Глава 5

Не буду згадувати чергову сварку, та мерзенний ляпас матері. Все це більше не мало значення. 

Я пишалась, що змогла втілити свою мрію, у всякому разі зробила цей крок. Я кинула на стіл конверт.

— Ось, твоя бездарність заробила, за малюнок на стіні. Ти казала, що я нічого не варта, але інші так не вважають. —  Бризнула я, намагаючись плюнути в душу. Сама не чекала від себе подібного випаду. Мати подивилася на конверт і замовкла, взяла повертіти  в руках. Проте, вона не довго мовчала.

— Пощастило. — з сарказмом протягнула мати. Вона забрала конверт, сказала, що раз я така гонорова, то це орендна плата, та її моральне відшкодування за те, що терпить мої коники. Я не стала сперечатись, хоча мені було образливо до нудоти. Тепер, коли в мене була робота, я матиму свої гроші. Я мовчки піднялася до себе в кімнату і ляпнулась на ліжко, дала волю сльозам, приглушаючи схлипи подушкою. Скільки сліз вже ввібрали в себе ці подушки, за стільки років?

 Стільки разів я думала про те, щоб втекти чи щось з собою зробити. Не хотіла отримувати ляпасів, не хотіла бачити скандалів батьків. Не  могла споглядати ненависть в її очах.

Непотріб, небажане дитя, ярмо на шиї нездійснених амбіцій.

—  Мій темний янголе … —  Прошепотіла я дивлячись у стелю, —  Коли стане легше?

—  Вже скоро, моя акор (1).(мова дроу. кохана) —   Сказав він, і зімкнув очі, бачачи її риси.

Я не могла спати та зібрала речі. Це було трохи одягу, та кишенькові гроші. Скетчбук та олівці.

—  Тільки б пережити завтра ... і все скінчитися ... сподіваюся.

Діставши з тумбочки старий mp3, я одягла навушники, і поринула у свої спогади. Було смішно, з боку згадувати, як я побачила, його, як відчула трепет у тілі. Збіги з картиною викликали тепер тільки усмішку.

« Ми цілувались в саду серед квітів, я хапала повітря губами, а рука ковзнула в кущі троянд. Шипи впивались в мою руку, кров стікала, обвиваючи мереживним візерунком руку. А я сильніше втиснулась в його тіло грудьми, поки його спина спиралась на лавку. Моя жага все росла, с кожним дотиком розпусних рук під моєю сукнею…»

*** 

Коли я встигла заснути? Я подивилася на годинник, майже обідня година. Матері не було вдома, дім був порожній.  Я подзвонила в коледж, домовилась про академічну відпустку. Сабіна, була на додаткових уроках музики, вона  провідна вокалістка в хорі, і, як вважали батьки - відмінна віолончелістка, тому збирали гроші їй на консерваторію. Її любили більше, це було зрозуміло відтоді, як я побачила її вперше, коли її принесли з пологового будинку, я була дрібною 3-річною дитиною, мені забороняли навіть торкатися її ліжечка. Не знаю, чим я так не догодила батькам. Чому я маю розплачуватися за їхні помилки юності?

Я усвідомила, що піти, не так вже й погано. Мені скоро 21 рік, зможу винайняти житло з часом. Ніхто не шкодуватиме, згадувати. Не буде більше криків, синців на руках, докорів та принижень.

І я рішуче набрала номер Енджела.

— Я готова, забери мене зараз, будь ласка, потім я не зможу вийти з дому. Минулого разу мене замкнули з середини. — Звісно то були не його проблеми. Але більше ніхто не міг мені допомогти.

— Я не можу зараз, але я надішлю для тебе машину. Не бійся, ми скоро зустрінемося. Гурт з нетерпінням чекає з тобою більш неформального знайомства.

— Добре. — Спочатку я засмутилась, але мої переживання розвіялись, коли він сказав за машину. Ми домовились про деталі, і я відключилась.

Я винесла невелику валізу, в яку влізло все моє нечисленне барахло, і сіла на порозі будинку. Я дивилась в далечінь вулиці вкритої зеленими газонами та доглянутими домівками. Згадувала як ми були дітьми з Сабіною. Ми грали в хованки серед цих дерев, бігали дорогою, стрибали по калюжах, тому що не було ні парканів, ні огорожі, ні ігрового майданчика. Звісно потім отримували “на горіхи” від матері за брудний одяг. Та я була щасливою дитиною, бо в мене був найдорожчий скарб — моя сестра. І я змушена її покинути.

“ — Надіюсь ти пробачиш мені колись.”

  Чорний Хаммер прибув під під'їзд, обігнавши розвалюху матері, яка повільно волочилася, видаючи їдкий скрип у підвісці. Водій допоміг закинути валізу, і я залізла, зачинивши двері.

— Їдемо, —  сказала я. —  так впевнено, як ніколи раніше. Але душу розривали пазурі розлуки. 

Мати вибігла з машини, але тільки пальці торкнулися скла, —  Якого чорта, вилізай негайно! —  Я не стала відповідати їй, ми рушили, і вона відскочила, верещала вслід.

— Не повертайся більше ніколи. —  прочитала я по губах, позаяк не чула її вже. Іншого я не очікувала.

Я витерла сльозу, що скотилася. Не хотілось розридатись в машині чужого чоловіка. Тому я глибоко вдихнула, кілька раз, поки не заспокоїлась. Але мої пальці все ще дрижали в нервових конвульсіях. Я дивилась на них наче бачила вперше. Буде краще, чим було. Гірше точно не буде.

« — Скажи мені, що я не роблю помилку?

— Помилкою було б залишитися, - чула я в глибині себе його голос.»

      А в дзеркалах машини майнув  силует. Мені здалось, що то був Енджел.

Ми проїхали повз майданчик ролерів, я миттю зловила свій малюнок і посміхнулася.

—  Нелегко прощатися з минулим? —  Запитав водій.

— Так, нелегко, сама не знаю чому.

***

100 років тому.

—  Вона померла, господарю. Дедалі менше людей переносять ініціацію, —   виправдався підопічний.

— Моя кров унікальна. —  Я розлютився, подивившись на підопічного.

—  Мені прикро, господарю.

— Твоїм прикро тут не зарадиш. Котись до біса! —   Я прогнав його. Залишившись наодинці з тілом. Я був впевнений, що обрав вірно. Я відчував її. Це був мій не перший експеримент, але кожного разу все було по іншому.

Я сам вперше відчув зміну, коли зустрів одну жінку в таверні. На перший погляд, звичайна лярва, що за гроші скакала на будь-кому.

Вона підсіла до мене, вирвав з рук шкіряний щоденник з окультними символами. Її не здивувало написане. Або вона попросту нічого не зрозуміла. Тому поклала назад на стіл. Я був здивований такою наглістю, що не помітив, як в щоденник щось заповзло з її рук та змінило символ.

—  Вам потрібно розслабитись. —  Вона пересіла мені на руки, і ковзнула моєю  собі під сукню. Вологе тепло торкнулось подушечки пальця. Вона щось щебетала, але я не слухав.

—  Скільки ти хочеш за свою послуги, жінко?- пирснув я, ховаючи щоденник в кишеню пальто.

—  Лише твою душу і трохи уваги, —   муркнула шльондра. Я подумав що це просто жарт.  — Добре, тоді заплачу, скільки сам забажаю. — Я був досить видний, щоб мати будь-яку жінку, а де не вистачало харизми були слова та гроші. Тому сам не знаю чи вино вдарило в голову, чи конче хотілось зігрітись, та розвантажити мозок, але я не відмовив тій лярві. В голові було безліч думок, та бажань. Але всі їх вибило в один момент.

 Ми піднялись на верхні поверхи. Вона штовхнула мене в вільну кімнату, вовтузитись з одягом сильно не стали. Я схопив її за волосся, та перехилив на стіл, ослабив корсет, та задер спідниці. Я не чекав її збудження, а просто взяв. Вона кричала, як кричать шльондри що підбадьорюють процес. 

Я так і не зрозумів, ким вона була, демоном, чи відьмою, чи навіть самою смертю. Ми більше ніколи не бачились. Я не знав її імені. Все що залишилось на ранок, це слід на долоні від леза, і шахи викладені в коло на шахівниці, а посередині король і королева закривавлені скоріш за все моєю кров’ю. 

Я не знав до кінця, що вона утнула, і на що я погодився в хмільному мареві. Але відчув зміни. Мене почала манити кров. Мої відчуття стали схожими на тварині, я став бадьоріше, сильніше всього і всіх. І почав досліджувати себе заново.

Я  повернувся в реальність, виштовхнув себе  з ностальгічних дум, подивився на мертве дівча, вилаявся, а потім наказав спалити її.

Наші дні.

— Господар, вона прибула, — відрапортував водій.

— Допоможи Кеседі розміститься, там, де їй сподобається, я скоро буду. А ти, – звернувся я до  іншого підопічного, – прибери труп, не гоже розкидати недогризки – «Треба замкнути коло крові, і тоді я зможу володіти ними» – Я не міг про це не думати, мій внутрішній голос нагадував мені що раз.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анна Куниця
27.02.2024 08:10
До частини "Глава 5"
Мене все не полишає думка про її матір. Це капець. Якби не чула про такі випадки в реальному житті, то сприйняла б за вигадку. Відчуваю, що головна героїня переходить з вогню у полум'я. Той вампір явно щось не романтичне задумав.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Milante Gotham
    27.02.2024 09:24
    Так мама в неї придуркувата. Але так задумувалось. Бо саме травмовані люди готові на все, щоб їх хтось полюбив, і люблять щиро до останнього подиху. На той час, коли я писала першу версію в 2013 році, я писала її тільки від лиця Кесі, тому що переживала кризу особистості. В мене сім'я нормальна на щастя, але мені було 20 і шукала своє місце в житті. Просто коли я вирішила публікувати історію, я додала матері мотивацію. На той час вона була юна і не готова, плюс є дійсно люди у яких нестерпний характер, їх все драконить. Енджел теж відмічає що мама Кес його підбішує. Хоча сам він не подарунок.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше