Сингулярність Пустоти: Зеро

Коли Зеро зайшов у капсулу та його відразу поглинула абсолютна темрява.

Абсолютна тиша, яка йому подобалося і буде подобатися завжди. Здавалося, що сам світ зник, і залишився лише він, це було доволі знайому йому відчуття.

— Процес повної синхронізації розпочато — промовив голос AVI, яка була тут як помічник у системі.

За мить темрява розсіялася, і перед його очима вибухнула яскрава симфонія кольорів. Космічні неони, схожі на зірковий пил, закружляли навколо, освітлюючи все навкруги.

Зеро вже відчував — неони проникають у нього, інтегруючись із його власною енергією, створюючи унікальний потік синхронізації між його тілом і капсулою.

Його тіло піднялося в центр простору.

І ось.

Перед ним відкрився відкритий космос — він осявався мільярдами зірок, оберталися галактики, а безмежна темрява створювала відчуття нескінченності.

Неони налаштували середовище під його сприйняття, відобразивши його ідеальний простір. Тут не було нічого зайвого, лише істинна краса та сила Всесвіту.

— Кожного разу це прекрасне відчуття… — подумав Зеро, його очі вбирали цю космічну велич.

Ця синхронізація була набагато точнішою і чистішою, ніж під час другого екзамену. Він відчував це кожною клітиною свого тіла.

Перед ним виникло віртуальне меню — інструкція та політика конфіденційності.

Всього за мить весь цей обсяг інформації проник у його мозок.

— Хммм, цікаві правила… — усміхнувся він, натиснувши "Погоджуюсь".

Різнокольорові голографічні екрани з'явилися перед ним. Вони показували його профіль, однак без будь-якої інформації про силу.

Система 'Фантоматії' працювала так, що лише після перемог у боях можна піднятися в рейтингу та ідентифікувати свою справжню силу.

Рейтинг можна кинути на виклик тільки в межах сотні місць від свого. Це було зроблено, щоб уникнути хаотичних викликів і щоб тільки достойні могли боротися за вищі місця.

У Фантоматії неможливо приховати свій ідентифікаційний номер, ім'я та зовнішність — вони завжди справжні.

Раптом неони закрутилося з неймовірною швидкістю.

Світ навколо змінився.

Фантоматія.

Перед Зеро розкрився один з тренувальних центрів. Він нагадував Колізей… але масштаби… масштаби цього місця були неймовірні. Колізей був розміром з цілу планету.

Зеро озирнувся навколо. Він бачив представників різних рас, кожен з яких мав свої унікальні здібності.

Це було місце, де народжувалися легенди.

— Що ж, пора перевірити, на що здатна Фантоматія… — промовив Зеро.

Приватний літак сім'ї Чжан стрімко наближався до університету "Імперія", ковзаючи крізь густі хмари.

Він холодно дивився у вікно, спостерігаючи, як вимальовувалися величні куполи університету. В його очах світилася рішучість і непохитна злість — він прибув сюди не для розмов.

— Я зійду біля університету. — тихо, але владно промовив він, не відриваючи погляду від пейзажу.

Його особистий охоронець, який стояв поруч, здивовано глянув на нього.

— Але, сер, у нас немає дозволу на посадку там… — зауважив він обережно.

Яо Чжан лише посміхнувся куточком губ, немов почув щось безглузде.

— А вона й не потрібна.

У наступний момент він одним різким рухом відкрив двері та вистрибнув назовні.

Охоронець зітхнув, покачавши головою.

— Ех… як завжди.

Не гаючи часу, він також вистрибнув слідом за своїм господарем.

Дві потужні ударні хвилі розійшлися територією університету, здіймаючи в повітря пил та викликаючи резонанс неонів у повітрі.

Охоронні системи миттєво активувалися — стражі та групи елітних охоронців відразу перейшли в бойовий режим. AVI вже знала про названого гостя.

Перед університетом з’явилася тривимірна фігура AVI, яка віддала формальний уклін.

—Вітаю, Яо Чжана, одного з найсильніших фантомів. Чим можу бути корисна?

Яо Чжан, не звертаючи уваги на привітання, відмахнувся й впевнено рушив у бік головного корпусу.

— Я йду до директора. — промовив він холодним тоном, навіть не зупинившись.

— Але, сер… — спробувала зауважити AVI, однак не встигла.

Різкий спалах аури заполонив простір навколо, примушуючи навіть найстійкіших охоронців напружено стиснути кулаки.

— Закрийся, залізяко. Відкрий мені двері. — голос Яо Чжана був сповнений непохитної влади, немов наказ, якому неможливо опиратися.

AVI швидко проаналізувала ситуацію. Вона чудово знала, що Яо Чжан не вагаючись застосує силу, якщо йому не відчинять.

Через кілька секунд, вона все-таки отримала дозвіл від директора.

— Гаразд. — промовила AVI спокійним голосом.

Двері головного корпусу миттєво розійшлися в сторони, відкриваючи шлях.

Фантоми-охоронці стояли в стороні, мовчки вийшли з бойового режиму.

Яо Чжан, пройшов уперед, буркнувши:

— Тц, невдахи…

Проте, навіть попри його авторитет, вони не могли приховати певну неприязнь. Яо Чжана не любили. Його владний, безкомпромісний і жорстокий характер викликав багато суперечок у фантомному світі.

Але ніхто не міг заперечити одне — він був одним із найсильніших.

Директор стояв біля панорамного вікна свого, спостерігаючи за екзаменаційним процесом.

Його руки були схрещені за спиною, а погляд — зосереджений, хоча в голові вирували тривожні думки. Він уже отримав сповіщення від AVI про неочікуваного гостя, і це не віщувало нічого хорошого.

— Яо Чжан... — тихо промовив він, стискаючи губи.

Це ім’я змушувало нервувати навіть найвпливовіших фантомів. Голова сім’ї Чжан був не просто одним із найсильніших — він був безкомпромісним і жорстоким, коли справа стосувалася честі його роду. Те, що він особисто прибув сюди, означало лише одне: він не збирається просто поговорити.

Монарх, який стояв поряд, склав руки на грудях. Його обличчя не видавало жодних емоцій, але досвідчене око могло помітити ледь помітний відтінок занепокоєння.

— Ех... Будуть проблеми. — Директор провів рукою по обличчю, глибоко вдихнувши.

Монарх кивнув, ніби підтверджуючи його думки.

— Краще впустити його сюди, ніж дозволити йому влаштувати хаос на території університету.

Директор зітхнув.

— Так… Сподіваюся, він хоча б спокійно дійде до нас. — пробурмотів він, розуміючи, що це навряд чи можливо.

Яо Чжан ішов упевненим, твердим кроком, і кожен його рух віддавався у землі важкими, ледь помітними вібраціями.

Його обличчя спотворювала зловісна усмішка— цей день йому подобався все більше. Відсутність директора лише підтверджувала його здогадки: Зеро зараз складає екзамен.

Ідеально.

Він повернувся до свого охоронця, вимовивши тихе, але тверде:

— Починайте.

Фантом у чорному костюмі кивнув, торкнувшись браслета на зап’ясті, і відправив команду.

Яо Чжан продовжував йти, задоволено усміхаючись. Сьогодні він покаже цьому студентові, що буває з тими, хто зневажає його сім’ю.

Асасіни S-рангу вже вирушили до його дому. Згідно з розвідданими, там знаходилася мати Зеро. Вона була фантомом низького рангу. Яо Чжан вважав, що це найкращий спосіб вдарити по ворогу.

— Ти граєш у війну, хлопче? Тоді я покажу тобі, що таке справжня війна.

Він ще не знав, що йти проти Зеро було помилкою, а йти проти єдиної людини, яка дорога Зеро, це фатальна помилка.

Яо Чжан прямував центральною алеєю, коли його увагу привернув великий тренувальний майданчик, де студенти відпрацьовували техніки.

На арені виділялася одна фігура — Нола, одна зі студенток університету, яка тренувалася без використання неонів.

Яо Чжан презирливо посміхнувся і, навіть не зупиняючись, голосно кинув:

— Це найкращий університет у всьому світі ? Чи зборище невдах ?

Хвиля його аури вибухнула навколо.

Студенти завмерли на мить, а потім багато хто впав на коліна, не в силах витримати тиск його сили.

Навіть ті, хто стояв далі, відчули нестерпний тягар на плечах.

— Сер, але… — почав було один з охоронців.

— Забудь, — Яо Чжан навіть не обернувся, махнувши рукою.

— Слідкуйте за словами, фантоме.

Жіночий голос пролунав чітко і твердо.

З натовпу вийшла Луна — одна з викладачок університету. Її постава була рівною, а очі горіли спокоєм і рішучістю.

У ту ж мить навколо неї спалахнула аура, яка хоч і була слабшою за ауру Яо Чжана, але почала відштовхувати її вплив, даючи студентам можливість знову піднятися на ноги.

— Ти хто така, щоб мені перечити ? — Яо Чжан звузив очі, його голос став небезпечним.

— Я теж фантом. І я бачу, як ці студенти день і ніч тренуються, щоб досягти результату. Вони не заслуговують на твоє презирство, а на підтримку.

— Що ?! — у Яо Чжана на обличчі з’явився гнів. — Як ти смієш мені вказувати?!

Його аура посилилася, починаючи давити на Луну, але та не відступала. Вона лише обмежила власну ауру, щоб не зачепити студентів, і, не зводячи очей з Яо Чжана, промовила:

— Ти — фантом. І твоя сила має підтримувати молоде покоління, а не принижувати його.

Яо Чжан не збирався слухати її слова. Його гнів продовжував наростати, і він зробив крок уперед, готовий змусити її замовкнути.

Але в ту ж мить…

Третя аура розірвала простір між ними.

Вона поглинула дві інші так легко, наче вони ніколи не існували.

— Ну-ну, досить уже.

Яо Чжан і Луна обернулися.

Перед ними стояв декан університету, його погляд був холодним, а голос — спокійним, але беззаперечним.

— Ви ж не хочете, щоб AVI втрутилася…

Яо Чжан зціпив зуби, але розумів, що конфліктувати далі — безглуздо.

— Гаразд, я прийшов сюди не для цього. Я йду до директора.

— Тоді я проведу вас, — спокійно сказав декан.

Яо Чжан ще раз зиркнув на Луну, потім на студентів, і, зневажливо хмикнувши, пішов уперед.