Глава 17

— Ці сучки втекли, — Джек заскреготав зубами, та стискав розтискав

кулаки, він був не в собі від злості.

— Заспокойся, коли я стріляла, я завбачливо зарядила кулю з маяком, сигнал показує на старий маєток на околиці. Джанет теж була не рада, що не вбила дівчат, та ще з рук все вилітало, і вона їх впустила, та маячок причепити вдалось.

— Джанет, — він обійняв її. — Поїхали тоді за ними, поки вони не покинули будинок.

Вона кивнула, хоча краще б поспали до ранку, і на світанку вирушили.

***

— Нам треба звалювати, знову. — розлютився Лім.Він звик до цього маєтку, вони раз в десятиліття сюди повертались.

— Досить. Набридло ховатися. Вони лише люди, — рявкнув я.

— Через них я втратила Розалі. — Соня наполягала на своєму. Розалі була її половинкою і мисливці про це здогадалися, використовуючи її як приманку і коли Розалі помирала, Соня хотіла врятувати її, звернувши. Але на той момент ще юна вампірка не знала, що не всі переживають ініціацію. А я був тим, хто випустив кулю в Розалі. Я хотів прибрати її як одну з мисливців. А також боявся втратити Соню через її тупість. Я не признався, що то була моя куля, а не мисливців. Соня мене б не пробачила. Але це був єдиний шанс махом знищити якщо не всіх, то більшість.Я заманив їх, а Розалі стала розмінною монетою. Проте не їх, а моєю.

— Я згодна з Енджелом, так, і ти Соня хотіла помсти. — Вставила і свою думку. — Думаю Розалі хотіла саме цього. Я не знаю, якою вона була, але впевнена, що такою ж сміливою, як і ти. — Я подивилась на Енджела. Приймати рішення йому.

— Не думаю, що ми готові, — вів далі Лім. Та хитав головою, в перше бачила, щоб він так активно жестикулював, та панікував. Він здавався майже нажаханий. Що ж такого бачив він, що мисливці йому зробили особисто?

— Ніколи не можна бути твердо впевненим, — повторив Енджел мою фразу. — Але їх лише двоє, а у нас замкнуте коло. Ми зустрінемо їх на моїх умовах.

Я відчула руку Енджела на своїй талії, та занурилась носом в його шию. Я не знаю що нас чекає, проте впевнена що ми справимося. Мені поруч з ним спокійно.

***

Минуло кілька годин до того, як Джек з Джанет перетнули кордон міста, і опинилися на околиці, попереду вимальовувались сірі стіни маєтку, обвиті плющем, та було на диво тихо.

Мисливці обдивились навкруги, на парк перед будинком, алеї що мереживом доріжок вели до висохлого фонтану, та присилену листям землю. Тут наче застигнув подих осені, на готичному пейзажі в галереї. Не вистачало лише примар, що зиркають в високих вікнах.

А у світлі місяця кружляли химерні тіні дерев.

Залишивши машину недалеко на випадок відступу, вони прихопили зброю і тихо підібралися ближче, за воротами машини упириць не було видно.

— А що якщо вони дізналися і пішли, раніше, ніж ми змогли дістатися? — Тихо запитала Джанет, оточення її нагнітало та лякало. Якби не акуратний фасад двору, вона б вирішила, що будівля закинута багато років, бо стіни були потерті та полущені.

— Вони вампіри, а не Боги. Можливо сильні, але недалекі, — Джек недооцінював графа, тому завжди був позаду. Амбіції та недалекість, гарячковість були його слабкістю. Джек рушив далі в пошуках входу, але ворота на подив були відчинені, тому зламувати код не довелося. Це привело Джека в сум'яття. Невже вони чекають, чи приготували пастку?

Він оглянувся, але Джанет не йшла за ним. “ — Бісова дівка, що вона знов задумала?”.

***

— Ти не посмієш це зробити зі мною, — намагалася вирватися я з рук Енджела. Але він різко штовхнув мене і замкнув двері.

— Я не хочу ризикувати тобою, мені буде спокійно, якщо ти будеш у безпеці, це не твоя війна.

— Я потрібна тобі, — Кричала я, хоча насправді який з мене борець, лише ікла показати могла, — Я не хочу залишатися тут!

Але відповіді не було, і я з похмурим виглядом ввалилася на ліжко, схрестивши руки на грудях. Що я маю тут робити, поки вони б'ються?

На щастя, я помітила, що балкон виявився відкритим. Енджел за нього забувся? Проте це на краще.

— Так, коханий, ти не все передбачив.

***

Джек почув, короткий викрик, і обернувшись в іншу сторону, побачив лише тінь, що вислизала.

— Джанет, — викрикнув він машинально, але дівчина зникла разом із вампіром. — Чорт!

Тепер він був упевнений, що вони тут, і знявши з запобіжника зброю рушив до дверей, які одразу з гуркотом відчинилися під тиском не його удару ногою. І він побавив те, чого не очікував ніяк.

***

— Відпусти мене, мразото, — намагалася вирватися блондинка з моїх рук. Але я тримав її одною рукою за волосся, а іншою заломив руку. Від неї приємно пахло травами, що входили в склад її шампуню чи духів. Джанет могла стати приємним аперитивом, якби не була сукою Джека.здається саме так він її назвав. О ці крики відчаю. як добре що мій вампірський слух уловлює вібрації його люті і страху, навіть за стінами.

— Спокійно, мисливице, ти мені ще потрібна. — Прошептав я їй на вушко, та клацнув іклами. Хлопці розішлись по будинку, готові надати підтримку в будь-який момент.

— Джек тебе порве на шматки, якщо торкнешся мене.

Я усміхнувся.Уявляючи що держак того самого прапора спочатку буде стирчати в нього з горлянки. Я не вважав себе садистом, але мисливці заслуговували показового катування. Вони вбили куди більше невинних, чим це робив я, хоча монстрами вважали мене та моїх дітей. А ми лише девіанти цього світу, не такі як вони, створені аномальністю смерті.

— Боїшся, білявко, Джанет, адже так? — посмакував я її ім'я.

— Іди до біса! — Продовжувала зухвало Джанет. А мене ця зухвалість лише тішила. Джек знайшов собі достойну супутницю. Ввічливості в ній, що води в пустелі.

— Із задоволенням. — Муркнув я з хрипотою розчеплення в голосі.

— Проте, мила, не можу. Я сам, ще те чортеня, — продовжував іронізувати я.

— Джек розповідав, чому я снюсь йому в вологих фантазіях?- Поцікавився я.

— Ти вбив його прабабцю Розалі. — Приснула Джанет.

— Ця курва, сама вина, вона привела виводок своїх родичів до мого будинку. Ви мисливці такі недалекі, не могли змиритись з тим, що існує, хтось кращий за вас. Жаль хтось з вас зумів втекти, та ще поніс виводок цуценят. — Я ненавидів мисливців всім своїм темним єством.Вони регулярно не давали мені просто жити. Але Розалі, то окрема історія.

— Ти монстр! — Джанет чинила опір, але я сильніше заломив їй руки, і притиснув до себе, з волосся перемістив лівицю на її горлянку, випускаючи кігті. Один поріз наче лезом, і вона спливе кров'ю за секунди.

— Шкода буде вбивати таку симпатяжку. Хоча ні… — Я зробив задумливий вигляд. — Я краще віддам тебе на поталу своїм дівчаткам. Вони мені розказали, що ти пошкодила їх шкіру…

— Це ми ще подивимося, — сказав Джек, а в його руках знаходилася я. Я б помахала рукою цнотливо, та ця тварина мене тримала срібним ціпурою. Чорт би забрав той балкон, звідки мені було знати, що я приземлюся біля дула мисливця, коли відімкну ті кляті двері. Яке воно страшне, патлате чмо, і пахне ця людинка, так же не приємно, як і виглядає.

— Он як, рокірування(1).(особливий хід у шахах, що полягає в горизонтальному переміщенні короля і тури, в даному контексті обмін полоненими) — Енджел продовжував бути спокійним, але десь у глибині душі він боявся. Не знаю або за мене, або все-таки про те, що після моєї смерті, його коло знову ослабне. А от я зовсім не розраховувала на свої сили.

— Типу, того, і що – ти зробиш? — пирснув Джек, спльовуючи на кахель. А я проковтнула блювотний рефлекс. Від нього тхнуло якимись душманськими сигарами та перегаром.Але хватка як для людини в нього сильна. Він мене лякав і бісив.

— Ти спізнився, мисливець, уже зробив.

Мисливець направив пістолет на Енджела, але той вчасно ухилився, я закричала, спробувала смикнутися, але потужний срібний ланцюг заважав проявити мені силу, або ж, це був Енджел. Він харчувався від мене. Проте він рухався дуже швидко, рука мисливця смикалась, намагаючись попасти. Я піймала ступор, коли вилетіла наступна куля.

Куля добряче зачепила плече білявки.

— Джанет! — викрикнув Джек, а вона похитнулась, пискнув, чортихаючись.

***

Соня від нервів запалила, її Енджел теж наказав замкнути і Лім це зробив навіть краще в кабінеті де повно паперів та алкоголю. Докуривши, вона кинула бичок у відро для сміття з паперами. Вона й не припускала, що він спалахне, точніше просто не думала ні про що окрім, як вибратися. Пожежна сигналізація спрацювала не одразу, оскільки не реагувала на дим цигарок. Коли Соня побачила полум'я, вона спробувала його згасити тим, що потрапило під руку, але це виявилася склянка з горілкою, і полум'я посилилося перенеслось на скатертину стола, поступово охоплюючи кімнату. Аварійні виходи були заблоковані Енджелом для її безпеки, і вона не змогла вибратися.

Дикий крик від горючої плоті вирвався назовні. Ехо промайнувши всередині кола. Я це відчула і впевнена, що вони теж. Я відчувала, як Лім намагається відчинити двері, але було вже пізно, і він вирішив рятуватися.

— Соні немає. — Тихо шепнула я, і рвонулася, але безрезультатно. — Лім, як він міг кинути її.Як він міг залишити її вмирати? Я мала бути поруч, я мала щось робити…

Джанет почала втрачати свідомість від щемлячого болю та втрати крові. Це відвернуло Джека, було видно, що вона була йому дорога. Я скористалася цим, щоб перемістити ланцюг на шию мисливця.

Я відкинув білявку до стіни, свою функцію щита вона виконала. Немов ганчір'яна лялька, вона вдарилась та впала. А я насолоджуючись тим, що мисливець намагався вирватися, і став безпорадним, хоча просто вбити його було б надто просто.

— Моя пташко, яка ти молодець…

Енджел попрямував до нас, не поспішаючи, але шматок балки, що обірвалась, звалилась на нього, притиснувши до підлоги. По стелі розійшовся вогонь.

— Енджел, — крикнула я. Не могла я його так просто залишити. Я рвонулася до нього, відпустивши Джека, але мисливець краєм ланцюга схопив мене за ногу, і я впала.

— Я не дозволю тобі, зіпсувати все, дурне дівчисько, ви помрете разом, — прохрипів він.

В цей час на крики прибігли Тоні та Вік. Де вони були, чи їх забарикадувала сигналізація? Але вони все ж прийшли.

— Ти цього не побачиш, — я вдарила мисливця по обличчю вільною ногою, він похитнувся, впускаючи ланцюг, його схопити чоловіки, та почали шматувати.

Я блискавкою розплутувала ланцюг, а потім кинулась до Енджела, якого встиг охопити вогонь. Його тілом розповзалися пасма полум'я, пожираючи, заважаючи йому піднятися. Я спалахнула, намагаючись витягнути його. Я вірила, що це можливо, що ми виберемося, або загинемо разом. Мені нема чого жити без нього. Я просто цього не зможу. Плавилась шкіра вкриваючись пухирями, волосся сполохнуло ніби, до цього я викупалась в лаку для фіксації.

Я нічого не могла сказати, просто потягнула його за собою з під завалів.

***

Ми лежали на траві біля будинку що завалювався та палав. Тіла виглядали, немов колоди що жевріють. Навіть подих вітру, приносив біль пораненим тілам. Напевно, це кінець, я не чула поклику його крові, наче вогонь спалив його також. Не пам'ятала, як ми вибралися, а потім була темрява.

Коли я прийшла до тями, я лежала в ліжку, ще було видно потворні рожеві опіки, які поступово гоїлися.

— Енджел, — намагалася крикнути я, але голосу не було, лише паніка і чужі стіни самотності.

Сльози потекли по щоках. Я була безпорадною.

Молода медсестра, що увійшла, принесла мені склянку червоної рідини, це явно була кров. Вона простягла його мені, і я насилу випила кілька ковтків, на її шиї я побачила ще свіжі мітки. Новонароджена, певно, це було так. Кров допомогла відновити сили.

— Енджел, — спитала я вголос.

— З ним все добре, теоретично. — Я глянула на неї незрозуміло.

Вона спробувала пояснити.

— Він ініціював мене, і цим відновився, і коло відновилося, але морально Енджел ще там, — Намагалась пояснити вона рваними реченнями. Наче боялась чогось. — Ваші друзі сказали не турбувати його. Він замкнувся у темних гротах, — вона закрила руками лице, проте не надовго.

— Я не знаю що робити. Але ви королева, можливо ви зможете повернути гросмейстера. — Я спробувала підвестися, але дівчина мені завадила.

— Вам потрібно мінімум добу ще відпочивати, не думаю, що за цей час щось зміниться.

— У цьому нема потреби, — обірвали медсестру двоє вампірів. Я їх пізнала, це була тінейджерка з Перебіжного кварталу, вона все-таки вижила і знайшла мого Фамільяра. Якщо з Фамільяром було зрозуміло, то, як вона стала вампіром, я не розуміла. Я не пам'ятала, що точно зробила. Пройшов якийсь час.

Медсестра стала на мій захист.

— Ми не торкнемося своєї королеви, — сказав він, — вона дала нам нове життя.

Я сама не очікувала такої відданості, але як тільки вони з'явилися, я стала сильнішою. І тут я зрозуміла, що цього боявся Енджел, що я перевершу його, але мені це не потрібно.

— Залиш нас, — наказала я медсестрі, вона спочатку вагалась, знаходять в шоці, але слухняно вийшла.

— Ви не повинні бути тут, ви вільні.

— Якби було все так просто, — відповів хлопець, — ми прив'язані до вас, коли ви мало не загинули, ми відчули це, ми ніби померли з вами.

— Але ви не повинні ставитись, до мене, наче я ваш творець, я ... це моя помилка.

— Ні, ми раді, що отримали дар стати такими. Королева, ви врятували нас від сірих буднів, нас усіх. — Тінейджерка кивала як лялька, яку смикають за нитку в спині, коли Фамільяр говорив.

— Усіх? — уточнила я, в ступорі.

— Нас четверо.

Він розповів про те, що трапилося, коли я відновлювалася, як вони забрали мене, об'єднавшись із тими, хто залишився від кола Енджела. І як швидко Енджел знайшов заміну Соні. Я не могла йому пробачити, але я як і раніше, любила його. Двоє інших, про яких розповів Фамільяр, я ініціювала, сподіваючись дати їм життя, яке я забрала відновлюючись. Зробила те, чого поклялася не робити після Фамільяра.

— Добре, якщо це моя вина, мені цю кашу їсти. Я беру вас під свою опіку. І я порозуміюсь з іншими. Але бережіться Енджела, не впевнена, що він погодиться вас прийняти. А поки що, будь ласка, не привертайте до себе уваги.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.