Глава 18

— Я запалю свічку, тут темно, як в склепі, — сказала я, але він схопив мене за руку і відштовхнув від свічника. — Так, що з тобою, досить тут просиджувати, мисливців більше немає. Ми живі, адже це головне, пора повернутись до нормального життя. Я обіцяла витягнути тебе на репетицію.

— Давай це буду я вирішувати, — рявкнув він. Я не розуміла, що з ним відбувається. Так я теж пережила шок, палаючи заживо, і не вірила, що ми відновимось, невже все було марно? Істина в тому, що ми не безсмертні, довговічні, але не безсмертні. Чорт візьми, та мені важливіше було знати, що він зі мною, у житті чи смерті.

— Все, що було, мене теж вибило з реальності. Та хіба нас не рятує, те що нас тішить? У ваших випадках — це музика, адже так?

— Більше не впевнений. — холодно відповів він, — Хвилинку, я скоро прийду.

***

Клавіші Соні пустували, й на душі залишився осад. Ми так і не провели ніч разом. Не змогли познайомитися з одне з одною, як хотіли. Все пропало, перетворилось в попелище. В такій кількості попіл - важкий вантаж.

“ — Я сумую, Соню, ти не заслуговувала так піти.” Я стиснула кулаки, сльози самі навернулись на очі.

— Якого дідька тут стільки свічок! Приберіть їх всі, і замініть прожекторами, – прокричав я, мене трясло від виду відкритого полум'я, але я все списав на зміну програми. На те, що пора змінити пріоритети, змінити концепції виступу, більше ніяких вогняних спецефектів, на яких трималося все шоу. В моїх очах стояла та ніч. Я втратив Соню, я майже втратив Кес та коло. Моє безсмертя більше не здавалось мені щитом.

***

Було важко, і я вирішила розвіятися, піти ненадовго будь куди. Енджелу стало все одно на мене, він захопився навчанням медсестри. Він хотів виліпити з неї нову Соню. Гурту було потрібно, щось змінити, в першу чергу клавішницю. І мене це ранило, що він вибрав саме її. До моїх вампірів як і раніше він відносився холодно та зі зневагою. Проте я йому сказала, якщо зачепить когось з них, то я піду від нього, не просто піду, а замкну власне коло.

Мене Енджел так не вчив, мої потреби для нього взагалі мало грали роль. Можливо він так лікував травму, але мені було боляче не менше.

Невже я більше не його пташка? Невже він знайшов собі нову королеву і наш зв'язок, наші почуття лише мої проблеми.

Я хотіла плакати на його колінах, я хотіла відчувати його доторки на своєму волоссю, його голос у своїй свідомості. Його біль втрати, бо він був таким же нестримним як мій. Ми могли бути ліками одне одного, а стали бар'єрами. Моє серце тріснуло навпіл і невтомно кровило. Я загубилась, не знала що мені робити, як склеїти всі шматки назад.

***

— Тинейджерку вбили, — із жахом в голосі, сказав Фамільяр. Було дивно, що я не відчула цього.

— Є думки, хто? — питала я, але найгірші думки приводили до одного варіанту. Що він цим хотів довести, що йому більш боляче чим мені?

— Думаю, люди гросмейстера, тільки він нас ненавидить.

— Він не міг, він обіцяв, — я не вірила, заперечувала очевидне, що він міг це зробити. Навіщо я сказала, що замкну коло? Я прирекла їх на знищення, всіх, хто залежав від мене. Значить все ж, його сила хвилювала більше, чим те, що було між нами. — Попередь всіх, тримайтесь разом. Цього вечора ми змінюємо локацію. Якщо, це все, правда, я більше не хочу бути частиною цього. — Гросмейстер повинен бути один, так нехай, до чортової матері залишається один. Я знала, що він буде незадоволений, і стане шукати мене, але хотілося попрощатися з сестрою перед від'їздом.

***

Не хотілося повертатися додому, і показуватися на очі матері, але Сабіна не брала слухавку, і мене це непокоїло. Я бозна-що собі надумала.

— Навіщо ти прийшла, через тебе, це все ти винувата, що її вкрали! — З порогу накинулась на мене заплакана мати.

— Як вкрали, хто? — я була нажахана, не менше матері, зблідла, а губи почорніли мов у мерця, мені стало дурно в грудях.Я почала задихатись. Сабіна моя душа, частина мене. Та частина що не дала мені зірватись в прірву. А мати такою зацькованою не бачила ще ніколи, не дивилася на те, що вона диявол.

— Це він, твій волоцюга. — Почала вона мене трясти. — Не бреши, що ти не замішана в цьому? Ти погрожувала, і зробила це. Диявольське поріддя. Я завжди знала, що ти принесеш лише проблеми. Треба було вбити тебе, поки ти знаходилася в моєму череві.

— Не смій! — вибухнула я. — Ти навіть не представляєш, що я пережила. Я відчула, що їй передалась, та біль горючого тіла, коли я стиснула її за плечі та прошила поглядом. Від цього налякались ми разом. Я відсахнулась перша.

— Забирайся, Забирайся звідсіля! — прокричала вона. — Або я поліцію викличу.

— Мам.. я… не.. — я хотіла сказати що не вина, але в цьому не було сенсу, бо я вина.Я втікла, думаючи як Енджел міг, як він міг забрати її? Тепер я повірила, що він міг вбити тинейджерку, і ні перед чим не зупиниться, що б досягти цілі. Він вб'є Сабіну, якщо я не прийду.

Раптово мене наче вдарила блискавка, я відчула Сабіну, але було пізно, вона спробувала його крові. І тепер, лише смерть здатна розірвати ці криваві тенета. Я любила сестру, але не могла ненавидіти його, не дивлячись на все що він зробив.

Мої обернені, їх всього троє. Але я не могла ризикувати ними, і замкнути коло не в стані, без нових жертв. Та нападати треба, поки Сабіна не спробує людську кров. Інакше я втрачаю і сестру, і Енджела.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.