Сингулярність Пустоти: Зеро

Фантоми вже кілька годин билися з клонами Зеро.

Це було не просто тренування, а справжнє випробування для кожного з них. На початку вони тільки намагалися утримати рівновагу перед потужними ударами, але тепер кожен з них відчував, як їхні навички та розуміння технік піднялися на новий рівень. Вони стали значно кращими, їхня швидкість і реакція значно покращилися, хоча клони Зеро й далі перевершували їх за силу і техніку.

— Не дарма їх називають найсильнішими, — подумав Зеро, спостерігаючи за боєм. Він бачив, як фантоми вже можуть протистояти клонам хоча б кілька секунд, перш ніж їх відкидає назад удар. Кожен з них робив все можливе, щоб не опинитися в ситуації, де втратять можливість продовжувати. Проте, Зеро розумів, що ця боротьба не може триватиме вічно.

Навіть при всіх зусиллях фантомів, тренування ставало дедалі важчим. Клони билися не просто серйозно — вони билися, наче це була справжня битва. Їхня сила, техніка і швидкість були набагато вищими за фантомів. Кожен удар клона, кожен рух змушував фантомів відчувати, що вони їм не противники.

Ще складнішою була ситуація з відновленням енергії. Колізей, де проходило тренування, поглинав більшість неонів, що були навколо, для власного відновлення пошкоджень. Через це навіть при величезній кількості сил, яку вони вкладали в удари, їм було важко самим відновлюватися так швидко, як їм потрібно. Фантоми, у яких не було достатньо неонів для відновлення, почали відчувати фізичну та ментальну втому.

— Достатньо ! — сказав Зеро, і в той же момент клони зникли так швидко, як і з’явилися.

Фантоми важко дихали, їхні м’язи були напружені, а серце калатало в грудях, але вони встали в ряд, як один. Хоча це було важко, вони почували радість за те, що пройшли через це випробування. Всі вони знали, що це тренування безцінне. Це було неймовірно, навіть якщо вони не змогли перемогти хоча б одного з п'яти клонів Зеро. Це було достатньо для того, щоб зрозуміти: кожен з них став на один крок ближче до того, щоб бути сильнішим.

— Дякуємо за тренування. Це було честю для нас, — сказали фантоми.

Серед них був і Арес, хоч він і не любив цього юнака, але не міг не визнавати його сили. Зеро допоміг йому вдосконалити власні техніки, і це було справжнім досягненням. Навіть найсильніші з фантомів зрозуміли, що якщо вони не змогли перемогти хоча б одного з п'яти клонів Зеро, то їхні шанси на перемогу в бою з ним просто не існувало.

Зеро усміхнувся, бачачи щиру подяку фантомів.

— Ви сильні, — сказав він, махнувши рукою в сторону фантомів. — Ви народжені, щоб ставати сильнішими. Але я народжений, щоб бути сильнішим !

Ці слова прозвучали від нього з таким впевненим і спокійним тоном, що це було немов нагадуванням: Зеро був тим, хто ставить нові меж, той хто є новим, абсолютним правилом.

Раптом у повітрі відчувся потік енергії. Всі фантоми здивовано зупинилися, а цілителі, які перебували поруч, завмерли від шоку. За мить всі рани фантомів відновилися, а рівень їхніх неонів повернувся до максимальних значень. Відчувалося, що вони знову були готові до бою, немов тільки-но почали тренування.

Цілителі не могли повірити своїм очам. Зеро не просто відновив сили фантомів — він буквально передав свою енергію кожному з них, даючи їм свою власну силу для відновлення. Річ у тому, що неони кожної людини мають свій унікальний склад і тип. Тому для відновлення використовуються неони, які є в організмі кожного окремого фантома, адже вони найбільш підходять для їхнього тіла. Однак те, що зробив Зеро, було неможливим. Він лише за мить відновив енергію п'ятьох високорангових фантомів, що означало, що він володіє як мінімум п’ятьма різними типами неонів.

Це було теоретично неможливо — ніхто раніше не володів більше ніж двома типами неонів, і навіть це вважалося надзвичайним. Зеро ж володів цілою палітрою неонів, і це було вражаюче.

Цілителі дивилися на нього, не вірячи в те, що бачили, але Зеро лише усміхнувся, знаючи, що він тільки що продемонстрував лише малу частину того, на що здатний.

— Третій етап фінального екзамену завершено ! — оголосила AVI, її голос прозвучав з чіткістю.

— Дякую студенту Зеро за відмінне тренування, — додала вона, її слова несли відчутну нотку поваги. — Всім дякую за участь, бажаю гарного відпочинку !

З моментом її останнього слова бар'єр Колізея почав поступово змінювати колір на зелений, сигналізуючи про завершення інтенсивного етапу. Він поступово спадати, оголюючи бойове поле і звільняючи простір від потужного захисту, що утримував усіх учасників та глядачів всередині.

Серед тих, хто спостерігав за боєм, був і ректор Колізею, який належав до еліти S-рангу. Він стояв серед команд нагляду, спостерігаючи за перебігом екзамену через спеціальні панорамні вікна, які дозволяли йому оцінити всі деталі з комфорту його місця. Людина в літах, він мав за плечима не одну битву, не один випробувальний період, проте навіть йому, з усім його досвідом, було важко повірити в те, що відбулося перед його очима. Спостерігаючи за тим, як Зеро проводив тренування, він був вражений не лише його силами, але й тим, як студент умів управляти ситуацією, як він поєднував тактику і техніку з дивовижною енергією. Це відняло у нього слова, і навіть на його старечому обличчі, яке звикло до складних і непередбачуваних ситуацій, було видно справжнє захоплення.

Одразу після завершення екзамену ректор підійшов до Зеро, хоча його кроки були впевненими, але в очах все ще зберігалася тінь враження від того, що він побачив. Його обличчя не могло приховати подиву.

— Все гаразд, я сам повернуся, — мовив Зеро, злегка посміхаючись, усвідомлюючи, що ректор хоче висловити свою вдячність та провести його до гуртожитку. — Знаю, у вас зараз буде багато роботи.

Зеро зрозумів, що ректору не варто витрачати час на зайві слова. Він знав, що ректор має чимало обов'язків і йому краще швидше повернутися до своїх справ.

— Дякую за розуміння, гарного відпочинку, — відповів ректор, його голос був м'яким, але в ньому все ще була нотка захоплення. Він ледь нахилив голову, якби бажаючи висловити велику повагу, хоча й не сказав більше жодного слова.

У наступну мить ректор швидко перемістився до групи інших фантомів, що стояли неподалік і обговорювали між собою певні моменти екзамену. Їхнє обговорення вже починалося, і ректор, ймовірно, мав намір приєднатися до розмови.

Зеро, тим часом потягнувся, розслаблюючи свої м'язи, адже весь час екзамену стояв на місці, не зробивши жодного руху.

В центральній зоні університету було тихо, бо більшість студентів вже втратили терпіння і вирішили покинути свої місця, думаючи, що екзамен затягнеться надовго. Уже кілька годин пройшло з початку екзамену, а бар'єр Колізею все не спадав. Проте Нола, як завжди, залишалася на своєму місці. Вона не могла відразу піти, адже була впевнена, що скоро Зеро вийде з Колізею. Їй потрібно було побачити Зеро та дізнатися про результат.

Неподалік стояли та два інших студенти — Хаобань та Чжу Чжан, які також чекали, проте виглядали дещо нетерплячими. Бій тривав вже так довго, і вони теж почали втрачати цікавість до того, що відбувається. Хаобань здавалося, вже був готовий вирушити, але, побачивши, що інші залишаються, вирішив ще трохи зачекати.

Коли, нарешті, чорний бар'єр почав спадати, всі студенти, які все ще залишалися на арені, активізувалися. Вони зацікавлено дивилися на вихід, очікуючи побачити Зеро, що вийде з Колізею.

Зеро вийшов, але майже миттєво зник із їхнього поля зору, так швидко, що ніхто не встиг його розглянути.

— Тц, відразу зник, — пробурмотів Чжу Чан, який уважно спостерігав за Зеро.

— Так він здав чи ні ? — Хаобань, все ще не розуміючи, чи повинен він радіти за поразку Зеро чи злитися на те, що той переміг.

— AVI, що ти скажеш на це ? — запитав він, сподіваючись на швидку відповідь, яка могла б зняти його сумніви.

— В доступі відмовлено, — коротко відповіла AVI, її голос був нейтральним, що лише додавало Хаобаню роздратування.

— Да скільки можна, чому я не можу дізнатися, чи здав він екзамен ?! — розізлився Хаобань. Він вже не міг стримувати емоції та вигукував ці слова в гнівному відчайдушному тоні, звертаючись до AVI, яка, здавалося, була єдиною, хто могла дати точну відповідь.

— Стара залізяка ти, — додав він, злий на те, що штучний інтелект знав відповідь, яку він так потребував, але відмовлявся відповідати.

Та не встиг Хаобань ще більше розчаруватися, як на його нано-браслеті блиснув червоний сигнал.

— Студент Хаобань Чжан, вам надано штраф у 10 балів, — мигнуло повідомлення.

Обличчя Хаобаня скривилося в роздратуванні, а його плечі, здається, стали важчими від цього штрафу. Проте Нола, яка спостерігала за цією ситуацією, не могла не посміхнутися — вона була рада, знову Хаобань отримав наслідок за свою поведінку.

Через кілька хвилин з Колізею вийшли ректор і Арес.

Студенти поспішили наблизитися до них, і Чжу Чан, здавалося, навіть не вагаючись, спустився донизу, щоб зустріти дядька Ареса. З його рухів було видно, як він шанував Ареса.

Коли Арес і ректор наблизились, брати Чжан, за стародавнім звичаєм, виконали відповідний жест, щоб показати свою пошану.

— Менші вітають дядька Ареса, — одностайно та одночасно віддали честь студенти.

Арес, який завжди мав відчуття гумору, відповів з усмішкою:

— Оооо, і ви тут, я до вас ще зайду, зараз у мене кілька справ ще, — сказав він, стукаючи їх по спинах так, що обидва вони зігнулися.

Після цього Нола, не витримавши, звернулася до ректора:

— Король, чи можна дізнатися, чи здав студент Зеро екзамен ? — її голос був ввічливим, спокійним, як і годиться для людини, що поважала владу.

Але перш ніж ректор встиг відповісти, Арес, з посмішкою, мовив:

— Тц, цей ... кхм, студент здасть будь-що, — інтонація його голосу була важкою для тлумачення. Можна було відчути, що він або заздрив Зеро, або злегка злиться через його надзвичайні здібності. Так чи інакше, Арес був справді певен, що студент здатен впоратися з будь-якими труднощами.

Ректор, що стояв поруч, додав:

— Так, екзамен здано.

Нола зітхнула з полегшенням, і її серце наповнилося радістю, адже вона знала, що Зеро успішно подолав цей важкий етап.

— Дякую за інформацію, — сказала вона, ще раз кидаючи погляд на ректора та Ареса. Її очі випромінювали задоволення, а серце билося швидше від того, що вона знала тепер напевно: Зеро впорався.

Ректор і Арес продовжили свій шлях до університету, залишаючи студентів, що знову зібралися разом для подальших роздумів та обговорень того, що сталося.