Сингулярність Пустоти: Зеро

У глибинах космосу, далеко від будь-якої галактики, зірок чи кораблів, Аксіон левітував у абсолютній тиші.

Ні гравітації, ні звуків, лише глибокий вакуум і безмежна темрява, що огортала його з усіх боків. Його тіло було схрещене в позі лотоса, а очі заплющені. Але це була не медитація — це була боротьба думок. Сама подія, що буває дуже рідко, зібрання найсильніших істот усього Всесвіту. І навіть для таких як Аксіон — це не буденність, а щось особливе.

Проте цього разу, він не міг повністю сконцентруватися.

Цього разу його думки не були зосереджені на політиці, війнах чи розподілі галактик. Його розум був повністю зайнятий однією істотою.

Зеро.

Ім’я, що не полишало його розуму з тієї самої миті, як вони зустрілися на полі бою. Він пригадував кожну секунду тієї битви: кожен рух, кожен удар, кожну хвилю тієї неосяжної первинної сили, що пробудилася в юнакові. Це була не просто енергія фантома — це було щось інше, щось більш глибоке та давнє.

— Він не повинен належати Землі — роздумував Аксіон.

Це був не просто інтерес. Це було щось ближче до одержимості.

— Нам потрібно дослідити його, — промовив Аксіон тихо. — Якщо ми зрозуміємо природу його сили… ми зможемо змінити усе. Увесь баланс сил у Всесвіті.

Та Аксіон також розумів: він не один. Усі, хто спостерігав бій, усі, хто знав про нього — вже давно почали планувати. Навіть ті, хто сидить на престолах інших планет. Але була одна перепона — Земля належала нанітам, а їхня юрисдикція, як відомо, — абсолютна. Ніхто не насмілиться без дозволу втручатися у внутрішні справи цієї планети.

Але...

— Але як довго цей захист зможе втримати жадобу Всесвіту ? — промайнуло у думках.

Аксіон відкрив очі. Вони світилися червоним, мов кристали з ядра чорної зірки.

— Гаразд. Пора йти.

Він випустив ауру, і темно-червоні хвилі розгорнулися навколо нього, охопивши сотні кілометрів порожнечі. Космос ніби затремтів, як організм, що відчув щось хижако-подібне.

— Я - Аксіон, — тихо сказав він.

У відповідь, сам простір здригнувся. З’явилися темні блискавки, що рвали тканину реальності. Вони крутилися спіраллю, немов ворота до іншого виміру.

І за мить — Аксіон зник.

Аксіон перемістився не просто кудись у простір — він проник у вимір, якого не існує у звичних координатах.

Простір, у якому не діяли жодні з відомих законів фізики. Час тут переплітався сам із собою, грав відлунням і повторювався в нескінченних варіаціях.

Навколо Аксіона розкрився хаос, але не випадковий — упорядкований хаос, в якому все мало своє місце: уламки розбитих планет, залишки древніх мегаструктур, уламки космічних кораблів, розірвані часові тунелі, неонова плазма, що текла крізь простір, як ріки. Це було щось між кладовищем цивілізацій і серцем космічного розуму.

У самому центрі цього всього був гігантський круглий стіл, створений з самих космічних неонів, така кількість та концентрація була просто дивовижна. Навколо нього — десять місць, хоча тільки три на той момент були зайняті.

Аксіон, все ще у повітрі, відкрив свої очі, випускаючи з себе ауру, що заграла геометричними візерунками навколо нього.

— Моє вітання, — сказав він спокійно, але з такою силою, що уламки кораблів навколо злегка тремтіли.

Традиція: кожен присутній відповів кивком голови та коротким, але виразним спалахом власної аури. Це не просто привітання — це спосіб показати, що ти заслуговуєш бути тут.

Аксіон плавно опустився на своє місце — сьоме з десяти — і не встиг торкнутися поверхні, як до нього підлетіли істоти, схожі на симбіотичних. Їхнє тіло складалося з неонових струменів, які змінювали колір від настрою гостя. Вони поставили перед ним тарілки з енергетичною їжею — стравами, створеними з кристалізованих нейтронних зірок, наповнених космічними неонами.

Він злегка махнув рукою — і перед ним відкрився голографічний екран, схожий на прозору сферу, наповнену інформаційними потоками. Це був доступ до всієї забороненої інформації, зібраної найкращими шпигунами - місце, де можна було знайти відповіді на все, що існує і не існує.

— S.O.T.A. втрутились ? — здивовано промовив він, переглядаючи останні звіти.

— Хі-хі-хі... Так. — промовила істота навпроти, яка мала вигляд джентльмена з епохи стимпанку, але з очима-порталами в інші виміри.

— Тц. Тільки цього не вистачало. — відгукнувся ще один — голос якого звучав, ніби розламаний простір говорив сам із собою.

S.O.T.A. — офіційна, централізована, справедлива структура, яка діяла відкрито у Всесвіті. У той час як P.A.R.A.D.O.X — тінь, що стояла за лаштунками, контролюючи хаос.

— Якщо вони звернули увагу на Зеро... це проблема. — подумав Аксіон — Ми не можемо діяти відкрито. Втручання S.O.T.A. означає, що гра більше не контрольована лише нами.

— За документами Молочний Шлях належить нанітам, але... — почав один із членів.

— ... справжній розподіл галактики — наша тіньова операція. І вона під загрозою. — завершив інший.

У цей момент почали з’являтися інші члени Ради — істоти, чиї форми кидали виклик здоровому глузду: багатовимірні, живі зорі, осередки свідомості темної матерії... Кожен з них — власник своєї галактики, володар часу, або сила, яку не можна описати словами.

І ось… Простір здригнувся. Потужно настільки, що сам стіл ледь не тріснув, а вся кімната вкрилась мерехтінням — немов сам Всесвіт готувався до чогось надзвичайного.

Усі дев’ятеро істот, що вже зібралися навколо столу влади, відразу підвелися, як тільки відчули це.

— Він прийшов… — промайнула єдина думка у свідомості кожного.

На єдиному порожньому місці — темному троні, обвитому чорними блискавками, — почала формуватися сфера. Спершу як темна пляма, що наче поглинала світло, а потім — як пульсуюча куля енергії, що виглядала живою. Вона не мала ні обличчя, ні рук, але всі знали: це Перший.

— Вітаємо Перший, правитель простору та часу, — в унісон поклонилися всі, вивільнивши ауру, настільки сильну, що від її тиску звичайна галактика могла б згоріти.

Але… лише на мить. Бо чорна сфера легким порухом енергії миттєво погасила їхню ауру. Вона була поза межами сили, поза розумінням. Їхня могутність для нього — як подув вітерця для зоряного кита.

Після короткої паузи, Перший змахнув чимось невидимим, і перед ними з’явилася віртуальна проєкція, створена з чистої інформації.

— До розгляду подано: Перерозподіл вимерлих галактик. Забезпечення космічними неонами. Інформація з SOTA. І… Фантом Зеро.

Почувши останнє ім’я, вся кімната змінилася. Аура кожного з присутніх засвітилося, мов плазма, очі наповнилися напругою. Вони вже чули це ім’я. Тепер цей фантом — загадка, яку сьогодні вони вирішать.

— Друзі… — спокійно, майже лагідно заговорив Перший, — я бачу, сьогодні в нас буде цікаво. Оголошую зустріч відкритою.

Як тільки він це сказав, весь простір навколо почав крутитися. Здавалось, що сам Всесвіт затягує в себе їхні думки, відкриваючи нові шари реальності. Та раптом...

— Тільки мене зачекайте, — пролунав чужий голос, голос, якого не мало бути тут.

І весь простір застиг.

Навіть Перший, вічно спокійний, здивувався ... Його сфера пульсувала хаотично, він шукав відповідь.

— Це неможливо… — майже злякано подумали всі.

Цей простір — був недоступний нікому, окрім Першого. Його координати змінюються щосекунди. Навіть він не 'знає', де знаходиться простір на цю мить, допоки не покине його.

Усі повернулися до Першого — але вперше за всю історію їх здивувало не щось у просторі, а вираз його 'обличчя': здивування. Страх.

І тільки Аксіон, впав на коліна.

— Я вже відчував це…

І раптом... зверху розірвався простір. Немов хтось голими руками розірвав тканину Всесвіту, як обгортку від чипсів. Сіра аура, схожа на дим із розряду космічного полум’я, повільно просочилася всередину. Її щільність і сила були настільки колосальними, що присутні відчули себе ніби під гравітацією чорної діри.

З просторового розриву вийшов Зеро.

Він не телепортувався. Він сам створив прохід, руками зламавши шари реальності. 

Він був спокійний. Але в цій тиші… ховалась катастрофа.