Оповідки частина друга (збірник НФ)

— Он той, — вказав пальцем преподобний Зоґар на Серхіуса, після чого солдати кинулися до чоловіка крізь розріджений натовп заляканих людей.

Тікати не було сенсу, тому як по периметру стояли лучники, готові вразити своїми смертоносними стрілами увесь натовп.

Норма вилову єретиків на сьогодні була виконана — незмінно троє невірних у день закінчували своє життя на ешафоті, з останніми променями згаслого сонця.

— Це ти їх привів виродок! Я тебе в пеклі дістану тварюка! — кричав Серхіус преподобному Зоґару перед тим як повиснути на мотузці.

Зоґар своєю чергою, полюбляв після страти невірних, ходити поміж тіл страчених та миролюбно розповідати про будівництво благого суспільства, яке щодня вони разом будуватимуть.

— Ви просто не розумієте нічого. Кожному по потребах, кожному по вміннях. В благому суспільстві ви працюватимете лише чотири дні по чотири години...

Натовп наляканих селян мовчки слухав проповідь преподобного. Жоден не смів ворухнутися, позаяк наступного заходу сонця ризикував повиснути на шибениці.

— Ви маєте відмовитися від усього, що маєте браття і сестри, бо воно все наше спільне, — продовжував проповідник, виблискуючи в західних променях золотою сутаною.

Два роки тому, в селищі з'явився отець Зоґар, який проповідував братську любов та чудо воскресіння Діви Курляндської. Яку Мисайлич спочатку задушив, а потім воскресив. Мисайлич був намісником бога на землі — так проповідував преподобний Зоґар.

Багато чого ще розповідав Отець за ці роки. Нині, стоячи в натовпі покорених, Джовані вже не пам'ятав усього, тому як одного разу до їхнього селища зайшли озброєні воїни заболоття — сірі та смердючі — різали, вбивали, ґвалтували.

Преподобний Зоґар тоді лише кричав:

— Народ, доповідайте особисто мені про акти непокори новому правопорядку! Допоможіть нам збудувати благе суспільство.

Серхіус ніколи не терпів проповідей преподобного, тому й насильно пішов до предків. Та Джовані був мудрішим, він не викаже свого акту непокори, але й терпіти свавілля заболотяних теж не буде. Джовані знав, що збереже віру предків. Тому як вже наготував сумку з речами та харчами й підмовивши свого односельця, збирався покинути розорене село. Все одно вільних стратять, а інших примусять повірити в Мисайлича Чудотворця та схилитися перед ним.

Джовані був іншим, він не хотів бути рабом, проте й хотів жити. Жити попри всі негоди цього недосконалого світу. Жити заради віри предків у вільнонароджену людину. Жити, щоб одного разу донести диким племенам заводдя, правду цього світу про Волю.