Сингулярність Пустоти: Зеро

Вийшовши з будівлі, монарх і директор мовчки йшли поруч із Зеро.

Їхні обличчя були серйозними, майже незворушними, але кожен їхній рух виказував приховану напругу. У їхніх думках вирувала буря. Вони намагалися осмислити побачене. Той результат, який Зеро продемонстрував у капсулі, здавався нереальним, майже фантастичним. Ніколи раніше вони не відчували такого хвилювання – це було навіть більше, ніж просто здивування. Їх переповнювали емоції, яких вони давно не відчували.

Монарх мовчав, але його погляд був спрямований вперед. Він був звик до небезпек і складних ситуацій, проте цей день залишив слід навіть у його стриманій душі. Щойно вони вийшли на головний майданчик, звідки розходилися всі шляхи до корпусів університету, Зеро раптово зупинився й повернувся до своїх супутників. Його обличчя було спокійним, а в очах світилася впевненість.

– Дякую, – промовив він, трохи нахиливши голову. – Але думаю, я сам зможу дійти до своєї кімнати. Крім того, здається, у вас сьогодні буде багато роботи.

Його легка усмішка, яка супроводжувала ці слова, видавала глибше розуміння ситуації, ніж вони могли припустити. Зеро чудово знав, що після такого екзамену вся організація SON буде вражена, а її керівники – змушені діяти негайно.

Директор і монарх перезирнулися, віддали Зеро честь, як це роблять перед людьми, гідними найвищої поваги. Зеро коротко кивнув їм у відповідь і впевнено рушив у напрямку своєї кімнати. Його кроки були спокійними, розміреними, а постава – гордою.

Монарх і директор не гаяли часу. Щойно Зеро зник за поворотом, вони миттєво перемістилися за допомогою технології телепортації у свої штаб-квартири, кожен до своїх обов’язків. Вони знали: сьогоднішній день стане переломним для всієї організації SON і, можливо, для майбутнього людства.

У цей момент Зеро теж міркував. Його думки кружляли навколо реакцій людей навколо нього.

Хто б міг подумати, що молода людина, яка одного разу з’явилася в університеті й без страху заявила про своє бажання стати фантомом, викличе таку підтримку з боку директора і навіть SON. Але Зеро знав, що це не було випадковістю.

Директор і SON були в курсі, що Зеро зіграв ключову роль під час неонного шторму, який колись поставив під загрозу існування всього людства. Вони були свідками його сили, рішучості та розуму, які перевершували будь-які людські межі. Однак їхні емоції були неоднозначними. Вони дивувалися й водночас боялися. Людям властиво боятися того, чого вони не розуміють. А Зеро був саме таким – загадковим, незрозумілим і неймовірно могутнім.

Що б не казали, але навіть монарх, який завжди залишався скептичним, визнав: Зеро – це неймовірна сила. Він володів знаннями, які могли стати загрозою для багатьох, але ніколи не використовував їх проти SON чи інших організацій. Замість цього він залишався людиною, такою ж, як вони, показуючи, що хочу і буде союзником, а не ворогом. І в цей напружений час, коли галактика була продана невідомому ворогу, кожна одиниця сили була безцінною. Тому Зеро може стати вирішальним фактором у боротьбі за їхню свободу. Зеро, усвідомлюючи їхні думки, знав, що зробив правильний хід. Усі їхні страхи, сумніви й надії працювали на нього.

Зеро впевнено йшов вузькою доріжкою поруч з ареною, не звертаючи уваги на галас навколо.

Раптом з однієї з арен, де проходило тренування, зухвало пролунав голос:

– Ти не здав ??! Ахах, схоже, ти не такий вже і сильний, як про тебе говорять !

На арені, неподалік якої він проходив, стояв високий, худорлявий студент, на ім'я Хаобай із відомої китайської сім’ї Чжи. Це був противник Ноли, той кому Зеро знищив спис. Його глузування явно було розраховане на привернення уваги. У натовпі студентів, які тренувалися поруч, почало прокочуватися хвилювання.

Зеро навіть не зупинився, повністю ігноруючи слова. Але Хаобай не збирався так легко відступати.

– Ей, я до тебе звертаюся ! – крикнув він, і в наступний момент опинився перед Зеро, перегородивши йому шлях.

Хаобай посміхнувся, його тон був повний зневаги:

– Я бачив, як директор і монарх супроводжували тебе сьогодні вранці. Я дізнався, що ти заявив, ніби складеш фінальні екзамени за три дні. Смішно ! Судячи з того, як швидко ти покинув екзаменаційний пункт, і з того, що зараз ти йдеш сам, без супроводу, ти провалився, – він зареготав, упевнений, що всі навколо підтримають його насмішки.

Його голос привернув увагу решти студентів. Тренування припинилися, і все більше поглядів зосередилися на Зеро.

– Але ж його сила і те відео... Чи це не докази ? – почали перешіптуватися деякі.

– Може, це все постановка ?

– Як щодо того, що директор і монарх підтримують його ? – пролунало з іншого боку.

– А раптом він просто багатенький синок ?

Ці коментарі почали зростати, мов хвиля, але Зеро розумів, що більшість цих слів йдуть від людей, які були знайомі з Хаобаєм. Вони намагалися створити напружену атмосферу і підірвати його репутацію.

Зеро не звертав уваги на Хаобая. Він зупинився, спокійно оглядаючи студентів, які поступово збиралися навколо. Їх було все більше, і серед них він помітив знайоме обличчя. Нола стояла осторонь, але її посмішка говорила більше, ніж будь-які слова. Її погляд був сповнений надії, і це давало Зеро чіткий сигнал: вона вірила в нього. На аренах були й інші студенти, але вони намагалися зберігати нейтралітет, ховаючись у тіні. Хоча їхні очі уважно стежили за ситуацією.

- О, так ось що він задумав ... – подумки усміхнувся Зеро, згадуючи список всіх студентів університету.

Він швидко зрозумів план Хаобая. Це була не проста провокація, а частина більшого задуму. Її мета – затримати Зеро тут, поки не прибуде старший брат Хаобая, Чжу Чжан. Його старший брат був однією з найвідоміших постатей університету. Він мав ранг “генерал”, що свідчило про те, що він уже майже закінчив навчання і незабаром стане високоранговим фантомом. Його авторитет і сила були беззаперечними, і його поява могла змінити будь-яку ситуацію.

Але всі студенти знали, що Чжу Чжан зараз на місії. Він зачищав одну з зон високорангових мутантів і ніхто не знав коли він мав повернутися. Проте Хаобай, вже отримав повідомлення від брата, що той вже повернувся, та попросив його підійти на одну з арен, коли він попросить.

Зеро ледь помітно усміхнувся, відчуваючи, як усе починає складатися в єдину картину. Він пригадав історію цієї планети та не раз стикався з подібними ситуаціями.

- Ці китайці завжди були такі зарозумілі ... – подумки сказав він, згадавши численні випадки, коли китайці намагалися продемонструвати свою перевагу над іншими.

Але цього разу все було інакше. Зеро не збирався грати за їхніми правилами. Адже він нове правило, у будь-якій грі.

Атмосферу на арені раптово прорізав яскравий спалах, і в центрі простору з'явився високий і кремезний студент із суворим виразом обличчя.

Його аура була настільки потужною, що присутні відчули її тиск на свої плечі ще до того, як він заговорив.

– Так ось де ти, Хаобай, – промовив він низьким голосом, впевнено крокуючи до молодшого брата.

Студенти, які стояли поруч, мовчки розступилися, звільняючи дорогу. Ніхто не хотів перешкоджати чи навіть перебувати поруч із Чжу Чжаном. Його репутація генерала і неперевершеного бійця говорила сама за себе. Дехто, боячись конфлікту, взагалі покинув арену.

– Брате, вітаю з успішним завершенням місії ! Ти, як завжди, на висоті ! – злісно усміхнувся Хаобай, стріляючи поглядом у бік Зеро. Він підійшов ближче до брата, явно розраховуючи на його підтримку.

Чжу Чжан ледь кивнув, не зупиняючи свого руху:

– Я спочатку зайшов до тебе, але мені потрібно ще зустрітися з головою сім’ї. Як тут справи ?

– Тут якийсь новачок втрутився в мою дуель і зламав наш сімейний спис, – почав пояснювати Хаобань, киваючи головою у бік Зеро. – Але уявляєш, адміністрація університету нічого не зробила !

Чжу Чжан повернувся до Зеро. Його очі звузилися, а обличчя застигло в жорстокій гримасі. Він випустив свою ауру, наповнивши арену важким, майже задушливим тиском.

–Ти ще хто такий? Тебе ж потрібно як мінімум провчити– холодно засміявся він, випускаючи свою ауру. Потік енергії, який виходив від нього, тиснув на всіх навколо. Студенти почали задкувати, дехто похитнувся, намагаючись встояти.

Атмосфера стала ще більш напруженою, але її розірвав чіткий і сміливий дівочий голос:

– Зачекайте !

Усі обернулися на звук. Це була Нола. Вона зробила крок уперед і подивилася прямо на Чжу Чжана:

– Хаобай теж порушив правила ! Адміністрація вже винесла своє рішення. У цьому немає вини Зеро !

Її слова викликали тишу, але Чжу Чжан тільки засміявся з холодною іронією.

– Нола, не лізь не у свою справу ! – сказав він і змахнув рукою.

Невидима хвиля енергії вдарила Нолу, і вона впала на землю. Одночасно всі студенти, що стояли поруч, відчули величезний тиск і опустилися на коліна. В їхніх очах було змішання страху і здивування.

Чжу Чжан повернувся до Зеро.

– Так це ти – Зеро ? Яке дивне ім’я, – сказав він з глузуванням.

Зеро спокійно дивився на нього. Його обличчя було незворушним.

– Тихо, – промовив він коротко, кліпнувши очима.

У мить усе змінилося. Невидима сила з величезною швидкістю вдарила по Чжу Чжану і Хаобаню, втоптавши їх у землю. Арену сколихнув потужний удар, і по її поверхні розійшлися глибокі тріщини. Величезні шматки покриття розкололися, утворюючи хаотичний малюнок розломів. Студенти затамували подих, не вірячи своїм очам.

Зеро повільно підійшов до братів, які лежали на землі, не в змозі піднятися та навіть говорити через тиск, який зберігався.

– Ми зараз в університеті, і ти не знав всієї ситуації, – спокійно, але з незаперечною твердістю сказав Зеро, зверху дивлячись прямо на Чжу Чжана. – Тому я дам тобі перше та останнє попередження. Наступного разу будуть наслідки.

Не чекаючи відповіді, Зеро телепортувався, залишивши арену.

Настала хвилинна тиша. Натовп стояв мовчки, дивлячись на розколоту арену і принижених братів Чжи. Але ця тиша швидко змінилася вибухом емоцій.

– Ти це бачив ? Це було неймовірно !

– Відео знімали ? Хто знімав ?

– Він навіть не підняв руки !

Хтось захоплено шепотів, хтось сміявся, а хтось просто мовчки стояв, не вірячи в побачене. Але одна думка об’єднувала всіх: цього дня Зеро довів свою силу.