Оповідки частина друга (збірник НФ)

Створюючи неперевершений світ, я наповнив його людьми.

Попри їх єдиний вид, дві однакові статі з незмінним притяганням одне до одного, однакову расу, спільну мову, однакові вподобання, сімейні узи — всі вони були самотніми.

Горе, яке могло тих людей об'єднати — приносило їм невимовні страждання. У своєму болю, вони вчилися знаходити задоволення, звеличуючи його до небес в ім'я Свого Творця — себто, Мене.

Їхня взаємна любов в одну мить палала ненавистю. А образи були вічними. Навіть, попри швидкоплинність їхнього життєвого циклу.

У вічному циклі перероджень з правилом життя "око за око", ті дивні створіння шанували Мене.

Жили, страждали та все одно — звеличували Мій образ — розіп'яли на біль філософа, який намагався дати їм нову доктрину любові. А потім, потім назвали Його Моїм Сином та святили символом Його страждань усе довкола.

"Він страждав за нас", — так говорили ті люди. Які ж недалекоглядні ті діти Мої — Мій названий Син страждав, бо ви його прирекли та розіп'яли.

Пізніше, ті самі люди знову ж таки, в ім'я вже Мого Сина вели свої нескінечні війни — в ім'я віри в Мене.

Навіть в новітні часи просвітництва, у своїх молитвах ті люди просили миру, ведучи свої жагучі війни й освячуючи зброю, що винищувала їх вид.

Мають очі та не бачать, мають вуха та не чують, мають серця залишаючись безсердечними.

Неперевершений світ самотніх людей. Моя забавка, Моя гра.

Ледь не забув:

І лише коти вічні.