівною мені, дівчина без тіні, дурна миша! — Здавалось, він кричав і не чув мене. Не чув що я хотіла сказати.

Його руки зімкнулися на моєму горлі, я віддалено, наче фон почула крик сестри. Я не бачила, як їй вдалося звільнитися, намагаючись вирватися з рук Енджела, сльози зрадницьки сковзнули по щоках.

Різкий удар уламком дерев'яного стільця припав по хребту Енджела, але уламок тріснув. Сабіна з жахом зіткнулася з його поглядом та відступила. Енджел схопив її і відкинув до стіни, і вона опинилася в купі уламків. Я не змогла пробачити йому це, і несвідомо вдарила його по обличчю, він відсахнувся, синець відразу проявився на його блідому обличчі.

— Не смій її чіпати! — рявкнула я так голосно, що все скло завібрувало.

Фамільяр хотів втрутитися, витягти і вивести сестру, як ми й домовлялися, але йому завадила медсестра, і вони зчепилися, мов дикі звірі що б'ються за здобич чи території.

Мені вистачило хвилини сум'яття, щоб підвестися, але Енджел знову накинувся на мене.

— Проявляєш характер, — шикнув я крізь зуби стискаючи її зап'ястя, — ну давай, покажи на що здатна, кохана. — Я не володів собою, здавалось я міг зруйнувати її одним дотиком, одним словом і хотів це зробити. Не було більше ніяких внутрішніх бар'єрів. Я її кохав, а вона прив'язана до земного світу, краяла мені душу. Я дав їй себе, показав свій дім. А вона тягнула з собой всяке сміття. Я підніс її до небес, а вона нічим не відрізнялась від свого жалюгідного племені.

Я вирвалася і спробувала знову його вдарити, але він вивернув мені руку, я завила від болю.

— Ти так не змогла зрозуміти, що ти ніхто у світі, без мене, — він стиснув зап'ястя вивернутої руки, і я відчула, як його ніготь врізається в плоть. Я хочу кричати, але стискаю зуби. Він пускає мою кров.

Я зриваюсь, кричу сильніше, і сильніше.

— Пташко, ти благатимеш мене…- шипів він в лице. — Про швидку смерть, — здавалося, він отримував шалену ейфорію, від мого болю, подібно до того, як пив чуже життя.

— Ти монстр! — Насилу випалила я. — Я любила тебе, - в істериці кричала я, отримуючи додаткову порцію болю.

Ноги підкошувалися, а сльози зрадливо рвалися назовні, сльози болю та безнадії.

— Кохання закінчується біля краю ліжка, моя люба. А на повагу мою ти більше не заслуговуєш, — казав він, все тим же тоном. Хотілося провалитися, невже Соня мала рацію, невже й справді кохання немає, чи його немає у вампірів?

— Ти що правда повірила про пару? — Я засміявся ще сильніше, — Та ти, художниця, ще дурніша, ніж я припускав. Мені самому це здавалось слабкістю, просто капризом. Звісно я любив, але не так, як вона собі думала. Моя любов не належала їй одній.

— Соня любила, — випалила я, ковтаючи сльози.

— Соня була такою ж слабкою, як і ти. Зрадила мене, як зраджуєш ти.

Я рвонулася з усіх сил, відчуваючи пекучий біль, здавалося, я ось-ось втрачу руку, але я вирвалася, і з презирством подивилася в його очі. Тепер я бачила в них страх і подив. Хвора рука почала відновлюватись.

— Дякую, любий, що дав мені зрозуміти... — мої очі потемніли, — гросмейстер повинен бути один, і це не ти, — сказала я з усмішкою. Я відключила свою людяність і темрява накрила мене.

— Якого біса!.. — Він накинувся на мене, але я спритно схопила його за руки і вдарила головою по обличчю, відчувши, як хруснув ніс. Я відчула силу кола, його гармонію.

— Ти зацькував своїх людей, не довіряв, — Він вирвався, але його удари мені вдавалося блокувати.

Під натиском болю вона змінилась, та було марно і пізно. Наші рухи нагадували танець в полум'ї. Ніколи не думав, що буду битись з Кеседі. Але точно знаю, що перемога за мною. Вона здасть позиції першою, така її слабка натура.

Фамільяр перерізав горло медсестрі, він теж відчував силу, всі вони харчувалися від мене, а я від них, енергія лилася по колу, ніхто не був головним, всі були, єдиним цілим, це було те, чого, не зміг, досягти Енджел. через його егоцентризм.

Я перемагала, а його коло розвалювалось і навіть віки досвіду не дали можливості цей розпад зупинити.

Лім не став битись з рудою дівчиною, він постав проти Віка та Тоні допомагаючи колу Кеседі. Зрадник, всі вони зрадники. На моїх очах вони обривали нитки контролю.

— Цього не може бути, — Енджел з жахом відсторонився, та рвонув геть, а я не поспішала за ним, знаючи, що він шукає темряву, сподіваючись врятуватися.

— Кеседі, — почувся тихий голос сестри. Я допомогла їй вибратися з руїн.

— Як ти? — Я оглянула її рани. В мене не було жаги крові бачачи рани. Я взагалі думала про інше, про стан сестри, про стан інших.

— У порядку, але голова паморочиться. — відповіла не впевнено вона. — Тримайся, Сабіно скоро стане легше.

— Я подивлюся за нею, — запропонував Фамільяр. Я кивнула, впевнившись що Сабіна не проти, і тоді побігла за Енджелом, він спустився до підвалу. Більше не було куди.

Мені було важко орієнтуватися в темряві, але лише спочатку, потім я звикла.

Я побачила його, що притискався до холодної стіни. Я відчувала, як згасає його життя, його темне волосся покривала сивина, а обличчя миттєво старіло.

“ — Весь цей час ти гралась зі мною.Навіщо? Чого ти добилась?”

— Дурний, я дала тобі все чого ти хотів.Зберегти молодість не залишатись самим. Та хіба ти оцінив мій дар?

Я дивився на марево в полі, вона стояла з серпом у руці, в тій же сукні мексиканської куртизанки.Вона нагадувала полуденицю, що застрягла під першими променями місяця. Довгі білі пасма заплетені в коси, але розвівались на вітру.

— Я нічого в тебе не просив, ти сама прийшла, ти забрала те що ти хотіла сама.

— В цьому вся проблема Енджеле, всі вині крім тебе. Я пришла на твій поклик.

І тоді вона йому відкрила очі, торкнувшись рукою лоба. Він опинився біля мертвих тіл батьків, згадав свою присягу, відчув подих кістлявої за спиною. Все що він робив наближало його на крок до неї. Кожен портрет в маєтку що йому не усміхався на зворотній стороні був у рунах та його крові. Шахи які він викладав колом це була руна замикання циклу.

Смерть пришла, він був норовливий, він вліз за межу, куди людині шлях замовлений. Вона дала йому владу лише на декілька століть. Він мав поступитись, коли знайде суджену. А всі смерті що він приніс, це жертви за його існування.

— Ти всіх відштовхував, бо боявся зради. А треба було лише правильно трактувати мої знаки, і вірити в себе. — Вона підняла щоденник, який обгорів.

— Я думав він згорів в маєтку…

— Тепер це не має значення…

Вона кинула щоденник на землю, і той опинився в підвалі”

Я застала Енджела який з кимось говорив, але я нікого не бачила.Під ногами щось хруснуло, і я це підібрала. Обвуглений щоденник. Невже той самий про який він говорив?

— Ти не врахувала одного, — сказав він усміхаючись, — моя смерть згубить і тебе.

— Так, не врахувала, — тихо відказала я, намагаючись доторкнутися до нього.

— Не чіпай мене! — Енджел крикнув, відсторонюючись. Він нагадав мені мене коли, я ховалась від правди про його сутність.

— Знаєш це на краще, — задумливо промовила я. — Незважаючи ні на що, я вірю в кохання. Це наш шлях, навіть якщо ти це заперечуєш, — я поцілувала його востаннє.

— Ти справді, дурепа!

Я не міг зрозуміти її після всього що накоїв, не хотів…

А мені лише хотілося сподіватися, на те, що моя сестра все ж таки вилікується від прокляття.

Моє коло, вибачте, що не виправдала вас. На скільки, я знала, вони не пили крові людей, а отже, вони стануть незмінними.

Енджел на очах перетворився на старого, а потім зовсім на попіл, я стерла сльозу, ковзаючи по стіні, спустилася на підлогу гортаючи щоденник. Я намагалась щось прочитати, та нічого не розуміла, очі відмовлялись розрізняти символи та бачити.

Перед очима ожили спогади, найяскравіші, ті, що дарували тепло. Якби не Енджел, їх не було б взагалі.

— Вмирати не страшно, — шепотіла я, підтримуючи себе. — Але холодно ... як холодно ...

Щоденник розпадався, а з ним і моя плоть…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.