Сингулярність Пустоти: Зеро

Зеро спокійно крокував у напрямку до університету 'Імперія', та його ноги не торкалися землі. Він ішов просто… по небу.

Він використовував левітацію з такою точністю, ніби ходив поверхнею невидимого мосту, натягнутого над хмарами. Його фігура повільно пливла серед небес, немов тінь божества, а кожен крок резонував з неоновими потоками планети.

— Прекрасно, — тихо мовив Зеро, вдивляючись у простори планети.

З такої висоти перед ним відкривався цілий світ: мегаполіси, фантоми, звичайні люди та далекі горизонти з кораблями, що підіймалися та зникали. Хоча він міг телепортуватися до університету в одну мить, та Зеро цінував ці моменти тиші, коли міг зібрати думки й проаналізувати поточний стан не лише планети, а й галактичного балансу.

Зеро не просто дивився на світ. Він аналізував його — глибоко, системно. У його свідомості одночасно програвалися десятки мільйонів сценаріїв розвитку подій, включаючи ймовірні атаки, галактичні загрози, політичні маневри галактичних цивілізацій та навіть сигнали з краю Всесвіту. Проте, для нього це все було так легко, як для звичайної людини просто дихати.

— Нола… сьогодні ти побачиш, на що здатна, — мовив він, коли в кількох кілометрах під ним пролетіла неонна машина. Всередині сиділа вона — у студентській формі, зосереджена, але з невидимим вогнем в очах. Саме заради неї він усе це й затіяв: він хотів дати їй шанс зібрати команду, яка зможе бути справжньою опорою у майбутніх війнах за планету. Йому було цікаво, хто з нинішніх студентів зможе стати для неї опорою в майбутньому. Хто заслуговує не лише сили, а й довіри.

Зробивши ще один крок — він миттєво телепортувався всередину університету. Його не зупинили ані бар’єри, ані захисні щити — ніщо не мало сили перед ним, ба більше вони навіть не помітили його. Майже одразу з тонким спалахом поруч з’явився декан, який зняв капелюха й низько вклонився:

— Сер Зеро, для нас велика честь, що ви візьмете участь у цій операції ! — промовив він урочисто, знявши капелюх.

Зеро лишень махнув кілька разів рукою, ніби кажучи: 'Облиш формальності'». Йому був потрібен лише один — директор. Декан мовчки кивнув, і обоє телепортувалися до кімнати голови університету.

Там уже чекав директор — у повній формі, у стані легкого хвилювання. Побачивши гостя, він одразу підійшов і віддавши честь, промовив:

— Сер Зеро, вітаю вас !

Зеро коротко кивнув головою, і розмова перейшла до суті — обговорення операції. План був простим зовні, але мав глибший сенс. Зеро мав самостійно відібрати десять студентів. Разом вони вирушать на зачистку мутантів в одному з найнебезпечніших регіонів планети — африканському кластері неонової активності.

Жодного супроводу.

Жодних камер.

Лише Зеро та студенти.

— Сер Зеро, якщо дозволите... У чому полягає ваша мета ? — запитав директор, сподіваючись бодай на натяк.

— Нічого особливого. Просто хочу подивитись, на що здатне молоде покоління, — з легким відтінком усмішки відповів Зеро.

— Ха-ха ! Ну гаразд. Маєте повне право, — засміявся директор, хоча відчував, що це — лише частина істини.

— Директоре, група студентів уже на місці, — повідомила AVI, з’явившись у вигляді голографічного обличчя.

— У такому разі не буду вас затримувати, — промовив директор, віддаючи честь разом із деканом.

Зеро кивнув, і в ту ж мить зник.

У кімнаті на мить запала тиша.

— Директоре, ці студенти... — почав декан, зітхаючи.

— Знаю, — перебив його директор, спостерігаючи за проекцією студентів. — Деякі з них — генії, інші — майже безнадійні. Деякі взагалі на межі відрахування.

— І навіть вона… Нола. - тихо промовив декан.

— Всі вони погодилися на операцію миттєво, — промовив директор. — Без питань, без часу на обдумування. Невже вони щось знають або чекають ?

— Якщо Зеро з ними, немає причин для страху… напевно, — відповів декан, хоч і сам не був у цьому впевнений.

— Він сказав що це буде гарне тренування для них. SON одразу дала дозвіл. Навіть директор особисто це підтримав, без жодних уточнень.

— Ну що ж, побачимо… побачимо, що з цього вийде.

Зеро тихо левітував над групою з десяти обраних студентів, приховавши свою присутність, але уважно спостерігаючи за ними. Вони активно обговорюючи останні події — і центр усіх розмов був він сам.

Він не втручався в розмову, спостерігаючи зверху за групою студентів, яких він сам обрав. Вони ще не знали, що ця операція стане визначальною у їхньому житті.

– Зачистка S+ рангу з новим фантомом, що може бути краще, – жваво промовив один з юнаків.

– Зачистка ? Та всі знають, що це тренування, – вставив інший. – Адміністрація університету так сказала.

– Ну і що ? Якщо ми тут, значить, у нас щось є. Чи не так ? – підкинув плечима третій.

— Не всі в цьому впевнені, — кинув ще один, хитаючи головою.

– Та навіть Чжу Чжан тут, – зазначив хтось і група миттєво затихла.

– В останній час він змінився... навіть вибачився перед Нолою. Вона теж серед нас, – тихо промовив інший студент.

Всі помітно напружились. Ім’я Чжу Чжана мало вагу. А Зеро, спостерігаючи за ними зверху, тільки посміхнувся. Йому подобалося, що студенти не байдужі, що вони думають, обговорюють, сумніваються. Саме це й робить людей сильними.

Він відкрив свою присутність — миттєво всі студенти відчули гравітаційний тиск, що повис у повітрі. Вони зреагували миттєво, вишикувались у лінійку, віддаючи шану.

– Студенти вітають фантома Зеро ! – вигукнули вони в унісон.

Зеро м’яко приземлився, уважно дивлячись на кожного.

– Бачу, у вас є питання. Слухаю.

Одразу кілька рук піднялися. Зеро кивнув на одного.

Вперед вийшов хлопець кремезної статури, з жорсткими рисами обличчя. Його тіло ніби створене для бою, а він сам нагадував якогось майстра бойових мистецтв.

– Студент Бакі, останній курс. Дозвольте запитати: скільки триватиме операція, які завдання, та яка зброя дозволена?

Зеро кивнув.

— Це буде не просто операція. Для вас це тренування, яке поділено на три етапи.

— Перший етап: ніякої зброї та жодних неонів.

— Другий: дозволена тільки зброя, але без підтримки енергії.

— І лише на третьому — ви зможете використовувати все, що маєте.

Зеро насолоджувався їхньою реакцією. У їхніх очах пробігли сумніви, шок, і навіть страх.

– Всі, хто не згоден – можете піти зараз. Але як тільки ви погодитесь – дороги назад не буде. – сказав Зеро, поглянувши на кожного з них.

Він уважно вдивлявся в кожного з них. В очах одних горіла рішучість, в інших — сумнів, але ніхто не показував страх. Хоча ні, був один студент — високий, з темним поглядом. Його обличчя зблідло, він навіть трохи відступив. Проте, згадавши щось, тільки глибоко вдихнув і залишився на місці.

— Гаразд. Ось вам винагорода: після цієї операції, кожен із вас зможе власноруч знищити S-класового мутанта, без неонів, без зброї.

У багатьох здригнулися очі. Це здавалося неможливим.

– Фантоме Зеро… це правда ? – обережно спитала тендітна дівчина з довгим зеленим волоссям.

– Так. Все, що вам потрібно – це довіритись мені.

Ця відповідь торкнулася кожного. Студенти опустили погляди... хтось задумався про родину, хтось про минулі поразки. Кожен із них був занурений у власні думки — це читалося по їхніх обличчях, напружених, серйозних, зосереджених. У поглядах відбивалося щось глибоке, особисте — спогади, мрії, страхи. Але попри це, жоден не опустив голову. Вони стояли з гордо піднятим підборіддям, навіть якщо в чиїхось очах блищали сльози. І це було зрозуміло: можливо, дехто з них у своєму поколінні і був найсильнішими, але нова хвиля фантомів з 'Покоління Х' — вже перевершували їх по силі. Шанс довести свою цінність, показати результат тренувань, захистити рідних, відстояти гідність — це був момент, який вони не мали права втратити.

– Так точно ! – відповіли вони в один голос.

– Відправляємось через хвилину.

Кабінет голови гільдії був прикрашений святковими стрічками, гірляндами та світловими елементами — атмосфера відчувалась теплою та живою.

У центрі великого овального столу сиділа Аліна, трохи розгублена від стільки уваги. Поруч із нею — усі члени гільдії, кожен з яких пройшов із нею через битви, тренування та безсонні ночі.

Цього дня вони зібралися не для бойових зборів і не для планування місій. Сьогодні у них було свято. І не просто свято — вшанування Аліни, матері того, кого Всесвіт уже почав називати сильнішим за межами уяви.

— Але чому ти нам нічого не сказала ? — знову запитала одна з членкинь гільдії, спрямувавши на Аліну щирий, але зацікавлений погляд.

— На це були причини... — відповіла Аліна тихо. — І чесно, тоді було зовсім не до цього. Я просто хотіла, щоб усе йшло своїм шляхом. Без зайвої уваги.

— Аліна, — промовила з повагою голова гільдії, встаючи з-за столу, — я, як і всі тут присутні, хочемо подякувати тобі. — Вона низько поклонилась, і решта наслідували її приклад.

Аліна розгублено підняла руки:

— Та що ви, не варто… я ж нічого такого не зробила... — намагалась відмахнутись вона, але щоки вже зрадницьки палахкотіли.

— Та що ви, я ж нічого такого... — почала мимрити Аліна, розгублено жестикулюючи руками.

— Нічого ? — лагідно перебила голова. — Після того, як світ дізнався про силу твого сина, багато що стало на свої місця. Таємничі пожертви на спорядження, додаткові ресурси, що з’являлися тоді, коли нам було найважче... усе це було турботою про тебе. А значить турботою і про нас.

Аліна стиснула руки на колінах, глянувши на всіх навколо:

— Я й сама цього не знала. Але якщо так, я рада, що це принесло користь.

— Це не змінює того, що він — частина тебе, — додала ще одна подруга й ніжно обійняла Аліну за плечі. — А тепер і ми розуміємо, наскільки сильна жінка ти насправді.

— Слухай, — підморгнула інша дівчина з гільдії. — А може... даси нам його номерок?

— Агов — обурено вигукнула Аліна, але вже через мить уся кімната заливалася щирим, гучним сміхом.

— Я взагалі-то не жартувала ! — образилася жартівниця, але її одразу заглушили веселі вигуки товаришів.

Хвилини минали в теплій, родинній атмосфері. Аліна відчула, що ця гільдія стала її справжньою родиною. Тут були ті, хто цінував її не як 'матір Зеро', а як людину, як подругу, як члена команди.

— А можна фото на згадку ? — з усмішкою вигукнула одна з дівчат, уже дістаючи голографічний модуль.

— Ану давай сюди, — усміхнулася Аліна, встаючи з місця.

Клац. Світло спалахнуло, зафіксувавши момент — дружбу, тепло і єдність, яку не зруйнує жодна буря у Всесвіті.

У штаб-квартирі SON, в найвищій вежі головного міста планети FX12, у просторому кабінеті, директор організації сидів у глибокому кріслі.

Перед ним — прозоре куполоподібне вікно, яке відкривало вид на нескінченний космос. Тисячі зірок мерехтіли вдалині, утворюючи фрактальні візерунки світла — мов божественна мова, яка щось намагалася йому сказати.

На столі перед ним голограма миготіла червоним, — аналітична AVI-система завершила обробку чергового надтаємного запиту.

— Директоре, аналіз завершено.

— Що там у нас ? — спокійно промовив він, не повертаючи голови.

— Ви мали рацію. Після першого неонного шторму було зафіксовано збільшення кількості сильних технік, знайдених у руїнах, забутих зонах та навіть у глибинах планет. У деяких старих архівах і журналах згадується, що ці техніки інопланетного походження, імовірно, вони залишені загиблими воїнами з інших планет або галактик...

Директор лише тихо кивнув, занурений у свої думки.

— Все виглядає так, ніби людство почало швидко розвиватися саме після шторму... і саме ці техніки дали новий поштовх у їхній еволюції.

— Це не 'виглядає'... Це було організовано, — тихо промовив директор, не відводячи погляду від зірок. — Людству 'допомогли'. Хтось направляв розвиток цивілізації, обережно підкидаючи частинки сили.

AVI на мить замовкла, обробляючи цю нову гіпотезу. Та її прорізала різка звукова хвиля — тривожне повідомлення системи:

— Увага ! Фантом Танос призначив вам зустріч.

У повітрі неначе похолоднішало. Директор на секунду закрив очі, важко зітхнувши:

— Стільки років спокою... І ось він прокинувся.

У його погляді більше не було байдужості. Лише глибока настороженість.

— Він пробудився. І це міг зробити лише той, хто перевищив його по силі.

[Словник Зеро]:

Танос — перший і єдиний фантом на планеті Земля FX12, який досяг SSS рангу. Його вважають найсильнішим серед усіх фантомів на планеті. Майже весь свій час він проводить у глибокому медитативному стані або жорсткому закритому тренуванні, практично не з’являючись публічно. Має зневажливе ставлення до інших фантомів, не визнає жодного з них рівним собі. Він вірить, що лише він має право захищати людство та планету, вважаючи інших слабкими, недостойними або обмеженими.