Сингулярність Пустоти: Зеро

Аліна поверталася з виснажливого тренування, відчуваючи приємну втому у м’язах, але водночас — гордість.

Її сила вже досягла А-рангу, залишилося тільки пройти повторну переоцінку, щоб це офіційно зафіксували. Вона разом із гільдією займалася зачисткою залишків мутантів, яких у місті ставало все менше. Проте ті, що залишилися, були найнебезпечнішими, і кожна сутичка з ними була випробуванням.

— Гарне було тренування, — подумала вона, згадуючи, як разом із товаришами відточувала свої техніки, працювала в команді та перемагала ворогів, які ще кілька місяців тому здавалися їй нездоланними.

Підійшовши до входу, вона пропустила руку по розпущеному волоссю та зробила глибокий вдих.

Охоронці біля входу помітили її та одразу привіталися. Один з охоронців кивнув, а інший відчинив двері, пропускаючи її всередину.

— Дякую ! — усміхнулася вона у відповідь і кивнула, продовжуючи шлях.

Як тільки Аліна увійшла до дому, в голові виникла приємна думка.

— Треба приготувати улюблену їжу для Зеро.

Від цієї ідеї на її обличчі з’явилася щира усмішка. Вона любила ці моменти — коли могла зробити щось приємне для нього. Їй подобалося відчуття тепла та турботи, яке приходило, коли вона готувала для тих, хто їй дорогий.

Аліна вирушила на кухню, наспівуючи легку мелодію, яку почула ще в дитинстві. Її рухи були невимушеними, вона відчувала спокій.

Вона навіть не заглядала у результати екзамену Зеро. Їй це було не потрібно. Вона знала — там і так усе зрозуміло. Вона ніколи не сумнівалася в ньому.

Навколо будинку панувала ідеальна дисципліна.

Фантоми-охоронці, одягнені в чорні нано-костюми, контролювали кожен сектор периметра. Вони змінювали один одного за складною ротаційною схемою, яка не дозволяла ворогу прорахувати слабкі місця в охороні. Кожен із них мав мінімум A-рівень, а командири груп — S-рівень, що робило їх справжньою елітою.

На одному з постів охорони троє фантомів вели приглушену розмову.

— Як ви думаєте, хто цей Зеро ? — запитав один із них, уважно вдивляючись у темряву.

— Нам заборонено розмовляти не по справі, — сухо відповів його напарник.

— Ех, чому мені випало патрулювати разом із мовчуном... — зітхнув перший.

До них наблизився третій охоронець, який почув розмову.

— Та ладно тобі, — усміхнувся він. — Це ж син нашої замовниці.

— Це я знаю. Я питаю — що він за людина як фантом ?

Настала тиша. Потім заговорив той, хто досі лише мовчки спостерігав за ситуацією. Він був S-рівневим фантомом — досвідченим ветераном, що не кидав слів на вітер.

— Сильний. Неймовірно сильний.

Його слова змусили інших фантомів насторожитися.

— Ви, A-рівневі, цього не відчуваєте. Але я — S-рівневий, і мої інстинкти не помиляються. Коли Зеро вдома, я відчуваю, ніби кожен атом у повітрі під його контролем. Моє тіло інстинктивно кричить про небезпеку.

— Але чому ми не відчуваємо його сили ? Він ніби звичайна людина...

— Так і має бути. Я теж не відчуваю жодної аури, але це... Це ще страшніше

Настала тиша. Вони обмінялися поглядами і продовжили пильнувати територію, підтримуючи стабільний зв'язок між групами.

Але раптом тиша була порушена.

Аварійний сигнал пролунав у навушниках фантомів.

— Код оранжевий ! — пролунав терміновий сигнал однієї з груп.

Однак далі зв’язок обірвався. Жодної додаткової інформації — лише сигнал потенційної небезпеки.

Усі охоронці миттєво перейшли в бойовий режим.

Бойові бар’єри активовані. Високорівневі фантоми миттєво телепортувалися до Аліни.

Навколо будинку запульсував додатковий енергетичний щит. Хоча ворог зміг швидко деактивувати одну з груп, інші підрозділи вже вирушили на перевірку ситуації.

Аліна стояла на кухні, слухаючи музику в навушниках, поки готувала їжу.

Її рухи були точними і легкими, майже машинальними — після стількох років виживання та битв вона навчилася контролювати кожен свій рух. Аромати спецій наповнювали простір, створюючи затишну атмосферу. Проте раптом її тіло рефлекторно напружилося, як хижак, що відчув небезпеку.

Її інтуїція, посилена тренуваннями з Зеро, не підвела. Щось змінилося в просторі. Напруга розлилася у повітрі, мов хвиля тиску, що змусила її серце битися частіше. Навушники більше не заглушали світ довкола — інтуїція кричала їй: "Готуйся !

Аліна вже саме по собі ввімкнула бойовий режим — нано-костюм активувався автоматично, покриваючи її тіло чорною бронею, що виблискувала у відбитках світла.

За мить фантоми-охоронці матеріалізувалися поруч. Їхні фігури світилися неоновими відблисками, а голос одного з них був чітким і різким:

— Невідомі проникли у 'зелену зону'. Одна з охоронних груп не виходить на зв'язок.

— Передбачуваний рівень загрози: S-ранг або вище. Чисельність: троє.

Аліна на мить затримала подих, але замість страху на її обличчі з’явилася холодна усмішка

— Все гаразд. — її голос був спокійним, майже байдужим. — Пропустіть їх. Не втручайтеся. Відповідайте лише у разі атаки.

Охоронці між собою переглянулися, на їхніх обличчях читалося здивування.

— Так точно.

Вони були висококласними бійцями, здатними боротися з будь-якою загрозою, і усунути загрозу S-рангу для них не було проблемою. Та їм наказали не діяти.

Аліна видихнула.

Якщо сильний противник прямує сюди, значить, це не випадковість. Це означає, що Зеро дозволив цьому відбутися… і пропустив тих, хто нарешті дозволить їй перевірити свої справжні навички.

Вона деактивувала захисний бар'єр, який оточував їхній дім, і спокійно рушила назустріч гостям.

М’яке світло сонця пробивалося крізь густе гілля дерев, відкидаючи тремтливі тіні на землю.

Троє асасинів S-рангу, безшумно пересуваючись, ковзали поміж дерев, немов примари, їхні рухи були відточені до досконалості.

— Тц, нас не попереджали про таку охорону… — стискаючи плече, пробурмотів перший асасин.

Він був поранений. Неочікувано для них, група охоронців, що складалася лише з двох A-рангових фантомів та одного S-рангу, змогла дати їм гідний бій. Більше того, ці 'звичайні' охоронці пробили їхню оборону й завдали поранень, що було принизливим для найманців такого рівня.

— А їхні нано-костюми ? Це що за тип ? Нам вдалося лише на кілька хвилин вивести їх із ладу, — роздратовано прошипів другий.

— Це не головна проблема… — похмуро відповів третій, уважно вдивляючись у повітря перед собою.

Прозорий енергетичний бар’єр, який оточував маєток, не давав їм пробратися далі. Вони вже втратили чимало часу, намагаючись знайти лазівку або підірвати його, але нічого не допомагало.

Аж раптом… Бар’єр зник.

— Ха ! Схоже, сьогодні наш день, — голосно засміявся другий асасин, ховаючи кинджал за пояс.

— Не говори дурниць. Вперед ! — коротко наказав третій.

Троє асасинів рвучко зірвалися з місця, мов тіні, безшумно наближаючись до маєтку. Їхня підготовка була ідеальною: вони уникали небезпечних ділянок, рухалися уздовж сліпих зон камер, а їхні неонові сліди повністю приховувалися нано-костюмами.

Проте…

— Дивно, — пошепки промовив третій.

— Ага… Чому всі охоронці зникли ? — підхопив другий, оглядаючи темні коридори всередині будівлі.

— Вони уникають нас, — холодно мовив третій, у якого на потилиці піднялося волосся. Його інтуїція кричала про небезпеку.

Все це… виглядало, як пастка. Але згідно з їхньою інформацією, у маєтку не було фантомів високого рівня, тож боятися нічого.

— Вітаю вас, дорогі гості.

Раптовий жіночий голос розітнув тишу, мов грім.

Троє асасинів рефлекторно розвернулися, блискавично займаючи бойові позиції. Вузький коридор, тьмяне світло… На їхньому шляху стояла дівчина.

— Ціль підтверджено, — тихо промовив другий асасин, впізнаючи її обличчя.

Третій стиснув губи. Щось не так.

Спочатку посилена охорона.

Потім бар’єр, який зник сам по собі.

А тепер — фантом A-рангу, якого він навіть не відчув раніше.

Це… занадто підозріло.

— Я розберуся швидко, — буркнув перший, який був поранений.

Не давши їм часу на роздуми, він миттєво зник.

Швидкість та ідеальний контроль тіла. Його рухи були настільки швидкими, що навіть професійний фантом не встиг би зреагувати.

Але Аліна не рухалася.

В одну мить асасин опинився позаду неї, завдаючи смертельного удару прямо в шию.

Звук леза, що розтинає повітря.

Аліна навіть не повернула голову. Навкруги неї з'явилися фіолетові блискавки, здавалося час зупинився для неї. Витончений рух меча назад — і її лезо з надприродною силою відбило удар.

Глухий вибух.

Сильна ударна хвиля від зіткнення відкинула асасина на кілька метрів назад, змусивши його врізатися в дерево, яке миттєво було знищено.

Тиша.

Асасини вражено дивилися на дівчину, яка, немов нічого не сталося, повільно розвернулася.

Вона усміхалася.

— Ні, давайте хоча б всі разом, — спокійно мовила вона, займаючи стійку.

У її очах спалахнув вогонь.

Її тіло випромінювало силу, якої вони не очікували від фантома такого рангу.

Вона готувалася до удару. Пора використовувати одну з секретних технік, яку навчив її Зеро.