Кулінарна книга: Це смачна краса від Еміра Рибака та інших...

ІІ Частина:

Риба та рибальські замальовки від Е. Рибака та А. Гончара

1. День народження. День Рибалки. Поема.

І риби попідводний рух

рибалці вже забиває дух,

й він напружує зір, слух -

скала, а не якийсь неслух,

що ротом ловить мух

та втрачає звісно нюх,

бо ж ловець - то не лопух,

і жде від риби плеску, плюх.

Мені подарували книгу просто так,

Її мені подарував мій друг-чудак,

Доброді́йник, але вже ж не юнак

З відставних жва́вих козаків-вояк.

Коли дарував, сказав сміючись: - Прочитай.

Закликавши одного разу: - Відчинись, Сезам! (з казки: Алі - Баба і 40 розбійників)

Не пошкодуєш право, але врахуй, зазвича́й,

Величезний світ відкриєш ти своїм очам,

Уже не зможеш повернути назад збір,

І від краси, відчиниш двері - листи,

Та й не зумієш відірвати свій позір,

Від вод річкових небесної чистоти,

Від риб'ячих зграй у кришталевій бистрині

Заворожить тебе, закрутить, відведе

Азартних справ святий вир де-не-де́

І від палких мрій вранці, в тишині

Тебе поманять ті тихі місця,

І легкий шепіт у нетрях очерету,

Нічний затишок у курені кабіне́ту

Й шурхіт вже опалого листа,

І в передчутті ранкової зорі,

Коли ще не гаснуть ліхтарі,

А світ уже тремтить сірою млою,

Величезний сом ударом душу рве,

І щука тихо в заплаві пливе,

Маленькі рибки кола розводять грою.

Друг говорив і мило посміхався.

А захід уже ж бо берези золотив

Я, ж як судак, на вудку теж попався,

Чи сом, його наживку вже схопив.

Мій друг пішов, лежу в порожній квартирі,

Дружина на дачі, нудно, хоч помри, як бирі, (вівці, овечки)

Я відкриваю книжку: три-чотири, в мирі...

Усе впало, захоплено всередині й ти у вирі.

Йой! На душу нахлинуло натхнення,

Форель зметнулася іскрами сліпуче

І вилилася в захват вірша - знамення,

Фонтаном крапок серце окропив разюче.

Язи ковзають наперекір течії,

Головень бабок зриває віддавшись захвату

Я осягаю красу світу - ці краї.

За перекатом косм дивовижних й аромату.

Лежить річкова, чудова трава,

Там навіть іншими здаються тіні,

Синіше сині неба її синява.

Шовкові витягує ниті, стоги в сіні,

У колір смарагдів свіжа течія,

Камінням намиста Нефертіті,

Як і її дух красоти царює у світі,

У уклеєчок виблискує луска,

Ніби відсвіт бойового клинка.

Читаю далі, бо переймаюся рибою,

Захопленням зустрічей із красунею рікою

І знову почуття накотили брилою,

Прогнало нудьгу, порушило спокій стрілою.

Я відчуваю, що тіло рветься жити,

В азарт гонитви, за полум'ям боротьби,

А що ще мені лишається робити?

Мені книга - перст Надії та Долі - скарби.

Я чекатиму світанку, як порятунку,

Гортати сторінки, про сомів зітхати,

Як добре, що завтра в неділю - чаклунку

Я з вудкою буду гарно відпочивати.

Тепер про снасті, та забув, але що ж,

Дзвоню дружку, що мені догодив на подив.

Напевно пустотливий допоможе ж,

Не дарма ж він із книжкою на ніч приходив.

- Алло! - Алло! Я сплю, якого тобі чорту?

Година ночі... вранці... А, а! Зник його подив.

Риболовля 'брат'... вона такого сорту...

- То що, ми завтра їдемо?!

- Та із задоволенням поїдемо!

Кінець ночі. Ледь-ледь - сіріло і світліло,

А ми вже їхали по путівцю досить вміло,

Туманне місто зникало вдалині небокраю,

Заплічник великий і човник весловий: то діло,

У багажнику об'ємистому везли, я пам'ятаю.

Світанок народжувався, зірки розтікалися,

Вливаючись у безмежну синь небесних хмар,

Лиски між собою перегукувалися, хова́лися,

Лаючи запізнілих рибалок: їх репертуа́р.

Вода блищить за сизими кущами.

Прохолодою пряною тягне від ріки.

Злітають чаплі сірими хрестами,

Хрестячи крилом, як помахи руки.

Водяний бугай бурмоче десь поспіль,

Йому вторять качки. Й квакання жаб

Усе заглушає. М'ятою пахне старий сад,

Трель солов'я вловлює слух: це хміль.

Вдалині мукають корови або телиці,

Квіти, розкрившись, знову розцвіли

І на пагорбі розлогі граціозні гілки

Схилили ялинки до брів землі у таємниці.

Ковзнув човен, у заплаві застиг, жив,

Взяв на борт рибалок притихлих,

Блиснули весла і, крекчучи, поплив

Під вагою добро́діїв богатирських.

Ось ми на місці. Тиша до дивного хрускоту.

Застигло все. Гладь на річці - скло.

Вщухли звуки, навкруги порожньо до лускоту

І часи непомітно по гладі несло́.

Дві вудки, гачки — їх 4 у звіті

По черв'яку на гачок: простота́,

Усе завмерло, заснуло в цьому світі

І ми сидимо, безмовні... німота.

Мовчання триває, ми не помічаєм,

Що життя звірини, як і раніше, кипить.

Гортанний крик лисок і зойки чайок,

І лише карась, напевно, все спить.

Ось поплавок трохи смикнуло, хитнуло,

Трохи повело, ще трохи, кволо уко́ло, (довкола)

Знову повело, і волосінь потонула,

(Від передчуття в грудях закололо)...

Пішла риболовля, замайоріли снасті,

Карась добірний, розривав сачки,

Черв'як вабив роззявлені пащі - страсті

І розгиналися міцні металеві гачки.

Вже вщухла буря лютої атаки,

Знову поплавки пониклі лежать,

Вдалині за лісом гавкають собаки

І наші руки в напрузі тремтять.

У крові вирує потік адреналіну,

Душа співає, я свіжий і сповнений сил,

Й узрі́в для погляду чудову картину:

Широке плесо в безмежжя несло щоси́л,

Потік променів блискучого сонця,

Що відбиваючись у водній тишині,

Я відкривав у Прекрасне віконце,

Що раптом на щастя прочинилося мені,

а не для усезнавця друїда чи чаклуна.

Вдихаючи пах свіжості, тінь ліло́ву

Я сам собі заприсягся, прямо на: віка,

Що я сюди приїду з другом знову.

Ось вітаю: день народження Рибака!

Роз'їдені ярами укоси пагорбів дуже часто своїми вигинами схожі на підняті брови.